Основні терміни та поняття. Аграрно-індустріальна країна

Аграрно-індустріальна країна. Індустріалізація. Структура народного господарства. Галузева структура промисловості. Аграрна реформа 1848 р. Аграрна реформа 1861 р. Фермерська та відробіткова системи організації сільськогосподарського виробництва. Кооперативний рух. Кооператив. Кооперація. Парцеляція. Хутір. Відруб. Столипінська аграрна реформа.

Контрольні запитання і завдання

1. Охарактеризуйте передумови, хід і результати індустріального розвитку Східної України. Як вчені оцінюють рівень промислового розвитку Західної України?

2. Поясніть необхідність, напрями і результати Столипінської аграрної реформи.

3. Дайте порівняльний аналіз процесу індустріалізації та моделі розвитку підприємницького сільського господарства в Україні та одній із західноєвропейських країн на свій вибір.

4. Дайте характеристику фінансово-грошових систем, що діяли на території України.

5. Порівняйте розвиток господарства українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій другої половини XIX – початку XX ст.

6. Охарактеризуйте розвиток кооперації в Україні. Як це відображалося в економічній думці.

7. Розкрийте економіко-теоретичні проблеми наукової спадщини М. Тугана-Барановського.

8. Визначте наукові досягнення Є. Слуцького.

Навчальні завдання для самостійної роботи

1. Проаналізуйте погляди українських і західноєвропейських вчених з проблем: а) предмета політичної економії; б) розвитку ідей маржиналізму.

2. Порівняйте стан індустріального розвитку економіки України на 1913 р. та однієї (за вибором) з провідних Європейської країн.

Тестові завдання

Тест 1.Зміст Столипінської аграрної реформи охоплював:

а) скасування кріпосного права, наділення селян землею;

б) проведення реформи землеустрою;

в) визнання приватної власності селянина на землю, право виходу з громади, надання агроекономічної допомоги;

г) парцеляцію великого землеволодіння.

Тест 2.Встановіть відповідність між визначеннями предмета політичної економії та прізвищами українських вчених, яким вони можуть належати:

1) Туган-Барановський; 2) В. Левицький; 3)М. Вольський.

а) Предметом економічної теорії є праця із суспільного погляду, що охоплює всі сфери матеріальної і духовної людської діяльності;

б) Політична економія має вивчати відносини господарювання в умовах товарного виробництва і стихійні закони, що управляють народним господарством;

в) Політична економія вивчає розвиток систем економічних відносин, виникнення, формування і функціонування способів господарювання.

Першоджерела

1. Слуцький Є.Є. Терія граничної корисності / Є.Є.Слуцький; за ред. В.М. Фещенко; упоряд. В.М. Фещенко, Т.В. Куриленко. – К. : КНЕУ, 2006.

2. Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии / М.И. Туган-Барановский. – М. : РОС–СПЭН,1998.

3. Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации / М.И. Туган-Барановский. – М. : Экономика, 1989.

4. Українська економічна думка : хрестоматія / Упоряд., наук. ред., авт. вступ, біограф. довід. С.М. Злупко. – К. : Знання,1998.

 

Рекомендована література

  1. Белоусов Р. Две крестьянские реформы: 1861 и 1907 гг. / Р. Белоусов // Экономист. – 1992. – № 12. – С. 73–81.
  2. Економічна історія України / за ред. Б. Лановика. – К. : Знання, 2004.
  3. Економічна історія України : нав. Посіб. / за ред. М. О. Уперенка. – Х., 2004.
  4. Злупко С. М. Економічна історія України : навч. посіб / С.М. Злупко. – К. : Знання, 2006.
  5. Історія економіки та економічної думки : навч. посіб. / [С.В. Степаненко, С.Н. Антонюк, В.М, Фещенко, Н.О. Тимочко]; за ред. проф. С.В. Степаненка. − К. : КНЕУ, 2010. − 743 с.
  6. Ковальчак Г. Економічний розвиток західноукраїнських земель. – К., 1988.
  7. Леоненко П., Юхименко П. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004.

8. Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины: Эволюция рыночной экономики / Э.Л. Лортикян. – Харьков : Консум, 2004.

9. Лортикян Э. История экономических реформ: Мировой опыт второй половини XIX–XX вв. – Харьков, 1999.

10. Ретроспектива ринкових перетворень в Україні: сучасний дискурс / Л. П. Горкіна, С. О. Біла, В. В. Небрат та ін.] за ред. д-ра екон. наук Л. П. Горкіної ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2010.

  1. Родіонова Л. Українське товариство «Сільський господар». 1899–1944. Історія. Досвід. – Тернопіль, 2000.
  2. Фещенко В. М. Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини XIX – початку XX ст. – К.: КНЕУ, 2003.
  3. Ходченко О. Основні аспекти діяльності державних кредитних установ Росії та України в другій половині XIX ст. – на початку XX ст. // Економіка України. – 2004. – № 3.
  4. Хонігсман Я. С. Проникнення іноземного капіталу в економіку Західної України в епоху імперіалізму (до 1918 р.). – Л., 1971 .
  5. Якименко М., Краснікова О., Селіхов Д. Приватизація селянської надільної землі в Україні 1906–1917 рр.: причини, зміст, наслідки // Економіка України. – 2004. – №. 1

 

 


ПЕРСОНАЛІЇ

Августин Блаженний Аврелій (353—430) — християнський теолог і церковний діяч, єпископ міста Гіппон (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії. Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті “Про Град Божий”, що був написаний під впливом вражень від підкорення Рима ордами Аларіха у 410, Августин визнає існування двох видів людської спільноти: “град земний”, тобто державність, яка заснована на “самозакоханості, доведеній до зневажання Бога”, і “Град Божий” — духовна спільність, основана на “любові до Бога, доведеній до зневазі до самого себе”.

Анахарсій — скіф з Подніпров’я, видатний мислитель (кінець IV ст. — початок V ст. до н. е.), якого греки вважали одним із семи мудреців світу. Анахарсій був прихильником активної економічної діяльності, захищав честь, свободу та рівність людей, купецьку діяльність, економічну необхідність спілкування між народами.

Арістотель (384—322 рр. до н. е.) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки. У 367 до н. е. — 347 рр. до н. е. вчився в академії Платона. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Економічні проблеми висвітлює у творах “Політика”, “Економіка”, “Нікомахова етика”, “Афінська політія”.

Балудянський Михайло Андрійович (1769—1847) — видатний український вчений та громадський діяч. Закінчив філософський факультет Королівської академії правознавства у Кошіце, потім — Віденський університет. У 1789—1796 pp. був професором Великоварадинської академії, а в 1796—1803 pp. викладав державне право в Пештському університеті, в 1797 р. захистив докторську дисертацію. Праця М.А. Балудянского “Изображение различных хозяйственных систем” заклала основи російської політико-економічної термінології. Прихильник класичної школи, зокрема поглядів А. Сміта.

Бастіа Фредерік (1801—1850) — французький економіст, представник класичної політичної економії, проповідував гармонію інтересів капіталу і праці, досліджував капіталізм як “природну” організацію суспільства. В творах “Економічні софізми” (1846) та “Економічні гармонії” (1849) Бастіа відкидав факт збагачення капіталістів і зубожіння трудящих. Взаємини між класами Бастіа розглядав як обмін послугами, а прибутки капіталістів як процент на капітал.

Бем-Баверк Ейген (1851—1914) — громадський діяч та економіст, представник австрійської школи граничної корисності. Закінчив Віденський університет, працював у Інсбрукському та Віденському університетах. Е. Бем-Баверк тричі призначався міністром фінансів Австрії. З 1911 р.— президент Академії наук Австрії. Основні праці: “Основи теорії цінності господарських благ”, 1886; “Капітал і прибуток”, 1884—1889; “Теорія Карла Маркса та її критика”, 1896; “Теорія відсотка” (1907).

