Охарактеризуйте особливості писемності, освіти,літератури Київської держави

Київська Русь — одна з могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Розвиток писемності. Освіта.На етапі завершення формування державності Київсь­кої Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опануван­ня неупорядкованим письмом — IX ст. Так, раннє ознайом­лення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Особливий інтерес становить так звана софійська абет­ка, виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, "со­фійська" азбука відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфаві­ту почали додавати букви для передачі фонетичних особ­ливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра.Пізніше слов'яни мали дві азбуки — глаголицю і кири­лицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кири­лом і Мефодієм, які поширювали християнство серед сло­в'ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори XI ст. і наступних століть: "Остромирове євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073, 1076 рр., "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Мстиславове євангеліє", "Повість временних літ" та ін.Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос­віченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг". Це було свого роду обов'язкове навчання для мо­лоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та ду­ховні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав­них та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора. Про існування школи в Софіївському соборі свідчать чи­сленні написи, зроблені її учнями в різних частинах будівлі. Пізніші князі не вели вже такої широкої культурної акції, і школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учи­телями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше Псалтир. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мо­номах.Високоосвіченими були жінки князівського роду: кня­гиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури. Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови. Напевне, більшість таких книг були церковними. Необхідність у них пов'язана із запро­вадженням на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література — істо­ричні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастич­ної тематики: "Александрія" —- опис завоювань Александра Македонського, "Повість про індійське царство", "Тро­янська війна", "Слово про премудрого Акіра", "Стефаніт і Іхнілат" — "звіриний" епос та ін. Всі ці теми свідчать про живу зацікавленість таємничими країнами Сходу. Вся пе­рекладна література знаходила місце в різнорідних збірни­ках під назвами "Пчола", "Золотий ціп" та ін. З оригінальних літературних творів найшвидше з'яви­лися проповіді українського духовенства. Перше місце се­ред проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав спов­нений гуманістичних Ідей твір "Слово про закон і благо­дать.Неоціненним надбанням стала складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам'ятка — "Руська правда". Ця збірка законів князя Ярослава і його наступників лягла в основу Литовського статуту і законо­давства гетьманської доби. Наприкінці XII ст. було написано "Слово о полку Ігоре­вім" — перлину давньоруської художньої літератури. Знай­дено цей твір у рукописному збірнику кінця XV — почат­ку XVI ст. в одному з монастирів Росії. Цей епос сповнений ми­стецькими описами природи, самого походу, відваги й мужності князів, фольклорними образами; всі картини сповнені чару високої поезії. "Слово" як тема мало надзвичайний вплив на українську та інші слов'янські літератури, породило багато наслідувачів і перекладачів; українською мовою окремі частини "Сло­ва" перекладали Т.Шевченко, М.Шашкевич, І.Франко, Панас Мирний та ін. Першою ілюстрованою книгою, яка дійшла до нас, є "Остромирове євангеліє». Природну основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісні, перекази, легенди, заговори і зак­линання. Особливе місце посідали пісні-билини. Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліоте­ки, які створювалися при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але перша і найбільша, зас­нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книг вважалися: Ярослав Мудрий. його син Святослав;