ПОШУКИ СКЛАДАЛЬНОЇ ДРУКАРСЬКОЇ ФОРМИ
Зрозуміло, що існуюча у першій чверті XV ст. практика виготовлення суцільногра-війованої дерев'яної друкарської форми не-
спроможна була задовольнити існуючий попит на книіу, оскільки лубочні блокові книжки мали невеликий обсяг і досить обмежені тиражі. А щоби виготовити, скажімо, блок-бух науково-популярного змісту обсягом 150 сторінок, потрібно було вигравіювати 150 повноформатних текстових сторінок на дерев'яних дошках.
Нагадаємо, що на кожній дошці-сторінці містилося від 25 до ЗО рядків тексту, літери були великі, бо гравіювання дрібних знаків становило значні труднощі. Гравер повинен був дотримуватися ідентичності однакових за накресленням літер, які на кожній сторінці повторювалися іноді по кілька десятків разів. У результаті для виготовлення однієї дошки-сторінки професійний майстер затрачав багато часу — не менше одного місяця. Стає зрозумілим, скільки зусиль і часу мали б затратити навіть кілька майстрів-граверів, щоби вирізьбити форми для друкування книги обсягом у 150 сторінок. Отже, неважко пояснити, чому в першій половині XV ст. європейські книжкові майстри жили прагненням полегшити свою працю. Для цього їм потрібна була складальна друкарська форма з окремих рухомих знаків.
Досліджено, що виконання написів на поверхні глиняної форми окремими знаками-штампами було відоме здавна. У 1908 р. на острові Крит італійські археологи поблизу м. Фест знайшли невеликий глиняний диск, який датується приблизно 1600 р. до н. є. З обох боків цього диска спіралевидний ідеографічний напис витиснений окремими штампами із зображеннями птаха, риби, корабля, голови воїна, голови жінки з розпущеним волоссям і ін. Такі знаки — а їх на диску 241 — повторюються по кілька разів, але за своєю конфігурацією вони ідентичні. Це свідчить, що витискували їх одними і тими ж штампами. Описаний диск являє собою найдавнішу в історії людства відому писемну форму з тисненням напису на глиняній поверхні штампами. На жаль, і досі цей напис залишається нерозшифрованим.
До нашого часу збереглася глиняна дошка, на якій у монастирі поблизу м. Реґенсбурґ (Німеччина) у 1119 р. було витиснено ритуальний напис за допомогою вирізьблених із твердих порід дерева літер-штампів.
З китайських літературних джерел відомо, що тиражування зі складальної форми започаткував у першій половині XI ст. (роки прав-
Передумови виникнення книгодрукування в Європі 189
ління імператора Цин Ліна) китайський коваль Бі Шен. Він навчився виготовляти з обпаленої глини ієрогліфи та складати з них «друкарську» форму, яку потім вкривав водяними фарбами і отримував з неї відбитки на папері.
В енциклопедичному словнику Шен Куо (XV ст.) ґрунтовно описується методика виготовлення Бі Шеном складальної форми за допомогою металевої рамки, пластини та соснової смоли, до складу якої входили також віск і паперовий попіл. Бі Шен попередньо вкривав пластину грубим шаром смоли, потім накладав на неї рамку і в рамці розміщував щільно один до одного глиняні брусочки літер приблизно однакової висоти. Щоб закріпити брусочки в рамці і зрівняти їх висоту, майстер підігрівав пластину на вогні і розм'якшував смоляний шар. Потім натискав гладкою дошкою на складені брусочки, щоби вони заглибились у смолу і вирівнялася їх поверхня. Коли смола застигала, складальна форма вважалася готовою. Після закінчення тиражування майстер знову підігрівав плас-тину-основу на вогні, щоби смола стала рідкою. Він виймав брусочки ієрогліфів із рамки, відчищав їх від смоли і складав у плоский ящик, де для кожного знака було визначене окреме місце. Цей спосіб друкування мав, звичайно, серйозні недоліки: кожну літеру майстер вирізьблював окремо, тому вони не були ідентичні. До того ж глиняні ієрогліфи швидко зношувались, втрачали свою чіткість і їх треба було поновлювати. Тому, можливо, тиражування рухомими знаками не отримало в Китаї загального визнання. І ще протягом кількох століть після його винайдення
майстри користувалися тільки ксилографічним друком.