Білімович Олександр Дмитрович (1876—1963) — представник київської суб’єктивно-психологічної школи в політичній економії, розвивав і пропагував ідеї австрійської школи граничної корисності. Основні праці: “До питання про розцінку господарських благ” (1914), “Соціальна теорія розподілу”(1916).

Брентано Луйо (1844—1931) — економіст молодої німецької історичної школи, професор університетів у Бреславлі, Страсбургу, Вені, Лейпцигу та Мюнхені. Основні праці: “Об отношении заработной платы и рабочего времени к производительности труда” (1895), “Классическая политическая экономия” (1900), “Профессиональные организации рабочих” (1903), “Этика и народное хозяйство в истории” (1906), “Опыт теории потребностей” (1921), “Аграрная политика” (1929).

Бруцкус Бер Давидович (1874—1938) — агроном и статистик. Основні праці: “Еврейский пролетариат и сельское хазяйство”, “О методах еврейской колонизации”, “О профессиональном составе евреев России”; “В черте и вне черты”, “Статистика евреев гор. Одессы”; “Еврейский труд в сельском хозяйстве России. Его прошлое, настоящее и будуще”, “Профессиональный состав еврейского населения России”, “Статистика еврейского населения” та ін.

Буагільбер П’єр Лепезан(1646—1714) — фундатор французької класичної політичної економії. Його основні роботи присвячені критиці політики меркантилізму та аналізу ситуації в економіці Франції (“Роздрібна торгівля у Франції” (1688), “Дослідження про рідкісність грошей” (1696), “Звинувачення Франції” (1707), “Трактат про природу багатства” (1707)).

Булгаков Сергій Миколайович (1871—1944) — російський філософ, теолог, священик Православної Церкви. Основні праці: “О рынках при капиталистическом производстве” (1896), “Что такое трудовая ценность”, “Классическая школа и историческое направление в политической экономии” (1897), “К вопросу об эволюции земледелия” (1899), “Ралохойнский експеримент” (1900).

Бунге Микола Християнович (1823—1895) — видатний український вчений, державний діяч, засновник Київської психологічної школи політичної економії. За дисертацію “Теорія кредиту” (1852) здобув докторський ступінь. Протягом 1850—1880 р. був професором Київського університету, дев’ять років працюючи його ректором. У 1890 р. став академіком з політичної економії. Основні праці: “Теорія кредиту” (1852), “Курс статистики” (1865), “Основи політичної економії” (1870), “Банківські закони та банківська політика” (1874), “Нариси політико-економічної літератури” (1895) та ін.

Бюхер Карл (1847—1930) — представник німецької історичної школи, відомий економіст, історик народного господарства та статистик. Працював учителем у гімназії, потім професором у Дерпті (Тарту), Базелі, Лейпцізі. Запропонував свою триступеневу періодизацію економічної історії людства, в основу якої поклав довжину шляху проходження продукту від виробника до споживача (домашнє, натуральне, міське та народне господарство), та дав пояснення генезисові капіталізму на основі розвитку структури ринку. Карл Бюхер — автор відомої книжки “Піднесення національної економіки” (1893).

Вагнер Адольф (1835—1917) — німецький економіст, представник молодої історичної школи, один із засновників теорії державного соціалізму. Сформулював закон зростаючої державної активності (“закон Вагнера”).

Вальрас Леон(1834—1910) — швейцарський економіст, основоположник математичної школи в економічній теорії, засновник Лозаннської економічної школи маржиналізму. Основні ідеї вченого знайшли відображення у працях: “Теорії грошей” (1886), “Нарис соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства” (1896), “Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства” (1898) та ін. Світову славу швейцарському досліднику принесла теорія загальної економічної рівноваги, викладена у праці “Елементи чистої політичної економії або теорія суспільного багатства”, яка була опублікована двома частинами у 1874 та 1877 pp.

Ван Аньші (1021—1086) — державний чиновник середньовічного Китаю. У проекті під назвою “Новий закон” розвивав ідеї державного регулювання.

Ван Ман (45 до н.е. — 23) ―імператор Стародавнього Китаю династії Цінь, відомий в історії своїми реформами, проголосив державною власністю землю та рабів, намагався лімітувати ринкові ціни.

Варрон Марк Теренцій (116—27 рр. до н. е.) ― римський вчений-енциклопедист і письменник, який написав багато робіт з різних галузей знань, очолював першу публічну бібліотеку в Римі. Економічні погляди виклав у праці “Про сільське господарство”.

Вебер Максиміліан Карл Еміль(1864—1920) — німецький економіст, представник молодої історичної школи, професор національної економії Фрайбурзького, Гейдельберзького та Мюнхенського університетів, автор праць: «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904), «Господарська етика світових релігій» (1916––1919), «Загальна економічна історія» (1919––1920) та ін.

Величко Самійло Васильович(1670—1728) — український козацько-старшинський літописець, автор першого систематичного викладу історії української козацької держави, при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії.

Вернадський Іван Васильович (1821—1884) — український економіст, статистик, громадський діяч, прихильник класичного напряму політичної економії. У 1841 р. Іван Вернадський закінчив Київський університет зі ступенем кандидата філософії. У 1847 р. захистив магістерську дисертацію “Нарис теорії потреб”, 1849 р. — докторську “Критико-історичне дослідження про італійську політико-економічну літературу до початку ХІХ ст.”. 1850—1856 рр. — професор політичної економії Московського університету. Науковий доробок вченого включає теорію потреб, дослідження ринку і вільного підприємництва, проблеми великого і дрібного землеволодіння, питання теорії й історії економічної науки, статистичні дослідження. Основні праці: “Початкові основи політичної економії” (1849), “Нарис теорії потреб” (1852), “Предмет політичної економії” (1856), “Нариси історії політичної економії” (1858), “Про ціну і торгівлю” (1864).

Вишенський Іван (1550—1620) — український мислитель, власні найвизначніші твори (1597—1601) упорядкував в окремій «Книжці», в якій під релігійною оболонкою приховані філософські, політичні й економічні погляди.давньоруський письменник-полеміст.

Візер Фрідріх (1851—1926) — економіст австрійської школи маржиналізму, послідовник К. Менгера. Здобув історичну та юридичну освіту. У 1883 р. Візер з допомогою Менгера отримав право викладати у Відні. В історію світової думки увійшов як автор терміна “маржиналізм”; головні праці: “Походження і основні закони господарської цінності” (1884), “Природна вартість” (1889 р.), “Природна цінність” (1899), “Суспільне господарство” (1914), “Теорія соціальної економіки” (1914 р.).

Воблий Костянтин Григорович (1876—1947) — відомий український вчений-економіст та географ, доктор політекономії і статистики, професор Київського університету, декан (1910—1913 рр.) і ректор Київського комерційного інституту (1917—1919 рр.), віце-президент АН УРСР (з 1919 р.), директор Інституту економіки, 1945—1947 рр. член Держплану УРСР, академік АН УРСР. Основні напрями наукових досліджень: економіка і народне господарство України, економіко-географічне районування, проблеми політичної економії, страхової справи, статистики, економіки промисловості. Основні наукові праці: “Питання про метод в історії політичної економії” (1907), “Нариси з історії польської фабричної промисловості” (1909), “Продуктивні сили Галичини” (1915), “Начальний курс политической экономии: История, теория и финансы” (1918), “Нариси з історії російсько-української цукробурякової промисловості”, у 5-ти томах (1928—1931), “Нарис історії України” (1942, 1944), “Народне господарство Радянської України” (1945).

