БІОГРАФІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЙОГАННА ҐУТЕНБЕРҐА
196 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Портрет
Но/аннп
Гутенберґа.
З ксилографіі.
XVII cm.
ВИНАХІД
ЙОГАННА ҐУТЕНБЕРҐА
У своїй дослідницькій роботі Йо-ганн Ґутенберґ комплексно підійшов до цілої низки технічних завдань. Він використав і власні ідеї, і технічні напрацювання й експериментальні знахідки інших майстрів, удосконаливши та пристосувавши їх до реалізації своїх задумів. Найголовнішим досягненням Й. Ґутенберґа вважається винайдений ним спосіб механічного виготовлення ідентичних літер із металу. За допомогою сконструйованого букво-виливного приладдя стало можливим відливати з однієї матриці велику кількість складальних знаків, однакових за кеглем (відстань між верхньою та нижньою стінкою літери) і ростом (відстань між основою ніжки брусочка і друкуючою поверхнею вічка літери).
Експериментальним шляхом Й. Ґутенберґ підібрав склад металевого сплаву, з якого винахідник, а в подальшому європейські кни-
Біографія та діяльність Йоганна Ґутенберґа 197
годрукарі виливали літери та весь прогалин-ний матеріал для виготовлення друкарської форми.
Й. Ґутенберґ розробив і спосіб перенесення фарби зі складальної друкарської форми на папір за допомогою вдосконаленого ним преса. Цей прес відрізнявся від існуючих у винокурнях, ювелірних і палітурних майстернях, на паперових млинах і монетних дворах тим, що давав можливість досягнути рівномірного тиску на всю площину друкарської форми.
Відомо також про винайдений ним склад друкарської фарби, яка добре «лягала» на металеву друкарську форму і рівномірно «переходила» з форми на папір щільним однаковим шаром.
До речі, історики книги припускають, що, можливо, одразу кілька майстрів у Європі впритул наблизилися до способу друкування зі складальної форми, і навіть схиляються до думки, що Л. Костер і Й. Ґутенберґ одночасно підійшли до винайдення принципу виготовлення рухомих металевих літер, але водночас наголошують, що Й. Ґутенберґ знайшов раціональніший спосіб виливання друкарських знаків.
Й. Ґутенберґ був ознайомлений з великими досягненнями європейських майстрів у галузі ливарного виробництва. Крім того, будучи ювеліром, він добре знав технічні можливості витонченого лиття малих форм. Ймовірно, майстер оцінив усі наявні на той час способи створення складальної друкарської
форми (виливання літер в опоку, різьблення рухомих знаків із дерева, а також виготовлення суцільнометалевих форм за допомогою матриць) як малоефективні та не відповідні головному принципові складального процесу — абсолютній ідентичності однакових знаків.
Й. Ґутенберґ почав розробляти принципово іншу технологію виготовлення рухомих літер і прогалинного матеріалу, які б не вимагали додаткового ручного оброблення, мали стандартні параметри (кегль і ріст) у межах одного шрифту, а також були взаємозамінні. Він вибрав найбільш перспективний шлях і знайшов спосіб, який зробив справжню революцію у виробництві. Цей спосіб — виливання літер за допомогою матриць (від лат. matrix — матка) і розбірного ливарного пристрою з пересувними стінками.
Технічне приладдя для виливання літер доби Й. Ґутенберґа:
1) матриця;
2) пуансон;
3) букволиварна форма.
Схема
букволитіюї
форми.
198 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Букволитник.
Ксилографія
Йоста Аммана.
XVI cm.
Складальна
літера:
а — ріст;
б — вічко;
в — кегль.
Щоби виготовити матрицю, попередньо вирізьблювали сталевий пуансон — патрицю (від лат. pater — батько), довгастий брусочок, на одному кінці якого був ретельно вигравію-ваний опуклий рисунок літери у дзеркальному відображенні. Його ставили перпендикулярно на мідну пластину зображенням донизу і вдаряли молотком по його зворотному боці
так, щоби на поверхні мідної пластини залишилося заглиблення літери в прямому відображенні. Готову матрицю вміщували у бук-вовиливний пристрій і завдяки рухливості стінок утворювали порожнину певного розміру залежно від ширини літери або лігатури. Потім цю порожнину заповнювали розплавленим металевим сплавом. Коли сплав застигав, ливарну форму розкривали і отримували прямокутний брусочок з опуклим вічком літери у дзеркальному відображенні на кінці. Від брусочка обережно відпилювали конічний хвіст, так званий литник, а місце відпилювання зашліфовували — і друкарська літера була готова. З однієї матриці у буквовиливному пристрої можна було виготовити велику кількість однакових літер, ідентичних за кеглем і ростом.