Зауважимо, що в численних наукових публікаціях з історії книгодрукування факт винайдення китайським ковалем Бі Шеном тиражування рухомими літерами загалом не піддається сумніву, але до нашого часу дослідники книги ще не знайшли жодного аркуша або книги, які б підтвердили його пріоритет у друкарській справі. Тому деякі вчені вважають цю історію тільки легендою.
Згодом, у XIII ст., в Китаї починають користуватися формою, складеною з олов'яних або дерев'яних рухомих літер. Олов'яні літери одержували, заливаючи метал у формочки з глиняної суміші, а дерев'яні малювали і вирізьблювали на суцільній дошці (щоби вони мали однакову висоту), а потім ретельно розрізали на окремі знаки у вигляді брусочків. Для літер були сконструйовані два круглих рухомих ящики — каси, які вміщували близько 10 тисяч знаків. Складання виконували на дошці, обмеженій із трьох боків бортиками. За східними каліграфічними канонами рядки на кожній сторінці книги складались із 17 знаків, розміщених вертикально. Класифікації розмірів знаків практично не існувало.
Китайський професор Лю Го-Цзинь зазначав: «У старому феодальному Китаї книги читала незначна меншість людей, тому не було потреби видавати яку-небудь книгу великим тиражем. Книги розходилися дуже повільно... Книговидавниче підприємництво було нерентабельним і тому більшість майстрів продовжували користуватися ксилографічними відбитками. Словом, широке розповсюдження скла-
Д>ш боки диска :і Фчста. Приблизно 1600 р. до н.е.
190 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Сторінка :>
блокбуха
Елія Доната
«Яро вісім
частин мови».
Ксилографія.
Німеччина.
XV cm.
дальнего способу тиражування стримувала недостатня кількість грамотних...».
Подальший етап у виготовленні книг за допомогою рухомих літер відбувся в Кореї на зламі XIV—XV ст. Літери стали відливати з бронзи у формочках, зроблених із глиняної суміші. У післямові до книги, виготовленої в Кореї у 1409 p., надруковано наказ імператора Тай Тзунга: «...Книги, виготовлені з дерев'яних дощок, часто мають помилки, і крім того, важко виготовляти цим способом всі існуючі книги у їх повноті. Тому я наказую, щоби були відлиті літери з бронзи і щоби всі
книги без винятку, які я отримую, були ними зроблені...».
Починаючи з 1403 р. бронзові ієрогліфи в Кореї відливали щорічно у величезній кількості. Наприклад, в 1434 р. було виготовлено понад 200 тисяч знаків, за допомогою яких майстри складали до 40 сторінок щодня. Але й цей спосіб тиражування не отримав загального визнання через складність ієрогліфічного письма. Тому в 1446 р. корейці провели писемну реформу: відмовились від використання тисяч ієрогліфів і прийняли буквене письмо з 25 знаків.
Передумови виникнення книгодрукування в Європі 191
Практика виготовлення складальної форми із рухомих літер поступово почала проникати з Китаю та Кореї на Захід. Цьому процесові сприяв розвиток торгівлі між східними країнами й арабським світом.
Французький археолог П. Пельо на території Китайського Туркестану (провінція Західного Китаю) в печерах «Тисяча Будд» знайшов складальний шрифт, яким уйгури, що жили на цих землях, вже у XIV ст. виготовляли свої книги зі складених форм.
Можливо, і зразки книжкової продукції майстрів Сходу, і металеві літери, і саму ідею виготовлення складальної форми рухомими літерами завезли в Європу купці. Деякі дослідники книги навіть вважають, що бронзові літери з'явилися в цій частині світу разом із біженцями — вірменами, численна група яких поселилась у Голландії в першій половині XV ст. Вірмени підтримували тісні економічні та культурні зв'язки з народами Сходу, в тому числі з уйіурами, і, безперечно, були ознайомлені з методом виготовлення металевих рухомих літер.
