Поняття помилки та шахрайства

Під час планування та проведення процедур аудиту і звітування аудитор повинен оцінити ризик існування суттєвих перекручень у фінансовій звітності підприємства, що можуть бути результатом звичайних помилок або наслідком шахрайства.

Шахрайство — навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства.

Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сутність фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства і прийнятої на підприємстві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки активів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або приховання результатів діяльності, незаконного отримання в особисту власність грошово-матеріальних цінностей.

Помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.

Маніпуляція обліковими записами — навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або стернуючих записів із метою перекручення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів — оформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів і записів у регістрах бухгалтерського фінансового обліку.

Невідповідне відображення записів у регістрах обліку — ненавмисне або навмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі, в оцінці, що відрізняється від прийнятих норм тощо.

Незвичайні операції — угоди і господарські операції, платежі, які на розсуд аудитора зайві, недоречні або надмірні за певних обставин.

 

 

51. Складові аудиторського ризику

Аудиторський ризик складається з трьох компонентів:

  1. властивий ризик;
  2. ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування внутрішнього контролю;
  3. ризик невиявлення помилок та перекручень.

З математичної точки зору аудиторський ризик дорівнює добутку трьох вищезгаданих компонентів.

Ризик, який існує при проведенні аудиторської перевірки, поділяється на два види:

  1. фінансові документи містять викривлення;
  2. що аудитор не зможе їх виявити.

Перший вид ризику не підлягає контролю з боку аудитора. Він лише оцінює його, але не може змінити.

Другий вид ризику, який називається ризиком невиявлення викривлень, може контролюватись аудитором шляхом вибору і проведення відповідних перевірок, спрямованих на одержання конкретних висновків щодо фінансової звітності. Оцінка аудитором ризику викривлень у фінансових документах визначає рівень прийнятності ризику невиявлення таких викривлень.

Властивий ризик є показником вразливості залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій стосовно перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширювалися.

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

  • фактори, що впливають на галузь, у якій здійснює діяльність підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також у фінансових тенденціях і показниках;
  • бухгалтерські рахунки, які дають уявлення про фінансовий стан
  • підприємства, і які, поза сумнівом, вимагають виправлення.

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства- це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контролю у зв'язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик невідповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адекватність описання внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику внутрішнього контролю високий.

Процедури внутрішнього контролю являють собою рішення, що доповнюють середовище контролю, які керівництво прийняло для забезпечення обґрунтованої гарантії того, що конкретні завдання підприємства будуть досягнуті. В основному, це процедури, що стосуються відповідного санкціонування виконання угод, розподілу службових обов'язків, підготовки та виконання наказів, документів, зберігання активів і незалежних перевірок виконавчої дисципліни.

Розуміння системи внутрішнього контролю й обліку разом з оцінкою внутрішнього (притаманного) ризику, інші міркування дають змогу аудитору встановити види суттєвої недостовірної інформації, що могла існувати у фінансовій звітності, проаналізувати фактори, котрі впливають на ризик можливості припущення суттєвих перекручень; підготувати відповідні незалежні процедури перевірки.

Аудитор не бере до уваги ті рішення і процедури в межах систем обліку і внутрішнього контролю, що не належать до фінансової інформації. Наприклад, рішення і процедури, що стосуються ефективності певних управлінських процесів прийняття рішень (визначення цін продажу на товари або витрат на дослідження і розвиток), котрі хоч і є важливими для підприємства, але не належать до процесу аудиторської перевірки.

Отримавши роз'яснення щодо систем обліку і внутрішнього контролю з метою планування аудиту, аудитор повинен здобути необхідний рівень знань про системи обліку й управлінського контролю.

Аудитор має отримати вичерпні роз'яснення від персоналу підприємства про середовище контролю, щоб оцінити ставлення керівництва до порядку внутрішнього контролю і усвідомлення ним його значення для підприємства.

Аудитор мусить знати систему обліку клієнта, що дасть йому змогу зрозуміти основні види операцій підприємства, закономірність виникнення таких операцій; бухгалтерські проводки, первинні документи і специфічні рахунки, на підставі яких складається фінансова звітність; порядок ведення обліку і підготовки фінансових звітів, у тому числі електронно-обчислювальну обробку облікових даних.

Аудитору слід отримати вичерпні пояснення стосовно порядку процедур контролю, щоб правильно спланувати аудиторську перевірку, отримати необхідні знання процедур контролю. Наприклад, під час отримання пояснень про систему обліку грошових коштів аудитор отримує уявлення про стан справ на рахунках у банку клієнта.

При плануванні своєї методики перевірки, аудитору необхідно вивчити попередню оцінку розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю (враховуючи власну оцінку внутрішнього (притаманного) ризику), щоб визначити відповідний ризик невиявлення помилок. Аудитор може зробити попереднє оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю тільки тоді, коли він має спроможність визначити процедури систем обліку і внутрішнього контролю, що відповідають внутрішнім положенням підприємства і що сприяють виявленню перекручень у фінансовій звітності, коли він планує виконати процедури узгодження, щоб підтвердити свою оцінку перевіреної фінансової звітності.

Докази, отримані аудитором, можуть дати йому більше впевненості, аніж докази, отримані ним від інших осіб.

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний із проведенням незалежних процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідповідності внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впливають на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що використовуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і перекручень і доводять ризик аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик невиявлення помилок існує завжди, бо більша частина аудиторських доказів має скоріше запевнюючий, ніж підсумковий характер.

З метою зменшення аудиторського ризику до сприятливого рівня аудитор враховує зроблені ним оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю при визначенні характеру, строків і обсягів незалежних процедур перевірки. Залежно від цього аудитор планує:

- тести, спрямовані на перевірку споріднених сторін підприємства;

- строки проведення незалежних процедур;

- обсяг незалежних процедур.

Існує зв'язок між ризиком невиявлення помилок та комбінованим властивим ризиком і ризиком невідповідності внутрішнього контролю. Наприклад, якщо властивий ризик і ризик невідповідності внутрішнього контролю мають значний рівень, то рівень ризику виявлення помилок може бути низьким.

Для зниження рівня ризику аудитору слід дотримуватися принципу репрезентативності відбору даних для перевірки і прогнозувати випадкові помилки.

 

52. Моделі визначення аудиторського ризику

Міжнародними і національними нормативами аудиту передбачено моделювання аудиторського ризику. Орієнтовна модель аудиторського ризику може мати вигляд такого алгоритму:

ПАР = ВР * РК * РН,

де ПАР - прийнятний аудиторський ризик;

ВР - внутрішньогосподарський ризик;

РК - ризик контролю;

РН - ризик невиявлення.

