КНИГОДРУКУВАННЯ В НІМЕЧЧИНІ. Вожді Реформації — Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін та інші політичні «глашатаї духовної незалежності» — у своїх яскравих промовах і памфлетах
Вожді Реформації — Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін та інші політичні «глашатаї духовної незалежності» — у своїх яскравих промовах і памфлетах намагалися вирвати не тільки окремі європейські міста, а й цілі країни з-під впливу ідеології католицької церкви. Прості люди захоплено сприймали їхні натхненні заклики та ідейні гасла, найголовнішим із яких було — правити богослужіння в храмах не латиною, а рідною мовою.
У деяких країнах Європи вже почалося активне перекладання Біблії та церков-нослужбової літератури національними мовами. Нагадаємо, що перша європейська друкована повнооб'ємна 42-рядкова Біблія Йоган-на Ґутенберґа була надрукована латинською мовою (тираж — близько 200 примірників). Народ цієї книги не читав, бо не знав латини.
Книгодрукування в країнах Європи 291
Біблією користувалося вузьке коло заможних читачів, які отримали добру освіту в університетах або у спеціальних навчальних закладах закритого типу.
Починаючи з 20-х років XVI ст. і до кінця XVI ст. Біблія вже була перекладена майже всіма європейськими мовами: німецькою, голландською, англійською, датською, шведською, ісландською, угорською, хорватською, фінською, польською, словенською, румунською, литовською, чеською та багатьма іншими.
Релігійний і соціальний рух антифеодального характеру, початком якого став виступ М. Лютера у 1517 p., сприяв друкуванню рідною мовою багатотиражних дешевих книг і брошур політичного змісту.
У місті Віттенберзі друкар Ганс Люффт видав німецькою мовою переклади Мартіна Лютера: Новий Завіт (1522), П'ятикнижжя Мойсея (1523), повну Біблію (1534). Переклади М. Лютера друкувались і в інших містах Німеччини. Його книги продавалися на ярмарках дуже успішно — до 5000 примірників щотижня. Новий Завіт М. Лютера з 1522 по 1534 р. витримав 85 перевидань. А повна лютерівська Біблія за 40 років, починаючи з 1,534 p., була виготовлена у друкарні Г. Люффта загальним тиражем понад 100 000 примірників. Ще за життя М. Лютера перекладена ним Біблія у повному обсязі або частинами витримала 430 перевидань.
За друкування ілюстрованих листівок із текстами Томаса Мюнцера друкар Єронім Гольтцель був ув'язнений; у Ляйтщиґу в 1527 р. саксонський князь Ґеорґ Бородатий наказав стратити за розповсюдження видань із революційним змістом друкаря Ганса Гергота.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. у Німеччину поступово почали проникати ідеї гуманізму. Німецькі читачі дістали можливість ознайомлюватися з літературою античних класиків. Великі географічні відкриття та нові дослідження в галузі природознавства дали поштовх до діяльності літературно-мистецьких об'єднань, представники яких своїми виступами проти середньовічної схоластичної «вченості» сприяли формуванню нової книжкової тематики. Німецький гуманіст Себастьян Брант (1458—1521) написав антифеодальну сатиричну книгу «Корабель дурнів»; філолог, письменник, глава «південних гуманістів» Еразм Роттердамський (1469—1536) видав книгу «Похвала глугюті» (1511), у якій відкри-
то висміював невігластво, марнославство, лицемірство духовенства та феодальних вельмож. Книга витримала 27 перевидань. У Ба-зелі німецькою мовою вийшли енциклопедія з географії «Космографія, або Опис усіх країн світу» (1541) Себастьяна Мюнстера і «Анатомія» (1543) Андреаса Везалія. «Анатомія» — наукова праця про будову тіла людини — відкрито переслідувалася церковною цензурою. Швейцарський природодослідник і відомий бібліограф Конрад Гесснер у 1551— 1587 роках видав зоологічну енциклопедію «Історія тварин» у 5 томах. Один із провідних німецьких друкарів першої половини XVI ст. Якоб Кобель у місті Онпенгаймі друкував і науково-популярні видання, і суто наукові гуманістичні праці. У Майнці успішно продовжувала свою діяльність потужна друкарня родини Шефферів.