Гільдебрант Бруно (1812—1878) — німецький економіст і статистик, один із засновників історичної школи в політичній економії. Працював професором університетів Бреславля, Марбурга, Цюріха, Берна. Основні наукові праці: “Політична економія теперішнього і майбутнього” (1848), “Натуральне господарство, грошове господарство і кредитне господарство” (1864).

Госсен Герман (1810—1858) — прусський (німецький) економіст. У своїй книжці, опублікованій 1854 р. у Брауншвейзі, першим математично обґрунтував основи теорії граничної корисності. Головна робота — “Розвиток законів суспільного обміну та випливаючих правил людської поведінки” (1854, Брауншвейг; перевидана у 1889 та 1927 рр.).

Граб’янка Григорій Іванович (р. н. невід. — бл. 1738) — український козацький літописець, гадяцький полковий суддя (1717—1728 рр.), обозний (1728—1729 рр.) і полковник (1729—1738 рр.). З 1686 р. перебував на службі в козацькому війську. Головну увагу приділяє історії козацтва та національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1657 рр.

Гракхи Тиберій (162—133 рр. до н. е.) та Гай (154—122 рр. до н. е.) — давньоримські брати-реформатори, які виступали проти збезземелювання дрібних землевласників та перерозподіл частини вже освоєних земель на користь найбідніших прошарків римлян.

Даванцатті Беніто (1529—1606) — флорентійський банкір, що розвивав теорію меркантилізму. Опублікував “Лекції про гроші”, де з’ясовував природу грошей та їх знецінення. На його думку, срібні й золоті гроші містять ніби щось божественне.

Десницький Семен Юхимович (бл. 1740—1789) — український і російський просвітник, видатний учений у галузі юридичних наук, автор новітньої теорії держави і права. Навчався у Московському університеті, Петербурзькій академії, й університеті в Глазго (Англія), де здобув ступінь доктора права. З 1767 р. працює у Московському університеті, з 1773 р. — завідувач кафедри російського законознавства. У 1768 р. склав проект державних перетворень з обмеженням влади монарха; з 1768 р. — професор Московського університету; його зусиллями викладання в Московському університеті було запроваджено російською мовою. Основні наукові праці: “Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Російської імперії” (1768 р.), “Юридичні роздуми про відмінні поняття, що мають народи про власність маєтків у різних верствах співжиття” (1781).

Джевонс Вільям Стенлі (1835—1882) — відомий англійський економіст, статистик і філософ-логік, засновник математичної школи політичної економії, один із основоположників граничної теорії корисності. Професор логіки, філософії і політичної економіки в Манчестері (1866—1876) і Лондоні (1876—1880). Основні наукові праці: “Теорія політичної економії”, (1871), “Гроші та механізм обміну”.

Джонс Річард (1790—1855) — англійський економіст, сформував поняття “економічна структура нації” як основу історико-економічного аналізу. Основні наукові праці: “Эссе о распределении богатства и источниках налогообложения” (1831), “Вводная лекция по политической экономии” (1833).

Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895) —– український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських суспільних і культурних діячів Драгоманових.

Дюпюї Жюль(1804—1866) — французький економіст, вчений та інженер, основні ідеї з маржиналізму виклав у статті “Про вимір корисності громадських робіт” (1844) , де досліджував проблеми порівняння корисності індивідуальних та суспільних благ, теорії попиту.

Енгельс Фрідріх (1820—1895) — німецький підприємець, політичний діяч, філософ, історик, публіцист, друг і соратник К. Маркса. Один з основоположників марксизму — перший систематизатор та видавець творів Карла Маркса. Основні наукові праці: “Становище робітничого класу в Англії” (1845), “Німецька ідеологія” (разом з Марксом, 1845), “Основні засади комунізму” (1847), “Маніфест комуністичної партії” (разом з Марксом, 1848), “Анти-Дюрінг” (1878), “Походження сім’ї, приватної власності і держави” (1884), “Діалектика природи” (1873—1886).

Желєзнов Володимир Якович (1869—1933) — відомий український та російський економіст, представник соціального напряму економічної думки України останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. Основні наукові праці: “Нариси політичної економії” (1902), “Головні напрямки в розробці теорії заробітної плати” (1904), “До реформи сучасної теоретичної економії” (1905), “Питання фінансової реформи в Росії” (1915—1917), “Заробітна плата. Теорія. Політика. Статистика” (1918) та ін.

Журавський Дмитро Петрович(1810—1856) — видатний учений, економіст, статистик, учений секретар і редактор статистичного відділу ”Комісії для обстеження Київської учбової округи” при Київському університеті. У 1829 р. закінчив Петербурзький кадетський корпус. Працював під керівництвом найближчого радника імператора Росії Олександра I М.М. Сперанського, брав участь у складанні Зводу законів Російської імперії. Працював над “Энциклопедическим лексиконом” А. Плюшара. У 1837 р. перейшов на службу до Міністерства державних маєтностей і переїхав до Кам’янець-Подільського, потім до Одеси. У 1841—1842 рр. працював у Варшаві, згодом управляв маєтками Наришкіна в Саратовській губернії. У 1845 р. переїхав до Києва, де поступив до канцелярії київського губернатора чиновником з особливих доручень і займався статистикою Київської губернії. Від 1851 р. і до кінця життя був ученим секретарем Комісії опису київського навчального округу і редактор статей від Комісії. Найбільш значна його праця — тритомний “Статистичний опис Київської губернії”, яку М. Чернишевський назвав “одним з найбільш дорогоцінних надбань” російської науки XIX ст.

Зібер Микола Іванович (1844—1888) — визначний український економіст і соціолог, філософ, громадський діяч, популяризатор економічного вчення К. Маркса в Росії й Україні. В 1876 р. закінчив юридичний факультет Київського університету, після чого недовго був світовим посередником у Волинській губернії. У 1871 р., за дисертацію “Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо, у зв’язку з пізнішими доповненнями та роз’ясненнями” (“Киевские Універсітєтскіє Ізвестія” 1871 р.), отримав ступінь магістра політичної економії і відряджається за кордон. В 1873—1875 рр. працював доцентом, згодом професором політекономії і статистики. Основні наукові праці: “Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв’язку з пізнішими доповненнями та роз’ясненнями” (1871), “Нариси первісної економічної культури” (1883), “Розподіл земельної власності в Німеччині” (1883), “Девід Рікардо і К. Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях” (1885) та ін.

Зомбарт Вернер (1863—1941) — німецький економіст, соціолог та історик, філософ культури. З 1890 р. — професор у Бреславлі (тепер Вроцлав, ПНР) та Берліні. Основні наукові праці: “Сучасний капіталізм” (1902), “Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини” (1913), “Три політичні економії” (1929), “Німецький соціалізм” (1934) та ін.

Ібн Халдун (1332—1406) — видатний арабський вчений, відомий державний діяч тих часів. Уславив своє ім’я “теорією соціального прогресу” (т. зв. “соціальної фізики”), в якій стверджував, що об'єднання людей у суспільство і поява держави — об’єктивні процеси, зумовлені виробничими потребами — необхідністю спільного видобування життєвих благ. Кооперована виробнича діяльність людей супроводжується зростанням продуктивності праці і виробництва, що втілюється у зростанні маси засобів існування. Суспільство, на думку Ібн Халдуна, проходить у своєму розвитку кілька стадій: “стадія дикунства” (люди перебувають у стадії “первісного стада”), “сільська стадія” (етап, коли люди жили в селах і займалися лише землеробством і скотарством), “міська стадія” (цивілізований етап, коли люди утворюють міста, займаються ремеслами, торгівлею, науками й мистецтвами).

