Наводимо уривок з твору Станіслава Конарського

Про дійсну форму наради», виданого в 1760–1763 pp. Автор критикує устрій Польщі! вимагає реформ (взято з «Teksty zrodlowe», 42, стор. 32).

Анархія, тобто стан без ради і уряду, поступово охоплює все, через анархію настає деякий занепад свободи. Бо при анархії довго не може існувати жодна держава...

Ми скаржимось на несправедливі і часто безсоромно продаж­ні трибунали і суди, на безкарні порушення присяги, які пере­творились уже майже в звичку і стали другою природою... на нестерпні кривди від знатніших і сильніших, на те, що всюди ба­гато тиранів і тиранії над слабішими. Що військ у країні для внутрішньої безпеки занадто мало1... Кожний громадянин на­чебто ні про що інше не думає, аби йому було добре, а інші нехай гинуть... Державна казна бідніша і гірше організована, ніж у багатьох іноземних містечках. Торгівля в країні зовсім занепала... стала ненависною купцям через шкуродерство панів... Надзви­чайні злидні кріпаків. Розорення міст і містечок. Країна повна зіпсованої монети, нема золота і срібла, ніхто на дбає про те, щоб захистити країну від припливу найгірших грошей з-за кордону2, ніхто не дбає про те, щоб приборкати своїх фальшивомонетчиків... Нестерпне гноблення з боку сусідів, всюди порушення кордону і насильства3 і ярмо під час миру. Майно наших домів, дружини і життя перебувають під загрозою своїх і чужих наскоків і на­падів буйних зграй. Безперервні чвари між панами. Вибори чи­новників, депутатів, суддів настільки порушуються і в такій мірі стали неможливими, що тільки потай, при недодержанні всяких прав, вони можуть ще де-не-де відбуватися.

Безперервно підло зривають сейми і сеймики4, так що протягом 70 років відбувся тільки один звичайний сейм5. Переплутані права судового відомства і державних установ. Постійні сутички між церквою і світськими...

Ганьба, слабість, сором і занепад усього народу в усіх відно­шеннях. Цілковита загибель вітчизняних законів. Безмежний відчай в усій країні від того, що вже ніколи краще не буде і бути не може.

1 Сейм у 1717 р. встановив чисельність польського війська в 24 тис. чоловік; в дійсності в середині XVIII ст. Польща не налічувала і цього, тоді як, наприклад, Фрідріх II мав військо в 200 тис. Шляхта не хотіла численного війська, бо боялась, що король з його допомогою зможе поси­лити свою владу і позбавити шляхту її «золотих вільностей».

2 Особливо багато фальшивої монети розповсюджував у Польщі прусський король Фрідріх II під час Семирічної війни (1756 – 1763).

3 Під час Семирічної війни російські, прусські і австрійські війська хазяйнували в «незалежній» Польщі, як у себе дома; порушували нейтраль­ність країни, вводячи туди свої війська і набираючи силою солдатів у свої армії.

4 В Речі Посполитій був звичай, що рішення в сеймах схвалювалися не більшістю голосів, а одноголосно. Кожний депутат сейму користувався так званим правом вето (liberum veto), міг один заперечити бажання всіх інших, і в силу цього не проходив не тільки обговорюваний закон, але на­віть закони, вже ухвалені раніше одноголосно ним самим сеймом.

Так зване перше liherum veto мало місце в 1652 p.; тоді депутат Владіслав Сіцінський сам один зірвав сейм. Особливо часто сейми зривалися в кінці XVII і на початку XVIII ст.

5 В Польщі від 1573 р. королі, згідно з Генріховими статтями, повинні були скликати сейми кожні 2 роки на 6 тижнів. Це були такі звані зви­чайні сейми. Крім того, королі могли скликати на свій розсуд сейми на 2 тижні, так звані-екстраординарні.


LIBERUM VETO В ПОЛЬЩІ

Вище (див. документ 12) ми навели уривок, який характеризував liherum veto і ставлення до нього Станіслава Конарського. Нижче наво­димо уривок з твору «Про дійсну форму наради», що живо характеризує поведінку шляхти в сеймі і мотиви, які керують нею при зриванні сей­мів. Liberum veto цілком паралізувало законодавчу діяльність Польщі. Конярський старається пояснити шляхті згубність цього звичаю і переко­нує її запровадити в польському сеймі принцип розв’язування питань не одноголосною ухвалою, а більшістю голосів1.

 

Вірогідна реляція2, яким способом і з якої причини

був зірваний варшавський сейм 1732 р.

Це був третій сейм, який повинен був зайнятися розподілом булав3 і який зривали до обрання маршалка4, бо, згідно з законом, після обрання маршалка слід було розпочати роздавання вакан­сій; ті, які були незадоволені роздачею булав, були зацікавлені в тому, щоб не допустити обрання маршалка. Мій приятель, достойна людина (тому не назву його імені)..., дав мені таку ре­ляцію, яку я передам вам його словами...