У другій половині XVI ст. одним із провідних книгодрукарських осередків Південної Німеччини став Франкфурт-на-Майні. Друкарі цього міста спеціалізувалися на виданні підручників, науково-популярних книжок з історії, географії, астрономії та права, а також художньої літератури. Ілюстрували франкфуртські видання такі відомі у той час художники, як Йост Амман, Віргіл Золіс, Ганс Зебальд Бегам та ін. Все сміливіше друкарі почали використовувати в книзі гравюру на міді.
До кінця XVI ст. німецькою мовою книги друкувалися вже у 140 містах. Але зі зростанням кількості друкарень і обсягу друкованої продукції наприкінці XVI ст. рівень художнього оформлення книг починає дещо знижуватися, майстерність складання, верстання та друку поступово погіршується, папір стає неякісним; у книгах різного змісту і призначення починають з'являтись однотипні прикраси, виконані в техніці гравюри на дереві.
На початку XVII ст. сили реформаторського руху значно послабилися, що призвело до посилення абсолютизму. Через численні релігійні та політичні протиріччя в країні спалахнула Тридцятилітня війна (1618—1648), після якої Німеччина опинилася на межі повного економічного занепаду. Постраждала і книгодрукарська справа. Погано віддруковані на неякісному папері книги майже не оздоблювались, і тільки окремі потужні поліграфічні підприємства забезпечували індивідуальне художнє оформлення книг науково-популярного характеру — видання з архітектури, при-
292 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.
Титульний
аркуш
Біблії.
Переклад
німецькою
мовою
Мартіна
Лютера.
Ксилографія.
Віттенберг.
1541 р.
Книгодрукування в країнах Європи 293
родничих наук, мандрівнича література та географічні атласи друкувалися з пишним бароковим оздобленням і численними ілюстраціями. Хорошу якість ілюстрацій давало друкування на мідних пластинах способом глибокого друку.
У другій половині XVII ст. головними осередками книгодрукування в Німеччині залишалися Ляйпциґ і Франкфурт-на-Майні (тут регулярно відбувалися книжкові ярмарки), пізніше до них приєднались Авґсбурґ, Нюрнберг1, Мюнхен і Відень. У Ляйпциґу книг видавалося набагато більше, ніж в інших містах Німеччини, а ляйпцизький книжковий ярмарок вважався найпрестижнішим.
У цей період почали формуватися нові погляди на книгодрукарську та книговидавничу діяльність: багато друкарів не хотіли обтяжувати себе придбаними раніше друкарнями і почали продавати свої підприємства, бо їх влаштовувала тільки практика замовлення видань власникам потужних поліграфічних підприємств. Книготорговці, навпаки, охоче почали приєднувати до своїх фірм окремі друкарні та словолитні, щоб мати можливість впливати на ринкову політику.
Книговидавці, аби отримати більш високий прибуток від видань, зменшували витрати на художнє оздоблення книг, а це, в свою чергу, негативно вплинуло на мистецький рівень друкованої продукції. Особливо низьким рівнем друку і художнього оздоблення відзначалася масова література.
Процес піднесення загальної книжкової культури в Німеччині намітився лише у другій половині XVIII ст. і був безпосередньо пов'язаний із розповсюдженням наукових і художніх творів літераторів, вихованих на ідеях так званого нового гуманізму доби Просвітництва. Літературна діяльність засновників німецької класичної літератури Ґотгольда Лессінґа, Йоганна Вольфґанґа Ґете та Фрід-ріха Шіллера була тісно пов'язана з боротьбою народних мас і новонародженого соціального прошарку — буржуазії — проти феодального засилля; у своїх творах вони пропагували ідеї «царства розуму», загальної політичної та громадської рівності.
Великий попит на друковане слово у XVIII ст. створив умови для виникнення численних газет і журналів. Під безпосереднім впливом французьких видань почала формуватися література розважального характеру. З'явився новий тип видань — альманахи. Найбільшої
популярності набули літературні альманахи, в яких співпрацювали провідні письменники та поети свого часу, зокрема Й.В.Ґете та Ф.Шіллер. Одним із найвідоміших був «Альманах муз», що видавався протягом 1796—1800 pp. німецьким поетом, драматургом і теоретиком мистецтва доби Просвітництва Ф.Шіллером.