Історики книги наголошують, що науково обґрунтованих доказів прямого запозичення європейцями ідеї книгодрукування рухомими літерами немає. Ця ідея з'явилась у Європі самостійно, оскільки для її реалізації виникли всі матеріально-технічні передумови. І що, можливо, найголовніше, у країнах Західної Європи першої половини XV ст. сформувався великий попит на книгу. Зібрано достатньо фактів про активні пошуки способів тиражування ідентичних відбитків у багатьох європейських країнах середини XV ст.: Франції, Італії, Нідерландах, Бельгії та Німеччині.
Поява друкування рухомими літерами у Європі була сприйнята не як технічне вдосконалення існуючого процесу виготовлення
блокбухів, а як винахід нового способу масового книгодрукування, що здійснив переворот у книжковій справі та у розповсюдженні знань. Тому з середини XVI і в XVII ст. точилася патріотична боротьба багатьох європейських країн і міст за пріоритет у винайденні нового способу тиражування видань.
У Голландії винахідником європейського способу книгодрукування вважається мешканець м. Гарлем — паламар місцевої кірхи Лауренс Янсен (близько 1405—1484), відомий під прізвищем Костер, що в перекладі значить «причетник». У 1823 р. під час святкування 400-річчя європейського книгодрукування у Гарлемі на його честь було споруджено монумент.
В одній із легенд про винахід Л. Костера розповідається, що ідея зародилась у нього при вирізьблюванні рельєфних літер на дерев'яних кубиках для дітей.Використовуючи друкарську форму спочатку з дерев'яних, а пізніше з олов'яних літер, він надрукував кілька книжок, у тому числі, як припускають, книгу «Дзеркало людського порятунку». До речі, один примірник цієї книги придбав російський цар Петро І, коли перебував у Голландії. У виданні, на жаль, відсутні вихідні дані: немає ні дати, ні місця друкування книги, ні прізвища друкаря.
Існує ще така легенда: помічник Костера, Йоганн Фуст, у різдвяну ніч 1440 р. викрав у винахідника весь запас рухомих літер разом із пристосуванням для їх відливання, втік до м. Майнц, де і надрукував підручник-донат.
Дослідники ретельно вивчили всі існуючі архівні документи, але підтвердження того, що Костер є винахідником європейського способу книгодрукування, не знайшли. Можливо, Костер бачив друкарські вироби, які привозили голландські моряки та мандрівники зі
Зліва — китайська складальна каса; справа — складальник за роботою. З китайської ксилографи. XVIII ст.
192 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Форми
для відливання
олов'яних літер,
якими,
ймовірно,
користувався
Костер.
Реконструкція.
всього світу, або вивчив принципи книгодрукування рухомими літерами у вірмен, які на той час поселялись у голландських містах. Можливо, це були тільки примітивні досліди друкування книги з форми, складеної рухомими металевими літерами.
Із легенд про костерівське книгодрукування вчені зробили висновок, що Л. Костер зупинився лише на способі відливання літер у спеціальних формочках, технологія якого була добре відома на той час. Це металеві або дерев'яні формочки, в які накладалася глина. На поверхні формочок Костер дерев'яними пуансонами робив заглиблені відбитки, а потім заповнював їх розплавленим оловом. Коли метал застигав, глиняні форми розбивали і майстер отримував відлиті брусочки складальних літер. З однієї формочки відливали тільки один знак. Після відливання багато часу затрачали на вирівнювання виливків, ручним способом підганяючи кожен знак під один ріст, щоб складати з них у подальшому друкарську форму.
Перше голландське видання «Дзеркало людського порятунку», датоване приблизно 60-ми роками XV ст., було почато як блокбух, а закінчено друкарським способом. Хоча прізвище друкаря (справді голландського) залишається невідомим, але історики встановили, що гравюри для книги вирізьблені в майстерні Роджера ван дер Вайдена в м. Брюссель. До того ж у Кельнській хроніці (1499) зазначено, що поряд із ксилографічним способом друку в Голландії існував інший спосіб друкування книжок. Досліджуючи історичні матеріали
й донати, науковці дійшли висновку, що у Голландії в XV ст. справді почали друкувати книги із суцільнометалевих форм. Мається на увазі друкування із суцільновиливних металевих друкарських форм, які були відлиті за допомогою матриць, виготовлених із м'якого металу (олова або свинцю). З цього приводу історик книги Н. Варбанець зазначає, що виготовлення в західноєвропейських країнах у додрукарський період книжок за допомогою відлитих суцільнометалевих опуклих друкарських форм визнає сьогодні переважна більшість дослідників книги. Історики ще мають провести велику дослідницьку роботу з вивчення багатьох аспектів книгодрукарської діяльності Костера.
