МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ БАЛІВ ЗА КРЕДИТНО – МОДУЛНОЮ СИСТЕМОЮ 3 страница
Сучасна наука знає різні типи політичних систем суспільства:
1) За змістом і формами правління:
- ліберальні демократії
- комуністичні системи
- традиційні системи (олігархії)
- популістські системи (у країнах, що розвиваються)
- авторитарно-консервативні системи
2) За класовим принципом:
- рабовласницькі
- феодальні
- капіталістичні
- соціалістичні (комуністичні)
- сучасно-демократичні
3) За типом політичної культури та розподілом політичних ролей:
- англо-американська система
- європейсько-континентальна
- доіндустріальна та частково індустріальна
- тоталітарна система
Структура політсистеми:
- інституціональна
- нормативна
- комунікативна
- культурна
- функціональна
Функції політсистеми:
- політична соціалізація
- дистрибутивна (розподіл цінностей та ресурсів)
- регулятивна
- реактивна (регулювання на зміни у суспільному житті).
Література
1. Мурашин Г.О. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності// Право України.-1999.-№10.-с.8.
2. Примуш М. Політичні партії та виробничий процес//Право України.-2001. №3-с.24.
3. Колнеков А. Проблеми змін в політичній системі України: політико-правовий вимір//Право України-2003.№4-с.5.
4. Добродумов П. Про реформу політичної системи України//Право України.-2003.-№5ю-с.19.
Тема 5. Форми держави
Ключові поняття та терміни: форма держави, форма державного правління , форма державного устрою, форма державного режиму, республіка, монархія, федерація, конфедерація, унітарна держава, президент, парламент, тоталітаризм.
Розгляд теми передбачає вияснення поняття форма держави, тобто поняття, яке характеризує державу з погляду існуючих в ній форми правління, державного устрою та державно – правового режиму, має відповідне правове закріплення всіх її елементів в конституції, законах і підзаконних актах.
Форма державного правління – це спосіб організації вищої державної влади.
Основними формами державного правління є монархія і республіка.
Монархія - форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха і , як правило передається у спадок серед представників правлячої династії або формується іншим шляхом.
Монархії бувають необмежені (абсолютні) та обмежені.
В абсолютних монархіях влада монарха ніким іншим не обмежена. В країні не існує ні державних органів, ні інших організацій, ні законів, які могли б якоюсь мірою змінити або скасувати волю монарха.
Види необмежених монархій:
Деспотична, абсолютна.
Обмежена (конституційна монархія) характеризується тим, що влада монарха обмежується приписами законів і повноваженнями певних державних органів.
Види обмеженої монархії
· Конституційна
· Парламентська
· Дуалістична
У республіці верховна державна влада здійснюється обиральними населенням на певний термін органами (парламентом, президентом)
Види республік:
1. парламентська
2. президентська
3. змішана
4. соціалістична
Наступний елемент форми держави – форма державно (територіального) устрою.
Вона характеризує державу з погляду її національного й адміністративно-територіального устрою та відповідної організації державних органів.
Треба мати на увазі, що форма державного устрою може бути проста чи складна.
Проста (унітарна) держава – це єдина централізована держава, територію якої поділено на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.
Складною державою є федерація – союзна держава. Іншими складними формами державного устрою є конфедерація та імперія.
Різновиди федерації:
а) союзна федерація (основана на договорі) суб’єкти якої – суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, але до права виходу зі складу федерації.
б) федерація, основана на автономії – її суб’єкти не володіють суверенітетом, але мають повноваження вирішувати питання місцевого значення.
Конфедерація – специфічна форма державного устрою у вигляді союзу держав, об’єднаних для досягнення певних цілей при збереженні в інших сферах певної самостійності.
Імперія – складна держава, яка включає головну державу, її колонії, єдине законодавство, бюджет, громадянство, кордони, апарат управління.
Третя складова форми держави – форма державного (політичного) режиму, яка полягає у способі і характері реалізації влади.
Основними видами державних режимів є:
1. демократичний
2. антидемократичний
Демократичний режим характеризується реальною участю населення у здійсненні державної влади через представницьку і безпосередню форми демократії, широкий спектр прав і свобод громадян.