За більш ніж двохсотлітній період (кінець XVI—XVIII ст.) розвитку книжкової справи німецька книга пережила значну еволюцію в галузі художнього оформлення видань: на зміну чітким і зрівноваженим елементам оформлення ренесансної книги кінця XVI — початку XVII ст. прийшли пишні барокові форми. В основному стали приділяти увагу художньому оформленню титульних аркушів і фронтиспісів, виконаних на мідних пластинах способом глибокого друку. Майже століття в німецькій розкішно оформленій книзі панували важкі багатопланові мідьорити барокового характеру. У середині XVIII ст. мистецький арсенал книги поповнився манірними віньєтками та заставками у стилі рококо, а наприкінці XVIII ст. — на початку XIX ст. книжкове мистецтво сприйняло естетику класицистичного стилю, для якого характерна відмова від пишних гравійованих на міді титульних аркушів і використання натомість в оформленні книг стриманих і навіть сухуватих друкарських орнаментально-декоративних прикрас.
Широковідомим книгодрукарським підприємством Німеччини у XVIII ст. стала фірма Брайткопфів. Іммануель Брайткопф, який вивчив усі тонкощі книгодрукарської справи, спрямував свою увагу на вдосконалення друкарського сплаву для виливання складальних шрифтів. У 1755 р. він розробив новий спосіб складання музичних творів рухомими нотними знаками, які винахідник виливав разом із нотними лінійками. Наприкінці століття фірма Брайткопфів стала найвідомішим спеціалізованим видавництвом нотної літератури у Європі.
Одним із провідних книговидавців другої половини XVIII ст. був Ґеорґ Гешен. Створена ним у Ляйпциґу в 1781 р. потужна книгодрукарська фірма об'єднувала видавництво, друкарню та словолитню. У цій фірмі Й.В.Ґете та Ф.Шіллер надрукували більшість своїх творів. Протягом 1794—1802 pp. ця фірма видала 42 томи творів К.М.Віланда. Велика кількість книг із маркою фірми Ґ.Гешена
294 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.
Зразок
титульного
аркуша,
оформленого
у бароковому
стилі.
Мідьорит
Шоста Аммана.
Франкфурт-
на-Майні.
1572 р.
була надрукована антиквеними шрифтами, виготовленими в класицистичному дусі.
У Відні з 1748 р. діяла відома книговидавнича фірма Томаса фон Траттнера, яка об'єднувала друкарню, словолитню, граверну і палітурну майстерні та паперову фабрику. Широкої популярності ця фірма набула завдяки виданням, надрукованим східними мовами. Шрифти для цих видань гравіював і виливав сам власник фірми. В цей період у середовищі німецьких митців книги та літераторів велося багато дискусій про графічні особливості антиквених і фрактурних шрифтів. Багато друкарів і видавців почали відмовлятися від традиційної фрактури, що базувалася на барокових формах
літер минулого століття, які відзначалися вигадливістю та кутастістю. Графіка цього шрифту вже не відповідала естетичним поглядам класицистичного стилю XVIII ст. Поширенню нових поглядів сприяло також розповсюдження у Німеччині чітких за своєю формою антиквених шрифтів француза П'єра Дідо.
Надмірна декоративність фрактурного шрифту наприкінці XVIII ст. призвела до рішучого протесту з боку митців і видавців книги. Виникла потреба або замінити фрактуру антиквою, або значно вдосконалити цей шрифт згідно з потребами нового часу. Переробкою графіки існуючої фрактури зайнялися такі відомі друкарі та різьбярі пуансонів і ксило-
Кншодрукування в країнах Європи 295
графи, як Йоганн Брайткопф (1719—1794) та Йоганн Фрідріх Унґер (1753—1804).