Прийнятний аудиторський ризик виражає ступінь готовності аудитора визнати прийнятну можливість наявності у фінансовій звітності матеріальних (суттєвих) помилок після завершення аудиту і видачі клієнту стандартного аудиторського висновку без застережень.

Внутрішньогосподарський (властивий) ризик виражає можливість наявності у звітності помилок, що перевершують припустиму величину, до перевірки системи внутрішньогосподарського контролю.

Ризик контролю означає ймовірність допущення помилок, що перевершують допустиму величину, системою внутрішньогосподарського контролю.

Ризик невиявлення (процедурний ризик) виражає ймовірність невиявлення в процесі проведення аудиту помилок, що перевищують допустиму величину.

Викладена модель аудиторського ризику є основою планування аудиту, оскільки дає змогу зрозуміти скоріше якісний, ніж кількісний взаємозв'язок окремих складових аудиторського ризику й оцінити обсяг майбутньої роботи. Модель більш придатна для приблизної оцінки, ніж для точного розрахунку аудиторського ризику.

Мабуть, на практиці такі значення аудиторського ризику слід вважати граничними. Звідси випливає, що для дотримання цього принципу та складання більш ефективного плану необхідно визначити процедурний ризик (ризик невиявлення).

Процедурний ризик розраховується на основі видозміненої факторної моделі аудиторського ризику:

РН = ПАР / ВР * РК.

Між процедурним ризиком і необхідною кількістю аудиторських свідчень існує обернено пропорційна залежність: зменшення процедурного ризику веде до необхідності збільшення обсягу даних для тестування.

Таким чином, аудиторський ризик у цілому перебуває в прямо пропорційній залежності від процедурного ризику (ризику невиявлення) і в обернено пропорційній залежності від планованого додаткового отримання в процесі тестування аудиторських свідчень. Скорочення аудиторського ризику веде до скорочення ризику невиявлення, але при цьому збільшується обсяг даних для тестування з метою одержання свідчень.

Розмір оцінки аудиторського ризику може не тільки виражатися у відсотках, коефіцієнтах, абсолютному числовому значенні, а й визначатися аудитором усно: "низький", "середній", "високий", що часто застосовується на практиці.

 

53. Аудиторська вибірка та методи її формування

Термін "вибіркова перевірка" означає використання аудиторських процедур стосовно менш ніж 100 % бухгалтерських проведень або показників фінансової звітності, котрі дають змогу аудитору отримати аудиторські докази і, оцінивши окремі відібрані дані, поширити дієвість цих доказів на всю сукупність даних.

Вибіркові методи використовують тоді, коли достовірні аудиторські докази неможливо одержати ефективнішим способом з інших джерел. У випадках здійснення тривалих фінансово-господарських операцій задовільний доказ можна отримати з аналітичного обліку, отже, тут вибіркові методи не потрібні. Проте такі аналітичні кроки не будуть ефективними там, де внутрішній контроль недостатній.

Питання про аудиторську вибірку тісно пов'язане з такими поняттями аудиторської справи, як аудиторські докази, методи пошуку аудиторських свідчень, оцінка системи бухгалтерського обліку та системи внутрішнього контролю замовника.

Вибіркова перевірка може бути двох видів: на відповідність і по суті.

Завдання вибіркової перевірки на відповідність полягає в установленні порушень норм внутрішнього контролю. Така перевірка ще називається атрибутивною. Прикладом атрибутивної вибірки може бути перевірка такого елемента внутрішнього контролю, як дозвіл керівництва підприємства на оплату рахунку-фактури на купівлю матеріальних цінностей і т.п. Вибіркова перевірка полягає у вимірюванні порушень внутрішнього контролю У вартісному виразі, тому її ще називають кількісною.

Метод вибіркової перевірки базується на законах теорії імовірності, під час контролю можна отримати точні дані в цілому на основі його відносно малої частини.

Організація вибіркового дослідження передбачає визначення популяції вибірки, одиниць відбору, методів відбору та одиниць обстеження, а також обсягу вибірки.

Популяція - це набір відповідних елементів, тобто в аудиті це можуть бути проведення, статті, записи, з яких робиться вибірка.

Плануючи процес аудиторської вибірки, його розбивають на такі етапи: визначення цілей, визначення сукупності й одиниці вибірки, установлення обмежень, визначення розміру вибірки й методів виконання плану аудиторської вибірки й оцінка результатів аудиторської вибірки.

Існуючі методи аудиторської вибірки можна поділити на статистичні і нестатистичні.

Статистичні методи вибірки базуються на припущенні, що кожна одиниця сукупності має наперед відому (хоча і не обов'язково однакову) ймовірність бути вибраною під час тестування.

Найчастіше використовуються такі статистичні методи:

  • Вибір випадковим способом. Цей метод означає, що кожна одиниця сукупності має однакову ймовірність бути обраною. При цьому одиниці із сукупності вибираються випадковим способом, із можливим використанням таблиці випадкових чисел.
  • Систематична вибірка. У разі використання систематичної вибірки одиниці із сукупності вибираються через певні однакові інтервали. Величина однакового інтервалу визначається діленням кількості одиниць у сукупності на розмір вибірки, яку необхідно зробити. Наприклад, якщо розмір сукупності 20 000 одиниць, а розмір вибірки - 100 одиниць, то величина інтервалу має бути:

20 000 / 100 = 200 одиниць.

  • Багатоступенева вибірка. Багатоступенева вибірка означає кількаразове проведення вибірки на різних рівнях. Прикладом багатоступеневої вибірки може бути вибір кількох сальдо рахунків бухгалтерського обліку, які необхідно підтвердити, з наступним відбором кількох рахунків-фактур чи накладних для кожного рахунку. У такий спосіб аудитор може оцінити достовірність цілого компонента фінансової звітності, до складу якого входять відібрані рахунки.

Що стосується нестатистичних (довільних) методів вибірки, то у разі їх застосування ймовірність кожної одиниці сукупності бути обраною для тестування наперед невідома. Тому, застосовуючи нестатистичні методи вибірки, аудитор має бути впевненим, що обрані ним для тестування одиниці сукупності є справді типовими для цієї сукупності.

Оцінка результатів аудиторської вибірки.

Оцінка результатів вибірки є найважливішою і найважчою частиною процесу аудиторської вибірки. Оцінюючи результати аудиторської вибірки, аудитори роблять два типи висновків: вони або залишаються задоволеними результатами аудиторської вибірки, отримавши достатню кількість аудиторських свідчень, або вирішують збільшити обсяг вибірки. При вибірковій перевірці застосовують метод статистичної вибірки до елементів популяції тоді, коли з неї вже вибрані найбільш значні елементи перевіркою суцільним способом.