Його різновиди:
- парламентська демократія;
- демократично-ліберальний;
- національно-демократичний;
- демократично-консервативний;
Недемократичний режим характеризується відсутністю реальної участі населення в управлінні державою, концентрацією влади в руках однієї особи, або колегіальної правлячої верхівки, верховенством державної доцільності на правом і законністю.
Умовні види антидемократичних режимів: авторитарний, тоталітарний, вонедизм, апартеїд, військо-диктаторський, фашистський, расистський режим.
Література
1. Линецький С. методологічні засади осмислення місця і ролі державного режиму в структурі державного ладу України //Право України. – 2000. №6. – с. 19.
2. Телешун С. Поняття державного устрою в Україні: проблеми теорії і практики // Право України. – 2000. - №6. – с. 14.
3. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2001. -* №6. – с.3.
Тема 6. Функції держави
Ключові поняття та терміни: Поняття функцій держави. Ознаки функцій держави. Класифікація функцій держави: внутрішні, зовнішні, постійні, тимчасові, основні, похідні. Форми і методи здійснення функцій держави.
В зазначеній темі слід звернути увагу на те, що основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називають функціями держави.У вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах зустрічаються різні варіанти визначення і характеристики функцій держави.
Найбільш суттєвими ознаками функцій держави є:
· функції держави виражають і предметно конкретизують соціальну і політико-правову сутність держави;
· у функціях втілюється і розкривається роль держави як суб'єкта політичної системи, реалізується різнобічна практична державна діяльність усередині країни і на міжнародній арені;
· функції держави охоплюють її діяльність в цілому (на відміну від функцій окремих державних і недержавних органів). Загальнообов'язковий характер функцій держави закріплюється в понятті державного суверенітету, що витікає з прерогативи державної влади перед всією рештою видів влади;
· функції держави носять комплексний, узагальнюючий характер. На їх зміст і характер реалізації роблять істотний вплив особливості і закономірності історичного розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень в житті суспільства.
Основними юридичними формами здійснення функцій сучасної держави є правотворчість, виконавчо-розпорядча і правоохоронна діяльність. Вся функціональна діяльність держави направлена на досягнення глобальної мети: забезпечення виживання людини як біологічного і соціального виду.
Таким чином, функції держави — це основні напрями діяльності, в яких виражається і конкретизується її станово-класова і загальнолюдська сутність і які, будучи об'єктивно обумовленими потребами об’єднаних політико-правовими відносинами людей, задаються характером історично визначеного суспільства.
У зв'язку з тим, що держава виконує безліч різних функцій, виникає необхідність їх наукової класифікації. В юридичні теорії обґрунтовуються різні підходи до проблеми класифікації функцій держави.
Найбільш часто зустрічаються спроби класифікувати функції держави залежно від того, в якій сфері – внутрішньодержавній або міжнародній - вони здійснюються. Згідно даному критерію функції поділяються на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні функції держави – це напрями діяльності держави, що здійснюються в межах її території і в яких знаходить свій вираз її внутрішня політика.
Серед основних внутрішніх функцій держави як правило виділяють:
- політична функція, що включає напрями державної діяльності по забезпеченню непорушності державного ладу організації і функціонуванню органів державної влади;
- економічна функція, що містить характеристику місця і ролі держави в системі економічного розвитку, визначаючи межі втручання держави в процес управління економікою;
- соціальна функція в самому загальному вигляді може розглядатися як напрям діяльності держави по створенню умов для певного способу життя членів суспільства;
- екологічна – охорона і забезпечення раціонального використання природних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки суспільства;
- культурна – забезпечення консолідації нації, формування загальної для всієї країни культури і сприяння розвитку культури всіх народів, що проживають на території держави; охорона культурної спадщини;
- правоохоронна – контроль за неухильним дотриманням Конституції і законів, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності винних у їх порушеннях і т.д.
Зовнішні функції – діяльність держави, що здійснюється за межами її території, у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями в яких знаходить своє втілення зовнішня політика держави. При цьому слід виділити функцію захисту державного суверенітету і функцію міждержавної співпраці.