Й.Унґер у столиці Пруссії Берліні в 1780 р. заснував нову друкарню; згодом він отримав привілей друкаря Прусської академії мистецтв, у якій він, до речі, працював на різьбярському відділенні, навчаючи студентів ксилографічного мистецтва. Наприкінці XVIII ст. він видрукував багато творів Й.В.Ґете і Ф.Шіллера, а пізніше — книги ранніх романтиків. З 1790 p., отримавши монополію, Й.Унґер почав виготовляти на замовлення і на продаж у Німеччині антиквені шрифти, створені П.Дідо. Пізніше Й.Унґер разом із П.Дідо почали розробляти на основі фрактурної шрифтової графіки новий, сучасніший німецький шрифт, але успіху не досягли. Й.Унґер роботу над удосконаленням фрактури не припинив. Він зі своїм учнем Йоганном Губитцем розробив нову фрактуру і надрукував нею роман К.Моритця «Нова Цецилія» (1794).
У 1793 р. він опублікував пробні відбитки свого нового шрифту, написавши у передмові: «Головною моєю метою при виготовленні цих літер було... усунення багатьох зламів, щоби літери набули більшої визначеності, ясності та чіткості, з думкою про читачів зі слабким зором і з надією задовольнити небезпідставні скарги на неподобства у сприйнятті вигляду сучасного німецького шрифту».
Після смерті Й.Унґера його нова розробка фрактурного шрифту була забута, і лише майже через століття — у 1906 р. — унґерівські матриці знайшов провідний книговидавець Німеччини Карл Петель, що дало фрактурі Й.Унґера нове життя.
Наприкінці XVIII ст. у зв'язку з новими знахідками творів літератури та мистецтва класичної давнини при розкопках міст Геркуланума і Помпеї (розкопки почалися ще у 1748 р.) та під впливом популярної на той час книги «Історія мистецтва давнини» (1764), написаної німецьким істориком мистецтва, засновником естетики класицизму Йоганном Йоахімом Вінкельманом (1717—1768), у середовищі літераторів, науковців і художників почав формуватися рух неогуманістичного напряму.
У багатьох країнах Європи виникають численні науково-творчі об'єднання, які проголошують ідеї політичної, духовної та релігійної свободи людини. В цей період у Німеччині значно зменшилася кількість книг релігійного змісту, зате зросло видання книг науково-по-
пулярної та художньої літератури. Майстри образотворчого мистецтва почали приділяти велику увагу висвітленню побутових сцен із життя німецького бюргерства. Багато художників, які працювали в галузі живопису та станкової графіки, звернулися до книжкового мистецтва. Популярним ілюстратором у Німеччині на той час був живописець і графік Даніель Ходовецький (1726—1801), за походженням поляк, що створив понад 2000 офортів — станкових робіт (наприклад, «Автопортрет з родиною», 1771) та ілюстрації до творів В.Шекспіра, М.Сервантеса, Ґ.Лессінґа, Ж.-Ж.Руссо, Й.В.Ґете, Ф.Шіллера. Популярністю користувалися й невеличкі офорти художника Саломона Гесснера (1730—1788), які регулярно з'являлися на сторінках різноманітних альманахів.
Наприкінці XVIII ст. у зв'язку з реформою в книжковому мистецтві Європи (передусім Франції, Англії та Італії), а також із боротьбою провідних німецьких друкарів і книговидавців за використання в національній німецькій книзі популярних на той час антиквених шрифтів Ф.А.Дідо і Дж.Бодоні, в Німеччині було видано розкішні видання творів Й.В.Ґете, Ф.Шіллера, К.М.Віланда, надруковані на веленевому папері з використанням численних ілюстрацій.
Класицистична фрактура Йоганна Унґера. Берлін. 1793 р.
296 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII cm,
Офорти
Даніеля
Хпдовсщькогп
до альмшпхіп.
Берлін.
Кінець
XVIII cm.
Відомий книговидавець Фрідріх Бертух почав друкувати книги для дітей. Його серія «Книжка-картинка для дітей» — це альбоми із зображеннями рослин, тварин, птахів та предметів матеріальної культури з невеликими пояснювальними текстами.
Серія налічувала 24 томи, надруковані протягом 1790-1833 pp.
В цілому ж книжкова культура у Німеччині кінця XVIII — початку XIX ст. не піднімалася вище середнього рівня. Книгодрукування все ще страждало від постійних утисків князівської та церковної цензури, до того ж книговидавці не завжди мали можливість запрошувати провідних художників книги. Причиною було здешевлення книжкової продукції через численні підпільні перевидання книг популярних авторів — без ілюстрацій і з низьким рівнем художнього оформлення. На рівень друкарської культури певною мірою впливала і політика, яку проводили у своїх володіннях князі: вони надавали привілеї на право монопольного книгодрукування тим майстрам, які були близькі до князівського оточення та впроваджували ідеологію
свого патрона. А це стримувало можливості інших друкарів і книговидавців.