Іноземцєв Владислав (1968 р. н.) — російський економіст і соціолог, доктор економічних наук, представник сучасного інституційно-соціального напряму, автор теорії постекономічного суспільства. Основні наукові праці: “За межами економічного суспільства” (1998), “Розколота цивілізація” (1999), “Сучасне постіндустріальне суспільство: природа, протиставлення, перспективи” (2000), “Межі “догоняючого” розвитку” (2000), “Повернення Європи. Фрагменти портрету Старого Світу у новому столітті” (2002), “Економіка здорового глузду”(2009).

Кампанелла Томмазо (1568—1639) — італійський філософ і письменник, один із перших представників утопічного соціалізму. Головна праця — “Місто Сонця” (1623).

Каразін Василь Назарович (1773—1842) — український учений-економіст, винахідник, і освітній діяч. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі. Автор праць з проблем економіки, політики, а також численних винаходів. Основні праці були зібрані та опубліковані (1910) Д. Багалієм, серед яких слід назвати численні листи до імператора, губернатора тощо, зокрема “Лист одного поміщика ...ської губернії до свого губернатора”, а також статті, наприклад “Защищение противну иностранцев существующей ныне в России подчиненности поселян их поміщикам”, “Про причини постійного занепаду курсу в Росії і про засоби підняття його” та ін. Його економічні погляди формувалися під впливом вчення фізіократів.

Катон Марк Порций Старший (234—149 рр. до н. е.) ― великий землевласник, письменник і політичний діяч Стародавнього Риму. Серед сучасників був відомий за діяльність на посаді цензора, а також за аскетизм та пуританство. До наших днів повністю дійшов його трактат “Про сільське господарство”, у якому він узагальнив досвід і запропонував практичні рекомендації щодо підвищення дохідності рабовласницького маєтку.

Кене Франсуа (1694―1774) ― французький економіст, лідер і основоположник школи фізіократів, автор “Економічної таблиці”, що була першою в історії науки спробою макроекономічного аналізу кругообігу продуктів, доходів і витрат. Одне з центральних місць в економічних поглядах Кене та його послідовників займало вчення про “чистий продукт” (або “додану вартість”), який вони розуміли як надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. Основні наукові праці: “Загальні принципи економічної політики землеробної держави” (1758), “Економічна таблиця” (1758), “Природнє право” (1765).

Кері Генрі Чарльз (1793―1879) ― найвідоміший американський економіст першої половини XIX ст., засновник ліберальної економічної теорії в США, який розглядав капіталізм як економічний устрій, що керується об’єктивними економічними законами і не потребує втручання держави. Розробив теорію “гармонії інтересів”. Основні праці: тритомник “Принципи політичної економії” (1837―1840), “Минуле, сучасне і майбутнє” (1848), “Гармонія інтересів” (1850), “Основи соціальної науки” (1858―1859), “Принципи суспільної науки” (1865), “Єдність законів: співвідношення фізичної, суспільної, психологічної і етичної наук” (1872).

Кларк Джон Бейтс (1847―1938) ― американський економіст австрійської школи, професор Колумбійського університету, представник американської школи маржиналізму. Основні праці: “Філософія багатства” (1886), “Проблеми монополії” (1904), “Суть економічної теорії” (1907), “Розподіл багатства” (1908).

Кларк Джон Моріс(1884―1963)― американський економіст, представник інституціоналізму. Основні праці: “Суспільний контроль за бізнесом” (1926), “Стратегічні фактори в економічних циклах” (1934), “Економічні інститути” (1957), “Конкуренція як динамічний процес” (1961).

Клісфен Афінський (565 до н. е., Афіни — 492 до н. е., Афіни) — законодавець Стародавніх Афін 6 ст. до н. е. Походив із роду Алкмеонідів, за материнською лінією онук тирана Клісфена Сікіонського. Підняв рух проти тиранії Пісістратидів. Зазнавши поразки, жив у вигнанні, проте 510 до н. е. змусив тирана Гіппія тікати, а сам Клісфен фактично очолив державу.

Кніс Карл (1821―1898) ― німецький економіст, один із засновників “старої” історичної школи. Професор Марбурзького, Фрейбурзького, Гейдельберзького університетів. Заперечував повторюваність економічних явищ в історії різних народів, а, отже, і можливість існування універсальної економічної науки лише там, де є повторюваність досліджуваних явищ. Основна праця: “Політична економія з погляду історичного методу” (1853).

Козельський Яків Павлович (1729―1795) — український та російський просвітитель-демократ, філософ-матеріаліст. Навчався в Київській академії (1744—1750 рр.) та Академічному університеті при Петербурзькій АН (1751—1757 рр.); викладав в Артилерійській та Інженерній школах, згодом працював секретарем Сенату в Петербурзі (1767—1770 рр., 1788—1793 рр.) та членом Малоросійської колегії в м. Глухові (1770—1778 рр.). Суспільство розглядав як продукт природного права й суспільного договору, в наслідок якого виникає держава. Головна праця — “Філософські пропозиції” (1768), в якій він виступав проти схоластики, ідеалізму й теології, захищаючи і розвиваючи далі матеріалізм М.В. Ломоносова, французьких просвітителів XVIII ст. У 1764 р. опублікував підручники “Арифметичні твердження” і “Механічні твердження”, в яких виступав за поєднання теорії з практикою в навчанні.

Колумелла Луцій Юній (І ст. н. е.) ― давньоримський автор, який прагнув відновити сільське господарство в період кризи рабовласницького маєтку. Його погляди знайшли відображення у 12-томній праці “Про сільське господарство”, в якій узагальнено досвід грецьких та римських агрономів.

Кольбер Жан Батіст (1619—1683) — французький державний діяч, активний втілювач політики пізнього меркантилізму, генеральний контролер (міністр) фінансів Франції. Після нього французький меркантилізм стали називати кольберизмом.

Кондорсе Жан Антуан (1743—1794) — французький математик і соціолог, представник французького просвітництва. Основні наукові праці: “Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума” (1794), “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1778).

Конфуцій(551—479 рр. до н. е) — давньокитайський філософ дрібношляхетського роду, засновник конфуціанства. Основні погляди викладені в книзі “Лунь юй” (“Бесіди і судження”), яка відіграла величезну роль у формуванні китайського менталітету.

Косинський Володимир Андрійович (1864—1938) ― український вчений-економіст. Основні наукові досягнення вченого були в галузі статистики та економічної теорії. Особливу увагу у своїх дослідженнях приділяв аграрному питанню та обґрунтуванню шляхів його розв’язання. В 1907 р. захистив докторську дисертацію, а в 1909 р. став ординарним професором кафедри політичної економії при сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту. Одночасно працював на кафедрі прикладної економіки Київського комерційного інституту. Основні праці: “Точне знання і суспільствознавство” (1903); “До питання про заходи щодо розвитку виробничих сил Росії” (1904); “До аграрного питання, вип. 1: Селянське і поміщицьке господарство” (1907); “До аграрного питання“. “Основи політичної економіки” (1922—1926).

Ксенофонт Афінський(бл. 430—355 рр. до н. е.) — давньогрецький історик, письменник, політичний та військовий діяч; учень Сократа. Свої економічні погляди він виклав у багатьох творах, головним з яких є “Домострой”. Основною проблемою для Ксенофонта був пошук шляхів подолання притаманних рабовласницькому господарству недоліків.. Його заслугою є постановка питання про подвійне використання блага — як споживної цінності та як мінової. Поняття “цінність” він уживає у двох значеннях (споживна вартість та мінова цінність).