Склад типографського сплаву — гарту, який використовував Й. Ґутенберґ, науковцям, на жаль, невідомий. Припускають, що він, крім свинцю, мав кілька інших компонентів. Досліджуючи сторінки ґутен-берґівської 42-рядкової Біблії, науковці дійшли висновку, що шрифти виготовлені з металу, який характеризується позитивними технічними якостями: низька температура плавлення (240—350°С) та високий ступінь текучості у розплавленому стані. Сплав швидко заповнював найтонші, навіть «волосяні» проміжки в буквовиливній формі, досить швидко застигав, не утворюючи при цьому ні тріщин, ні пухирців. Сплав був досить твердий, тому витримував довготривале натискування при друкуванні і добре «віддавав» фарбу на папір.
Технологія ґутенберґівського виливання літер до нас не дійшла, тому описане виготовлення Й. Гутенбергом літер за допомогою буквовиливного пристрою є науково обґрунтованим припущенням багатьох провідних іноземних і вітчизняних дослідників книги. Науці не відомо, як виглядали перші відлиті знаки, але до нашого часу зберігся відбиток контуру літери, випадково залишеної на поверхні складальної форми друкарем із Кельна Конрадом Вінтером у 1476 р. За своєю будовою літера наближена до сучасної: її ріст 24 мм. Для полегшення складання рядків у вер-статці літера мала з одного боку овальне заглиблення діаметром близько 3 мм, яке допомагало майстрові правильно встановити літеру. Це заглиблення стали називати теж сигнатурою.
Біографія та діяльність Йоганна Ґутенберґа 199
Літери одного комплекту шрифту певної гарнітури (однакові за рисунком вічка) і кегля викладали у спеціальну складальну касу. Це був відкритий зверху широкий плоский ящик, поділений на окремі гнізда для певних знаків. Розташування гнізд у касі, а також їх розміри залежали від частоти використання тих чи інших знаків у процесі складання друкарської форми. Складальні каси мали по 100 і більше гнізд, які містили всі малі та великі літери, знаки пунктуації, цифри, спеціальні знаки (номер, параграф, виноска, плюс, мінус і т. п.), а також елементи прогалинного матеріалу, які за своїм ростом були нижчі від літер. Прогалинний матеріал поділявся на три типи. Для забезпечення рівномірних відстаней між словами в рядку і чіткого форматування (виключення рядків) використовувалися різної товщини шпації та квадрати, для створення необхідної міжрядкової відстані (інтерліньяжу) — різної товщини шпони та реглети, для створення книжкових полів навколо тексту і заповнення простору навколо заголовків — бабашки і марзани.
При виготовленні необхідної кількості складальних знаків та елементів прогалинного матеріалу Й. Ґутенберґ, напевно, зіткнувся з багатьма труднощами, які доводилося долати самому, оскільки тут він був першопроходцем. Насамперед це стосується ускладнень накреслення літер у ґотичних шрифтах. Й. Ґутенберґ не брав за взірець мистецький рівень звичайних паперових рукописів або лубочних ксилографічних блокбухів, бо тоді першодру-ки не привернули б уваги заможних покупців і книгозбирачів. Треба було не тільки дорівнятися до мистецтва рукописної книги, а й піти далі, тобто забезпечити в друках естетику багато оформлених кольорових манускриптів. А для цього книги мали бути надруковані тільки Готичним шрифтом типу бастарда, літерам якого були властиві характерні готичні злами та різкий контраст товстих і тонких ліній.
У коштовних манускриптах каліграфи досягали краси і монументальності сторінок за рахунок різноманітності накреслень однакових літер, численних комбінацій скорочених форм слів, лігатур, надрядкових знаків (титлів) та ін.
Й. Ґутенберґ не тільки не відмовився від спрощення графіки ґотичних літер, а й пішов шляхом ускладнення та збагачення комплекту складального шрифту: він виготовив кіль-
Ka Варіантів деяких ЛІТер, ЛІгатур І Скорочень Складання рядків
слів. Тому складальна каса Й. Ґутенберґа мала ш допомогою
верстки не сто, а кілька сотень гнізд. Дослідники кни-ги підрахували, що для 42-рядкової Біблії було відлито 290 лише літер, з них 47 знаків для великих та 243 для малих. До них слід додати ЗНаКИ пунктуації, рІЗНІ ПОЗНачКИ, цифри,
різноманітний прогалинний матеріал. Для зруЧНОСТ1 при складанні касу було ПОДІленО На складальника.
ДВІ ЧаСТИНИ: у ГНІЗДаХ ВерХНЬОЇ ЧаСТИНИ МІСТИ- Із гравюри XVII cm.
верстатки.
Ізгравщи хуц ст
Складальна
каса "
інструменти
200 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Друкарський
верстат
Йоганна
Гутенберга.
Реконструкція.
лися великі літери та знаки пунктуації, а в гніздах нижньої — малі літери.