Вживається також групування елементів за однаковими ознаками, наприклад відокремлюють рахунки на приблизну однакову суму і вибірку роблять зі створеної підгрупи.

Існують три методи відбору елементів вибірки:

  • систематичний - за систематичного методу відбору потрібно підрахувати інтервал вибірки, вибрати початок відліку та всі відповідні елементи популяції. Наприклад, популяція становить 350 елементів, потрібний розмір вибірки - 35. Тоді інтервал вибірки буде (350 : 35).
  • довільний
  • безсистемний.

 

54. Мета функціонування системи внутрішнього контролю

Внутрішній контроль - комплекс заходів, що застосовується керівником та працівниками для забезпечення дотримання законності та ефективності використання державних ресурсів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності органу державного сектору та його підвідомчих установ.[1]

Внутрішній контроль забезпечує достатню, проте не абсолютну впевненість у досягненні мети органом державного сектору. З огляду на це система внутрішнього контролю повинна бути ефективною з точки зору витрат шляхом досягнення необхідного балансу між вигодами та витратами різних заходів. Функціонування системи внутрішнього контролю спрямоване на запобігання дублюванню або змішуванню функцій і неперешкоджання здійсненню управління.

Метою внутрішнього контролю є допомогти керівництву в управлінні і виконанні завдань на постійній основі. Тобто це не одноразова дія, а ряд дій та видів діяльності, що провадиться зазначеними органами на постійній основі, тому внутрішній контроль не повинен розглядатися як окрема система в рамках органу державного сектору. Внутрішній контроль також повинен надавати змогу викладати управлінське судження та виявляти ініціативу з метою підвищення ефективності і результативності діяльності, а також зниження витрат.[3]

 

65. Дії аудитора у випадку встановлення факту шахрайства

У разі виявлення шахрайства та помилок аудитору потрібно з'ясувати у керівництва та персоналу організації всі питання, пов'язані з їх причинами.

Аудитор повинен розглянути вплив можливого шахрайства або помилки на фінансову звітність. Якщо він вважає, що вони могли призвести до перекручення звітності, йому для установлення істини потрібно виконати додаткові процедури. Характер додаткових процедур залежить від виду шахрайства та помилки та від ступеня їх впливу на зміст фінансової звітності.

У випадку, коли шахрайство або помилка могли бути попереджені або виявлені під час внутрішнього контролю, але цього не сталося, аудитор повинен переглянути свою попередню оцінку цієї системи, ступінь довіри до неї, розширити обсяг інформації, яка має бути перевірена, застосовуючи додаткові процедури.

Аудитор повинен своєчасно повідомити про виявлене шахрайство або помилку керівництво замовника, навіть якщо їх потенційний вплив незначний.

 

 

67. Властивий ризик та основні випадки його виникнення.

Властивий ризик є показником вразливості залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій стосовно перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширювалися.

При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов'язувати з залишками на рахунках і класом операцій.

Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір властивого ризику на рівні залишку за рахунком і класом операцій. Незважаючи на це, визначаючи загальну аудиторську стратегію, йому необхідно отримати від клієнта роз'яснення щодо фактів існування ризику на рівні окремих позицій фінансової звітності.

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

Приклади факторів потенційних ризиків на рівні фінансової звітності такі:

  • рівень цілісності управління;
  • досвід, знання і зміни в управлінському апараті за певний період: малий досвід управлінського персоналу може вплинути на якість підготовки фінансової звітності підприємства; тиск на керівництво підприємства, наприклад, обставини, які можуть наштовхнути керівництво на перекручення фінансової звітності (це відбувається тоді, коли підприємство здійснює діяльність у галузі, в якій існує досвід великої кількості підприємницьких невдач, або підприємство має дефіцит власного капіталу, що не дає йому змоги продовжувати операції);
  • діяльність підприємства, наприклад, його товари і послуги, структура капіталу, споріднені сторони, виробництво і розміщення, розподіл і компенсаційні методи;
  • фактори, що впливають на галузь, у якій здійснює діяльність підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також у фінансових тенденціях і показниках;
  • бухгалтерські рахунки, які дають уявлення про фінансовий стан підприємства, і які, поза сумнівом, вимагають виправлення, наприклад, рахунок фінансових результатів, за яким треба було зробити коригування у попередньому періоді;
  • складні основні операції, що можуть вимагати залучення спеціаліста іншої професії, ніж аудиторська;
  • здатність активів до анулювання або неправильного представлення;
  • терміни завершення незвичайних і складних угод, особливо в останні дні року.

 

Тема 4. Планування аудиту

42. Інформаційне забезпечення аудиту

Основне завдання інформаційного забезпечення аудиторської діяльності - це інформування учасників аудиторського процесу про стан підприємства, де проводиться аудит, функціонування його відповідно до законодавчих і нормативно-правових документів.

Інформація - це сукупність різних документів про стан і зміни об'єктів аудиту або їх відповідність законодавчим актам.

Вона поділяється на робочу пряму і непряму.

Пряма інформація стосується дослідження підприємства, а непряма - це дослідження нормативно-правових документів, які регулюють процес надання аудиторських послуг, та методичних вказівок щодо виконання аудиторських процедур.

Інформація також поділяється на нову, тобто відображає новизну запропонованого рішення та обґрунтовує причину недоліків, виявлених у процесі аудиторських послуг, та ту інформацію, що була раніше. Вона має бути достатньою для аудиторського доказу.

За змістом інформаційне забезпечення аудиторських послуг поділяють на:

· законодавче,

· нормативно-довідкове,

· договірне,

· організаційне та ін.

Згідно з МСА аудитор повинен отримати від керівництва підприємства інформацію, яка необхідна для досягнення мети його роботи. Під час аудиторської перевірки аудитор може отримувати безліч інформації від керівництва підприємства, котра надається як за його власним бажанням, так і на вимогу аудитора. Інформація, що надається керівництвом підприємства, не може заміняти інші докази, котрі аудитор може отримати.

Підприємство, щорічно оприлюднює фінансову звітність разом з аудиторським звітом. Під час оприлюднення річного звіту підприємство може включити в нього "іншу" фінансову або нефінансову інформацію в додатках (пояснення до балансу та ін.).

Організація і методика аудиту визначається, передусім, належним інформаційним забезпеченням аудитора про суб'єкт господарської діяльності. Зростання обсягів інформації потребує від аудитора певної її систематизації і класифікації, оскільки без такого підходу важко зібрати необхідні аудиторські докази, правильно оцінити господарські явища, факти, процеси виробництва.

Аудиторський контроль базується не тільки на використанні інформації, а й сам бере безпосередню участь у формуванні інформаційного забезпечення системи управління суб'єктів перевірки. Інформацією аудиту цікавляться не тільки внутрішні споживачі (менеджери, акціонери), а й зовнішні (банки, страхові компанії, торговельні партнери, інвестори).