Курно Антуан Огюстен (1801—1877) — французький математик, філософ та економіст, професор математики. В 1838 р. він опублікував роботу “Дослідження математичних принципів у теорії багатства”. Це одна з перших спроб дослідити економічні явища з допомогою математичних методів. Акцентував увагу на проблемах ціни з точки зору теорії попиту, досліджував ринкову модель дуополії на основі використання фактору конкуренції між двома продавцями.

Лао-цзи (604—517) — основоположник даосизму. Основні погляди викладені в книзі “Дао-де-цзин”. Згідно даосизму в основі суспільного розвитку лежить небесне ”дао”, як першооснова і сутність людського буття, що відображає природний хід речей, споглядання життя, обмеження бажань, майнову рівність у суспільстві. Лао-цзи заперечував державне управління, пропагував принципи невтручання в суспільний розвиток, засуджував соціальну нерівність, заперечував теоретичні знання та можливості людського пізнання, ідеалізував первісний природний стан речей, до якого закликав повернутися.

Левитський Володимир Фавстович (1854—1939) — український вчений-економіст, доктор політичної економії і статистики, професор, академік АН УРСР. Основні наукові досягнення в галузях політичної економії, історії політичної економії в зв’язку з історією господарського побуту, статистики, фінансового права. Найвідоміші праці: “Завдання та методи науки про народне господарство” (1890), “Історія політичної економіки у взаємозв’язку з історією господарського побуту” (1907), “Конспект доповнень до курсу політичної економії проф. А.І. Чупрова” (1913).

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870—1924) — відомий російський публіцист і політичний діяч, теоретик комунізму, філософ-матеріаліст; один з творців СРСР. Основні наукові праці: “Розвиток капіталізму в Росії” (1899), “Імперіалізм, як вища стадія капіталізму” (1916), “Чергові завдання Радянської влади” (1918), “Про кооперацію” (1923) та ін.

Лі Гоу (1009—1059) — державний чиновник. У своєму трактаті під назвою “План збагачення держави, посилення армії, заспокоєння народу” найпершим засобом зростання багатства у державі оголошуються фінанси, які формуються через податки, а матеріальним джерелом багатства вважається землеробство. Як державний чиновник, виступав за державне регулювання економіки і, найперше, шляхом державного контролю над ринком і цінами.

Лі Куй (424 — 386 рр. до н. е.) — представник легізму, перший міністр правителя царства Вей (424—386 рр. до н.е.). Він склав “Зведення” усіх наявних до нього законів, котре стало основою законодавства до III ст. н.е. Є відомості, що Лі Куй створив учення про найповніше використання сил землі, втіливши в ньому ідеї державного регулювання хлібного ринку.

Ліст Фрідріх (1789—1846) — видатний німецький економіст, політик, публіцист, попередник історичної школи Німеччини. У 17 років був призначений на посаду службовця Тюбінгенського філіалу Вюртемберзького бюро. Слухав лекції в місцевому університеті. Його першу наукову працю було присвячено проблемі викладання в університеті курсу місцевого самоврядування. Аргументи, що наводились у цій праці, були настільки вагомі, що Ліст отримав призначення на посаду керуючого справами і політикою Тюбінгена, а також став професором Тюбінгенського університету, а посмертно став доктором наук. Основна праця: “Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз” (1841).

Ло Джон (1671—1729) — шотландський фінансист, представник пізнього меркантилізму, прихильник кількісної теорії грошей, автор книги “Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима”, в якій обстоював тезу, що гроші є вирішальним фактором економічного процвітання держави.

Луцій Юній Модерат Колдумелла (4—70 рр. н. е.) — римський землевласник, у 12-томній праці “Про сільське господарство” проаналізував організацію господарства у рабовласницькому маєтку за умов кризових явищ.

Мальтус Томас Роберт ( 1766—1834) — англійський економіст і священик, професор і завідувач кафедри сучасної історії та економії в коледжі Ост-Індської компанії в Хейлібере (графство Хартфордшир), де працював до кінця життя, представник англійської класичної політичної економії. Закінчив Джизас-колледж Кембриджського університету (1788), обраний членом ради Джизас-колледжа в 1793 р., висвячений в духовний сан у 1797 р. У 1819 р. Мальтуса бути обрано членом Королівського суспільства, в 1833р. — членом Французької Академії. У 1831 р. він заснував Клуб політичної економії, а в 1834 р. сприяв створенню Лондонського (згодом Королівського) статистичного суспільства. Основні наукові праці: “Дослідження про закон народонаселення” (1798), “Дослідження про наслідки хлібних законів” (1814), “Дослідження про природу і зростання ренти” (1815), “Основи політичної економії” (1820), “Принципи політичної економії з погляду їх практичного застосування” (1820), “Міра цінності” (1823) та ін.

Марк Порцій Катон Старший (234—149 рр. до н. е.) — римський землевласник, у праці “Землеробство” запропонував практичні рекомендації щодо підвищення доходності рабовласницького маєтку.

Марк Теренцій Варрон (116—27 рр. до н. е.) — римський вчений-енциклопедист і письменник. У спадок залишив три книги “Про сільське господарство”, в яких проаналізував чинники інтенсивного ведення сільського господарства.

Маркс Карл (1818—1883) — видатний німецький мислитель, філософ, економіст, політичний журналіст. Його наукові твори та економічні дослідження сформували основу комуністичного і соціалістичного руху. Основні праці: “Економічно-філософські рукописи” (1844), “Тези про Фейєрбаха” (1845), “Святе сімейство” (1845), “Німецька ідеологія” (1846), “Злидні філософії” (1847), “Маніфест Комуністичної партії” (1848), “Наймана праця і капітал” (1849), “До критики політичної економії” (1859).

Маршалл Альфред (1842—1924) — англійський економіст, лідер неокласичного напряму в економічній науці, засновник кембриджської школи політичної економії. Вчився в Ітоні і Кембриджському університеті, який закінчив у 1865 р.; викладав математику в Кембриджі, політичну економію в університетському коледжі Бристоля, протягом 1885—1908 рр. очолював кафедру політекономії Кембриджського університету. Головним внеском Маршалла в економічну науку є поєднання воєдино класичної теорії та маржиналізма. Основні праці: “Економіка промисловості” (1889), “Принципи економікс” (1890), “Учення політичної економії” (1906), “Трактат про соціологію” (1916), “Промисловість і торгівля” (1919), “Гроші, кредит і комерція” (1923).

Мацієвич Констянтин(1873—1942) — відомий учений-аграрник, педагог, громадсько-політичний та дипломатичний діяч, представник Харківської школи економістів-аграрників. Працював у Київському та Харківському товариствах сільського господарства, редактор “Агрономічного вісника” — першого в Україні наукового журналу з проблем сільського господарства, викладав у Київському комерційному інсьтитуті. В еміграції з 1923 по 1942 рр. працював професором Української господарської академії у м. Подебради (Ч. С. Р.).

Менґер Карл (1840—1921) — засновник австрійської школи маржиналізму, один з лідерів “маржиналістської революції”, основоположник теорії граничної корисності. Навчався у Віденському університеті (1859—1860 рр.), у Празькому (1860—1863 рр.) та Краківському 1867 р., де отримав ступінь доктора наук з юриспунденції. Працював журналістом у Львові, а згодом у Відні. Протягом 1873—1903 рр. — професор Віденського університету. Головні праці: “Підстави політичної економії” (1871), “Дослідження про метод суспільних наук і особливо політичної економії” (1883).

Мен Томас (1571—1641) — англійський економіст, представник пізнього меркантилізму. Основні праці: “Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією”, “Багатство Англії у закордонній торгівлі”.