«Уже протягом кількох тижнів [збиралися обрати маршалка...] і, мабуть, вибори мали відбутися на другий день, але ті, хто не хотів погодитися з роздачею булав, яку намітив король, зібралися на нараду, після якої, поклавши мені в кишеню по п’ятсот чер­воних злотих, зобов’язали мене, щоб я неодмінно відшукав серед послів такого, який би взявся зірвати і не допустити обрання маршалка. Цілу ніч я їздив по Новому Світу, по Сольцю, по Налевках, по Празі5; ніхто тоді краще, ніж я, не скуш­тував варшавського болота; я сарах subjectum6 шукав на найбрудніших вулицях, кутках і хатах, щоб вона могла взятися за таку велику справу. Я говорив більше ніж з тридцятьма послами, пропонував тисячу червоних злотих, обіцяв до трьох тисяч... Непотрібна (як мені тоді здавалося) доброчесність цих людей до­водила мене до розпачу, я їх проклинав, ганьбив, лаяв. Б’є п’ята година ранку; біжу до чудотворної каплиці crticifixi7, даю талер на святу обідню, щоб небеса благословили знайти хоч би одну чесну людину, яка б узяла гроші і зірвала цей чортячий сейм. Я дуже палко молився: тут справа йшла про мою честь і довір’я до мене; знали, що є у мене приятелі, – могли подумати, що я нічого не вартий. Ще три години я блукав болотами, піт ллється з мене струмками, я говорю ще з кількома послами, пропоную, переконую, плачу, щоб зглянулись на мене, щоб хто-небудь узявся зірвати цей сейм. Даремно. Я почав скаржитись на свою нещасну долю. Б’є пів на десяту. О, я нещасний! Не­вже цей проклятий сейм відбудеться ? Невже буде обраний маршалок? Коли я знову був біля фари... бачу стрункого панича; біля нього двоє слуг; здається, що я його бачив у палаті. А тоді всі мені здавалися послами. Я його ввічливо питаю, чи не посол він.

Відповідає: «До послуг шановного пана, посол». – «Дуже прошу пробачення, я й сам добре помітив у палаті велику вашу активність, але тепер я такий заклопотаний, такий зму­чений, що сам не можу зрозуміти, що кажу». «Прошу сюди, до шинку, я пошлю по гданську горілочку». Ми увійшли... Випи­ваємо чарочку за чарочкою, починаю розмову: «Тут мова йде про загибель вітчизни, про порятунок усіх нас і т.д. Треба цей низький і небезпечний сейм неодмінно зірвати, нема людини, яка б не розуміла необхідності цього, але якийсь страх опану­вав усіх послів. Я, шановний пане, як тільки мав честь вас бачити в палаті, помітив на вашому обличчі, у ваших очах, на вашому чолі щось героїчне і клянусь, що, побачивши вас, мені спало на думку: ось Ахілл, тільки він один може врятувати вітчизну від крайньої нужди». Я бачив, що мій хлопчина сприйняв це моє пророцтво з великим задоволенням. «Ви праві, – відповів він, – я почуваю, що я відважний». І схопився за шпагу. – «Не треба гаяти часу – кажу, – ось нагода врятувати вітчизну, здається починається сесія; зглянься на нашу скорботну матір8 і на всіх праведних.

За вашу працю, шановний пане, оскільки вам дове­деться сховатися від метушні на всякий випадок, яку схочеш суму, маю при собі, а коли мало, – маю повноваження [дати] скільки схочеш». Юнак збентежений і скромний; на мені [признатись] шкіра тремтить, а раптом він заправить суму в кілька тисяч! Але галантний чесний хлопець почав говорити таке:«Це правда, що у тебе нема часу, але пани вміють багато обіцяти, щоб бідного юнака наразити на небезпеку, а потім велять виштовхати його за двері. Я сам добре бачу необхідність того, що цей сейм повинен бути зірваний, але потім знаєш, які бувають наслідки від такого сміливого вчинку». Я його перебиваю: «Нас п’ятдесят чоловік, а ми відразу ж зі мною на чолі позаду вас, шановний пане, з шаблями напоготові будемо; нічого тобі взагалі боя­тися, з горла самого пекла ми тебе, ласкавий пане, вирвемо».– «Це добре, – каже, – але коли ти мені, шановний пане, тут на місці не відлічиш трьохсот злотих, нічого з цього не буде». Тут я засяяв наче небесне сяйво: «О благодійнику, – покликую, – о рятівник/ вітчизни, о підпора і підтримка свободи, о мій пане! Але коли я взявся за кишеню, раптом вислизнули у мене чотири пачки, і це відразу ж мій бистроокий дружок помітив; важко було повернути назад: «Ну, ну, – кажу, – батьку вітчизни і бла­годійнику мій, ось і більше; ти гідний багатьох тисяч мільйо­нів за таку похвальну відвагу». Тут дав я йому чотириста червоних злотих. Тільки він розірвав пачки, щоб переконатися, що це не мідь, і висипав їх у кишеню, і поклявшись мені іменем бога і т. д. і всією чесністю і доброчесністю, що він зірве цей безбожний сейм, він побіг у палату, а я пішов, щоб рапортувати про свою місію. Та раптом він мене під Сігізмундом наздоганяє.

Волосся у мене стало догори, я весь помертвів: «О нещастя моє, невже ж після всього...» А він мені шепоче на вухо: «Під яким приводом я зірву сейм ?» – «Ах, любий ти мій, та сто тисяч приводів. Адже ж ти сам сказав, що сам ти прекрасно розумієш, що цей сейм необхідно зірвати». А мені тимчасом самому нічого відразу не спадає на думку... [Нарешті] кажу: «Скажи, шановний пане, так: через те, що закон велить у перший же день обрати маршалка, а ми вже проти очевидного закону кілька тижнів витрачаємо на це обрання, тому solenissime9 я, протестуючи проти порушення цього закону, виходжу!» Мій молодець кілька разів повторив мої слова, але ніколи не міг договорити до кінця і сказав, що «це занадто довга промова, що слід було б її скоротити». Я був-таки змушений повести мого учня близько до пана Ройкевича і там цю таку страшну ціцеронівську промову написати...».

1 Див. примітку з попереднього документу.

2 Реляція – звіт.

3 Цей сейм повинен був зайнятися обранням гетьманів (воєначальни­ків); булава була символом влади гетьмана.

4 Маршалок – голова сейму.

5 Вулиці і передмістя Варшави.

6 Відповідну особу.

7 Розіп’ятого.

8 Тобто па Польщу.

9 Якнайурочистіше.