Використання інновацій С. Френе в сучасній педагогіці
Педагогічна система С.Френе принципово відмовляється від систематичного використання підручників, особливо у початковій школі, оскільки це, за твердженнями її прихильників, унеможливлює індивідуалізацію навчання, пригнічує органічні інтереси дитини, нав'язує сліпу віру в друковане слово. Для систематичного набуття учнями нових знань С.Френе створив оригінальні навчальні посібники — особливі картки, кожна з яких містить або частину навчального матеріалу з певного предмету, або конкретне завдання (текст для граматичної вправи, арифметичну задачу, питання з історії, географії тощо). Нумеровані картки систематизовано у спеціалізованих картотеках за предметами або комплексними темами. Для занять кожна дитина з допомогою вчителя підбирає потрібні картки, використання яких дає змогу усвідомлено засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, приділяючи більше уваги питанням, які особливо цікавлять. Зміст і послідовність навчальних карток систематично оновлюються з урахуванням нової інформації, а відповідно — нового оцінювання висновків. Участь у створенні цих своєрідних посібників беруть за дорученням учителя старші учні.
Педагогічна технологія С.Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель, відповідно до державної програми для початкової школи, планує роботу на місяць. Цим планом кожна дитина з допомогою вчителя складає індивідуальний тижневий план, у якому відображає основні види своєї роботи. Це дає учням змогу краще розуміти навчальні завдання, самостійно розподіляти свій час і зусилля, розвиває почуття відповідальності. Індивідуальна роботамає першочергове значення у формуванні особистості й у засвоєнні знань.
Щоп'ятниці у другій половині дня дитина підсумовує зроблене за тиждень (“Підсумок мого тижня”), користуючись умовними позначками:
– зеленим кольором: я виконав індивідуальний план цілком;
– оранжевим: мені не вдалося цілком виконати свій план;
– червоним: мені не вдалося виконати свій план, і я потребую допомоги
на наступному тижні.
Однією з найнегативніших рис традиційної шкільної практики С.Френе вважав недосконалу систему оцінювання, яка, за його переконаннями, не відтворює реального стану успішності, породжує показовість, нездорове суперництво, нещирість, егоїзм. Це зауважував і К.Ушинський: “У самолюбстві французька педагогіка знайшла найсильніший важіль і працює ним немилосердно. Задля цієї мети французи винайшли багато “геніальних” засобів: нагороджують своїх вихованців орденами, надають чини і друкують їх імена в газетах”.
Традиційною для французької школи була система так званої класифікації — встановлення рангу учня відповідно до навчальних успіхів (“перший”, “третій”, “сьомий” та ін.). Змагання однолітків С.Френе вважав доцільним у спорті, іграх і був принциповим противником використання їх у навчальній діяльності, вбачаючи у цьому причини комплексів неповноцінності, глибоких особистісних негараздів у житті людини. Гуманною місією шкільного навчання він проголосив культивування успіхів кожного учня, що є необхідним для самоствердження особистості.
Педагогічна технологія С.Френе передбачає використання у навчанні методу спроб і помилок(“експериментального намацування”), оскільки знання не може передаватися у готовому вигляді “вчителем, який знає, учневі, який не знає”. Набагато важливіше навчити дитину мислити, допомогти їй оволодіти методом пізнання, критичним ставленням до дійсності.
Основою навчання є властива всім дітям допитливість. А педагог повинен створювати проблемні ситуації, за яких учні відчувають потребу про щось дізнатися, чогось навчитися. На цьому ґрунтується природний метод навчання,згідно з яким діти пізнають основи географії, отримуючи листи від кореспондентів з усього світу, і, розповідаючи їм про свою країну, вчаться читати й писати на основі власних “вільних текстів”. При цьому заняття в класі не є для них розвагою, оскільки, як стверджував С.Френе, “природним заняттям для дитини є не гра, а праця”, але праця якомога більше мотивована. Навіть звичайна вправа стає набагато привабливішою, якщо очевидна її необхідність для наступної творчої роботи.
