Теоретичні основи соціальної роботи. — відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого "човникового бізнесу";



— відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого "човникового бізнесу";

— відсутність постійного житла;

— розлучення батьків.

— асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків,.

— примус дітей дорослими членами родини до жебракування.

— злочинні дії батьків

— різноманітні форми насилля, спрямованого і на дітей

— раннє і/або позашлюбне материнство

— неповна родина

— новостворені родини

4. Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці" та соціально незахищеними дітьми та підлітками

"Діти вулиці", безумовно, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозумі­ти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що заміняє сім'ю, близьких, затишок домівки?

Зрозуміти таких дітей — спробувати задіяти механізми, які б сприя­ли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів тощо.

Для соціального працівника важливим є питання: куди дитина піде вночі, з ким буде завтра, хто простягне їй руку, за ким вона піде. Адже "доброзичливих", котрі прагнуть обдурити дитину, використовують у своїх цілях — чимало. Тому соціальному працівнику потрібно встигнути першому підійти до дитини, зрозуміти її проблеми, відгукнутися на дитя­че горе.

Соціальний працівник для таких дітей є своєрідною "швидкою допо­могою". Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, намагаючись повернути до рідної сім'ї або ввести у новий світ. Цим світом спочатку може стати притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім'ї (рідної, опікунської, прийомної). Но­вим світом для дитини можуть стати спеціальні центри, де працюють кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомоу. Робота у таких цент­рах будується на індивідуальних потребах і зорієнтована па надання психологічної, соціальної і матеріальної допомоги, навчання дітей павич­кам, що допоможуть уникнути хвороб, насильства, вчасно піти з вулиці.


278 Соціальна робота

Що і на якій стадії виходу дитини із сім'ї може і повинен зробити соціальний працівник для того, щоб допомогти дітям вулиці і дітям, які перебувають у складній життєвій ситуації?

У соціальній сфері існує два види організації роботи.

/. Менеджмент, зорієнтований на процес. Сутність його полягає в тому, щоб здійснювати певні дії або заходи, орієнтовані на надання допомоги клієнту. Передбачається, що результат цих заходів обов'язко­во буде позитивним.

2. Менеджмент, зорієнтований на результат — це організація надання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений резуль­тат. Методи досягнення є похідними від очікуваного результату.

Автори даного посібника дотримуються такої позиції соціальної ро­боти, яка зорієнтована на результат. Це означає, що не важливо, скільки проведено бесід, консультацій чи рейдів. Важливо, скільки дітей не пішло на вулицю, повернулося до сім'ї, одержали навички самостійного життя й реалізували їх. Причому очікувані результати для кожної групи клієнтів будуть різними.

Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи.

/. Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях "роздумів і підготовки", тобто розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактичиа робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних гро­мадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є по­вернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на вулицю як варіант вирішення своїх життєвих проблем.

2. Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям "дії і післядії". Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний праців­ник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у даній ситуації є повернен­ня дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних найчастіше з сім'ями, особливо кризовими, школою, ровесниками.

3. Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситу­ації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі,

 


______________________________ Теоретичні основи соціальної роботи 279

пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близь­кими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілку­вання з дітьми вулиці показує, що вони ие думають, а найчастіше боять­ся думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтуєть­ся, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя — працевлаштування, одержання житла тощо. Рідше — це варі­ант повернення до сім'ї, на жаль, до цього часу, як правило, усередині сімейні відносини остаточно зруйновані.

4. Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок ре­алізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілку­вання таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються по допомогу до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціаль­них служб для молоді тощо. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

5. Соціальний супровід. П'ятий напрямок — це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім'ї або до сім'ї родичів, до інтер­натної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особли­вої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім'ї, до якої вона повернулася.

Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволяють ствер­джувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три вели­ких етапи:

1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повер­нення дитини з вулиці.

3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім'єю, прийомною сім'єю, загальноосвітніми установи интернатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, ми розмістили У посібнику методичні рекомендації, що дозволяють бачити логіку про­фесійної соціальної роботи з дітьми вулиці.


280 Соціальна робота

5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей

Розглянемо підходи у наданні соціальної допомоги, що орієнтована на причину кризисності сім'ї.

Нижче приведені концептуальні підходи до роботи з деякими катего­ріями сімей, розроблені українськими фахівцями.

Робота з важковиховуваними дітьми і підлітками містить у собі діагностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинного соціаль­ного оточення дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціального й інте-лектуально-психологічного статусу. На основі отриманих даних розроб­ляється план роботи із сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення до більш сприятливого соціального середовища. Разом з тим проводиться соціально-исихологічне і соціально-правове консультування сім'ї, що дозволяє їй усвідомити і захистити свої права у взаєминах із соціальпим середовищем, із освітньою системою. Дуже часто необхідною є допомога у працевлаштуванні батьків тощо.

