Державна підтримка і стимулювання інноваційних процесів

ТЕМА 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Національна інноваційна система

Багато країн використовують інноваційну активність як головний фактор економічного зростання. Порівняно недавно появилась концепція національних інноваційних систем (НІС). Це сукупність взаємодії державних, приватних, громадських організацій і структур, в рамках якої здійснюється діяльність зі створення, розвитку, збереження, поширення нових знань і перетворення їх у технології, продукти та послуги. В НІС входять науково-виробничі структури: університети, державні наукові установи, лабораторії, технопарки, інкубатори, а також дрібні і великі виробничі та дослідницькі компанії. Наука є стратегічним ресурсом та інструментом інновацій. У найбільш простої моделі взаємодії елементів НІС роль держави полягає у сприянні виробництву фундаментальних знань і комплексу технологій стратегічного характеру, а також в створенні інфраструктури та сприятливого інституційного клімату для інноваційної діяльності приватних компаній.
Роль приватного сектора полягає не тільки у використанні фундаментальних знань і створенні технологій на основі власних досліджень і розробок, а й в ринковому освоєнні інновацій, їх комерціалізації. Таким чином, в НІС поєднуються дослідна сфера, підприємницьке середовище і механізм їх повномасштабної взаємодії. Дослідницьке середовище повинно мати високу кваліфікацію, творчий дух, стимули до співпраці з підприємцями. Підприємницьке середовище стимулює інновації, мислення, прагнення до навчання, адсорбції знань. Механізм взаємодії дослідників та підприємництва забезпечує, з одного боку, передачу знань, їх розподіл і трансформацію в технології, а з іншого сторони, орієнтацію на задоволення виникаючих інноваційних потреб розвитку виробництва.

Розвиток національного інноваційного механізму - масштабне і складне завдання, вирішити яке неможливо без добре продуманих та узгоджених ефективних дій з боку держави, економічного і наукового співтовариства. Пріоритет державної політики щодо розвитку НІС вивів багато країн в число лідерів за принципово важливими сьогодні напрямками. Для порівняння рівня розвитку інноваційних систем і координації зусиль країн по єдиному підходу до стандартизації статистики науки та інновацій у рамках Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була розроблена серія методологічних посібників, так звана «Сім'я Фраскаті», у тому числі «Керівництво Осло» (1992), що стало головним міжнародним стандартом в даній області.

Державна підтримка і стимулювання інноваційних процесів

Розвиток науки в першій половині XX ст. характеризувався підсиленням регулюючих функцій держави шляхом створення відомчих наукових інститутів і лабораторій, збільшенням частки бюджетного фінансування. Різко зросла ступінь одержавлення науки в період Другої світової війни та післявоєнні роки. Міжнародні відносини визначалися «гонкою озброєнь», в основі якої лежали новітні науково-технічні розробки. Успіхи у впровадженні технологій подвійного призначення забезпечували високу конкурентоспроможність, кращі можливості для експортної експансії і одержання більш високих прибутків. В даний час індустріально розвинені країни направляють зусилля на забезпечення довгострокового і сталого економічного зростання шляхом переходу на інноваційний шлях розвитку, який полягає в забезпеченні взаємодії науки, освіти, виробництва та фінансово-кредитної сфери. Особлива увага приділяється інформаційним технологіям, мікропроцесорної та енергозберігаючої техніки, нових матеріалів, нано-та біотехнологій - всім стратегічним напрямкам, які пов'язані з використанням високих технологій.

Розвинені країни почали використовувати науку як засіб збільшення багатств. Область інноваційної політики охопила структурні співвідношення в системі «наука - виробництво»; форми і способи включення науково-технічних результатів у господарський оборот; ресурсне забезпечення сфери нововведення (включаючи систему безперервної освіти); організаційно-правові та економічні форми інноваційної діяльності.
У розвинених країнах значну частину національних витрат на науку становлять кошти з державного бюджету. У 2014 р. участь держав у фінансуванні загальнонаціональних досліджень і розробок, за різними джерелами, становила (%):


США ............................................................... 31,0
Японія ............................................................ 17,7
Німеччина ...................................................... 30,4
Франція .......................................................... 39,0
Великобританія ..............................................31,3
Республіка Корея .......................................... 23,9
Канада ............................................................ 35,4
Росія ............................................................... 60,6


У зв'язку з тим що створення і впровадження нововведень вимагають об'єднаних зусиль різних економічних і соціальних сфер, інноваційний шлях розвитку неможливий без здійснення державної підтримки. Для цього використовуються три схеми.

1. Пряма участь держави в реалізації спеціальних цільових програм і асигнуваннях регіональних, місцевих органів влади; створення великих національних центрів (лабораторій), що знаходяться на бюджетному фінансуванні і безкоштовно передають отримані знання широкому колу потенційних користувачів.

2. Надання субсидій та грантів для здійснення конкретних проектів у галузі науки, культури, освіти.

3. Забезпечення приватним підприємствам та особам сприятливих умов для науково-технологічних розробок.