Важливим елементом технології С.Френе є шкільна стіннагазета, яку створюють упродовж тижня. Для цього щопонеділка у шкільному коридорі вивішують великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки: “Я критикую”, “Я хвалю”, “Я хотів би”, “Я зробив”. Поруч із аркушем прив'язують олівець, щоб будь-хто міг зробити запис, неодмінно підписавши його. У наукових працях С.Френе проаналізовано багато таких нотаток, що свідчать про гуманні взаємини між дітьми і педагогами, різноманітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогливість, небайдужість до подій у школі. Наприкінці тижня зміст газети обговорюється на зборах, а однією з найсуворіших санкцій колективу щодо порушників дисципліни вважається заборона на певний час робити записи у стінгазеті. Якщо учень часто згадується у рубриці “Я хвалю”, і ці судження достатньо обґрунтовані, то його вчинки схвалюють оплесками зборів, що є найвищою нагородою.
Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в останні десятиліття суттєво удосконалилася техніка С.Френе. У сучасних дитячих садках і школах використовують його “вільні тексти”, копіювальну техніку, літературу з робочої бібліотеки, знімають відеофільми, записують аудіокасети і компакт диски, влаштовують спектаклі. Існує інформаційна мережа для вихователів і вчителів. Учні різних шкіл спілкуються між собою віртуально, один учитель може одночасно вести урок у кількох школах. Майже в кожному дошкільному закладі і початковій школі періодично друкуються дитячі розповіді, фотографії, малюнки, відомості для батьків.
Цікавий експеримент здійснено у Франції кількома “ліцеями-пілотами”, які керуються такими принциповими дидактичними установками технології С.Френе:
1) не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні;
2) освоювати шкільну програму групами (командами) ліцеїстів;
3) використовувати активні методи навчання з урахуванням індивідуальних нахилів дітей;
4) навчати у тісній взаємодії із середовищем, співпраці вчителів з учнями;
5) перетворити екзамени на процес набуття знань.
Реалізація їх відбувається за трьома основними напрямами: коригування програм, оновлення форм і методів навчання, використання технічних засобів.
Класи, в яких не більше 25 учнів, поділяють на команди, беручи за основу спільність інтересів у навчальній і позанавчальній діяльності. Узгоджуючи свої педагогічні зусилля, в команди об'єднуються і вчителі (по три особи в кожній).
Навчальний матеріал згруповують за так званими синтетичними темами. Наприклад, для вивчення теми “Єгипет” учням слід було охарактеризувати історію та географію цієї країни. Подорож географічною картою супроводжувалася вивченням клімату, економіки, культури Єгипту. Ліцеїсти використовували підручники та додаткову літературу, документальні джерела, відвідували музеї, де знайомилися з культурою давніх єгиптян.
“Ліцеї-пілоти” особливо піклуються про розвиток творчої уяви у школярів (викладачі літератури пропонують фантазувати на будь-яку літературну тему, викладачі математики заохочують до зображення складних геометричних фігур, викладачі фізики — до виготовлення моделей механізмів тощо). Значну увагу приділяють естетичній підготовці, одним із засобів якої є регулярні театральні вистави. З метою оптимально поєднати обов'язкову та селективну (вибіркову) освіту у таких ліцеях учнів систематично поділяють на групи (сильні, слабкі, ліниві, нестабільні), враховуючи мотивацію кожного з них.
Основними засобами реалізації виховної мети С.Френе вважав природу, працю у школі-майстерні, розумову діяльність під час індивідуальних занять за планом і графіками, художню творчість, набутий у процесі трудової діяльності власний досвід дитини.
Виховання,за твердженням С.Френе, охоплює такі етапи:
1. Виховання у сім'ї (від народження до 2 років). Вирішальне значення для становлення особистості дитини протягом найперших років життя він підкреслював у книзі “Поради батькам». Від взаємодії батьків з дитиною на цьому етапі значною мірою залежать успіхи виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на
наступних стадіях її розвитку.
