Особливості змісту вальдорфської педагогіки

У класичній вальдорфській школі навчання триває 12 років, а ті, хто вирішив вступити до університету, за­кінчують ще 13-й (абітурієнтський) клас. Відсоток вальдорфських випускників, які стають студентами ви­щих навчальних закладів, у середньому не нижчий, а подекуди перевищує аналогічний показник серед ви­пускників традиційних шкіл.

Головною фігурою навчально-виховного процесу у вальдорфській школі є класний учитель, який викладає в одному класі (з 1-го до 8-го) усі загальноосвітні предме­ти (математику, рідну мову та літературу, фізику, бота­ніку, антропологію, географію, історію тощо). Навчаль­ний процес відбувається без підручників і методик, весь навчальний матеріал учитель використовує як єдине ці­ле, що поступово розгортається й формується. Навчаль­ний план у кожному конкретному випадку повинен “вичитуватися з конкретної концепції дитини”. Немає у вальдорфській школі й оцінок. Замість них учитель постійно дає образні характеристики різних дитячих робіт.

У старших класах класних учителів замінюють учи­телі-спеціалісти (предметники).

Щодня перші дві ранкові години відводять для го­ловного уроку, на якому вивчають один загальноосвіт­ній предмет. Протягом дня вивчення інших загальноос­вітніх предметів вважається недоцільним. Опанування дисципліни протягом 3 – 6 тижнів становить епоху. В од­ному класі протягом навчального року може бути, на­приклад, одна епоха з хімії, дві епохи з літератури тощо. Після вивчення методом епох когнітивних (пізнавальних) предме­тів настає черга для художнього, мовлен­нєвого циклу (малювання, музика, історія мистецтва, іноземні мови та ін.). Діти віком від чотирьох до дев'яти років засвоюють багато казок (дитячий садок і початко­ва школа), легенд, байок (другий клас), біблійних опові­дей (третій клас), вітчизняної міфології (четвертий клас), історій про богів і героїв Давньої Греції (п'ятий клас) тощо. Багато часу відводять на спілкування, обговорення, розповіді з життя і досвіду, на повчальні істо­рії як інструмент виховання моралі.

У вальдорфських школах вивчають предмети, неха­рактерні для традиційної школи, що має на меті надати проце­су навчання більшої естетичної та практичної спрямованості, забезпечити тісну взаємодію теоретичного навчання з художньо-прикладною діяльністю, інтегра­цію різних галузей знань. Такою дисципліною перед­усім вважають евритмію (грец. eurhythmia — прекрас­ний ритм, благозвучність, стрункість) — виконання віршів або музики за допомогою ритмічних рухів. В ев­ритмії кожен звук постає як зримий образ, оскільки від­повідає специфічному руху. У музиці, наприклад, через рух відкривається тональність, передаються інтервали, тобто весь світ стає зримим. До евритмії як мистецтва руху, “видимої мови”, “видимої музики”, за переко­нанням Штайнера, не можна ставитися лише як до сценічного мистецтва, вона мусить бути невід'ємною частиною педагогічного процесу, оскільки здійснює гігі­єнічний, навіть терапевтичний вплив на дитину, сприяє виробленню її спритності, координації рухів, розвитку музичного слуху, образотворчих здібностей, уяви, фан­тазії. Особливе значення евритмія має для розвитку во­лі. За допомогою евритмічних вправ, підкреслював Р. Штайнер, “може бути розвинута така воля, яка зали­шиться у людини на все життя, у той час як будь-який інший спосіб розвитку волі має ту особливість, що про­тягом життя вона стає слабшою внаслідок різних подій і випадків”. Важливу роль відіграє евритмія і у вихован­ні соціальної поведінки дітей, адже гармонійності в ній можна досягти лише за взаємної уваги та поваги.

Важливим у вальдорфській школі є трудове вихо­вання (“уроки рукоділля і ремесел”), однакове для хлопчиків і дівчаток: усі діти вчаться переплітати кни­ги, столярувати, в'язати, ліпити з пластиліну й глини, шити ляльки або костюми для вистав. Кожна дитина повинна набути досвіду роботи у кузні, з обробітку зем­лі, борошномелення, складання печі, випікання хліба тощо.

При багатьох вальдорфських школах існують дитячі садки. Перший вальдорфський дитячий садок було створено після смерті Р.Штайнера у 1925р. його послі­довницею Елізабет Грюнеліус (Штутгарт). Це самостій­ний заклад, що водночас багато в чому педагогічно ін­тегрується зі школою.

Наважливішим завданням дошкільного дитинс­тва, згідно з вальдорфською педагогікою, є догляд за ор­ганами чуття дитини. Реалізувати його допомагає об­ладнання й організація дитячого садка: невелике затишне приміщення, сті­ни якого пофарбовані у приємний рожевий колір, нижня частина стін (приблизно на висоті 1 – 1,5 м) обшита природним нефарбованим деревом, меблі дерев'яні, в інтер'єрі немає гострих кутів — на­віть прямі кути (наприклад, в одвірках) замінені на два тупих (у 3 – 4-річної дитини гострий кут ви­кликає надто сильне переживання, що негативно впли­ває на її психіку).