Серед основних зовнішніх функцій держави як правило виділяють:
- оборона держави, яка полягає у захисті економічними, дипломатичними та воєнними засобами її суверенітету і території;
- зовнішньоекономічна – встановлення і здійснення торгово-економічних відносин з іноземними державами та їх об’єднаннями;
- дипломатична – встановлення і підтримання дипломатичних відносин з іноземними державами;
- гуманітарна – встановлення і розвиток культурних зв’язків з іншими державами; підтримка розвитку національної культури співвітчизників, які проживають в інших країнах;
- інформаційна – участь у розвитку світового інформаційного простору з метою забезпечення вільного обміну інформацією;
- підтримка міжнародного миру та світового правопорядку – запобігання виникненню міжнаціональних і міждержавних конфліктів та участь в їх урегулюванні; боротьба з міжнародним тероризмом.
Розглядаючи діяльність держави, направлену на захист державного суверенітету, слід зазначити, що, перш за все, це захист суверенітету, шляхом протидії зовнішнім спробам порушити територіальну цілісність, політичну або економічну самостійність держави.
Функція міжнародної співпраці розглядається як процес договірних відносин між державами в цілях отримання певних, позитивних результатів. На договірних відносинах ґрунтуються економічні, політичні, соціально-культурні, військові, спортивні зв'язки. Важливою особливістю реалізації даного виду функцій держави є участь в інтеграційному процесі держав з різними політико-правовими системами.
Залежно від часу здійснення виділяються постійні і тимчасові функції держави.
Постійні функції держави не обмежені в часі і, як правило, здійснюються державою протягом всього періоду свого існування. До постійних функцій відносяться функції міжнародної співпраці і захисту державного суверенітету, оборони держави, охорони правопорядку і т.д.
Тимчасові функції здійснюються державою впродовж певного періоду.
Ряд авторів як критерій класифікації функцій держави виділяють принцип соціально-політичної значущості, за цією ознакою розрізняються основні і похідні функції.
Основні функції - це найбільш загальні, найважливіші напрями діяльності держави по здійсненню корінних стратегічних цілей і задач, що стоять перед нею в певний історичний період.
Похідні функції розглядаються як структурні частини основних функцій і, внаслідок цього, є більш вузькими і конкретними напрямами державної діяльності.
Від функцій держави слід відмежовувати функції державних органів. Останні характеризують діяльність, направлену на досягнення тих же цілей і задач, що стоять перед державою в цілому. Проте, будучи лише частиною державного механізму, вони не в змозі повністю розв'язати виникаючі проблеми.
Розрізняються правові і організаційні форми реалізації функцій держави. В правових формах відображаються зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права і в рамках закону. Крім того, правові форми реалізації функцій показують, як державні органи і посадовці працюють, які юридичні дії вони скоюють. Зазвичай виділяють три правові форми здійснення функцій держави - правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну.
Правотворча діяльність - це підготовка і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.
Від правозастосовчої діяльності залежить, чи будуть закони і інші нормативні акти реалізовані або вони залишаться лише побажаннями законодавця. Це повсякденна робота по вирішенню різноманітних питань управлінського характеру, для виконання якої виконавчо-розпорядчі органи видають відповідні акти, контролюють виконання обов'язків виконавцями і ін.
Правоохоронна діяльність — це діяльність держави по охороні правопорядку, що включає вживання заходів по попередженню правопорушень, вирішенню юридичних конфліктів, залученню до юридичної відповідальності і т.д.
Організаційні охоплюють великий об'єм організаційно-підготовчої роботи в процесі здійснення функцій держави. Така діяльність є необхідною для реалізації функцій держави. Разом з тим, вона не пов'язана з юридично значущими діями, що спричиняють за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота по збору, оформленню і вивченню різної інформації при вирішенні юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян і т.п. Так, до організаційних форм належать:
- організаційно-регламентуюча – оперативна повсякденна організаційна робота, спрямована на вирішення конкретних завдань, техніко-організаційне забезпечення функціонування різних ланок державного механізму;
- організаційно-господарська – поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій;
- організаційно-ідеологічна – повсякденна роз’яснювальна, виховна робота, спрямована на ідеологічне забезпечення виконання тих чи інших функцій держави.
