Формули самонавіювання для виховання ввічливості і так­товності.

Я хочу стати ввічливою, тактовною людиною, щоб людям бу­ло приємно спілкуватися зі мною. Я бачу себе як ввічливого, так­товного учня. Я можу в будь-якій обстановці бути ввічливим і тактовним. Ні на хвилину не сумніваюся в тому, що я завжди бу­ду ввічливим і тактовним. Я вірю в те, що я завжди ввічливий і тактовний. Всі учителі й учні ставляться до мене з повагою як до ввічливого і тактовного хлопчика (дівчинки). Мені дуже подо­бається бути ввічливим. Я глибоко усвідомив, я до кінця зрозумів, що мені дуже вигідно бути ввічливою і тактовною людиною. Як­що треба, я докладу великих вольових зусиль, щоб бути ввічли­вим. Найсильнішою, лютою, злобною ненавистю ненавиджу про­яви своєї грубості і нетактовності щодо інших учнів і дорослих. Яскраво, твердо пам'ятаю, що я людина ввічлива. З великою напо­легливістю прагну бути ввічливою, тактовною людиною.

Автор дає формули, самонавіювання для виховання наполег­ливості у виконанні домашніх завдань і розв'язування задач, для виконання режиму дня, для подолання енурезу, від заїкання. Він рекомендує також основні форми для вираження будь-якої самонавіюваної думки.

Я хочу...

Моє бажання мати...

Я бачу себе як людину з...

Я здатний добитися своєї мети...

Я все вмію, все можу...

Я не допускаю найменшого сумніву в тому, що...

Я вірю в те, що...

Я переконаний у тому, що...

Я твердо впевнений у тому, що...

Всі люди бачать мене, як людину....

Всі люди, які знають мене, ставляться до мене як до людини...

Мені подобається...

Я люблю...

Я глибоко усвідомив, я до кінця осмислив, я до кінця зрозу­мів, що...

Я використаю всі свої духовні сили для того, щоб...

Я яскраво, твердо почуваю себе людиною...

Докладаю величезних, могутніх вольових зусиль для...

Я концентрую всі свої зусилля в одному напрямку, я створюю велику концентрацію величезних, могутніх вольових зусиль для...

Найсильнішою, лютою, злобною ненавистю ненавиджу всякі неправильні, хибні уявлення людей про... У мене...

Мої батьки, бабусі, дідусі, всі в нашому роді мають... Я успадкував...

Я можу дивитися всьому світові в очі, нічого не боячись...

Яскраво, твердо пам'ятаю...

З великою наполегливістю прагну...

Я не хвалюся своїм успіхом... З безмежною сміливістю...

Перенесення не себе якостей інших людей. Воно дозволяє з більшою ефективністю досягати бажаної поведінки, оскільки включає доступні дитині механізми імітації. Крім того, бажані якості (сміливість, шляхетність, почуття власної гідності, това­риськість тощо) постають у конкретному вигляді і у реальних життєвих обставинах.

Ілюзорна зміна патогенної ситуації. Застосовується в тих ви­падках, коли якась неприємна ситуація (випадок або довготри­валі обставини) викликали психотравмуючу реакцію або не­приємні спогади і переживання. У цих випадках вихованцеві ре­комендується уявно змінити ситуацію на власну користь, напри­клад, уявити, що він вийшов переможцем, уникнув образи або не­приємність сталася не з ним, а з кимсь іншим.

Робота над минулим. Прийом полягає в тому, що людина ди­виться на своє минуле нібито через рожеві окуляри, намагаючись бачити в ньому тільки успіхи і прояв власних позитивних якос­тей. Аналіз минулого корисно зробити письмово. Позитивне ба­чення свого минулого навіює впевненість у собі, сприяє закріп­ленню позитивних стереотипів поведінки.

Ілюзорне подолання перешкод. Цей прийом передбачає уявне подолання майбутніх перешкод. Людина уявляє, наприклад, успішне складання екзамену, впевнені манери поведінки з люди­ною, якої вона побоюється, блискучий виступ на зборах тощо.

Крім самонавіювання, існують інші засоби самовиховання, з якими треба знайомити учнів.

