Ризики при прийнятті рішень про ПІІ
Міжнародні інвестиційні проекти приховують в собі ряд особливих ризиків, головними з яких є:
1. Ризики, що випливають з міжнародних проблем інвестування, пов’язані з структурою ТНК — материнська компанія в країні базування і дочірні (філії) — в інших (приймаючих) країнах. Як правило, при прийнятті рішення про інвестиції міжнародні фірми орієнтуються на результати аналізу, проведеного з позицій материнської компанії, оскільки рух грошової готівки в материнську компанію може слугувати джерелом виплати дивідендів тримачам акцій, можливих інвестицій в іншому місці, сплати відсотку по боргу корпорації і т. ін. При цьому важливим є урахування додаткових ризиків, що випливають з міжнародного характеру інвестиційних відносин:
Ø несприятливі рухи валютного курсу;
Ø непередбачувані зміни темпів інфляції;
Ø заморожування (блокування) коштів або валютний контроль;
Ø експропріація;
Ø заходи контролю за іноземною валютою;
Ø зміни в податковому законодавстві.
2. Ризики, пов’язані з альтернативним вибором співвідношення різних видів фінансування інвестицій.
Фінансування зарубіжних інвестицій має ряд альтернатив. Насамперед, фін. менеджер повинен вибрати належне поєднання фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску нових акцій. Таке поєднання відоме як структура капіталу.
Використання переважно фінансування за рахунок позик по відношенню до фінансування за рахунок випуску нових акцій визначається стратегією “високий ризик, швидкий оборот”. На відміну від власників акцій, позикодавці можуть привести фірму до банкрутства, якщо фірма не виконає зобов’язання щодо позики (виплати відсотків і суми боргу). Однак менеджмент йде на цей ризик, якщо він розраховує, що пришвидшення обороту буде більшим, аніж компенсація підвищеного ризику. При цьому він враховує дві обставини. По-перше, те, що використання фінансування за рахунок позик зменшує інвестиції акціонерів і тим самим підвищує норму обороту цих інвестицій. По-друге, податкові системи багатьох країн віддають перевагу фінансуванню за рахунок позик, а не за рахунок випуску нових акцій. Наприклад, в США всі відсоткові витрати, пов’язані з бізнесом, не підлягають оподаткуванню, в той час як дивіденди виплачуються з доходу після вирахування податків.
Після того, як проведено дослідження і зроблено вибір структури капіталу, фін. менеджер повинен вибрати тип інвестування за рахунок позик і за рахунок випуску нових акцій. Нові форми фінансування міжнародних інвестицій:
Ø довгострокове інвестування за рахунок випуску нових акцій країни базування і приймаючої країни;
Ø випуск облігацій країни базування, тобто материнської компанії;
Ø випуск єврооблігацій;
Ø випуск іноземних облігацій.
Випуск облігацій країни базування переважатиме тоді, коли фірма бажає, щоб її облігації були обмінюваними на її національну валюту.
Великі й кредитоспроможні міжнародні фірми мають доступ до коштів на ринку єврооблігацій. Випуск єврооблігацій має ряд переваг. По-перше, фірма може випустити облігації в будь-якій основній валюті і одночасно в ряді країн. По-друге, витрати на випуск облігацій на ринку єврооблігацій звичайно нижчі, ніж витрати в тій же валюті на національному ринку.
Для фінансування міжнародної кооперації фірми часто використовують випуск іноземних облігацій. Це дає кошти в тій валюті, котра необхідна для обслуговування боргу по цих облігаціях і зводить вал. ризик до мінімуму.
ПІІ частково фінансуються за рахунок випуску нових акцій. Акції можуть бути випущені в країні базування материнською компанією, якщо фірма хоче отримати кошти в валюті країни базування, або на ринок приймаючої країни, якщо хоче здійснити фінансування інвестицій в валюті країни, де вона проводить свої операції.
Інвестування міжнародних проектів більше піддається ризику, аніж аналогічне інвестування внутрішніх проектів. Воно має додатковий ризик — регіональний ризик, тобто несприятливу дію чинників, які знаходяться за межами контролю зарубіжної дочірньої компанії та її галузі. Звичайно цей ризик пов’язаний зі змінами в політиці і впливом цієї політики на операційне середовище філії або дочірнього підприємства ТНК на мікроекономічному рівні (інфляція, контроль за імпортом, зміни в зарубіжній політиці, податковому законодавстві тощо).
Теоретично найбільш прийнятним способом врахування елементів ризику є включення всіх відомих показників величини і впливу ризику в потоки готівкових коштів, тобто отримання детермінованого еквіваленту потоків готівкових коштів.
Метод детермінованого еквіваленту чистої поточної вартості найбільш успішно використовується в ситуаціях, пов’язаних з комерційними або кредитними ризиками, коли результат впливу окремих прогнозованих подій на діяльність фірми можна передбачити з достатньою визначеністю.
Зміни у валютних курсах та рівні інфляції, котрі називаються “грошовими змінами”, відносяться до економічного ризику потенційних збитків. Оцінка економічних наслідків грошових змін може проводитись через складнощі технічної й економічної експертизи лише менеджерами головної компанії ТНК.
Для зменшення ризику непередбачуваних коливань вартості валют, в яких випущені іноземні облігації, використовують валютні коктейлі —деномінацію в будь-якій комбінації будь-якого числа валют. Це може бути деномінація облігації в одиницях середнього значення кошика валют, в одиницях СПЗ, в євро. Можуть бути використані і індексовані облігації — облігації, котрі передбачають виплату відсотків і номіналу по них у відповідності з вартістю товарів або якого-небудь встановленого індексу. Випускаються також євробонди — облігації іноземних або національних компаній, деномінованих в іноземній валюті, котрі передбачають платежі з якого-небудь показника діяльності компанії, наприклад, з показника доходів або прибутків.