Щоби досягти краси коштовних манускриптів засобами складання, Й. Ґутенберґ вимагав від складачів ( а в його майстерні їх працювало шестеро) високої майстерності. В середньому за один робочий день, який узимку тривав 8 годин, а влітку — 16, вони складали всього лиш одну сторінку із двох стовпців.
Майстри складали за допомогою винайденого знову ж таки Й. Ґутенберґом спеціального інструмента — верстатки (можливо, виготовленої з дерева). Це був відкритий зверху і з одного боку довгастий ящик. Складач, читаючи аркуш із текстом, прикріплений до верхньої частини складальної каси, монтував із літер рядки. Щоби всі вони мали однакову довжину, між словами він вкладав або вий-
мав шпації різної ширини (робив форматування рядка). Складений на верстатці блок із кількох рядків потім викладався на окрему дошку, де версталися шпальти майбутнього видання.
Коли шпальти були зверстані, їх переносили до вдосконаленого Й. Ґутенберґом дерев'яного друкарського верстата. Дуже масивний верстат був міцно прикріплений до підлоги та стелі, щоби він не зміщувався при виготовленні відбитків. Пристосування для друку кріпилося на дерев'яних брусах із горизонтальними поперечками. В середній поперечці була вмонтована гайка, у котрій «ходив» дерев'яний гвинт. Внизу до гвинта була прикріплена натискна дошка преса — піан, під нею стояв плоский стіл — талер. Талер, на який клали складену друкарську форму,
Біографія та діяльність Йоганна Ґутенберґа 201
був змонтований так, що висувався з-під преса. Переміщуючи ходовий гвинт за допомогою важеля — куки, опускали піан і притискали аркуш паперу до поверхні друкарської форми, попередньо покритої фарбою.
Друкування на такому верстаті відбувалося наступним чином. На висунутий за допомогою каретки з-під преса талер клали друкарську форму. Щоби при друкуванні літери не розпадалися, її закріплювали гвинтами у рамці. Потім за допомогою шкіряної маци вкривали форму тонким шаром фарби. Після цього на друкарську форму накладали папір і талер з нею просували під прес. Обертанням ходового гвинта друкар опускав піан на папір і отримував відбиток. Для того щоби краї паперу не забруднювалися фарбою, існувало пристосування — декель, або тімпан. Посередині декеля внизу і вгорі були вмонтовані графійки — шипи, на які наколювали аркуші паперу. Завдяки їм друкарі досягали чіткого суміщення рядків на сторінках з обох боків аркуша — рядки чітко «лягали» один на один. Для зручності в роботі на графійки наколювали відразу багато аркушів. Цей стіс паперу притискали спеціальним маскуючим пристроєм — фрашкетом. Це була рамка з прикріпленим до неї картоном, на якому були вирізьблені «вікна» відповідно до розмірів зверстаних шпальт. Коли фрашкет лягав на аркуш, він не тільки притискав його, а й одночасно оберігав книжкові поля від забруднення фарбою. Задруковані аркуші розвішували на мотузках для просушування, оскільки перед друкуванням їх попередньо зволожували, щоби фарба краще переходила на поверхню паперу. Після закінчення роботи друкарську форму
розбирали, розкладаючи кожну літеру та знак на своє місце у складальній касі. Робота друкаря була трудомістка: за робочий день він міг зробити лише 500—600 відбитків.
Перші друкарські преси не збереглися, тому ґутенберґівський друкарський верстат відтворено за тими малюнками, які дійшли до нашого часу. Найдавніше зображення друкарського верстата міститься у книзі, надрукованій 1499 р.(Ліон). Це гравюра «Танок смерті», сюжет якої побудований на деяких етапах друкарського процесу. Ми бачимо складальну касу, складача, що тримає у руці верстатку і друкарський верстат, який приводять у дію двоє майстрів.
Мотиви зображення друкарського процесу були популярні у XVI ст. при виготовленні книговидавничих марок. Найдавніша видавнича марка із зображенням друкарського верстата (1507) належить відомому французькому гуманістові та друкарю Йодокусу Бадіусу Асцен-зію. А опис конструкції стану із використанням креслень уперше був оприлюднений тільки в 1607 р. (його виконав архітектор із м. Падуя Вітторіо Дзонко) у книзі, присвяченій конструюванню машин та механізмів.
У 1856 р. в м. Майнц під час ремонту підвалу будинку, де жив і працював Й. Ґутенберґ після повернення зі Страсбурга, були знайдені три дерев'яні деталі ґутенберґівського друкарського верстата. На одному з дубових брусів зберігся напис: «І MCDXLI G». Перша і остання літери — це ініціали Йоганна Ґутенберґа, а римські цифри посередині — дата 1441 р.
Реконструкція першого друкарського верстата Й. Ґутенберґа зберігається в музеї історії друкарства міста Ляйпциґ.
202 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Видавничий знак
французького друкаря
Бадіуса Асцензія —
одне із перших
зображень
друкарського
верстата.
Ксилографія.
Перша половина
XV сіп.