Під інформаційним забезпеченням аудиту розуміють певним чином упорядковану сукупність інформації, яку формують і використовують на різних стадіях процесу аудиту. Основою інформаційного забезпечення аудиту є економічна інформація, що характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність суб'єктів контролю.

Найпотрібнішу інформацію про фінансово-господарську діяльність аудитор отримує з даних бухгалтерського обліку, внутрішньогосподарського контролю, бухгалтерської і статистичної звітності. В аудиторському контролі використовують також інформація зовнішніх джерел: банків, страхових компаній, торговельних партнерів, аудиторських і юридичних фірм. Важливе місце у формуванні інформаційної бази аудиту займає законодавча, планово-нормативна та довідкова інформація. В аудиторському контролі використовують матеріали попереднього зовнішнього та внутрішнього аудиту, акти перевірки податкових органів, контрольно-ревізійних служб, позабюджетних фондів та ін.

Слід відзначити, що в аудиті використовують не тільки фінансову, а й нефінансову інформацію. Для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства, визначення ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на виробництві аудиторові часто доводиться вивчати особливості організації і технології виробництва суб'єктів перевірки, використовувати матеріали контрольних обмірів, лабораторних аналізів тощо.

Від зміни виду аудиторських послуг змінюється обсяг і зміст інформаційного забезпечення аудиту. Якщо при аудиті фінансової звітності в більшій мірі покладаються на інформацію бухгалтерського обліку, фінансової (бухгалтерської) і статистичної звітності, то, наприклад, у процесі консультаційних послуг більше використовують законодавчо-нормативні матеріали.

Отже, для аудитора важливо не тільки мати знання про інформаційне забезпечення аудиторського контролю, а й про процес формування інформації щодо суб'єктів господарської діяльності та використання її у практичній роботі. Для цього неабияке значення має наукова класифікація економічної інформації, яку використовують в аудиті.

Основним джерело законодавчої інформації є закони і постанови, які прийняла Верховна Рада України, Укази Президента України, постанови уряду та інші законодавчі акти, що регулюють питання господарської діяльності суб'єктів аудиторського контролю. До джерел законодавчого інформаційного забезпечення відносять також законодавчі акти з цивільного, трудового й адміністративного права.

Планову інформацію аудитор черпає з перспективних і поточних планів, які розробляють безпосередньо на суб'єкті аудиторського контролю. Сюди можна також віднести бюджети реалізації і витрат, прибутків та ін. Що стосується нормативно-довідкової інформації, то її варто виділити в окрему групу, а не змішувати з плановою інформацією, як це пропонує проф. М.Т. Білуха [48, с. 221].

Технологічна інформація включає відомості про технологію виробництва, технічні й технологічні умови експлуатації обладнання і технологічних ліній, технічні умови якості та ін. Основними джерелами технологічної інформації є технічна і проектно-технологічна документація, паспорти та інші документи, які використовуються на суб'єкті господарської діяльності.

Джерелами організаційно-управлінської інформації є установчі документи суб'єкта аудиторського контролю, накази і розпорядження керівника, посадові інструкції та ін. Організаційно-управлінська інформація залежить від типу та структури підприємства, організації і стилю управління.

Фактографічна інформація характеризує об'єкти аудиту на основі даних, що відображені у первинних документах, облікових регістрах, бухгалтерській і статистичній звітності.

За станом об'єкта контролю економічна інформація поділяється на оперативну, поточну і прогнозну.

1. Оперативна інформація аудитор використовує при контролі об'єктів аудиту у момент здійснення господарських операцій.

2. Поточну інформацію використовує після завершення господарських операцій звітного періоду.

3. Прогнозна інформація міститься в бізнес-планах, проектах та інших джерелах і характеризує об'єкти аудиторського контролю на перспективу. Цю інформацію може використовувати аудитор при різних видів аудиторських послуг.

За джерелами отримання інформацію, яку використовують в аудиті, можна поділити на: оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку й звітності; внутрішнього контролю, відомчого контролю, попереднього аудиторського контролю.

Інформація оперативного обліку не завжди зафіксована в документах. Проте аудитор може сам її отримати в оперативному порядку по телефону, факсу. Найдоказовішою інформацією щодо об'єктів контролю є, звичайно, дані бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського) і звітності.

При здійсненні аналізу фінансово-господарської діяльності, фінансового стану підприємства аудитор часто використовує дані статистичної звітності.

На об'єктах аудиту, в тій чи іншій мірі, ревізори та спеціаліси різних відділів здійснюють внутрішньогосподарський контроль. Тому зовнішній аудитор у значній мірі покладається на результати внутрішньогосподарського контролю. Основними джерелами такої інформації є акт комплексної ревізії, тематичних перевірок, матеріали інвентаризації тощо.

Важливим джерелом отримання інформації щодо об'єктів аудиту є матеріали перевірки зовнішнього контролю. Такий вид контролю здебільшого здійснюють органами податкової служби, контрольно-ревізійного управління, Пенсійного фонду та ін.

Відомчий контроль є, переважно, на державних підприємствах і об'єднаннях з боку органів управління, міністерств, відомств. Даний вид контролю здійснюють також у системі споживчої кооперації — ревізійні комісії (відділи), створені на рівні районних і обласних споживспілок. Для зовнішнього аудитора джерелом інформації при перевірці підприємств споживчої кооперації можуть бути акти комплексних і тематичних перевірок ревізійних служб цієї системи.

Важливим джерелом інформації для зовнішнього аудиту є аудиторський висновок попередньої перевірки. Коли на підприємстві здійснює аудит один і той же аудитор (аудиторська фірма), то використовують робочі документи попереднього аудитора. До робочих документів належать плани і робочі програми, копії бесід аудитора з експертами, консультантами, матеріально-відповідальними особами, менеджерами, листи, отримані від банків, страхових компаній, підприємств-партнерів, копії договорів, первинних документів, фінансової звітності тощо.

Залежно від ступеня доказовості інформацію можна класифікувати на доказову і недоказову. Досить часто навіть така, здавалося б на перший погляд, доказова інформація, що міститься у первинних документах, іноді потребує від аудитора додаткової перевірки, і він змушений звертатися з листами для підтвердження здійснення тих чи інших господарських операцій до банків, страхових компаній, покупців, постачальників та ін.

Ознаки класифікації інформаційного забезпечення аудиту

Важливими ознаками класифікації інформаційного забезпечення аудиту є ступінь деталізації, тривалість зберігання і спосіб формування інформації.