У роботі з родинами алкоголіків необхідна діагностика з метою виявлення причин зловживання спиртними напоями і обставинами, що їх супроводжують. Надалі розробляється план роботи з такими сім'ями, їхнім соціальним оточенням. План містить у собі лікувальні заходи, кон­сультації, психотерапію, психокорекцію, іноді соціально-трудову реабіл­ітацію. Звичайно, при цьому необхідно активізувати в людині її волю, особистісиі ресурси, щоб перебороти визначені тенденції.

У цій ситуації важливу роль відіграє мотивація клієнта і його сім'ї. Від цього залежать психокорекційні заходи, спрямовані на особистість людини як творця своєї долі, введення клієнта в різні об'єднання, клу­би, спрямовані на надання взаємної допомоги людям із алкогольною залежністю тощо.

Робота з конфліктуючою сім'єю може проводитися тільки після заяви однієї з її членів або виявлення стресового стану у дитини. Причо­му соціальна робота з такою родиною починається з досить детального вивчення існуючої сімейної проблеми. Варто помітити, що зовнішні труд­нощі, такі, як матеріальні обмеження, непевність у завтрашньому дні, безробіття тощо, як правило, лише загострюють сімейні конфлікти та прояви істеричності, психоастенічності. У процесі трудової зайнятості, самовиховання вони можуть компенсуватися, а під виливом зовнішніх і інших причин можуть актуалізуватися і зумовити постійні конфлікти, що завжди відбиваються на психічному стані дитини.


Теоретичні основи соціальної роботи 281

З такими родинами робота приводиться шляхом індивідуальних бесід, групової чи психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапії "скульптурна група", "сімейна угода" і ін.

Особливим об'єктом впливу соціального педагога (чи працівника) є дитина у кризовій сім'ї. Для роботи з нею фахівці використовують три основних функції:

— освітню,

— психологічну,

— посередницьку.

Ці функції передбачають проведення широкої просвітницької роботи з батьками, допомога у вихованні, створення умов для активного змістов­ного життя.

Психологічна функція передбачає соціально-психологічну підтримку (разом з батьками) і корекцію.

Посередницький компонент містить:

— допомогу в організації дозвілля сім'ї;

— координацію діяльності різних відомств у вирішенні проблем кон­кретної сім'ї;

— інформування родини з питань соціального захисту.

Принциповим у підході українських соціальних працівників до надан­ня допомоги сім'ї є визначена пасивна роль самої сім'ї. Соціальний прац­івник "допомагає", "координує", "інформує", тобто керує процесом сім'ї із кризового положення.

У даний час значного поширення у світі набула допомога клієнту, орієнтована на його активну участь у визначенні і реалізації соціальних послуг.


"Допомога для самодопомоги"

Основною метою такої допомоги є вияв­лення ресурсів для подолання кризисності всередині сім'ї, розвиток у її членів навичок позитивного творчого поводження.

Відповідальність за успішність реалізації послуг і застосування нави­чок позитивного поводження несе сама сім'я, оскільки тільки від неї залежить успішність надання допомоги. Підкреслимо цю принципову по­зицію: сім'я несе відповідальність за ефективність надання їй послуг.

Головними принципами такої соціальної роботи із сім'єю є:

— індивідуальний підхід;

— зосередження уваги на клієнті й орієнтація на розвиток наявних резервів;


282 Соціальна робота


— готовність сім'ї приймати допомогу соціальних працівників, педа­гогів, лікарів і ін;

— системний підхід до вирішення проблем сім'ї.

Щодо системного підходу, варто запам'ятати головне: людина розг­лядається як активна особистісна система, залучена до соціальної систе­ми міжособистісних взаємин більш високого порядку. Соціальний праці­вник у цьому випадку стає частиною системи сім'ї. Робота соціального працівника із сім'єю починається із вивчення всієї системи її соціальних зв'язків, де діють не тільки сім'я, але і школа, сусіди, родичі та інші.

У роботі із сім'єю має значення конструктивістська перспектива кож­ного з її членів. Це означає, що на поводження людини у конкретній ситуації впливає не тільки поводження партнерів у іитеракції, але і влас­не бачення дійсності (конструкція дійсності).

У ході професійної роботи з родиною застосовуються різні методи.

Важливим є ставлення соціального працівника до сім'ї: повага, емиа-тія і послідовність у своїх діях.

Приведена нижче класифікація стосується методичних прийомів па різних рівнях системи. Методи роботи не можна розглядати ізольовано один від одного. У залежності від вимог конкретної ситуації може засто­совуватися той або інший метод, або їхня комбінація. Важливою є не­обхідність співробітництва з іншими установами і використання їхніх пропозицій і можливостей.

Системна робота з орієнтацією на родину

Соціальпо-педагогічна робота із сім'єю припускає співробітництво з усіма членами родини. При цьому використовуються методи сімейно-терапевтичного мислення і поводжен­ня, що співвідносяться із ситуацією у конк­ретній проблемній сім'ї. Робота проводиться за двома напрямками: ^ рішення проблем на соціально-економічному рівні; -ґ рішенням проблем на рівні відносин. Це є методами соціальної роботи і сімейної психології. Першочергова увага приділяється проблемам, від яких сім'я страж­дає найбільшою мірою або які вважає головними найближче оточення сім'ї. Причому важливим є усвідомлення цих проблем членами сім'ї.

