Розділ 12. Соціологія релігії
Об’єкт та предмет соціології релігії. Еволюційний підхід до релігії як соціального інституту. Структура релігії. Соціологічний аналіз відчуження особистості. Роль релігії в історично-культурному розвитку суспільства. Соціальні функції релігії. Особливості проведення соціологічних досліджень з питань релігії.
Соціологія релігії — галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.
Релігія— система вірувань, ритуалів, дій окремих індивідів, груп, спільнот, зумовлених вірою в існування надприродного, священного і реалізованих у певних соціальних нормах, статусах, ролях, звичаях, розпорядженнях, стандартах поведінки, соціальних позиціях.
Предмет соціології релігії — сукупність структур, процесів, пов’язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп.
Об’єктом релігії як соціального явища є її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства. Одна з головних її проблем — з’ясування того, що належить до поняття “релігія”.
Еволюційний підхід до релігії як соціального інституту знайшов втілення в класифікації світових релігій американського вченого Р. Белла. Ця класифікація, охоплюючи всі історичні форми релігії, виділяє п’ять рівнів її розвитку.
Примітивні релігії. До них належить тотемізм, анімізм, табу, землеробський культ, фетишизм, магія. Характерні їх риси — деперсоніфікованість богів (віра в духів, в надістотні сили, а не особу); відсутність посередника між надприродним та людиною, релігійних установ; обмеженість місце розселенням роду, племені.
Архаїчні релігії. На цьому рівні виникають шаманство, ранні та пізні національні релігії (релігія Давніх Греції, Риму, Китаю, Індії, конфуціанство). Їх характеризують: персоніфікація богів та перехід від зооморфізму (зображення богів у вигляді тварин) до антропоморфізму (богів уявляють схожими на людей не тільки зовнішньо, а й за поведінкою); поява посередника між богами та людьми; поява релігійних установ, космологізм.
Історичні релігії. На цьому рівні відбувається ускладнення релігійних форм, домінують християнство, буддизм, іслам. Характерними рисами стають: монотеїзм; набуття світових рис; універсальність; відкритість для всіх людей без будь-яких обмежень; наявність ідеї спасіння душі.
Ранні сучасні релігії. До них належать конфесіоналізовані (чітко зорієнтовані, віддані певній конфесії) релігії. Визнають секуляризацію суспільства та приватизацію релігії, науковий атеїзм як альтернативу релігійному світосприйняттю.
Сучасні релігії. Це рівень представляють модернізовані релігії, неорелігії (сатанізм, нехристиянські секти — мормони, свідки Єгови; необхідні культи — рух Харе Крішна, дзен-буддизм; науково-релігійні об’єднання — церква сайєнтології, вчення Реріхів, медитаційні об’єднання), а також модифіковані варіанти традиційних релігій. Характерні риси: секуляризація свідомості (у свідомості людини релігія втрачає домінуючу роль та набуває атрибутивного, ситуативного значення); індивідуалізація релігії.
Істотними компонентами релігії як соціального інституту є релігійні групи та організації.
Релігійна група — соціальна спільнота, що утворюється в процесі відправлення релігійних обрядів.
Сукупність таких груп утворює релігійну організацію.
Релігійна організація — форма соціальної організації, об’єднання послідовників певного віросповідання.
Релігійна свідомість — сукупність вірувань (віросповідань), що встановлюють зв’язок між людською натурою, навколишньою природою і надприродними силами, яких віруючі вважають священними.
Релігійна діяльність — це реальна поведінка віруючих, у якій реалізується релігійна свідомість.
Ключові поняття:
Релігія, релігійна група, релігійна діяльність, релігійна свідомість, релігійна організація.