Внутрішнє мовлення і мислення
Важливою підмогою в розкритті механізму мислення є внутрішнє мовлення. Дослідження показали, що внутрішнє мовлення буває двох типів:
1) беззвучне вимовляння (органи мовлення рухаються, однак звук відсутній)
2) зредуковане, максимально скорочене фрагментарне мовлення ( майже без слів). Якщо перший тип легко перекладається на зовнішнє мовлення, то другий тип такій трансформації не піддається. Озвучене внутрішнє мовлення другого типу залишилось би не зрозумілим для співбесідників.
Роль внутрішнього мовлення полягає в тому, що воно матеріально закріплює думку. Слухач використовує внутрішнє мовлення для узагальнення й запам’ятовування зовнішнього, звучного мовлення (людина запам'ятовує не всі слова, а зміст мовленого). Внутрішнє мовлення, таким чином, є проміжною ланкою між мисленням і зовнішнім (звучним) мовленням.
9. Мова - це найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона є засобом, за допомогою якого люди обмінюються думками і досягають взаєморозуміння. Мова входить у соціальний досвід людства, розвивається разом із суспільством і засвоюється кожною людиною тільки завдяки спілкуванню з іншими людьми.
Функції мови:
- засіб спілкування;
-комунікативна.
- реалізації (вираження) людської думки
- засіб формування людської думки
Усі функції мови існують в єдності: люди, спілкуючись між собою, оформлюють свої думки в матеріальну оболонку – мову для передачі їх одне одному. Саме в такій взаємодії своїх функцій мова є суспільним явищем.
Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.
Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.
Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).
Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.
10. Номінація(лат. nominatio — називання) створення мовних одиниць із номінативною функцією, які служать для:
іменування чи виділення фрагментів дійсності;
формування відповідних понять про них у формі слів, словосполучень, фразеологізмів, речень.
Предметом теорії номінації як особливої лінгвістичної дисципліни є:
- вивчення і опис загальних закономірностей утворення мовленнєвих одиниць;
- вивчення взаємодії мислення, мови та реальності в процесах найменування;
- ролі прагматичного фактора у виборі ознак, які лежать в основі номінації;
- дослідження язикової техніки номінації — її актів, засобів та способів;
- будова типології номінації, опису її комунікативно-функціональнихмеханізмів.
За типом засобів номінації розподіляються на:
словосполучення як регулярний спосіб створення нових слів та значень;
синтаксичну транспозицію, за якої морфологічні засоби вказують на зміну синтаксичної функції при зберіганні лексичного значення;
семантичну транспозицію, за якої матеріальний вигляд переосмислюваної одиниці не змінюється, але утворюються багатозначні слова і фразеологізми різних типів.
За характером указання іменем на дійсність розрізняються два типа номінації — автономна та неавтономна (непряма)
Автономна номінація відбувається на базі одного імені. Напр.: «ключ» 1) знаряддя для замикання та відмикання замка, засува та ін.; 2) знаряддя для заґвинчування або відґвинчування гайок, болтів, труб, штанг; 3) природний вихід на земну поверхню підземних вод. Вторинні значення слів, отримуючи самостійну номінативну функцію, здатні вказувати на дійсність автономно.
Відмінною ознакою неавтономної номінації є використання при створенні нової мовленнєвої одиниці комбінаторної техніки мови. Така одиниця буде завжди співвідноситися зі своїм означенням непрямо — за допомогою семантично опорного для даної комбінації найменування. Наприклад, в словосполученнях «крута вдача», «круті міри» прикметник «крутий» співвідноситься із означуваним «суворий», «строгий» тільки за допомогою опорних найменувань «вдача», «міри», без яких втрачає це значення. Вторинне значення цього типу не можуть вказувати на світ автономно.
11. Слово і поняття. Відмінності між словом і поняттям.
Поняття й слово — не одне й те саме. Поняття є категорія мислення, слово — категорія мови. І як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно пов'язане зі словом.
Слово — матеріальна дійсність поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й закріплює певне поняття.
Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, держава) або сполученням слів (державне право).
Для позначення кожного нового поняття використовується будь-яке попереднє слово або нове сполучення попередніх слів. Але вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий2. Слово має найадекватніше виражати поняття. Якщо ж підшукане слово не точно виражає поняття, не відповідає позначеному предмету, його намагаються замінити іншим, точнішим словом. Так, у колишньому карному процесі протягом тривалого часу для позначення істини, що установлює суд, уживався термін "матеріальна істина". Однак з часом його піддавали все більшій критиці, як термін неточний, двозначний. Нині юридична наука користується терміном "об'єктивна істина". Уточнення найменувань — справа не тільки природна, а й необхідна, воно сприяє виробленню сучаснішої термінології.
Поняття, закріпившись у слові, постає потім як його значення. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як установлення того, яке поняття виражає дане слово.
Здатність слів виражати різні поняття породжує іноді плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користуються не просто словами, а термінами.
Термін — це слово, яке має чітко визначене значення. Будь-яка наука прагне, щоб кожен термін мав єдине значення
12. Принципи розрізнення рівнів мови (автономних механізмів мови)
а) одиниці одного автономного механізмуповинні входити до складу одиниць іншого автономного механізму, абобрати участь у їх побудові, або їх інтегрувати;
б) одиниці будь-якогоавтономного механізму варіативно відтворні в одиницях іншої, більшскладного, механізму або в складі мови;
в) одиниці будь-якого автономногомеханізму володіють, кожна, внутрішньою цілісністю;
г) кожна одиницяавтономного механізму представляє собою або знак, або інтеграцію знаків.