За ступенем деталізації інформація може поділятися на

  • Загальну - загальна інформація міститься в бухгалтерській і статистичній звітності та інших носіях і не може служити абсолютно достовірним джерелом даних про об'єкти контролю.
  • Конкретну - конкретна інформація про об'єкти контролю міститься, як правило, у первинних документах (рахунок-фактура, накладна, вимога, доручення, прибуткові й видаткові касові ордери та ін.), які безпосередньо відображають господарські операції. Первинні документи дають достовірнішу інформацію про госпо­дарські факти—явища або процеси.

За тривалістю зберігання носіїв економічної інформації інформація поділяється на:

· тривалого зберігання

· нетривалого зберігання.

Термін зберігання документів у постійному архіві під­приємства для кожного виду документів встановлює Головне архівне управління.

За способом формування інформація:

· яку використовуєють в аудиті,

· буває сформованою вручну,

· в напівавтоматичному режимі.

Таким чином, розглянута класифікація інформації, яку використовують в аудиті, має наукове і практичне значення. Вона дозволяє аудитору краще орієнтуватися у великому обсязі і спектрі інформаційного забезпечення і правильно використовувати інформацію, що характеризує об'єкти контролю для збирання необхідних аудиторських доказів. Проте науково-практичне значення має не тільки класифікація, й систематизація інформаційного забезпечення аудиту.

Важливими факторами, які впливають на склад, структуру і обсяг інформаційного забезпечення, є стадії еволюційного розвитку аудиту та виділення стадій (етапів) процесу аудиторського контролю.

Підтверджувальний аудит передбачає доказовість достовірності фінансової звітності шляхом суцільної перевірки первинних документів, їх співставлення з регістрами бухгалтерського обліку та формами звітності. Цей вид аудиту майже не використовує інформацію внутрішнього контролю. На відміну від підтверджувального аудиту системно-орієнтований аудит, вивчає окрім інформаційних джерел бухгалтерського обліку, надійність системи внутрішнього контролю. Структура цієї системи виключає середовище контролю, систему бухгалтерського обліку і процедури контролю.

На середовище контролю мають вплив зовнішні та внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать загальний стан економіки в державі, нестабільність законодавства, регулювання обліку, підпорядкованість підприємства, а до внутрішніх — філософія і стиль управління підприємством, організаційна структура та ін.

Джерелами інформації про середовище контролю є діючі закони, що регулюють господарсько-фінансову діяльність суб'єктів аудиторського контролю, положення й інструкції міністерств та відомств, статут, установча угода тощо.

Процедури контролю включають:

· розподіл прав і обов'язків, санкціонування операцій,

· обов'язкове документування господарських операцій,

· обмеження доступу до активів,

· робочий план рахунків,

· наявність плану інвентаризації та його виконання тощо.

Основним джерелом інформації щодо вивчення аудитором прав і обов'язків посадових осіб є посадові інструкції.

Процедури санкціонування господарських операцій здійснюють, як правило, керівник або його заступники. Санкція керівника необхідна на видачу коштів із каси підприємства, відпуск матеріальних цінностей юридичним і неюридичним особам, відрядження працівників та ін. Необхідність відповідних санкцій керівника визначена окремими нормативними документами Міністерства фінансів України, Міністерства статистики України та інших міністерств і відомств. До таких нормативних документів належать: «Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Інструкція про службові відрядження у межах України і на територію держав-учасниць СНД» із наступними змінами і доповненнями.

Джерелами інформації для перевірки санкціонування керівником господарських операцій служать не тільки вищевказані інструкції, а й, у першу чергу, первинні документи (видатковий касовий ордер, відомість на виплату заробітної плати, авансовий звіт та ін.).

У бухгалтерському обліку кожна господарська операція підлягає обов'язковому документуванню. На підприємствах України використовують два види первинних документів: типові форми і галузеві (уніфіковані). За розробку типових форм бухгалтерських документів відповідає Міністерство статистики України, а за галузеві — різні міністерства і відомства. У кожному первинному документові повинні бути заповнені всі реквізити: назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції, вимірники (у натуральному й вартісному виразі), посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, особисті підписи, що ідентифікують особу, яка здійснила операцію.

Чисельність і різноманітність документів, які використовуються в бухгалтерському обліку, потребують певної класифікації. Найгрунтовнішу класифікацію бухгалтерських документів пропонує проф. В.В.Сопко за такими ознаками: призначення документів, місце написання, масштаб охоплення кількості операцій, ступінь узагальнення господарських фактів, характер оформлення, техніка написання й опрацювання, функція бухгалтерських документів [128, с. 65-69]. Запропонована класифікація дозволяє аудитору грунтовніше вивчати первинні документи як за формою, так і за змістом, що є основними і найдостовірнішими джерелами інформації про об'єкти контролю.

Важливими носіями інформації для процедур контролю за обмеженням доступу до активів є накази керівника і договори з матеріально-відповідальними особами про збереження матеріальних цінностей, грошових коштів.

Серед перерахованих вище процедур контролю важливе значення має інвентаризація, яку вважають основним інструментом забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і збереження активів підприємства. Основними джерелами інформації для оцінки повноти і якості проведення інвентаризації є накази керівника про створення комісії для проведення інвентаризації, плани інвентаризацій, матеріали інвентаризацій (інвентаризаційні описи, порівняльні ві­домості). Особливу увагу аудитор повинен звернути на склад комісії, її професійний рівень тощо.

Інформаційне забезпечення аудиту, що базується на ризику (ризико-орієнтований аудит), розширюється за рахунок використання методів вибіркового дослідження, а також визначення й оцінки аудиторського ризику.

Аудиторський ризик пов'язаний із принципом суттєвості.

У процесі планування аудиту необхідно розглянути суттєвість різних об'єктів аудиту, щоб зосередити увагу на суттєвих ділянках роботи й орієнтовно визначити, які можливі помилки повинні бути у центрі уваги аудитора. В умовах проведення аудиту фінансової звітності ту чи іншу помилку вважають суттєвою, якщо вона має суттєвий вплив на користувача фінансових звітів. Порівняно із системно-орієнтованим аудитом, такий підхід розширює сферу пошуку аудиторських доказів, який виходить за межі оцінки системи обліку і внутрішнього контролю суб'єкта перевірки. Отже, еволюція розвитку аудиту має суттєвий вплив на інформаційне його забезпечення. Залежно від зміни підходу до аудиту змінюватиметься у певній мірі інформаційна база.

На початковій стадії аудитор здійснює перевірку в такій послідовності: вибір суб'єкта аудиту, ознайомлення з його бізнесом та станом обліку.

Наступним кроком є вивчення статуту і установчих документів та правових зобов'язань клієнта надалі аудитор вивчає надійність системи обліку і внутрішнього контролю та оцінює величину аудиторського ризику.

Наступним етапом роботи аудитора є визначення обсягів робіт, узгодження суми оплати та складання угоди.