Використання дерев'яних переносних стояків дає змогу розділити групову кімнату на окремі куточки. На ці стояки діти можуть накинути кольорові хустинки і зробити кімнатку або печерку для гри. В таку хустинку можна загорнутися самому або загорнути в неї ляльку. Це сприяє створенню педагогічно збагаченого розвивального середовища, стимулює розвиток уяви дитини. У вальдорфському дитячому садку вихователі роблять іграшки — зшиті або зв'язані вручну ляльки, тварини з вовни і тканин. Вони приємні на дотик, не виклика­ють у дитини напруження. У ляльок немає облич, що дає змогу бачити в них ті обличчя, які виникають в уя­ві й можуть змінюватися під час гри. А що менш фік­совані іграшки, то більшим є простір для дитячої фантазії, значить різноманітніше їх можна використовува­ти у грі.

Для будівельних ігор дітям пропонують неоформлені, природно неправильної форми «блоки» з дерева (до­щечки, палички), а також шишки, мох та ін. В іграх не використовують кубиків правильної геометричної фор­ми, пластикових та залізних конструкторів.

У груповій кімнаті обов'язково повинен бути витвір мистецтва (наприклад, репродукція картини видатного художника). На столику біля нього може стояти гарна витончена ваза з букетом відповідно до пори року. Дити­на змалечку привчається цінувати красу і берегти її. Їй не пояснюють, що з гарною річчю потрібно поводитись охайно, аби не пошкодити її, — таке розуміння поро­джується естетикою обстановки і ставленням вихователя.

За внутрішнім кліматом вальдорфський дитячий са­док функціонує як велика сім'я, тому атмосфера в групі нагадує домашню. Усі практичні дії – прибирання, приготування їжі тощо – дорослі виконують у присут­ності дітей, які теж можуть брати в них участь.

Ранок у вальдорфському дитячому садку – це час вільної гри, яку вальдорфська педагогіка вважає своє­рідною фазою видиху (розширення). Вона сприяє роз­витку фантазії, ініціативи. Мотивом для ігор дітей є враження, отримані у процесі взаємодії з навколишнім світом. Гра має бути тривалою, щоб дитина могла в ній цілковито виразити себе. Для вільної гри завжди по­трібне щось таке, що сприймається дитиною у взаємодії зі всією групою як імпульс.

Розподіляючи час перебування дитини в дитячому садку на різні види занять, вихователь повинен прагнути до співмірності вільної гри дітей за їхньою ініціативою та заняттями з усією групою. Ігри та заняття у вальдорфському дитячому садку постійно чергуються. Головне – створити певний спри­ятливий для дитини ритм, який передбачав би гармо­нійне чергування організованих і самостійних занять.

Одним з організованих занять, у якому бере участь уся група, є малювання, ліплення, гра на музичних інструментах, спів. Ці заняття Р.Штайнер вважає важли­вою подією і ключем до емоційного розуміння мистец­тва.

Головною подією дня у вальдорфському дитячому садку є народна казка або історія. Діти слухають їх пе­ред обідом або перед тим, як починають збиратися додо­му, їм подобається слухати одну й ту саму казку (істо­рію) багато разів. Це теж сприяє формуванню ритму. Вихователь запам'ятовує й розповідає казки саме так, як вони записані, – зі складними зворотами, незвичай­ними граматичними побудовами. Діти засвоюють їх, навіть якщо й не все розуміють. Саме з цього, на думку Р. Штайнера, починається осягнення національної культури. Згодом вони запам'ятовують казку і зверта­ються до її сюжету в своїх іграх.

Із закінченням казки завершується день у вальдорфському садку, який традиційно триває 4 – 5 год. За пере­конаннями Р. Штайнера, триваліше перебування дитини в товаристві інших дітей і в розлуці з мамою надзвичайно втомлює її. Крім того, дитина повинна усвідомлювати власний світ, у центрі якого перебуває сім'я, а в центрі сім'ї — батьки й вона. Існування власного світу сповнює дитину впевненістю у собі, необхідною їй у житті.

Отже, вальдорфська педагогіка — це не програма, не система методичних прийомів, а багаторічний практич­ний досвід. У ній поєднані можливості мислительного, естетичного, трудового, соціального, морального вихо­вання, принципи індивідуального підходу і свободи у вихованні, питання режиму дня й ритму року, що ма­ють у своїй основі різнобічні знання про дитину, яка розвивається.

Протягом останнього десятиліття в Україні відкри­ваються вальдорфські центри, школи, дошкільні закла­ди (Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Івано-Франківськ, Кам'янець-Подільський, Сімферополь та ін.), розширюється сфера їх впливу на педагогічну громадськість завдяки організа­ції курсів і семінарів для вчителів та вихователів дош­кільних закладів, шляхом розповсюдження методичної літератури.