за галузевою ознакою (предметом правового регулювання)
конституційні (відносини громадянства),
цивільні (відносини купівліпродажу цінних паперів),
трудові (відносини щодо прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником підприємства або уповноваженим ним органом),
адміністративні (відносини, пов'язані зі сплатою штрафу за порушення правил дорожнього руху),
кримінальні (відносини щодо призначення покарання) тощо.
Тобто правовідносини відповідають тим галузям права, норми яких вони реалізують;
2) за функціональним призначенням, тобто залежно від елементу норми права (диспозиції чи санкції), на основі якого виникають правовідносини-регулятивні,в яких поведінка суб'єкта повністю відповідає диспозиції норми права, тобто є правомірною та охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушеного права;
3) за субординацією в правовому регулюванні
— матеріальні, які виникають на основі матеріальних відносин і реалізуються нормами матеріального права (наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку тощо)
та процесуальні, які виникають на основі організаційних відносин і реалізуються нормами процесуального права. Вони похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ.
До них належать
цивільнопроцесуальні,
адміністративнопроцесуальні,
кримінальнопроцесуальні,
господарськопроцесуальні
та інші процесуальні відносини (наприклад, процедура подання до суду позову, процедура обшуку, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу тощо);
4) за волевиявленням сторін (методом правового регулювання)
договірні, які виникають за згодою як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, укладання договору підряду)
та управлінські, які виникають за бажанням лише уповноваженої сторони (наприклад, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності);
5) за ступенем визначеності суб'єктів
відносні, в яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників правовідносин (наприклад, відносини між продавцем і покупцем)
та абсолютні, в яких визначена лише одна сторона — уповноважена — а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (наприклад, відносини авторського права);
6) за характером дій зобов'язаного суб'єкта
активні, в яких зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії на користь іншої сторони
та пасивні, в яких він повинен утриматися від небажаних для іншої сторони дій;
7) за кількістю суб'єктів, які беруть участь у правовідносинах
прості, які виникають лише між двома суб'єктами
та складні, які виникають між трьома і більше суб'єктів;
8) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами
односторонні, в яких кожна із сторін має або суб'єктивні права, або юридичні обов'язки (наприклад, договір дарування)
та двосторонні, в яких кожна із сторін має як суб'єктивні права, так і юридичні обов'язки (наприклад, договір купівліпродажу);
9) за часом дії
короткострокові, які тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання їх учасниками своїх прав та обов'язків (наприклад, після сплати державного мита)
та довгострокові, які існують впродовж певного, відносно тривалого проміжку часу (наприклад, правовідносини між вищим навчальним закладом і студентом до отримання останнім диплому про вищу освіту).
Правовідносини мають складну будову (структуру). Під структурою правовідносин розуміють сукупність її внутрішніх елементів і спосіб зв'язку між ними на підставі розподілу між учасниками даних відносин суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності з приводу певного соціального блага або забезпечення законних інтересів.
Отже, термін "структура" містить елементний склад правовідносин і правовий зв'язок між ними.
До складу правовідносин входять такі елементи:
1) суб'єкти;
2) об'єкти;
3) зміст.
2. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок: сутність і структура
Суб'єктивне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм суб'єктивного права є правомочний.
Зміст суб'єктивного права виражається через такі правомочності:
1) правомочність на власні позитивні дії (праводіяння), або право позитивної поведінки правомочного суб'єкта, тобто можливість самого суб'єкта фактично чинити і юридично значущі дії (наприклад, право голосувати, подавати позов до суду, продавати або дарувати своє майно та ін.);
2) правомочність на чужі дії (правовимагання), або право-вимагання відповідної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто можливість зацікавленої особи жадати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків (наприклад, вимагати сплати боргу, передавати майно, відшкодовувати податкові недоплати та ін.);
3) правомочність домагання (праводомагання), або право звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушення суб'єктивного права з боку зобов'язаної особи. Це право приводить у дію апарат держави - примус, якщо інша сторона не виконує своїх обов'язків (стягувати в примусовому порядку борг, поновлювати незаконно звільненого на роботі). Праводомагання є продовженням права-вимоги і найважливішою гарантією виконання певних обов'язків;
4) правомочність на користування соціальними благами (правокористування) на основі певного суб'єктивного права (наприклад, право покупця користуватися купленим товаром на власний розсуд).
