СЕЛЯНСЬКЕ ПОВСТАННЯ ОЛЕКСАНДРА

КОСТКИ НАПЕРСЬКОГО В КРАКІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ (1651 р.)

Як і російські кріпосні селяни за часів Разіна, польські селяни висту­пали проти своїх поміщиків. Вони наївно вірили, що король є їх захисни­ком, що дворяни утискують їх проти волі короля. Подібно до Пугачова, Олександр Костка Наперський, щоб легше підняти народ на повстання, назвав себе сином короля Владіслава IV і заявляв, що виступає нібито з доручення короля. (Взято з «Teksty zrodlowe», № 39, стор. 6–7. Відозва Олександра Костки Наперського, т. І, стор. 325–326).

 

Мир христовий. Всім і кожному вірним підданим його коро­лівської величності государя нашого ясновельможного... бажаю свободи і вільності, оголошуючи насамперед божу волю і [волю] його королівської величності. Хоче шляхта вчинити заколот проти його королівської величності государя нашого; отже, хто вірний королю, нехай якомога швидше прийде під мої крила, під Чорштин... При цьому його королівська величність, ясновельмож­ний государ наш, обіцяє, що всім тим, хто тепер стоятиме на моєму боці, всі слободи і садиби з усім тим, що в них є, буде ваше, а тому визволяйтеся самі з цієї неволі, поки не пізно. Невже вони повинні вас остаточно розорити; краще, коли ви їх розо­рите. Досить уже, досить вони вас мучили, ці панки; голос ваш, голос плачучих волає до бога, бажаючи помститися. Попереджаю вас, щоб ви ніяким грамотам, навіть якби вони були з печаткою і [підписані] рукою його королівської величності короля, не вірили, тому що він змушений видавати грамоти, боячись шляхти. Але ми повинні робити якомога швидше те, що слід робити, і в день св. Яна ми підемо на Краків. Я вже скрізь розіслав грамоти селянам, які охоче прийдуть, а в Новотарській місцевості [прийдуть] усі...

Дано у Чорштині 22 червня 1651 р.

Олександр з Стернберка Костка,

чорштинський староста, що бажає

вам доброго здоров’я1.

1 Повстання Наперського було жорстоко придушене військами кра­ківського єпископа; сам Костка Наперський був підданий катуванню, а по­тім страчений у Кракові (посаджений на палю).


ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ПОЛЬЩІ

7. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ (1569 р.)

Литовські бояри довго уникали злиття Литви з Польщею, бо хотіли зберегти за собою монополію на експлуатацію литовських, білоруських і українських селян і не допускати польських поміщиків у Литву.

В XVI ст. литовські бояри починають серйозно побоюватись міцнію­чої Московської держави, яка вже в 1514 р. зуміла повернути собі Смо­ленськ, а в 1563 р. – Полоцьк. Прагнучи вдержати в своїх руках руські землі з прикріпленими до цих земель закабаленими селянами, литовські бо­яри намагаються знайти допомогу у шляхетської Польщі. Польська шляхта ставить свою допомогу Литві в її боротьбі з Московською державою в за­лежність від укладення тіснішої унії. Незважаючи на протест литовських бояр, які висловлювалися лише за воєнний союз з Польщею, дрібна литов­ська шляхта погодилась на унію 1569 р. В силу цієї угоди Польща (корона) і Литва утворили з цього часу дуалістичну державу – «Річ Посполиту» з спільним королем, який обирався разом польською і литовською шлях­тою, спільним сеймом, спільною зовнішньою політикою і спільною монетою. Корона і Литва при цьому зберігали окреме військо, окремі, хоч і аналогічні, державні посади. Наведений уривок взято з тексту Люблінської унії («Vol. leg», II, 766–777; «Teksty zrodlowe», № 31, стор. 25–29).

 

3...Польська корона і велике князівство Литовське становлять одне неподільне і загальне тіло, а також нерозривну і загальну Річ Посполиту, яка об’єдналась і злилася з двох держав і націй в один народ.

4. На чолі цього народу нехай стоїть і наказує на вічні часи один глава, один государ і один спільний король, який обирати­меться спільно поляками і Литвою, а місце виборів [буде] в Польщі, а потім він буде помазаний на Польське королівство і коронований у Кракові...

5. Вибори і проголошення великого князя литовського, які досі відбувалися окремо в Литві, нехай припиняться... А оскільки титул великого князя литовського і чини лишаються при виборах і коронації, він повинен бути проголошуваний королем польським і одночасно великим князем литовським, руським, мазовецьким, жмудським, київським, підляським, інфляндським.