2. “Дитячий заповідник” (від 2 до 4 років). Так Френе назвав дошкільні заклади, в яких має відбуватися виховання дітей від 2 років. На будь-якому етапі життя дитини справжнє виховання здійснюється на основі принципу “пізнання на дотик” – найважливішого від усіх наукових методів. Ефективною є підготовка дитини до життя у насиченому розвивальному середовищі, яке допомагає їй пізнавати світ “на дотик”. Якщо середовище не дає дитині змоги самій набувати необхідного для адаптації в навколишньому світі досвіду, то вихователь змушений вдаватися до різних педагогічних маніпуляцій, які іноді важко відрізнити від обману. У природному середовищі завдання вихователя полягає у постійному матеріальному і технічному вдосконаленні обладнання “заповідника”, що сприятиме набуттю дитиною досвіду.
3. Дитячий садок (від 4 до 7 років). Чотирирічний малюк уже намагається підпорядкувати середовище собі. Виховання дитини до семи років має відбуватися у процесі «роботи-гри» з використанням відповідних матеріалів, знарядь, технічних засобів.
4. Початкова школа (від 7 до 14 років). На думку С.Френе, саме на цьому етапі доцільними є уроки. У початковій школі дитина продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього середовища в дії.
Педагогічна система С. Френе сукупно представлена у таких його працях, як “Нова французька школа”, “Моральне й громадянське виховання”, “Формування особистості дитини і підлітка”, “Звернення до батьків” та ін.
Запитання та завдання
1. Розкрийте своєрідність антропософської теорії розвитку людини.
2. Чи узгоджується теорія життєвих ритмів Р.Штайнера і традиційний принцип педагогічного навчання?
3. Проаналізуйте з погляду сучасної дидактики ефективність і слабкі сторони навчання за принципом “епох” Р.Штайнера.
4. Чим відрізняється педагогічна технологія С.Френе від традиційної навчально-виховної діяльності в сучасній українській школі?
5. Охарактеризуйте особливості системи планування та оцінювання навчальної роботи у школі С.Френе. Що б Ви запозичили у своїй діяльності?
6. Порівняйте погляди Р.Штайнера та С.Френе на розуміння свободи розвитку особистості.
Література
1. Виноградова Н. Інновації у вихованні /Н.Виноградова // Професійно-технічна освіта. – 2008. – № 1. – С. 43 – 44.
2. Вулканова В.,Лисенко Л. Провідні ідеї експериментальної педагогіки і сучасність /В.Вулканова, Л.Лисенко // Рідна школа. – 2006. – № 9. – С. 69 – 71.
3. Грюнелиус Э. Вальдорфский детский сад: Воспитание детей младшего возраста / Пер. с нем. / Э. Грюнелиус Э. – М., 1992.
4. Іонова О. Зміст вальдорфської освіти – засіб розвитку особистості учня / О.Іонова // Рідна школа. – 1999. – № 7 – 8.
5. Освітні технології / За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К., 2001. – С. 91 –108.
6. Остапчук О. Педагогічна синергетика: найкоротший шлях до особистості /О.Остапчук // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2006. – № 2. – С.85 – 89.
7. Сологуб А., Остапчук О. Генії народжуються творчістю / А.Сологуб, О.Остапчук // Шлях освіти. – 2000. – № 3. – С. 38 – 42.
8. Сорока Г. Виховання підростаючого покоління / Г.Сорока // Сучасні виховні системи та технології. – Харків, 2002. – С. 4 – 18.
9. Сорочан Т. Нові категорії педагогіки: науково-педагогічний супровід / Г.Сорочан // Шлях освіти. – 2002. – № 3 – С. 15 – 18.
10. Сухомлинська О.В. С.Френе і В.Сухомлинський: спільне й відмінне у вихованні /О.Сухомлинська // Шлях освіти. – 1996. – № 2.
11. Яценко Т., Авраменко С. Поняття “дезінтеграція” і ”інтеграція” групової психокорекції / Т.Яценко, С.Авраменко // Шлях освіти. – 2003. – № 1. – С. 30 – 34.