Самоаналіз. Він дозволяє виявляти позитивні і негативні мо­менти минулих вчинків аби уникати помилок у майбутньому. Треба рекомендувати вихованцям привчатися до письмового са­моаналізу, пропонуючи відповідати на такі питання.

Який вигляд я мав для сторонньої людини? Чи виправданою здавалася їй моя поведінка?

Якого результату я намагався досягти?

Що мені вдалося?

Що не вдалося?

Чого я досягнув у результаті?

Що мені заважало діяти оптимально?

Що мені допомагало?

Які помилки я допустив?

Як би я міг поводити себе інакше?

Що треба робити для самовдосконалення?

Планування майбутньої поведінки. Це дуже конструктивний і плідний засіб самовиховання. Більшість людей не звикла пла­нувати свою майбутню поведінку, покладаючись на імпровіза­цію. Письмове планування взагалі здається проявом формалізму і бюрократії. Насправді це не так. Планування завжди збільшує шанси людини на успіх, хоча план, звичайно, не передбачає всіх можливих елементів майбутньої ситуації. Звичка до письмового планування, безумовно, сприятиме формуванню внутрішньої дисциплінованості, передбачливості, впевненості у собі. Так, плануючи, наприклад, важливу розмову, треба передбачити, як ви будете поводити себе у різних варіантах поведінки парт­нера.

Цілеспрямоване наслідування. Взагалі наслідування відіграє надзвичайно важливу роль у оволодінні різноманітними навич­ками поведінки, особливо у дитинстві. Кожна людина неусвідо-млено наслідує ті зразки поведінки, які їй подобаються. У процесі самовиховання наслідування повинно застосовуватися свідомо. Можна успішно наслідувати манеру поведінки (певну, стриману, розсудливу, товариську тощо), звичку до пунктуальності, вміння вислуховувати співрозмовника, зовнішню охайність і підтяг­нутість, багато іншого. У наслідуванні, як і взагалі у запозиченні кращого людського досвіду, немає нічого принизливого. Це не збіднює індивідуальність людини. Однак прямі рекомендації уч­ням наслідувати чиюсь поведінку можуть викликати протест, бо кожна людина прагне почувати себе творцем власної особистості. Це, в першу чергу, стосується реальних людей, ровесників учня. Бажання наслідувати з'являється і без рекомендацій, якщо люди­на чи літературний герой приваблює яскравими рисами. Завдан­ня педагога полягає в тому, аби ознайомити вихованців з такими особистостями, зуміти зацікавити ними учнів.

Наступним прийомом консультативної допомоги є організа­ція обміну враженнями і досвідом у процесі самовиховання. Са­мовиховання — суто індивідуальна справа, але обмін враження­ми, співчуття і особливо схвалення з боку товаришів є значним стимулом для подальших зусиль. Не треба організовувати пряме змагання (хоча елементи змагання, безумовно, будуть), але до­речно використовувати колективні форми роботи. Зокрема, для учнів середніх класів можна рекомендувати такі заходи.

Диспут «Чи потрібне самовиховання і що воно може дати?»

Бесіда «Як можна сформувати свій характер?»

Усний журнал чи вечір «Вони виховали самі себе».

Бесіда «Про волю і шляхи її формування».

Конкурс знавців психологи.

Вечір-подорож «Цікаві психологічні типи у художній літера­турі».

Обмін думками про наміри самовиховання (саме наміри, а не плани, бо останнє слово може викликати неприємні асоціації).

Згідно з логікою роботи початковим етапом є популяризація самовиховання, яку бажано провадити за участю учнів. Коли пе­дагог відчує, що ідея самовиховання достатньо захопила учнів, він може в індивідуальному порядку рекомендувати їм висунути за­вдання самовиховання і тактовно підказати їх. Якщо педагог від­чуває хоча б найменше небажання, треба відмовитися від спроби притягти в даний момент цього учня до роботи з самовиховання.

Подальша робота передбачає обмін досвідом самовиховання, але знов-таки лише тоді, коли в групі достатньо відчувається го­товність до такого заходу. У тому і полягає майстерність педаго­га, що він вміє визначити ставлення класу і не допускає тиску, як­що зустрічає чиюсь негативну настанову. Деякі автори рекомен­дують оформляти наочність типу «Куточку самовиховання», але це доречно тільки в класі, де переважає позитивне ставлення до цієї ідеї. Якщо ж цього немає, постійне нагадування, яким є на­очність, тільки підсилює враження нав'язування і викликає нега­тивну реакцію учнів.