На завершальному етапі початкової стадії аудиторської перевірки фінансової звітності аудитор складає попередній план і програму аудиту. Враховуючи вищеперелі-чені етапи робіт аудитора на початковій стадії процесу аудиту, в його інформаційне забезпечення можна включити такі джерела інформації: міжнародні і національні нормативи аудиту, законодавчо-нормативні документи, що регулюють господарсько-фінансову діяльність суб'єкта перевірки, бухгалтерський облік і аудит в Україні, статут, установчі документи, правові зобов'язання клієнта, акти і висновки контролюючих органів за звітний період, матеріали внутрішнього контролю та ін.

Стадія дослідження включає: вивчення господарських операцій,

· тестування контрольних моментів або перевірку облікових записів,

· коригування плану і робочої програми,

· перевірку (аналіз) фінансової звітності.

Найхарактернішими джерелами інформації, які використовують у процесі аудиту на стадії дослідження, є: міжнародні нормативи аудиту (№№ 9, 11, 12, 16, 17, 19, 20, 29 та ін.), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку та звітність, нормативно-довідкове забезпечення процедур аудиту, довідки, листи, отримані від третіх осіб, письмове пояснення посадових осіб тощо.

На завершальній стадії аудитор здійснює оцінку отриманих результатів перевірки (доказів), написання звіту замовнику та складає аудиторський висновок і акт виконаних робіт. Джерелами інформації для завершальної стадії аудиту служать міжнародні нормативи аудиту (№№ 8, 13, 14, 18, 27 та ін.), вимоги до аудиторського висновку, затверджені АПУ від 14.02.95 року, робочі документи аудитора, висновки експертів та інші матеріали, що характеризують об'єкти аудитор­ського контролю.

Однією із причин потреби в систематизації інформаційного забезпечення в розрізі стадій процесу аудиторського контролю є те, що аудит часто виконують не один, а більше аудиторів. Так, вибір суб'єкта аудиту, ознайомлення з бізнесом клієнта, складання договору часто здійснює керівник аудиторської фірми, а безпосередньо аудит виконує група аудиторів під керівництвом старшого аудитора цієї групи. Тому залежно від стадій процесу аудиторського контролю буде змінюватися інформаційне забезпечення аудиту.

Систематизацію інформації також можна здійснювати залежно від видів аудиторських послуг. Відомо, що інформаційне забезпечення аудиту фінансової звітності буде суттєво відрізнятися від інформації, використовують аудитори в процесі надання консультацій із питань обліку, податків або здійснення аналізу фінансового стану підприємства та ін.

На основі проведеного дослідження формування й використання інформації в процесі аудиту, вивчення спеціальної економічної літератури та досвіду роботи вітчизняних і зарубіжних фірм можна зробити такі висновки:

  • визначення змісту і структури інформаційного забезпечення аудиту вимагає розробки наукової класифікації і систематизації джерел інформації, використовують у процесі аудиторського контролю;
  • враховуючи різноманітність джерел інформаційного забезпечення та їх зміст, ознаками класифікації інформації доцільно вважати: зміст інформації, об'єкти аудиту, суб'єкти аудиту, пізнавальність інформації, спосіб відображення, спосіб подання, ступінь інформаційної деталізації, період формування, ступінь перетворення інформації в процесі обробки, джерела отримання,
  • ступінь доказовості, тривалість зберігання, ступінь деталізації та спосіб формування;
  • систематизацію джерел інформації аудиторського контролю доцільно здійснювати із врахуванням підходів до процесу аудиту (підтверджуючий, системний, ризико-орієнтований) і виділених стадій аудиту (початкова, дослідна, завершальна);
  • від видів аудиторських послуг залежать зміст і характер інформаційного забезпечення;
  • в умовах системного і ризико-орієнтованого аудиту доцільно широко використовувати такі джерела інформації як система внутрішнього контролю, оцінка аудиторського ризику, сфера управління, матеріали зовнішнього контролю тощо;
  • оперативність, аналітичність і контрольна цінність економічної інформації значно підвищується в умовах впровадження і використання системи електронної обробки даних бухгалтерського обліку з використанням сучасних персональних комп'ютерів і програмного забезпечення.

 

Програма аудиту

Програма аудиту – це документ, що містить:

· завдання аудиту для конкретного об’єкту ( системи контролю певних господарських операцій,

· залишків на рахунках бухгалтерського обліку,

· циклу господарських операцій тощо);

· процедури, необхідні для виконання поставлених завдань;

· обсяги і терміни їх виконання.

В програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. В аудиторську програму включається також перелік об'єктів аудиту по його напрямках, а також час, який необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру. Преференційні стандарти вимагають, щоб програма була достатньо детальною і могла бути використана як інструкція для асистентів та контролю правильності виконаних робіт.

Для підвищення якості планування, скорочення витрат часу, як правило, використовують заздалегідь розроблені стандартні програми перевірки, які аудитор повинен уважно відкоригувати з врахуванням особливостей їх застосування в умовах конкретного підприємства, оцінки системи внутрішнього контролю. Зміни у план і програму можуть вноситись навіть під час здійснення процедур підтвердження. Усі зміни обов’язково документуються з висвітленням причин.

Відразу після закінчення звітного року аудитор, як правило, проводить тести “ відсічення”, перевіряючи правильність віднесення господарських операцій до звітного періоду.

Узагальнення результатів планування аудиту оформлюється меморандумом

( доповідною запискою), у якому розглядаються наступні питання:

  • короткий огляд напрямків діяльності замовника з виділенням основних партнерів ( постачальників, замовників, банків тощо);
  • оцінка властивого ризику у галузі і безпосередньо на підприємстві;
  • оцінка ефективності внутрішнього контролю та ризику контролю;
  • проблеми пов’язані з нетиповими господарськими операціями;
  • призначення аудиторської групи, графік виконання робіт, використання внутрішніх аудиторів, комп’ютерів у процесі аудиту;
  • загальні терміни виконання аудиту, строки зустрічей з керівництвом замовника, дата завершення аудиту.

Меморандум розглядається контролюючим партнером, відділом(чи особою) контролю якості аудиту, обговорюється з партнером, відповідальним за аудит, менеджером. Після внесення необхідних коригувань план і програма приймаються до прийняття.

 

 

Тема 3. Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінювання.

1. Етапи аудиту та їх характеристика.

Проведення аудиту, по суті, є конкретним практичним завданням і жодного аудиту, подібного до іншого, не буває.

Однак ряд загальних етапів можна вказати:

1. На початковому етапі здійснюється планування, реєстрація і контроль, аудитор досліджує і дає відповідну оцінку процедурам внутрішнього контролю на підприємстві.

