Лабораторні заняття. Методика їх проведення

Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостійній роботі студентів, є лабораторне заняття.

Лабораторне заняття − форма навчального заняття, за якої студент шляхом самостійного опрацювання за допомогою питань викладача і під його керівництвом проводить дослідження історичного джерела з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває професійних практичних навичок.

Серед основних завдань лабораторних занять визначимо наступні:

− сприяти встановленню зв'язку теорії з практикою;

− поглиблювати та уточнювати знання, здобуті на лекціях і в процесі самостійної роботи;

− навчати методам наукових досліджень;

− розвивати самостійність у формуванні умінь та за­своєнні знань, активізувати творчу діяльність студентів;

− формувати навички аналізу історичних джерел, складання необхідної у майбутній професійній діяльності документації (календарно-тематичного планування, планів-конспектів уроків тощо).

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою програмою навчальної дисципліни. Кількість студентів на таких заняттях не повинна перевищувати половини академічної групи. Лабораторні роботи можуть виконуватися студентами індивідуально або колективно.

Проведення заняття передбачає такі етапи:

− попередній контроль підготовленості студентів до виконання лабораторної роботи; виконання поставлених завдань;

− оформлення і захист індивідуального звіту;

− оцінювання викладачем результатів роботи студентів. Успіх проведення конкретного лабораторного заняття залежить від ретельного вивчення студентами теоретичного історичного матеріалу, наявності необхідної навчально-матеріальної бази і документації, підготовки викладача і студентів.

У практиці вищих навчальних закладів сформувалося кілька методів проведення лабораторних робіт:

− фронтальний метод (роботу виконує вся група в процесі вивчення певної теми);

− проведення робіт циклами (після засвоєння великих розділів курсу);

− метод практикуму (наприкінці семестру).

Варто наголосити, що застосування лабораторного методу при викладанні історії має певну специфіку. Введення на початку 90-х рр. у методику навчання історії поняття «лабораторно-практичні роботи» не було механічним перенесенням методу навчання природничих предметів на царину історії. Особливість історії як навчального предмета, безперечно, позначається на змісті, структурі й організації занять.

Своєрідність лабораторно-практичних робіт з історії полягає в тому, що, об'єктом дослідження у таких роботах виступає історичне джерело. Особливість навчання історії в тому, що воно виключає експеримент у буквальному розумінні, маючи справу з фіксованими у джерелах історичними фактами. Але вони можуть аналізувати джерела під різними кутами зору, залучати нові, щоб дійти вірогідних, на їхню думку, висновків.

Важливо пам'ятати, що лабораторно-практична робота не може охоплювати всю багатогранність історичного розвитку, тому йдеться лише про вивчення якоїсь події, історичної постаті, позиції певного діяча щодо події, загальних рис якогось явища тощо. Відтак метою лабораторно-практичних робіт є не стільки вивчення конкретної навчальної теми за допомогою історичних джерел, скільки розвиток певних здібностей, умінь і навичок, пізнавальної активності та самостійності студентів.

Структура лабораторно-практичних робіт являє собою єдність таких складників (К.Баханов, О.Пометун):

− актуалізація знань і корекція опорних уявлень;

− мотивація навчальної діяльності;

− усвідомлення змісту;

− самостійне виконання роботи;

− узагальнення і систематизація результатів;

− підбиття підсумків.

Зміст лабораторно-практичної роботи − це сукупність фактів (закономірностей, засобів діяльності та методів пізнання, норм ставлення до різноманітних явищ і оцінок їхнього значення в низці інших), вибраних із джерел знань методами, властивими історичній науці (порівняльно-історичним, виявленням мети за діями, реконструкції цілого на основі частини тощо).

Специфіка знань, які становлять зміст лабораторно-практичної роботи з історії полягає в тому, що вони мають свою конкретну форму відтворення - джерело інформації. Найскладнішими є історичні джерела. Нагадаємо, що сучасне джерелознавство розрізняє 7 їх видів: письмові, речові, етнографічні, усні, лінгвістичні, фотодокументи і фонодокументи.

Водночас, наголошує К.Баханов, не кожна лабораторно-практична робота, попри високі потенційні можливості, справляє значний вплив на пізнавальну активність студентів. У зв'язку з цим вчений радить враховувати низку загальних вимог до лабораторно-практичних робіт, що сприяють підвищенню пізнавальної активності, це зокрема:

­ оптимальність (тобто вибір такого змісту і структури роботи, методики її проведення, що якнайбільше сприяли б як навчанню, так і інтелектуальному, вольовому та емоційному розвитку кожного студента);

- оновлюваність і різноманітність робіт (вони передбачають постійну змінюваність змісту пізнавальних завдань, форм організації студентської діяльності та її характеру, а також мети для забезпечення ефекту новизни);

­ послідовність у проведенні занять (це означає, що виконання одних робіт має випливати з попередніх і готувати підґрунтя для наступних, між окремими лабораторно-практичними заняттями забезпечуються не лише «близькі», а й «далекі» зв'язки);

­ розширення творчої діяльності (цього досягають створенням таких пізнавальних структур, як перенесення процесу засвоєння знань у нову ситуацію, бачення проблеми у звичайних умовах, бачення нових функцій знайомого предмета, структури об'єкта, альтернативного способу розв'язання, а також різноманітним їх поєднанням);

­ забезпечення емоційного тонусу роботи (це здійснюється через посилення виховного впливу лабораторно-практичних занять, виходячи з потенційних можливостей змісту, форм організації навчальної діяльності, нетрадиційних форм підбиття підсумків).

Загалом, вибір методу залежить від навчально-матеріальної бази і завдань курсу в усій системі підготовки фахівців-істориків.

Отже, ефективність практичного заняття значною мірою залежить від уміння викладача володіти увагою студентів, впроваджувати елементи змагальності між ними, здійснювати диференційований підхід при визначенні груп для спільної діяльності на практичних заняттях, забезпечувати пряме керівництво (планування завдань, контроль) і опосередковане (вплив на мотиви, цілі студента).

Завдяки дотриманню викладених вище вимог до організації лабораторно-практичних робіт вони стають дієвим засобом розвитку пізнавальної активності. Доречно зауважити, що під впливом лабораторно-практичних занять у студентів часто виникають нові ідеї, які використовуються у подальшій дослідницькій діяльності студента, зокрема, у курсових, дипломних та магістерських роботах.