Обмін учнів досвідом самовиховання потребує створення довірливої атмосфери у групі. Трудність полягає не стільки у створенні цієї атмосфери, скільки у збереженні її у подальших буденних ситуаціях. Не треба нагадувати учням під час дрібних конфліктів (а вони неодмінно будуть), що вони займаються само­вихованням, що їх поведінка суперечить намірам тощо. Чекати блискучих успіхів у формуванні стриманості, доброзичливості і ввічливості не треба, а от підкреслювати позитивні зрушення у поведінці учнів завжди варто. Доречно стимулювати бажання поділитися думками приблизно такою пропозицією: «Розкажи нам, будь ласка, Сашко, як тобі вдалося стати стриманішим (енергійнішим, уважнішим, охайнішим). Якщо ж успіхів у само­вихованні немає, краще такого учня не чіпати.

У старших класах можна запропонувати такі колективні заходи.

Бесіда «Розвиток моралі на історичному шляху людства», її мета — показати, що історична закономірність полягає у русі людства до більш гуманних стосунків. Бесіда потребує доброї підготовки педагога, застосування цікавих і переконливих при­кладів, інакше вона може отримати моралізаторський характер.

Читацькі конференції за книгами В. Леві «Мистецтво бути собою» і «Мистецтво бути іншим».

Захист індивідуальних проектів самовиховання.

Театралізований усний журнал «Літературні герої — прикла­ди самовиховання».

Вечір-фантазія «Яким я бачу мого друга у майбутньому».

Вечір-диспут «Професія і характер».

Турнір-вікторина на тему «Зовнішні ознаки і психологія лю­дини».

Конкурс ерудитів «Сучасна психологія, психотерапія і тех­ніка самовиховання».

Бесіда або лекція «Нові дані психологічної науки». Проводи­ти її повинен спеціаліст.

Вечір-бесіда «Мої знахідки на шляху самовиховання».

Усі ці заходи прямо чи побічно стосуються самовиховання учнів, вони носять інформативний характер (наприклад бесіда «Нові дані психологічної науки»), розширюють кругозір учнів, підтримують мотивацію самовиховання.

Підсумки до теми лекції

Організація самовиховання учнів постає одним з найбільш перспективних напрямків розвитку технології виховної роботи. Вона потребує тонкої педагогічної техніки та уникнення будь-якого тиску або адміністрування. У типових випадках доречно починати цю роботу з учнями середніх класів.

Першим методом є популяризація ідеї самовиховання, тобто переконання учнів в його корисності, створення позитивного ставлення до нього. Треба розкрити значення, мету, перспективи і можливі результати самовиховання, розповісти про яскраві приклади, ознайомити зі ставленням до самовиховання видатних діячів культури, особливо тих, хто досяг у ньому значних успіхів.

Інший метод полягає в консультуванні учнів у процесі само­виховання (в тих випадках, коли учні бажають слухати поради педагога). Доречно порекомендувати засоби самопізнання (схе­ми самовивчення, анкети, тести тощо), поповнити психологічні уявлення учнів, порекомендувати літературу з питань самовихо­вання.

Не треба вимагати ніяких звітів або ставити питання про на­слідки та результати, але, якщо учень відчуває успіхи або це по­казує об'єктивне спостереження, важливо відзначати позитивні зрушення і докладені зусилля. Не можна дорікати за невдачі, зри­ви, непостійність, бо це відверне учня від подальших спроб.

Якщо вихователь спостерігає інтерес до самовиховання групи учнів, він може у ненав'язливій формі запропонувати їм ділитися інформацією, обмінюватися досвідом, допомагаючи зробити це більш цікавим і змістовним. Доречно інформувати про нові мето­дики самопізнання, види психотехнології, нову літературу. Захо­ди з елементами святковості й урочистості прикрашають вихов­ну роботу, але тут також важливо уникати елементів, які нагаду­ють зобов'язання та звіти за наслідками самовиховання.