11. Угоди і союзи з іноземними державами... надалі не укладатимуться і ніякі посли у важливих справах не висипати­муться без відома і спільної ради обох народів, а союзи і договори з якою-небудь державою, укладені раніше, які були б невигідні якій-небудь стороні, не повинні лишатися в силі.

12. Монета як у Польщі, так і в Литві... має бути однакова, рівна вагою... і з однаковим написом.

13. Всі статути і постанови..., запроваджені проти поль­ського народу в Литві, що стосуються придбання і володіння маєтками поляками в Литві..., не мають ніякої сили, як супе­речливі законові справедливості... і унії... Але як поляк у Литві, так і литовець у Польщі може завжди вільно купувати маєтки і володіти ними...

16. Його королівська величність не буде віднині скликати (ніяких сеймів, окремих для коронних і литовських станів..., татільки спільні сейми для обох народів, що становлять одне тіло...

 


18 ПОЛЬСЬКИЙ ІСТОРИК ДЛУГОШ ПРО ВИМОГИ ШЛЯХТИ (1454 р.)

Ян Длугош (1418 – 1480), польський історик, написав історію В Польщі в 12 томах з стародавніх часів до кінця XV ст. Длугош як представник великих духовних феодалів засуджує виступ дрібної шляхти.

В 1454 p., починаючи війну з Тевтонським орденом, король, наказав рицарям, але тільки Великої Польщі, щоб вони виступили озброєні під Хойніци. [12 вересня 1454 p.] король прибув до Цереквіци, де застав великопольських рицарів, роз’єднаних і в безладді, так що повинен був їх там збирати і об’єднувати. А ті, забувши про давню рицарську дисципліну, підлеглість королю і пошану до нього і держави, чим відзначалися їх батьки, виховані в розкоші і безділлі, бенкетах, замість того, щоб вести війну вдалися до суперечок і зажадали від короля підтвердження колишніх вільностей і видачі нових, оголошуючи, що в против­ному разі вони зовсім не візьмуть участі у війні. Король затвердив колишні права і задовольнив настирливі просьби1.

1 В XV і XVI ст. багато хто з Ягеллонів, щоб посилити свою пози­цію в Польщі, добивалися, всупереч умовам Городельської унії, спочатку литовського великокнязівського трону і тільки потім уже виступали як кандидати польської корони.

 

НЕШАВСЬКІ СТАТУТИ

У другій половині XV ст. росте в Польщі значення дрібної шляхти, яка становила основу військового ополчення. Шляхта прагне до обмежен­ня влади короля і можновладства, до широкої експлуатації городян і се­лян, які поступово стають кріпосними панщанинами. Шляхта вимагає від короля Казіміра IV (1447 – 1492) вирішальної участі в законодавстві. В 1454 р. починається війна з Тевтонським орденом за володіння Помор’ям. Шляхта обумовлює свою участь у війні одержанням привілеїв від короля. Резуль­татом вимоги шляхти є так звані Нешавські статути, які підпорядковують законодавство безпосередній владі шляхти. Шляхта захоплює владу в дер­жаві, щоб використати її для закріпачення і експлуатації селянства.

«Дворянська демократія, що грунтується на кріпосній залежності, в тому вигляді, як вона існувала в Польщі..., являє собою одну з найгрубіших форм суспільства...» (Ф. Енгельс, Селянська війна в Німеччині, стор. 65–66).

 

а) Малополъсъкий статут Нешава, 11 листопада 1454 р.

§29. Якщо станеться, що який-небудь шляхтич буде поранений городянином або селянином, то поранений шляхтич може ви­ступити з скаргою проти винуватця перед земським судом і викликати його від магдебурзького його суду до земського суду.

б) Великопольський статут

Для того щоб держава в майбутньому краще управлялася, волимо і цим постановляємо, щоб ніякий новий устрій не запро­ваджувався приватним способом, а також, щоб надалі ніякий похід ні в якому разі не був розпочатий без дозволу звичайного земського сеймика; а всі нові справи, щоб насамперед були об­говорені, потім установлені і прийняті земськими масами.

1 На підставі привілеїв, виданих попередніми королями, польська шляхта була звільнена від податків, крім двох грошів з лану (1374 p.), і користувалася законом недоторканності особи (1531 p.). З такими ж вимо­гами виступила в жовтні 1454 р. малопольська шляхта, результатом чого і були Нешавські статути.