Методи здійснення функцій держави достатньо багатоманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу, для реалізації економічної функції необхідний цілий набір економічних методів - прогнозування, планування, пільгове кредитування і інвестування, державні субсидії, захист споживачів і ін.
Література
1. Теорія держави і права: Підручник/ За ред. С.Л.Лисенкова.-К.:Юрінком Інтер, 2005.-447с
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007.
3. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред.. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.- К.: Хрінком Інтер, 2006.- 688с
4. Теория государства и права/ Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.- М., 2002
5. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Право України.- 2001.- №8
Тема 7. Механізм держави
Ключові поняття та терміни: Поняття, ознаки і структура механізму держави. Державний апарат: поняття, ознаки, механізм формування і функціонування. Державний орган: поняття, принципи формування і функціонування, класифікація.
Розглядаючи державу як специфічну соціально-політичну організацію, що виникає на певному етапі суспільного розвитку з метою захисту членів суспільства, забезпечення умов, що сприяють стабільному розвитку людської цивілізації, необхідно звернути увагу на те, що державна діяльність носить не стихійний, а цілеспрямований характер. При цьому різні напрями державної діяльності (функції держави) реалізуються численними державними і недержавними органами, що в сукупності утворюють державний механізм.
Таким чином, механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції.
Механізм держави характеризується наступними ознаками:
- між елементами цієї системи, кожний з яких має певну сферу діяльності і компетенцію, існують чітко визначені зв’язки;
- відносини між елементами цієї системи мають ієрархічний характер, що передбачає обов’язковість виконання рішень вищестоящих елементів нижчестоящими;
- елементи системи пов’язані між собою єдиними принципами побудови та єдиними принципами функціонування;
- базується на державній формі власності;
- наявність організаційних і матеріальних засобів примусу.
Поза і без державного механізму немає і не може бути держави. Поняття «державний механізм» тісно пов'язано з категорією «апарат держави».У вітчизняній юридичній науці ці поняття як правило ототожнюються. Разом з тим, в процесі реалізації функцій держави беруть участь різні організації (у тому числі і недержавного характеру), до яких можна віднести органи місцевого самоврядування, політичні партії і т.д.
Поняття державного апарату, у зв'язку з цим, представляється більш вузьким, оскільки в нього включаються тільки спеціально створювані для управлінської діяльності державні органи, які не в змозі вирішити весь комплекс проблемних питань, що стоять перед сучасною державою.
Є доцільним виділити наступні елементи механізму держави:
1) Державний апарат.
2) Державні підприємства і установи.
3) Органи місцевого самоврядування і т.д.
Державний апарат є сукупністю органів і посадовців, за допомогою яких здійснюються управлінські функції держави.
Діяльність державного апарату направлена на розробку і ухвалення загальнообов'язкових правил поведінки (юридичних норм), застосування їх в процесі соціально-політичної регуляції, забезпечення ефективності системи юридичних гарантій і санкцій.
Ознаками державного апарату є:
· формується по волі держави з метою реалізації цілей і задач, що стоять перед державою;
· форми діяльності державного апарату в цілому і кожного з його елементів детально регламентуються приписами нормативно-правових актів;
· від імені держави розробляє, приймає, наділяє юридичною силою правила поведінки загальнозначущого, загальнообов'язкового характеру;
· в основі формування і функціонування державного апарату лежить професійний принцип (співробітники державного апарату здійснюють свої повноваження на професійній основі і не займаються іншою діяльністю окрім як управлінською);
· державний апарат включає органи державної влади і матеріальні придатки (армію, поліцію, податкову і митну службу), необхідні для забезпечення реалізації державно-владних повноважень.
· володіє монополією на державний примус.
Формування державного апарату здійснюється шляхом створення органів державної влади, діяльність яких безпосередньо пов'язана з реалізацією функцій держави. В даний час найпоширенішими способами заміщення управлінських посад є вибори і призначення. Як правило, обираються депутати законодавчих зборів і глави держав - Президенти (при республіканській формі правління), проте у ряді випадків передбачається виборний порядок заміщення посади монарха.