2. Завдання другого етапу – оцінка бухгалтерського обліку й аудиторського ризику

3. На третьому етапі з'ясовуються шляхи пошуку аудиторських доказів;

4. На четвертому етапі здійснюється тестування працівників внутрішнього контролю

5. На п'ятому етапі здійснюються скорочена і глибока перевірка операцій та процедури дослідження на суттєвість, огляд фінансової звітності.

6. На шостому - оформлюються матеріали аудиту і складається аудиторський висновок. Значна увага приділяється перевірці систем та інформації на виході, зокрема аудитор має впевнитись у функціонуванні системи реєстрації та обробки інформації та оцінити її адекватність як основи для складання фінансової звітності. Аудитор повинен також виконати аналіз фінансової звітності, який був би достатнім для формування думки щодо неї.

Важливо скласти програму роботи аудитора, детально відобразивши в ній всі етапи проведення аудиту з моменту укладення договору на проведення аудиту до складання та підписання аудиторського висновку.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) № 1 фінансова звітність визначається як бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності і рух коштів підприємства за звітний період. Фінансову звітність підписують керівник та головний бухгалтер підприємства, до неї відносять:

- Баланс - звіт про фінансовий стан, що відбиває активи, зобов'язання і капітал підприємства на певну дату.

- Звіт про власний капітал, що відображає зміни в складі власного капіталу протягом звітного періоду.

- Звіт про фінансові результати, що відбиває доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

- Звіт про рух коштів, що відбиває надходження і витрату коштів у звітному періоді.

Примітки до фінансових звітів - сукупність показників фінансових звітів і розкриття іншої інформації, передбаченої положенням, включаючи облікову політику підприємства

 

38. Договір на аудиторську перевірку. Зміст та структура

Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки.

Договір документально засвідчує, що сторони дійшли згоди з усіх пунктів, обумовлених у ньому. Для того, щоб уникнути неправильного розуміння сторонами взятих на себе обов'язків, умов їх виконання та прийнятого розміру відповідальності, необхідно максимально ясно обумовити у договорі всі суттєві аспекти взаємовідносин, які виникають у зв'язку з його укладанням.

Укладанню договору може передувати обмін листами між аудитором та клієнтом. Лист-пропозиція аудитора підтверджує його згоду з поставленим завданням, і масштабом аудита й може містити положення, які стосуються меж відповідальності аудитора перед клієнтом, форми подання звіту аудитора та його висновків, та інші моменти, про які аудитор вважає необхідним домовитися до початку перевірки. Надсиланню листа-пропозиції може передувати етап обстеження об'єкта аудиту з метою визначення обсягів роботи, якщо аудитор вважатиме за необхідне проведення такого обстеження.

Після обміну листами та на їх основі складається договір на проведення аудиту. Листи можуть бути невід'ємною складовою частиною або додатком до договору, якщо це буде обумовлено умовами договору.

Зміст договору

Зміст договору на проведення аудиту може бути різним залежно від конкретних обставин, проте існує ряд моментів, які у будь-якому випадку повинні знайти відображення у договорі.

Обов'язково у договорі мають бути обумовлені наступні положення:

- мета аудиту;

- масштаб аудиту, включаючи посилання на діюче законодавство, нормативи (поняття масштабу аудиту включає в себе необхідний обсяг та глибину перевірки; склад, кількість, обсяг аудиторських процедур);

- можливість доступу до будь-яких записів, документацій та іншої інформації, замовленої у зв'язку з аудитом;

- відповідальність керівництва підприємства, яке перевіряється, за надану аудиторам інформацію (у разі необхідності обумовлюється вимога про одержання від керівництва підприємства

- письмового підтвердження, що стосується наданої інформації);

- умови відповідальності за початкові залишки при першому проведенні аудиту або якщо попередні перевірки виконувались іншим аудитором;

- вказівка на те, що у зв'язку з рівнем суттєвості перевірки та інших властивих аудиту обмежень існує можливість, навіть ймовірність того, що будь-які істотні помилки можуть залишитись не знайденими;

- форма, у якій замовникові буде видана інформація про результати проведеної аудитором роботи (обсяг і склад переданої замовнику документації).

- Крім того, у договір можуть бути включені такі пункти:

- угоди, які стосуються планування аудиту;

- угоди, які стосуються залучення до перевірки інших аудиторів та фахівців інших галузей з деяких аспектів аудиту;

- угоди, які стосуються залучення до перевірки внутрішніх аудиторів та іншого персоналу клієнта;

- порядок розрахунків за виконання робіт з аудиту;

- будь-які можливості обмеження аудиторського зобов'язання;

- посилання на будь-які додаткові угоди між аудитором та клієнтом.

Структура договору

Детальна структура договору може бути різною, проте його форма в цілому повинна відповідати загальноприйнятій в Україні формі складання договорів.

У преамбулі договору після зазначення назви та номера договору, місця й дати його підписання, повинні бути наведені назви сторін, які склали договір (замовник та виконавець), прізвища посадових осіб, які підписали договір від імені кожної сторони.

У розділі "Предмет договору" вказується назва аудиторської послуги ("проведення аудиту" або "аудиторська перевірка"), мета аудиту і характеризується масштаб аудиту.

У розділі "Зобов'язання сторін" вказується перелік та характеристика зобов'язань, які бере на себе кожна зі сторін.

При цьому перелік зобов'язань замовника повинен містити наступні положення:

- надання аудиторам можливості доступу до будь-яких записів, документації та іншої інформації, яка запрошена у зв'язку з аудитом;

- відмова від будь-яких дій, які здійснюються з метою впливу на думку аудитора;

- зобов'язання щодо прийому й оплати робіт;

- інші зобов'язання.

У переліку зобов'язань аудитора необхідно вказувати про:

- дотримання умов конфіденційності інформації та інших принципів аудиту;

- зазначення форми, у якій замовникові буде видана інформація про результати проведеної аудитором роботи (обсяг та склад переданої замовникові документації);

- дотримання вимог до якості згідно із стандартами та нормами аудиту, законодавчих актів України та іншими (вказати, яких саме) критеріями;

- зобов'язання інформування замовника у випадку, якщо у процесі роботи виявиться їх недоцільність;

- інші зобов'язання.

У розділі "Порядок здавання та приймання робіт" вказується перелік, характеристика та послідовність процедур, які виконуються сторонами при передачі результатів роботи, а також умови та порядок оформлення відмови замовника прийняти виконану роботу.

У розділі "Термін виконання робіт" вказується тривалість виконання роботи, дати початку та закінчення, а також терміни надання результатів виконаної роботи.

У розділі "Вартість робіт та порядок розрахунків" вказуються відомості про розмір та порядок виплати винагороди за виконання робіт.