Юридичний обов'язок- вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб'єкта права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм юридичного обов'язку є правозобов'язаний.
Зміст юридичного обов'язку складається з елементів, що є конкретними юридичними вимогами до правозобов'язаної сторони:
1) здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки) - це зобов'язання діянням;
2) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням (наприклад, обов'язок виконувати умови договору) - це зобов'язання виконанням;
3) нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, тобто такого, що суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору) - це зобов'язання зазнавати обмежень або позбавлення благ;
4) не заважати у правомочній стороні користуватися благом, яке вона отримала по праву - це зобов'язання не перешкоджати контрагенту.
Не варто вважати юридичним обов'язком тільки той, що супроводжується санкцією. Є чимало обов'язків, які фактично не передбачають примусового виконання (наприклад, відповідач зник або не має засобів).
І суб'єктивне юридичне право, і юридичний обов'язок поєднують те, що вони: виходять з юридичних норм; забезпечуються державою; не безмежні, а існують у певних суворих межах - це завжди "міра" поведінки. Суб'єктивні права й обов'язки перебувають у тісному взаємозв'язку, є взаємозалежними, зумовлюють одне одного. Завдяки їм між суб'єктами права виникає зв'язок, який називається правовідносинами.
3. Суб’єкти та об’єкти правовідносин
Суб’єкти правовідносин – правосуб’єктний учасник суспільних відносин.
Об’єкти правовідносин – явища (блага), з приводу яких виникають, змінюються, припиняються правовідносини.
Правосуб’єктність- це сукупність таких юридичних властивостей учасника суспільних відносин, як правоздатність дієздатність та деліктоздатність.
Види суб’єктів правовідносин:
1. Фізичні особи:
а) громадяни,
б) іноземці, біпатриди (особи з подвійним громадянством), апатриди (особи без громадянства).
1.1. Соціальні спільності:
а) нація,
б) народ,
в) національна меншина,
г) мешканці адміністративно-територіальних одиниць (населення),
д) трудові колективи,
е) релігійні громади, які не мають статусу юридичної особи,
є) громадські організації, які не мають статусу юридичної особи,
ж) коаліція депутатських фракцій та опозиція в парламенті,
з) виборчі блоки партій,
и) біженці, й) діаспора (закордонні українці, які мешкають закордоном).
2. Юридичні особи:
2.1. Приватного права:
а) приватні підприємства (фірми, бюро),
б) фермерські господарства,
в) адвокатські бюро (контори, об’єднання, спілки),
г) дочірні підприємства,
д) господарські товариства,
е) орендні підприємства,
є) виробничі кооперативи,
ж) підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства),
з) іноземні підприємства,
и) об’єднання підприємств,
й) політичні партії,
к) громадські організації (у т. ч. професійні) та їх спілки,
л) релігійні організації,
м) кредитні спілки,
н) споживчі кооперативи,
о) товариства співвласників багатоквартирних будинків, п) благодійні організації (фонди).
2.2. Публічного права:
а) держава,
б) органи держави,
в) військові з’єднання,
г) державні навчальні заклади,
д) інші державні установи,
е) державні (у т. ч. казенні) підприємства,
є) органи місцевого самоврядування,
ж) комунальні навчальні заклади,
з) інші комунальні установи,
и) комунальні підприємства,
й) міжнародні організації.
4. Підстави виникнення , зміни і припинення правовідносин
Для виникнення, зміни чи припинення правовідносин необхідна не тільки зацікавленість у цьому суб'єктів права, а й певні життєві обставини, факти. Останні можуть бути різноманітними. Не всі з них справляють вплив на правовідносини, а лише ті, що зазначені у нормативно-правових актах, з якими законодавець пов'язує можливість здійснення учасниками правовідносин їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
Виділяють два види підстав виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні):
а) наявність суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;
б) наявність об'єкта правовідносин - матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких (володіння ними, їх охорона та захист) суб'єкти права вступають у взаємовідносини;
2) юридичні (спеціальні):
а) норма права;
б) правосуб'єктність учасників правовідносин: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність;
в) юридичний факт (підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин).
Двом видам підстав виникнення правовідносин відповідають два аспекти їх змісту:
1) матеріальний (фактичний) - фактична поведінка (дія чи бездіяльність) учасників суспільних відносин, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити, тобто реальні дії з реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;
2) юридичний - права й обов'язки сторін; ширше - суб'єктивне право, юридичний обов'язок, повноваження, юридична відповідальність (для посадових осіб).