Як одна з ефективних форм сімейної терапії часто застосовується метод "сімейних конференцій". Сутність його полягає у4 спільному об­говоренні сімейних ситуацій і проблем. Результатом чого є відновлення


Теоретичні основи соціальної роботи 283


контактів між членами сім'ї, виявлення і нівелювання неконструктивних стереотипів поводження, заміна їх конструктивними і функціональними. Відносини членів сім'ї із соціальним працівником повинні бути, з одного боку, досить довірливими, щоб можна було обговорювати про­блеми, у тому числі і делікатного характеру. З іншого — повинні бути досить діловими для того, щоб соціальний працівник завжди міг висло­вити свою думку, навіть якщо її не розділяють члени сім'ї клієнта.

Індивідуальна та групова робота за конкретними випадками

Поряд із усіма соціальними й еко­номічними труднощами, властивими сім'ї, яку опікують, вона характери­зується ще й тим, що негативні взає­мини переживає досить часто, а в побудові гармонійних відносин має дуже малий досвід. Дії соціального працівника спрямовані на ініціювання практичних дій, бесід, у результаті яких у членів сім'ї здобувається досвід позитивних відносин, конструк­тивного вирішення кризових ситуацій.

Основні напрямки дій, що формують нові взаємини і навички, це планування витрат, ведення домашнього господарства, організація дозв­ілля, підтримка вирішення шкільних проблем і т.п. Головне, що повинно стати результатом такої роботи — це досвід позитивних відносин і по­чуття самоповаги. Саме самоповага є головним інструментом у соціальній роботі із сім'єю.

Ситуація у кризовій сім'ї часто характеризується соціальною ізоля­цією і низькою самооцінкою. У ході групової роботи члени сім'ї здобу­вають досвід налагодження контактів і спілкування з іншими людьми. Таким чином, можна боротися із соціальною ізоляцією.

Ще один важливий елемент групової роботи полягає в тім, щоб виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх і зро­бити очевидними для окремого члена групи і для групи в цілому.

У рамках співробітництва з місцевими державними органами можна проводити різні види групової роботи, наприклад, жіноче свято або ди­тячий день.

Крім того, до видів робіт, що виходять за межі сім'ї, відносяться також організація канікул, дозвілля і спільні заходи для всієї сім'ї. Спільно пережиті позитивні емоції зменшують почуття соціальної ізольо­ваності, властиве кризовій сім'ї, і позитивно виливають на формування почуття власної гідності.


284Соціальна робота

У цих акціях сім'ї мають можливість побачити соціальних праців­ників в інших умовах, наприклад, як керівників якої-небудь групи, що може внести свіжий струмінь у спільну роботу.

Важливим аспектом для сім'ї, якою опікуються, залишається її інтег­рація у безпосереднє соціальне оточення, так що в рамках роботи з місцевими органами влади починається спроба залучення сімей у заходи, уже проведені місцевою владою, чи ж виявлення якихось нових можли­востей у співробітництві з іншими установами й організаціями.

Організація соціально-педагогічної допомоги сім'ї

Розглянемо фази надання допомоги.

Співробітництво із сім'єю у рамках соціально-педагогічної допомоги можна розділити на п'ять фаз, що переходять одна в одну й у залежності від особливостей сім'ї вимагають різної кількості часу.

1. Фаза встановлення контакту і знайомства.

На початковому етапі роботи із сім'єю важливим є знайомство сім'ї й соціального працівника. У цей час з'ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи. Метою цієї фази є створення довірливих взає­мин із сім'єю, що складають основу для успішного співробітництва.

2. Фаза психо-соціальної діагностики.

На етапі психо-социальної діагностики вивчаються проблеми сім'ї, ресурси їхнього вирішення усередині сім'ї й у найближчому оточенні.

3. Фаза інтервенції.

Фаза інтервенції є головною робочою фазою падання допомоги. У цей час проводиться робота з досягнення мети щодо всієї сім'ї й окремих її членів. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки погоджені спочатку методи, але і мета.

4. Фаза згортання роботи.

На цій фазі необхідно підготувати сім'ю до завершення надання допомоги. Якщо сімейна система є досить стабільною, то можна поступо­во скорочувати обсяг допомоги.

5. Фаза додаткового курирування.

У проблемних ситуаціях сім'я повинна мати можливість звернутися до соціальної служби і після надання соціально-педагогічної допомоги. Крім того, члени сім'ї можуть у рамках додаткової допомоги брати участь у проведених групових заходах, в організації дозвілля і сімейних свят.


Тимчасовіі просторові рамкинадання допомоги сім'ї


Соці ально-педагогічиа допомога сім'ї планується як процес і орієн­тується на проблеми конкретної сім'ї