Призначення, на відміну від виборів здійснюється не всіма дієздатними громадянами, а індивідуальними або колективними органами. Якщо рішення ухвалюється колегіальним органом, то відносно кандидата на посаду проводиться голосування.
Основними принципами функціонування державного апарату є законність, демократизм, централізм, професіоналізм, взаємна відповідальність держави і суспільства і т.д.
Державний орган- це відносно самостійна, структурно відособлена ланка державного апарату, яка створюється державою в цілях здійснення певного виду державної діяльності, наділяється для цього відповідною компетенцією і спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.
Специфічними ознаками, що відрізняють державні органи від недержавних структур, є:
· формування по волі держави і здійснення своїх повноважень від імені держави. Державні органи нерідко називають органами державної влади, маючи на увазі, що при їх допомозі реалізується державний суверенітет в області встановлення і реалізації владних вимог;
· виконання кожним державним органом строго визначених, встановлених в законодавчому порядку видів і форм діяльності (законодавчої, виконавчої, охоронної і т.д.);
· наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури; територіального масштабу діяльності встановленого положення в системі владної ієрархії, що визначає характер і об'єм повноважень, що належать державному органу, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними (недержавними) органами і організаціями;
· в основу взаємодії державних органів покладена сукупність принципів єдності державної влади і розподілу влад. Принцип єдності державної влади припускає, що державні органи незалежно від об'єму владних повноважень, структурних особливостей і характеру професійної діяльності виступають від імені всієї держави і в процесі реалізації прийнятих ними правових актів можуть спиратися на державні гарантії (у тому числі державний механізм примусу). Розподіл влади можливий тільки в демократичній державі. Суть даного принципу полягає в розосередженні владних повноважень між однорівневими державними органами, які взаємно врівноважують і взаємномно стримують діяльність один одного, використовуючи систему «стримувань і противаг».
Виступаючи як суб'єкти соціально-правових відносин, державні органи характеризуються як юридичні особи публічно-правового характеру. Їх існування не залежить від волі і бажання індивідуальних осіб, які формують ті або інші державні органи ( наприклад, призначення або відставка членів уряду не впливає на процес існування самого уряду як органу держави). При цьому будучи складовими частинами одного і того ж державного апарату, державні органи відрізняються один від одного порядком свого утворення, видами виконуваної ними державної діяльності, характером і об'ємом компетенції, особливостями виконання службових повноважень і т.д.
В основу класифікації державних органів можуть бути покладені наступні критерії:
1. За місцем у системі державного апарату:
- первинні – створюються шляхом прямого волевиявлення народу (Верховна Рада України, Президент);
- вторинні – органи, які створюються первинними органами і їм підзвітні (Кабінет Міністрів України, судові органи).
2. За способом утворення:
- виборні - обираються громадянами або іншими суб’єктами;
- призначувані – призначаються іншими органами держави;
- успадковані (характерні для монархічної форми державного правління).
3.За характером і змістом державно-владної діяльності:
- органи законодавчої влади;
- органи виконавчої влади;
- органи судової влади;
- контрольно-наглядові органи.
4. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:
- загальнодержавні (вищі або центральні) – повноваження яких поширюються на всю територію держави;
- місцеві (локальні) - повноваження яких поширюються на певну частину території держави.
5. За персональним складом:
- одноособові – складаються з однієї особи (Президент України);
- колегіальні – складаються з ряду осіб Верховна Рада України).
6.За часом функціонування:
- постійні – створюються на невизначений строк (суди, міністерства);
- тимчасові – створюються на певний (календарний або необхідний для виконання певного завдання) строк (комісії і т.п.).
Література
1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник.- Львів,2005.- 580с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007
3. Теорія держави і права: Підручник/ За ред. С.Л.Лисенкова.-К.:Юрінком Інтер, 2005.-447с.
4. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько.- М., 1997
5. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування органів державної виконавчої влади // Право України. - 2001.- № 10
Тема 8. Поняття, походження, розвиток і структура права
Ключові поняття та терміни: історичні передумови права, поняття і основні концепції праворозуміння, поняття та ознаки права, зміст права, поняття і класифікація функцій права, принципи права, об’єктивне і суб’єктивне право, співвідношення держави і права.
Розглядаючи проблему історичних передумов права, слід виділити три основні підходи до її вирішення.
Згідно з класовою теорією (К. Маркс, В. Ленін) право виникає разом з державою в результаті появи приватної власності і розшарування суспільства на класи; для захисту власності і експлуатації класом експлуататорів класу експлуатованих.
Другий підхід умовно можна назвати діалектико-соціологічним. Він пов'язує виникнення права із затвердженням обмінних відносин і переходом від локальних співтовариств до суспільства в сучасному значенні слова. Сутнісними принципами обміну, його атрибутами є свобода особи (під примусом, як відомо, обмін не можливий), формальна рівність з іншим суб'єктом (що виражається в тому, що при обміні неможливо нав'язати свою волю іншому об'єкту), приватна власність (обмінювати можна лише те, що належить суб'єкту по праву) і еквівалентність обмінюваного (наслідок формальної рівності). Саме ці відносини об'єктивно вимагають відповідної адекватної форми. Такою формою і виступає право.
Третій підхід - антропологічний. Представники сучасної політичної антропології, стверджують, що політична організація і право є універсальними соціальними явищами, із самого початку притаманними суспільству. Вони з'являються разом з суспільством і зникнуть з ним же. В ході еволюції суспільства змінюється лише ступінь цілості права, але не його єство.
Нагадаємо, що специфічна ознака права - загальнообов'язковість - означає, що саме воно (право) забезпечує цілісність, нормальне функціонування суспільства. Існування права у такому разі доводиться лише історично, тобто з позиції завтрашнього дня ми зможемо з більшою або меншою переконливістю визначити, наприклад, які із законів, прийнятих парламентом тієї або іншої країни, виражали право. Іншими словами, саме існування суспільства доводить існування права. Таким чином, формування людського співтовариства як складної поліструктурної соціальної системи являється основною історичною передумовою виникнення права як загальнозначущого, загальнообов'язкового регулятора найважливіших суспільних відносин.
Праворозуміння – це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.
Природно-правова теорія. Окрім позитивного права, яке створюється державою, існують природні невід'ємні права, які стоять над ним, що належать людині від народження. Природне право як етичні і правові ідеї, принципи, ідеали, вимоги не є правом в юридичному значенні, а являє собою найближчу і необхідну передумову позитивного права.
Історична школа права. Право – виражає дух народу, народного правового переконання, що формується, подібно мові, поступово і, через це, незалежно від держави. Законодавець не може творити норми на свій розсуд, а повинен фіксувати лише те, що склалося у вигляді норм.
Нормативістський підхід. Право - ієрархія норм, нормативний регулятор суспільних відносин; воно немислиме без держави, а держава немислима без права.
Психологічна теорія права. Існує справжнє право, яке є психологічними переживаннями людей з приводу їх прав і обов'язків, і офіційне право - сукупність норм, прийнятих, гарантованих і санкціонованих державою.
Соціологічна теорія права. Право - система правовідносин, реальна поведінка людей, регульована правом.
Реалістична школа права. Право є захищений державою інтерес, воно ніщо без державної влади.
Теорія солідаризму. Об'єктивне право складає правила соціальної солідарності, яким підкоряється держава і громадяни.
Класова (матеріалістична) теорія права. Право є зведена в закон воля пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства.
Легістській підхід до розуміння права передбачає характеристику права як продукту держави (його воля). Право - це владне розпорядження (наказ) офіційної державної влади. Не закріплене у формальному джерелі (закон, указ, ухвала, декрет) правило не є відповідно до цього підходу юридично значущим (власне правовим). Легістське ототожнення права і закону (позитивного права) є принципом і змістом так званого «юридичного позитивізму». Легістське (позитивістське) праворозуміння властиво різного роду етатистським, авторитарним і тоталітарним підходам до права.