У різних нормах права, а точніше — у їх гіпотезах, держава визначає вид тих життєвих умов, обставин і фактів, які визнаються значимими в юридичних відносинах і які в обов'язковому порядку тягнуть за собою юридичні наслідки. Такі життєві обставини, умови і факти у правовій теорії і практиці називають юридичними фактами.
З такими юридичними фактами норми права безпосередньо пов'язують виникнення, зміну і припинення правовідносин. У юридичній літературі існує різне визначення юридичних фактів.
Широко визнаним визначенням юридичних фактів є наступне: юридичні факти — це такі сформульовані у гіпотезах правових норм життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, існування, зміну чи припинення правових відносин.
Юридичний зміст свідчить, що в оболонку правовідносин втягнуто опосередковувані фактичні відносини не повністю, а тільки в тій частині, в тому складі, який передбачений правами й обов'язками.
Зауважимо, що зміст правовідносин є способом взаємного зв'язку між суб'єктами права. Структура змісту може бути простою (суб'єктивне право і юридичний обов'язок) і складною (у посадових осіб - повноваження, юридична відповідальність).
Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.
Структура правовідносин - основні елементи правовідносин і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів.
Термін "структура" охоплює елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами з приводу об'єкта.
Структура правовідносин є такою:
o суб'єкти правовідносин (суб'єктний склад) - індивідуальні і колективні суб'єкти права, які беруть участь у правовідносинах: правомочна сторона"-+ зобов'язана сторона;
o юридичний зміст правовідносин: суб'єктивне право (також законний інтерес) юридичний обов'язок; повноваження юридична відповідальність (у посадових осіб);
o об'єкт правовідносин - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів правовідносин.
5. Види юридичних фактів
Юридичні факти – передбачені нормами права конкретні обставини, з настанням яких виникають, змінюються та припиняються правові відносини.
Види юридичних фактів:
- За юридичними наслідками:
а) правостворюючі, тобто такі факти, які зумовлюють виникнення правовідносин (наприклад, при досягненні певного віку суб'єкт має право брати участь у виборах депутатів);
б) правозмінюючі, тобто такі факти, які зумовлюють зміну правовідносин (наприклад, при переведенні працівника на іншу роботу змінюється коло його прав і обов'язків);
в) правоприпиняючі, тобто такі факти, які зумовлюють припинення правовідносин (наприклад, при скасуванні державної реєстрації припиняється існування юридичної особи);
- За складом:
а) прості, тобто такі факти, які складаються з однієї життєвої події або дії суб'єкта права, якого достатньо для настання юридичних наслідків (наприклад, написання заяви про надання щорічної відпустки);
б) складні,тобто такі факти, які складають певну сукупність окремих простих юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності таких фактів, як досягнення певного віку, трудового стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування пенсії);
- Залежно від реальності факту:
а) реальні,
б) нереальні (юридичні функції).
в) умовні (юридичні презумпції).
- За наявністю волі:
1. Дії:
- За їх відповідальністю законодавству:
а) правомірні,
б) неправомірні.
- За юридичною природою:
а) юридичні акти,
б) юридичні вчинки.
- За тривалістю:
а) триваючі, тобто такі факти, які складаються з безперервних юридичних дій або юридичного стану (наприклад, перебування у шлюбі, перебування на службі в органах внутрішніх справ).
б) одноактні, тобто такі факти, які складаються з одноразового акту їх виявлення (наприклад, купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті);
- За формою вираження:
а) позитивні,
б) негативні.
2. Події:
а) стихійне лихо.
Тема 8. Правопорушення та юридична відповідальність.
1. Поняття правомірної і неправомірної поведінки.
2. Поняття і склад правопорушення .
3. Поняття , види та функції юридичної відповідальності.
1. Поняття правомірної і неправомірної поведінки
Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.
До ознак правомірної поведінки різні автори відносять:
об'єктивну можливість і необхідність;
бажаність і допустимість;
відповідність інтересам громадянського суспільства;
гарантованість і охорону державою;
відповідність поведінки нормам права.
Правомірну поведінку суб'єктів можна диференціювати за різними критеріями, як-от:
за складниками юридичних фактів-юридичні вчинки та індивідуальні акти;
за формою реалізації права - додержання, виконання, використання, правозастосування;
за змістом правовідносин - здійснення суб'єктивних прав,
свобод, юридичних обов'язків, законних інтересів;
за формою вияву назовні - дія та бездіяльність;
за способом детермінації - активна і пасивна; за способом формулювання в нормативних актах - прямо і побічно передбачена правовими нормами.