Мен-цзи (372—289 до н. е.) — китайський філософ, представник конфуціанської традиції. Він виправдовував протилежність між розумом та фізичною працею і пов’язував соціальну нерівність з “небесною волею”, виступав на захист інтересів селян.

Мечников Лев Ільїч (1838—1888) — швейцарський географ, соціолог іі публіцист російського походження, який історію народного господарства поділив на річковий, середземноморський та океанський періоди. Основні наукові праці: “Японская империя” (1876), “Цивилизация и великие исторические реки” (1883).

Міклашевський О. (1864—1911) — український економіст. У 1909 році опублікував працю “Історія політичної економії. Філософські, історичні й теоретичні засади економії XIX століття”, в якій розглядає предмет, метод, філософські засади вивчення історії економічних учень, аналізував економічні теорії представників різних економічних шкіл.

Мілль Джон Стюарт (1806—1873) — відомий англійський економіст і філософ, політичний діяч, вчений, послідовник багатьох ідей Д. Рікардо, завершувач класичної політичної економії. Народився у Лондоні, у сім’ї відомого англійського економіста Джеймса Мілля, друга та послідовника Д. Рікардо. Під керівництвом батька самостійно вивчав філософію, історію, логіку, політичну економію, математику, нові та стародавні мови в обсягах, які значно перевищували університетські курси. У 1823—1825 рр. Джон Мілль служив в Ост-Індської компанії, в 1865—1868 рр. був членом палати общин англійського парламенту. Основні свої економічні ідеї він виклав у працях “Про предмет політичної економії та про її метод” (1836), “Про деякі невирішені питання політичної економії” (1844), “Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії” (1848).

Мо Ді-цзи (473—381 рр. до н. е.) — китайський філософ, виступав з критикою конфуціанства, заперечував становість та привілеї знаті, проповідував природну рівність людей. Моїсти наголошували на всезагальному виробництві; участі людей у фізичній праці; розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.

Монкретьєн Антуан (1575—1621) — французький економіст, драматург, автор терміна “політична економія”. Головна праця — “Трактат про політичну економію” (1615), де вчений обстоював необхідність розширення торгівлі, захищав отримання торговцями прибутків, вимагав обмеження діяльності іноземного купецтва. Найбільшу увагу приділяв розвитку вітчизняного виробництва та внутрішньої торгівлі.

Мор Томас (1478—1535) — англійський мислитель, письменник, святий католицької церкви. Головна праця — “Утопія” (1516).

Навроцький Володимир (1847—1882) — український економіст, статистик і публіцист. Під час навчання у Львівському університеті (1866—1871) був одним із найактивніших народовців товариства “Просвіта”. За редакцією І. Франка вийшов у 1884 р. тільки один том із запланованого повного зібрання творів В. Навроцького.

Немур Дюпон де (1739—1817) — французький економіст і політичний діяч, представник школи фізіократів. Основні наукові праці: “О возникновении и развитии новой науки” (1767), “Физиократия”.

Ойкен Вальтер (1891—1950) — німецький економіст, представник фрайбургської школи неолібералізму. Вчився у Боннському університеті. Викладав у Тюбінгені та Фрайбурзі. Основні наукові праці: “Основы национальной экономики” (1940), “Принципы экономической политики” (1952).

Оппенгеймер Франц (1864—1943) — німецький економіст і соціолог. Здобув медичну освіту в університетах Фрайбурга та Берліна, десять років займався лікарською практикою, потім залишив її для занять соціологією та економікою (ступінь доктора в університеті Кіля в 1908 р.). В 1909—1917 рр. Оппенгеймер — приват-доцент Берлінського університету; в 1917—1929 рр. — професор Франкфуртського університету, де очолив відділення соціології. В 1933 р. емігрував, читав лекції в університетах Франції та Єрец-Ісраелі, з 1938 р. жив у США. Головна праця — “Вчення Маркса про основний закон суспільного розвитку” (1903).

Орем (Орезм) Нікола (1323—1382) — один з найвідоміших французьких природознавців і філософів XIV ст., єпископ, математик, фізик, астроном та економіст.

Орженцький Роман Михайлович (1863—1923) — економіст, статистик, академік Української Академії Наук (1919). Закінчив 1887 р. Новоросійський університет в Одесі. До 1907 р. працював у державних установах Одеси, викладав у комерційній школі та школі торговельного мореплавства. З 1920 р. — завідувач кафедрою теоретичної економіки в АН УРСР у Києві, очолював Соціально-економічне відділ академії (1921—1922), керував виданням Статистичного бюлетеня. Основні праці: “Корисність і ціна: політико-економічний нарис” (1895), “Вчення про цінність у класиків та кантоністів” (1896), “Основні закони цінності та їх практичне значення” (1904), “До питання про природу психологічних явищ і методів їх дослідження” (1914).

Оріховський-Роксолан Станіслав (1513—1566) — український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. Отримав вищу освіту навчаючись у Краківському (1526 p.), Віденському (1527 p.), Віттенберзькому (1529 p.), Падуанському (1532 p.), Болонському (1540 p.) університетах, де засвоїв полемічні засоби гуманістів. З метою вдосконалення своїх знань відвідав Венецію, Рим, Лейпціг. Основні наукові праці: Дві промови “Про турецьку загрозу” (1543—1544), “Про целібат” (1547), “Настанови польському королеві Сигизмунду Августу” (1543, 1548), “Літопис” (1554), “Промова на похороні Сигизмунда 1” (1548), введена до антології “Промови найвидатніших мужів” (1559), “Природне право” (не збереглася).

Оуен Роберт (1771—1858) — англійський соціаліст—утопіст, один із перших соціальних реформаторів XIX ст. Основні праці: “Про формування людського характеру” (1813), “Зауваження про вплив промислової системи” (1815), “Виклад раціональної системи суспільства” (1830).

Павленко Юрій — український вчени, кандидат економічних наук, доктор філософських наук, розробив періодизацію, що узагальнює найновіші світові та вітчизняні дослідження соціокультурного розвитку людства. Основні наукові праці: “ Icтoрiя cвiтoвoї цивiлiзацii: соцioкультурний розвиток людства” (1996) та ін.

Павлик Михайло Іванович (1853—1915) — український письменник, публіцист, громадський діяч. У 1878 разом із Іваном Франком видавав місячник “Громадський друг”, а згодом збірники “Дзвін” та “Молот”. В 1879 Павлик виїхав до Женеви, де прожив до 1882. Там видавав часопис “Громада”. Наприкінці 80-х Михайло Павлик став одним із засновників Української радикальної партії та редактором її органів “Народ” і “Хлібороб”. У 1895—1905 — редактор радикального “Громадського голосу”. В 1914 був заступником голови Головної Української Ради.

Парето Вільфредо (1848—1923) — італійський економіст і соціолог, засновник Лозаннської школи неокласичної теорії, автор теорії економічного оптимуму. Після закінчення Політехнічної школи в Турині у 1869 р. захистив дисертацію “Фундаментальні принципи рівноваги в твердих тілах”. З 1893 р. і до кінця життя — професор політичної економії Лозаннського університету в Швейцарії. Парето створив працю про соціальну політику під назвою “Розум і суспільство”.

Петті Вільям (1623—1687) — англійський статистик та економіст, основоположник класичної школи політичної економії в Англії, перший автор трудової теорії вартості. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці, стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства. Написав “Трактат про податки і збори” (1662) та ін.

