Психофізіологічний і лінгвістичний аспекти проблеми розвитку мови дитини.
Психофізіологічне пояснення формованих у людини століттями мовних процесів, взаємодію між мозком і мовою як між двома матеріальними системами відбито у рефлекторній теорії Сєченова, Павлова.
Сєченов до рефлекторної роботи мозку включив всі
аспекти свідомого і несвідомого життя людини, показав роль мови як основної умови мислення позачуттєвими об'єктами, підкреслив значення діяльності мовнорухового аналізатора і мовних кінестезій для психічного відображення дійсності у свідомості. Своїми фізіологічними дослідженнями він заклав основи навчання про механізм мовомислення і підійшов до
розробки психологічної теорії мови.
И.П.Павлов є творцем нового розділу великих півкуль головного мозку. Учений констатував, що функціонування другої сигнальної системи здійснюється в нерозривній взаємодії з першою. Порушення взаємодії може привести до того, що мова перетвориться в безглуздий потік слів.
Як відзначає А.Р.Лурия, мовні зони в корі головного
мозку представлені зонами Брока і Вернике. У.Пенфилд знайшов верхню мовну область, що відіграє допоміжну роль. Автор довів, що всі три мовні області тісно пов'язані між собою і функціонують як єдиний мовний
механізм.
М.М.Кольцова відзначає, що руховий відділ головного мозку, у який надходять мовні подразники, прийнято називати мовноруховим центром. Мовноруховий аналізатор починає діяти й розвиватися лише з
формуванням мови.
Розвиваючи ідеї И.П.Павлова про сигнальні системи, А.Н.Соколов у своїх дослідженнях внутрішньої мови показав специфіку першої сигнальної системи. Він відзначав, що засвоєння мовної системи понять приводить до того, що в людини, яка володіє мовою, інші форми мислення - наочно-образна, наочно-практична, які здійснюються на мовній базі - тих понять, що зберігаються і потім актуалізуються у виді внутрішньої мови,
Внутрішню мову Соколов розглядав як «основний механізм мислення». Він вважав, що внутрішня мова є взаємодією різних мовних механізмів (рухового, слухового, зорового).
Торкаючись питання про психологічний аспект формування усного мовлення, необхідно відзначити, що стрижнем сучасної психологічної науки служить теорія діяльнісної детермінації психіки, величезна заслуга, у розробці якої належить Л.С.Виготському. Мова включена в систему
загальпсихологічних категорій завдяки трактуванню свідомості і мови.
Центральне місце в психологічній концепції Л.С.Виготського про походження вищих психічних функцій займає теза про функцію знака, що опосередковується у предметній діяльності. Л.С.Виготським були розроблені питання виникнення і розвитку мови. Автор указує, що
мова - один з різновидів знака. Присвоєння знаків відбувається у
процесі предметної діяльності і через спілкування.
Психологи (Л.С.Виготський, А.Н.Леонтьев і інші) констатують, що становлення усного мовлення відбувається як становлення діяльності. Отже, як і в будь-якій діяльності, найважливішою умовою для формування усного мовлення є розвиток у дитини мотиваційної сторони мовної діяльності. Установлено, що для розвитку мови необхідне формування потреби в спілкуванні через діяльність із предметами навколишнього світу. Мовна здатність закладається у ранньому віці в процесі оволодіння предметною діяльністю.
Багато авторів відзначають, що мовну здатність варто розглядати, як уміння дитини шляхом наслідування відтворювати предметні і мовні дії дорослих у конкретній ситуації, а також уміння аналізувати й
узагальнювати значення окремих слів. Розвиток мови - це розвиток способу спілкування, і в процесі спілкування дитина засвоює звуковий склад слова, конкретні моделі пропозицій.
Загальновизнано, що психічний розвиток дитини відбувається на основі освоєння культурно-історичного досвіду, носієм якого є доросла людина. Цей процес має складний характер, у ньому чималу роль грає кваліфіковано організоване спілкування дитини з дорослим.
Дослідження, М.И.Лисіної показали, що спілкування з дорослими у дітей вікового періоду від народження до 7 років являють собою зміну цілісних
форм спілкування. Кожна з них характеризується особливим змістом в спілкуванні.
Мова активно формується в перші три роки життя. До трьох років дитина опановує певні форми спілкування з навколишніми:
ситуативно-особистісні (1-і півріччя життя дитини) і ситуативно-ділові (6 місяців - 3 роки). З трирічного віку починається перехід до більш високої форми спілкування - позаситуативно-пізнавальної форми спілкування (3 роки - 5 років). Ця форма характеризується пізнавальними мотивами і мовними засобами спілкування. А до 6-7 років спілкування здобуває позаситуативно-особистісну форму, яка формується на основі особистісних мотивів і здійснюється за допомогою мовних засобів спілкування.
Розглядаючи мовний процес (мовну діяльність),необхідно підкреслити, що психічний розвиток дитини відбувається в процесі розвитку його діяльності, у процесі спілкування. Спілкування, як відзначалося, являє собою особливий вид діяльності. Мовний процес є реалізацією діяльнісного підходу до процесу формування мови і припускає саму мовну діяльність.
Система мови будується на трьох принципах відносин: синтагматичні (відносини між одиницями одного рівня), що засвоюються дитиною в конкретній ситуації; парадигматичні (відносини між словами різної міри узагальненості), для засвоєння яких необхідний ретельний добір мовного матеріалу і проведення мовних спостережень, ієрархічні (відносини характеризують будову мови з огляду різних її рівнів), елементи яких вивчаються у дошкільних закладах.