Можна навести й інші підстави класифікації правомірної поведінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінки залежно від активності суб'єкта: соціально активна; позитивна (звичайна); конформістська; маргінальна.
Наприклад, соціально активна поведінка суб'єкта має місце тоді, коли особа не просто спостерігає за ситуацією, а активно втручається з метою недопущення розвитку протиправних дій. Наприклад, особа робить спробу затримати крадія і доставити його у відділ міліції.
Позитивною чи звичною поведінкою можна назвати дії особи щодо постійного дотримання правил дорожнього руху незалежно від наявності працівника Державної автомобільної інспекції (ДАІ).
Конформістською є така поведінка особи, коли вона діє так, як це роблять інші. Наприклад, разом з іншими переходить на заборонений сигнал світлофора, тобто діє як і всі.
Маргінальною є поведінка під страхом відповідальності. Наприклад, особа не порушує правил дорожнього руху лише тому, що боїться працівника ДАІ, тощо.
Отже, правомірна поведінка є бажаною поведінкою для усього суспільства. Особи, що діють у межах активної і позитивної правомірної поведінки заохочуються з боку суспільства і держави. Виховання правомірної поведінки у громадянському суспільстві є важливим завданням правової держави, її органів, посадових та службових осіб.
2. Поняття і склад правопорушення .
Правопорушення— це протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним.
Склад правопорушення:
1. Суб'єкт правопорушення — фізичні та юридичні особи, що мають здатність і можливість нести юридичну відповідальність за свої протиправні дії (деліктоздатність).
2. Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини, які регулюються й охороняються нормами права. Треба відрізняти поняття об'єкта правових відносин й об'єкта правопорушення. Якщо об'єктом правовідносин можуть бути різні матеріальні предмети й духовні цінності, то об'єктом правопорушення можуть бути лише суспільні відносини, що охороняються нормами права, а матеріальні предмети і духовні блага можуть виступати як предмет правопорушення.
3. Об'єктивна сторона правопорушення — це протиправні діяння (дія чи бездіяльність), його небезпечні або шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням і його наслідками.
4. Суб'єктивна сторона правопорушення — певне психічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини.
Залежно від інтелектуального та вольового змісту психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння закон поділяє вину на умисну і необережну.
— умисел як форма вини характеризується тим, що особа під час скоєння забороненого законом діяння усвідомлювала його протиправний характер, передбачала його небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел) або передбачала можливість їх настання, проте ставилася до їх настання байдуже (замір побічний);
— необережність має місце тоді, коли особа передбачала абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх ненастання чи відвернення (протиправна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була та могла їх передбачити (протиправна недбалість).
Види правопорушень:
— злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину;
— проступок — це суспільно шкідливе, винне, протиправне діяння, вчинення якого передбачає настання юридичної відповідальності. Види проступків: конституційний, дисциплінарний, адміністративний, цивільний.
1.16. Юридична відповідальність
Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушеннями є юридична відповідальність.
3. Поняття , види та функції юридичної відповідальності.
Юридична відповідальність – це передбачений нормативно-правовими приписами обов’язок правопорушника зазнати негативні юридичні наслідки за вчинення правопорушення.
Ознаки юридичної відповідальності:
1. Передбачена в нормативно-правових приписах.
2. Є обов’язком правопорушника зазнати негативні для себе наслідки.
3. Забезпечується державою.
4. Підставою застосування юридичної відповідальності є склад правопорушення.
5. Застосовується лише спеціально уповноваженими суб’єктами
6. Виконує охоронну, захисну, каральну, виховну функції.
7. Є одним із засобів державного примусу.
Функції юридичної відповідальності:
1. Запобіжна (охоронна).
2. Захисна (відновлювальна).
3. Каральна (штрафна).
4. Виховна.
Види юридичної відповідальності:
1. Конституційна, особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.
2. Кримінальна, полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;
3. Адміністративна, полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін);
4. Цивільна, полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);
Господарська,
6. Дисциплінарна, — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;
7. Матеріальна,різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків;
Земельна,
9. Екологічна,
10. Сімейна,
Процесуальна,
12. Міжнародна.