Наприкінці минулого століття в архівах французького міста Авіньйон знайдено документи, датовані 1444—1446 pp., з яких стало відомо, що ювелір Прокопій Вальдфогель, приїхавши сюди із Праги, виготовляв вибійчані тканини та розробляв «штучне письмо». У документах згадується про два сталевих алфавіти, дві залізні форми, сталевий гвинт, 48 форм зі слів та різні інші форми, пов'язані з мистецтвом письма. Говориться в документах і про те, що ювелір відлив 27 єврейських літер. Ці експерименти П. Вальдфоґеля свідчать про пошуки ним способу друкування зі складальної форми. Книгодослідники не змогли, однак, знайти жодного аркуша, видруко-ваного «штучним письмом», про яке йдеться в архівних документах Авіньйона.
На півночі Італії городяни м. Фельтре спорудили пам'ятник ще одному «винахідникові»
Передумови виникнення книгодрукування в Європі 193
європейського книгодрукування — Памфіліо Кастальді. Підставою для цього послужила італійська хроніка XV ст., в якій написано, що італійський майстер П. Кастальді (він був також поетом, лікарем і доктором права) вперше на європейському континенті почав тиражувати тексти.
З архівних документів стало відомо, що цей майстер справді виготовляв книги в Мілані, але тільки починаючи з 60-х років. А про винайдення книгодрукування у документах не згадується взагалі.
Бельгійці вважають винахідником книгодрукування зі складальної форми свого співвітчизника Жана Бріто, адже в післямові до невеличкої книжечки проповідника Йоганна Герсона «Доктринале» («Вчення») надруковано, що Жан. Бріто, мешканець м. Брюгге,
виготовив цю книгу, «без будь-яких учителів винайшов гідне подиву мистецтво і не менш дивне знаряддя виробництва». Але, на жаль, у післямові немає дати виготовлення книги. До того ж французькі науковці датують її 1480 роком, а в цей період книгодрукування було вже налагоджене у багатьох країнах Європи.
Задля справедливості зауважимо, що у знайденому науковцями щоденнику абата Жана де Робера, котрий жив у ті часи, є такий запис: «...За надрукований «Доктринале», який я через Маркета, писця з Валансьена, виписав із Брюгге для Жана у 1445 році — 20 сольдо». Але цих доказів надто мало, щоби порушувати питання про винайдення Жаном Бріто європейського способу книгодрукування.
(ДО tcfecat/тогеотпеnetat quob camecreatuc С jb&fiu tenet impend nuflft rcucrctur CQaqjtificoc vie mit (i mobicoe/cunme bomitwtur. £<иі} Ьисібив fy ргіпсірів9 ramunie fldfctur.
Найдавніше зображення
друкарського
стану в книзі «Танок смерті*.
Ксилографія.
Ліон. 1499 р.
Багато обдарованих майстрів мріяли про винайдення способу «механічного письма», проводячи в різних містах Європи численні досліди друкування зі складальної форми. Дослідники книги віддають пальму першості в галузі винахідництва книгодрукування рухомими металевими літерами в Європі німцеві Йоганну Гутенбергу. Иоганн Ґутенберґ уперше поставив друкарський спосіб книговидання на практичну основу, що дало людству можливість у найкоротші терміни виготовляти великими тиражами книги з ідентичними текстами. Цей винахід створив умови для перевороту як у книговиробничій галузі, так і у справі розповсюдження інформації взагалі.
Технологія книговиробництва, розроблена Й. Ґутенберґом, була настільки досконала, що залишалася без суттєвих змін упродовж майже трьох з половиною століть. Перехід від практики виготовлення рукописів і ксилографічних (блокових) видань до книгодрукування рухомими металевими літерами, винайденого Й. Гутенбергом, став надзвичайною подією в історії всесвітньої культури.
Частина 2