Пігу Артур Сесіл (1877—1959) — англійський економіст, видатний представник Кембриджської неокласичної школи, учень і послідовник засновника цієї школи Альфреда Маршалла, автор концепції економіки добробуту. Після закінчення Кінгз-колледжа Кембриджського університету залишився викладати на кафедрі політичної економії, в 1908—1943 рр. — її завідувач. Основні наукові праці: “Багатство і добробут” (1912), “Економічна теорія добробуту” (1924) та ін.

Піхно Дмитро Іванович (1853—1913) — професор політичної економії Київського університету, економіст, журналіст, політичний і державний діяч, націоналіст. Основні наукові праці: “Закон попиту і пропозиції: до теорії цінності” (1886), “Основи політичної економії” (1890) та ін.

Платон(427—347 рр. до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом родоначальник європейської філософії; глава філософської школи, що відома як Академія Платона. У праці “Закони” змалював ідеальну державу з чіткою класовою системою, державною власністю, регулюванням виробництва і розподілу.

Подолинський Сергій Андрійович (1850—1891) — український вчений, мислитель, письменник, публіцист, громадський діяч, засновник української школи фізичної економії. Основні твори: “Про багатство та бідність” (1876), “Про хліборобство” (1877), “Ремесла і фабрики на Україні” (1880), “Праця людини та її відношення до розподілу енергії” (1880).

Поланьї Карл Пауль (1886—1964) — американський і канадський економіст, антрополог і соціолог угорського походження, один із основоположників економічної антропології. Основні наукові праці: “Великая трансформация” (1944), “Дагомея и работорговля” (1966).

Прокопович Феофан, справжнє ім’я Єлезар (1677—1736) — український і російський церковний та громадський діяч, письменник, учений, філософ. Народився у м. Київ, у 1698 р. закінчив Києво-Могилянську Академію, навчання продовжив у Римському єзуїтському колегіумі. 1703 р. повернувся в Україну, прийняв постриг. З 1704 р. викладав політику, риторику і філософію Академії, з 1711 р. — її ректор. У 1716 р. за викликом Петра І переїжджає до Петербурга, стає найближчим радником царя з питань церковної реформи та державної політики. Основні твори: “История императора Петра Великого от рождения до Полтавской баталии” (бл. 1713), “Слово про власть і честь царську” (1718), “Правда волі монаршої” (1722), передмова до “Морського статуту”, “Коротка книга для навчання отроків”.

Прудон П'єр Жозеф (1809—1865) — французький економіст, філософ, соціаліст, теоретик анархізму, представник критичного напряму в політичній економії. Попрацювавши деякий час у корабельній компанії в Ліоні, де він знайомиться з місцевими радикальними робітниками текстилі, він повертається до Парижа і залишається там, не враховуючи його вигнання під час Другої імперії, аж до кінця свого життя. Основні праці: “Що таке власність?” (1840), “Система економічних суперечностей або Філософія злиденності” (1846).

Рікардо Давид (1772—1823) — англійський економіст, класик політичної економії, послідовник і одночасно опонент Адама Сміта. До 14 років вчився у Голландії, далі — працював з батьком на Лондонській фондовій біржі, де вивчав основи комерції, допомагаючи йому в торгових та біржових операціях. Основна праця — “Начала політичної економії та оподаткування” (1817) — присвячена обґрунтуванню політики економічного лібералізму на основі економічних законів, які забезпечують рівновагу ринкової економіки та сприяють зростанню матеріального багатства суспільства.

Рошер Вільгельм Георг Фрідріх(1817—1894) — німецький економіст, засновник німецької історичної школи. Професор Гетінгенського і Лейпцизького університетів. Основні праці: “Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу” (1843), “Система політичної економії” (1854—1894), “Історія національної політичної економії в Німеччині” (1874).

Сей Жан Батист (1767— 1832) — французький економіст, представник класичної політичної економії. Сей отримав добру освіту, працював у страховому агентстві, га­ряче сприйняв революцію, став солдатом, пізніше обіймав високі державні посади, був усунутий від державних справ Наполеоном за проповідь ліберальних поглядів, несумісних з імператорською полі­тикою жорсткого регулювання економіки, і став фабриканком і вче­ним. Він постійно займався самоосвітою і, ретельно простудіював­ши видатну працю А. Сміта, назавжди став його послідовником. У 1819 р. Сей засновує кафедру промислової економіки при фран­цузькій Консерваторії мистецтв та ремесел, а 1830 p. стає професо­ром “Колеж де Франс”, де працює до кінця життя. Основні праці: “Трактат політичної економії” (1803), “Англія та англійці” (1814), “Катехізис політичної економії” (1817), шеститомник “Повний курс практичної політичної економії” (1828—1829).

Сеніор Насау Вільям (1790—1864) — відомий англійський економіст, представник класичної політичної економії. Освіту здобув у Оксфорді, працював чиновником канцелярського суду. З часом відмовився від кар’єри адвоката. Серйозно зацікавився економічною наукою, спілкувався і дискутував з багатьма видатними економістами свого часу. У 1825 р. Н. Сеніор був обраний на посаду професора утвореної в Оксфордському університеті кафедри політичної економії. Згодом став членом Французької академії наук. Економічні погляди Н. Сеніора були викладені у працях: “Нариси з політичної економії” (1836), “Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості” (1837), “Політична економія” (1850) та ін.

Сен-Сімон Анрі Клод (1760—1825) — французький соціаліст-утопіст, відомий соціальний реформатор. Основні праці: “Про промислову систему” (1821), “Катехізис промисловців” (1824), “Нове християнство” (1825).

Серра Антоніо (XVI—XVII ст., близько 1580—?) — італійський теоретик зрілого меркантилізму, що написав “Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень”. Серра відкидає концепцію монетаризму і дотримується теорії “торгового балансу”.

Сісмонді де Сімон (1773—1842) — французький економіст швейцарського походження, який першим виступив з науковою критикою економічної системи капіталізму та класичної політичної економії. Вчився у Женевському університеті. Жив у Франції, Великобританії, Італії. В 1798 р. повернувся у Швейцарію. З 1833 р. член французької Академії моральних і політичних наук. Працював у Віленському університеті на кафедрі політичної економії. Основні праці: “Про комерційне багатство, або про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства” (1803), “Нові початки політичної економії або про багатство у його відношенні до народонаселення” (1819), “Нариси політичної економії” (1837).

Скаруффі Гаспар (1514—1584) — італійський банкір, що розвивав ідеї меркантилізму. Автор праці “Роздуми про монету та справжню пропорційність між золотом і сріблом” (1582).

Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Основні праці: “Нарциз, або пізнай самого себе” (1798), “Сад божественных пісней” та ін.

Слуцький Євген Євгенович (1880—1948) — видатний український вчений, економіст, статистик, математик. Гімназію закінчив у Житомирі, високі студії у Київському університеті та в Мюнхенській Політехніці. Протягом 1913—1926 рр. — викладач політекономії й статистики в Київському комерційному інституті, згодом у Москві, де працював у Кон’юнктурному інституті, Центральному статистичному управлінні та в Математичному інституті АН СРСР. Основні наукові праці: “Теорія граничної корисності” (1910), “Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу” (1912), “Сэр Вилльям Петти. Краткий очерк его экономических воззрений с приложением нескольких важнейших отрывков из его призведений” (1914), “До теорії збалансованого бюджету споживача” (1915), “Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки” (1926) тощо.

Сміт Адам (1723—1790) — британський (шотландський) економіст, філософ-етик, засновник класичної школи політичної економії, з іменем якого пов’язане становлення економічної теорії як науки. У віці 15 років вступив до Університету Глазго, де два роки вивчав етичні основи філософії. Потім навчався в Бейлліол-Коледжі в Оксфорді. У 1751 р. Сміта призначено професором логіки в університеті Глазго. Читав лекції з етики, риторики, юриспруденції і політичної економії. В 1778 р. вченого призначено главою митного управління Единбурга (Шотландія). Основні наукові праці: “Теорія моральних почуттів” (1759), “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1778).

