Лекція 2. Педагогічна технологія
2.1. Технологія як наука про майстерність
2.2. Історичні аспекти педагогічної технології
2.3. Процес функціонування нових педагогічних технологій
2.4. Перспективи та проблеми впровадження нових
педагогічних технологій у сучасній освіті
Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій, подальший розвиток яких пов’язаний з орієнтацією на реалізацію сучасної концепції освіти й виховання. Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень.
Історично поняття “технологія ” ( грец. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) у значенні науки про майстерність виникло у зв’язку з технічним прогресом. Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія трактується як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мистецтво володіння процесом. Провідним у будь-якій технології вважається детальне визначення кінцевого результату і точне його досягнення. Науково-технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання.
Усі технології поділяються на промислові та соціальні. До промислових належать технології переробки сировини, виготовлення продукції. Вони вимагають неухильного дотримання стандартів виробництва.
Соціальні технології вихідним і кінцевим результатом мають людину. Вони значно гнучкіші від промислових. Неухильне дотримання послідовності технології не гарантує досягнення необхідної ефективності результату. Специфіка соціальних технологій полягає у можливості пристосування їх до різних умов, позаяк вони здатні коригуватися в процесі. Соціальні технології є складними за організацією і здійсненням, тому вважаються технологіями вищого рівня організації
Розвиток суспільства пов'язаний із прогресом у сфері промислової та соціальної технологій. З кожним витком цивілізації зростали вимоги до соціальних технологій як важливого чинника гармонізації людини і природи. Як відомо з історії, еволюційні кризи здебільшого виникали тоді, коли інструментальний інтелект недостатньо стримувався інтелектом гуманітарним. Тобто суспільство живе стабільно доти, доки руйнівний потенціал виробничих, зокрема і військових, технологій врівноважується якістю культурно-психологічних засобів стримування.
Педагогіка, як зазначає І.Підласий, у ринковому світі переживає бурхливий період переосмислення підходів, відмови від усталених традицій і стереотипів. Підштовхувана технологізацією і ринковими потребами, вона впритул підійшла до розуміння того, що педагогічна праця у своєму загальному вигляді тільки специфікою відрізняється від інших видів суспільно-корисної праці, має свій продукт, свої технології і їхню ринкову вартість. Володіння технологіями стає загальною і пріоритетною потребою ринку, визначає напрямки опанування професійних умінь, враховується при оцінках якості і вартості освітньо-виховних послуг.
Сучасний спектр педагогічних замовлень є надзвичайно широкий. І педагог має бути готовим виконати будь-яке ринкове замовлення – від високоефективного навчання, елітного виховання, до елементарного педагогічного догляду. Треба опановувати відповідні технології. Головні питання, на які спрямована технологія як дієве поняття (форми, методи, засоби) – це як навчати, як виховувати, як розвивати. За визначенням ЮНЕСКО: “Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їхніх взаємодій, що мають своїм завданням оптимізацію форм освіти”. Звідси робимо висновок про важливість розвитку й впровадження у життя суспільства невиробничих, зокрема педагогічних технологій.