Розділ "Відповідальність сторін" містить умови відповідальності кожної сторони (які саме випадки тягнуть настання відповідальності і в якому вигляді передбачена відповідальність). Доцільно також обумовити аспекти, за які та чи інша сторона не несе відповідальність.

В умовах відповідальності замовника мають бути положення:

- відповідальність за достовірність наданої аудиторам інформації;

- відповідальність за виявлені відхилення та порушення, за фінансові результати та звітність по них;

- відповідальність у випадку невиконання рекомендацій аудитора;

- відповідальність за невиконання зобов'язань прийому та сплати винагороди за роботу;

- інші види й умови відповідальності.

В умовах відповідальності виконавця необхідно помістити положення:

- відповідальність за якість виконаних робіт;

- відповідальність за дотримання термінів робіт;

- відповідальність за дотримання принципів аудиту при виконанні робіт;

- інші види й умови відповідальності.

У цьому ж розділі обумовлюється відповідальність за початкові залишки при першому проведенні аудиту або відповідальність у випадку, якщо попередні перевірки виконувались іншим аудитором. У даному розділі повинна також бути відмітка про термін дії такої відповідальності.

У розділі "Термін дії договору" наводиться вказівка про дату початку та закінчення дії договору.

У розділі " Реквізити сторін" вказується юридичні адреси та платіжні реквізити кожної сторони.

У розділі "Особливі умови" вказуються питання, які сторони в договорі вважають за необхідне обумовити і які не знайшли відображення попередніх розділах договору. Зокрема, обумовлюються наступне:

- питання про те, що в залежності від рівня суттєвості перевірки та інших притаманних аудиту обмежень, існує можливість і навіть ймовірність того, що будь-які навіть суттєві помилки можуть залишитися не віднайденими;

- умови відмови виконавця від продовження робіт на будь-якому етапі їх виконання;

- умови продовження терміну виконання робіт;

- посилання на будь-які додаткові угоди до даного договору, а також на додатки до договору;

- порядок розв'язання спорів по даному договору;

- інші умови.

 

 

1.

Відповідно до закону України «Про аудиторську діяльність», аудит – перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно з вимогами користувачів.

У міжнародних стандартах аудиту термін «аудит» трактується так: це – «аудиторська перевірка фінансових звітів, яка має на меті надання можливості висловити думку про те, чи складені ці фінансові звіти (в усіх суттєвих аспектах) відповідно до визначеної концептуальної основи

фінансової звітності. Аудитор використовує такі формулювання для висловлення аудиторської думки: « справедливо й достовірно відображає» або «подає достовірно, в усіх суттєвих аспектах», які є еквівалентними термінами. Це стосується аудиторської перевірки фінансової або іншої інформації, підготовленої згідно з відповідними критеріями».

У міжнародних стандартах аудиту окремо дається визначення терміна «аудитор» - це особа, яка несе остаточну відповідальність за аудит. Термін «аудитор» вживають також у значенні « аудиторська фірма», або, коли йдеться про здійснення аудиту та надання супутніх послуг.

Необхідно розрізняти три взаємопов'язані поняття: "діяльність аудиторської фірми", "аудит", "інші послуги аудиторської фірми".

Діяльність аудиторської фірми - це підприємницька діяльність з вивчення достовірності фінансової звітності суб'єктів господарювання та надання інших послуг, не заборонених законодавством.

Аудит - це підприємницька діяльність, що полягає у виконанні комплексу заходів, необхідних для формування та висловлення думки аудитора про достовірність фінансової звітності суб'єкта господарювання.

Інші послуги аудиторської фірми - це будь-які послуги, не заборонені законодавством, що надаються працівниками аудиторської фірми.

3. Основні історичні етапи розвитку аудиту.

Історія виникнення і розвитку аудиту в Україні вимірюється лише декількома роками, що принесли багато здобутків, успіхів і розча­рувань. Офіційне визнання обов'язкового аудиту відбулося 1993 р., через два роки після проголошення незалежності України, у зв'яз­ку з прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність". З тих нір кожен рік додавав щось нового до теорії та практики ауди­ту і збільшував престижність аудиторської професії у суспільстві. Підприємці, банкіри, інвестори, державні службовці вже добре знають, що таке аудит, і широко користуються його послугами. З екзотичного і досить туманного терміну аудит перетворився на звич­ний елемент ринкового механізму, який працює насамперед на ко­ристь громадян — бізнесменів і службовців, акціонерів і власників.

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший — 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур.

Другий — 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

Третій — 1999 р. — дотепер — діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища представ­ників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.

 

5. Сучасний стан аудиту в Україні та його перспективи.

Проблема визначення напрямків розвитку системи обліку та аудиту в Україні міститься в тому, щоб через усвідомлення її теперішнього стану та властивих недоліків визначити шляхи збільшення інформаційних, організаційних та інших можливостей цієї системи щодо управління прідприємствами. В останній час з’явилося чимало публікацій , в яких зазначаються проблемні питання наслідків реформи системи обліку і аудиту та перспектив удосконалення цієї системи, висновки яких дискусійні, що обумовлює подальше обговорення зазначених питань.

Можна виділити певні суттєві моменти, які не вдалося поки вирішити під час реформи обліково-аналітичної та аудиторський діяльності в Україні.

По-перше, суттєво зменшилась роль саме бухгалтерського обліку в управлінні підприємствами. В діючих нормативних актах чітко не визначені права, обов’язки та відповідальність облікових працівників. В деяких підприємствах бухгалтери основну увагу приділяють складанню податкової звітності при недбалому веденні первинного та бухгалтерського обліку.

По-друге, значною мірою наукова тематика досліджень з обліку та аудиту обмежуються майже дослівним перекладом відповідних закордонних стандартів та концепцій, ігноруючи вже існуючі власні гострі проблеми управління підприємствами, які давно потребують вирішення, наприклад, неузгодженості планової та облікової моделей витрат, протиріччя між бухгалтерським та податковим обліком, недосконалості облікових регістрів тощо. При цьому ігноруюється обєктивна оцінка окремих „досягнень” зарубіжного досвіду - штучного поділення єдиної облікової системи підприємств на фінансовий і управлінський облік, впровадження давно девальвованої концепції застосування у підрозділах підприємств внутрішніх (трансфертних) цін тощо.

По-третє, вітчизняний аудит ще не досяг рівня інших країн, хоча введення в дію Міжнародних стандартів аудиту певною мірою сприяло підвищенню рівня аналітичної роботи вітчизняних аудиторів. В той же час, відсутні глибокі вітчизняні науково-методологічні розробки в сфері аудиту, існуючий порядок проведення аудиту у підприємствах ще мало відрізняється від традиційної документальної ревізії. Недостатньо застосовується економічний аналіз в практич