Соболєв Михайло Миколайович (1869—1945) — російський учений-економіст. Основні наукові праці: “Очерк истории всемирной торговли в связи с развитием экономической жизни” (1899), “Коммерческая география России. Очерк хозяйственной статистики России сравнительно с иностранными государствами” (1899), “Экономические интересы и группировки политических партий в России” (1906), “Перестройка принципов торговой политики России в связи с вопросом о протекционизме” (1915), “Политическая экономия. Элементарный учебник для кооперативных школ, народных университетов, училищ и для самообразования” (1919), “Очерки финансовой науки (Общедоступные беседы)” (1925), “Экономическая политика капиталистических стран” (1925).

Стаффорд Вільям (1554—1612) — теоретик англійського меркантилізму. Основна праця — “Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників” (1581), яка була написана з позицій захисту активного державного регулювання грошового обігу.

Степанов Тихін Федорович (1795—1847) — професор політичної економії Харківського університету. На формування його поглядів найбільший вплив мали праці А. Сміта та Д. Рікардо. Вони знайшли відображення у двотомній праці “Записки про політичну економію” (1844, 1848) — першому у вітчизняній літературі підручнику політичної економії, в якому він висвітлив практично всі проблеми політичної економії: предмет політичної економії, сутність і джерела багатства, продуктивна і непродуктивна праця, суспільний поділ праці та ін.

Стюарт Джеймс (1712—1780) — шотландський економіст, один з останніх представників меркантилізму. Основна праця — “Дослідження принципів політичної економії” (1767).

Тенніс Фердінант (1855—1936) — основоположник соціології у Німеччині, започаткував формально-аналітичну школу.

Терлецький Омелян Антонович (1873—1958) — галицький педагог, громадський діяч та історик (учень М. Грушевського), дійсний член НТШ (з 1921), гімназійний учитель у Тернополі й Львові, довголітній член Головної Управи “Рідної Школи” (1923—1924 рр. і 1926—1927 рр. її голова) та Учительської Громади (голова 1923—1924 рр. і 1926—1928 рр.), активний член головного Відділу товариства “Просвіта”. Основні праці: “Політичні події на Гал. Русі в 1340” (1896), “Козаки на Білій Русі 1654—1656” (1897), “Історія української громади в Раштадті 1915—1918” (1919) та ін.

Терлецький Остап Степанович (1850—1902) — галицький громадсько-політичний діяч, публіцист та літературознавець. Закінчив філософський факультет Львівського і правничий Віденського університетів, один з керівників радикальної течії народовців, яка пізніше дала почин до створення Української Радикальної Партії; прихильник М. Драгоманова і С. Подолинського, разом з яким видавав у Відні популярну соціалістичну літературу українською мовою (“метелики”), переслідувався за пропаганду соціалізму; пізніше став адвокатом у Львові й участі в громадському житті не брав. Основні праці: “Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці” (1874), “Лихва на Буковині” (1878), “Літературні стремління галицьких русинів у 1772—1872” (1894—1895), “Галицько-руське письменство у 1848—1865 pp.” (1903) та ін.

Тойнбі Арнольд Джозеф (1889—1975) — англійський історик, соціолог, творець цивілізаційного підходу до трактування історії. Становище вченого-спеціаліста, втягнутого у світову політику на найвищому рівні (експерт на міжнародних конференціях під час Першої та Другої світових війн), значно визначило характер і масштаби його історичного мислення. Його дванадцятитомний аналіз підняття та падіння цивілізацій, “Дослідження історії”, 1934—1961 рр., був синтезом всесвітньої історії, мета історією заснованою на універсальних ритмах підняття, розквіту і падіння, дослідженням історії у глобальній перспективі.

 

 


 

СЛОВНИК

Абсолютна монархія―форма державного устрою, за якою монарх має необмежену верховну законодавчу та виконавчу владу, найвищого ступеня досягає централізація та бюрократизація управління.

Абстрактний метод пізнання — метод пізнання, заснований на мисленому виокремленні сутнісних властивостей, зв'язків, взаємозалежностей предмета або явища та виключення з аналізу тих факторів, зв'язків та властивостей, які не відіграють визначальної ролі, є другорядними, випадковими, тимчасовими.

Австрійська школа — школа маржиналізму, заснована у 70—80-ті роки XIX ст. професорами Віденського університету К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Баверком, у працях яких було розроблено суб’єктивно-психологічний напрям у політичній економії, що ґрунтувався на теоріях суб’єктивної вартості та граничної корисності..

Автаркія― економічна політика, спрямована на господарське відособлення, створення економіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні експорту товарів і капіталів.

Аграрні відносини ― економічні відносини у зв’язку із землеволодінням, землекористуванням, реалізацією сільськогосподарської продукції, а також розподілом доходів господарства.

Аграрне законодавство братів Гракхів — у Римській імперії аграрні проекти (134 р. до н. е.), що пропонували обмежити захоплення державних земель, максимальну площу земельних володінь визначали у 250 га, мінімальну ― 7,5 га за умови спадкової оренди без права дарування чи продажу.

Адитивний спосіб обчислення загальної корисності― розроблений австрійським маржиналістом Е. Бем-Баверком (1851—1919) спосіб обчислення корисності певного набору ринкових благ шляхом додавання показників граничної корисності кожного з наявних благ на основі того, що різні одиниці благ призначені для задоволення різних за важливістю потреб і мають неоднакову корисність.

Активного грошового балансу концепція і політика— концепція та економічна політика періоду раннього меркантилізму (ХV—ХVІ ст.), спрямована на збільшення кількості грошей золота і срібла у країні шляхом максимізації їх ввезення, заборони або обмеження їх вільного вивезення засобами прямого жорсткого державного контролю за рухом грошей.

Активного торговельного балансу концепція і політика― концепція та економічна політика періоду пізнього меркантилізму (ХVІ—ХVІІІ ст.), спрямована на збільшення грошової маси у країни на основі стійкого перевищення експорту над імпортом товарів. Здійснювалася через лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності внаслідок відмови держави від адміністративного контролю за рухом грошей та сприяння активізації зовнішньої торгівлі.

Акціонерне товариство― форма організації господарських об’єднань, що базується на концентрації грошових засобів шляхом випуску і продажу акцій та інших цінних паперів. Відповідальність кожного акціонера обмежується вартістю його акцій.

Альтернативних витрат концепція — концепція, започаткована представником австрійської школи маржиналізму Ф. Візером (1851—1926), згідно з якою витрати виробництва мають суб'єктивний характер, є формою компенсації за відмову від альтернативного способу використання факторів виробництва.

Алод― приватна власність малої сім’ї на землю з правом вільного відчуження у добу раннього середньовіччя.

Альєнди — землі загального користування членів громади: озера, ліси, пасовища, луки.

Американська школа маржиналізму — школа маржиналізму в США, очолювана Дж.Б. Кларком (1847—1938), який започаткував теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

Антична форма власності на землю — поєднання верховного права власності держави-поліса та приватної власності лише її громадян.

Артхашастра (“Наука про політику” — вчення про користь, вигоду) — староіндійський трактат IV—III ст. до н.е., написаний брахманом Каутілья Вішнагупта, радником царя Чандрагупти, засновника імперії Маур’їв. Трактат розповідає про суспільно-економічне життя Індії у вигляді настанов царю з метою ефективного державного управління.