У Німеччині майже до середини XVI ст. в галузі мистецтва оздоблення книжкових оправ зберігався пізньоґотичний стиль. Майстри ще вживали старі штампи для прикрашання палітурних дерев'яних кришок, обтягнутих телячою шкірою, користуючись традиційними композиційними прийомами блінтового тиснення. Для штампів використовувалися зображення правителів, алегоричних фігур і геральдичних знаків.
Турбуючись про оздоблення оправ для своїх бібліотек, саксонські курфюрсти, баварські пфальцграфи, прусські герцоги та заможні патриції відкривали при дворах палітурні майстерні.
У цей період набули популярності оправи, оздоблені блінтовим тисненням, на лицьових кришках яких ретельно вмонтовувалися срібні пластини. Зображення на пластинах вирізьблювали ювеліри. Зокрема, знаменитий ювелір Айзенгойт виконав різьблення на сріблі для оправ книжкової колекції герцога Альбрехта Прусського та герцогині
Книгодрукування в країнах Європи 297
Анни Марії Прусської, що в подальшому отримала назву «срібна бібліотека».
Лише у другій половині XVI ет. німецькі майстри почали користуватися, крім дрібних штампів, штампами-ролями та штампами-пла-стинами, які перед тисненням на шкірі попередньо підігрівали. Поряд із блінтовим тисненням з'явилось і тиснення золотом. Але порівняно з блискуче оздобленими французькими оправами, виконаними у дусі естетики Відродження, німецькі оправи виглядали досить грубо.
Згодом під впливом кращих взірців французьких оправ почали входити в моду нові штампи — зображення гнучких лаврових гілок із листям та спіралеподібних прикрас. Пізніше цей (ггиль оздоблення оправ отримав назву а ля фанфаре.
У другій половині XVI ст. широковідомими стали шкіряні оправи, оздоблені палітурником Якобом Краузе (1531—1585), який працював у Дрездені в майстерні при дворі саксонського курфюрста Августа.
Розроблений Я.Краузе стиль золочення шкіряних оправ, що базувався на творчому досягненні майстрів-палітурників Італії та Франції того часу, тримався в Німеччині до першої половини XVII ст.
Багато шкіряних оправ, чудово оздоблених у ренесансному дусі, належать ще одному видатному німецькому палітурникові — Кас-нару Мойзеру, який почав працювати у Дрезденській придворній майстерні з 1578 р.
Наприкінці XVII — на початку XVIII ст., у добу розвиненого барокового стилю в мистецтві, в Німеччині набули популярності оправи, прикрашені золотим декором, для якого був характерний мотив розкритого віяла (у вигляді круга або півкруга). Цей стиль отримав назву левантель (a leventail). Він виник в Італії і досить швидко поширився по всіх європейських країнах, — крім, до речі, Франції.
Мистецтво оздоблення німецьких шкіряних оправ у XVII—XVIII ст. в цілому розвивалось (як і в багатьох європейських країнах) під безпосереднім впливом творчих досягнень французьких майстрів-палітурників. Хоча, зрозуміло, німецькі майстри, як і в інших країнах, вносили в композиції декоративних прикрас традиційні національні мотиви.
Прийоми оздоблення оправ, розроблені німецькими палітурниками, успішно перейняли країни північної Європи, де (як і в Німеччині, і в Голландії) традиційно виготовлялися
Ганс
Зебалы) Бегам.
Екслібрис.
МШыцшт.
Нюрнберг.
Середина
XVI ст.
пергаментні футляри для друків, скупо оздоблені блінтовим декором і золотим тисненням. Видання для постійного користування в побуті мали оправи з чистого пергаменту, який нагадував колір рогу. Такі оправи називалися роговими.
Наприкінці XVIII ст. в палітурних майстернях при дворах саксонських, баварських і прусських правителів книжкові оправи оздоблювалися в класицистичному дусі. Наприклад, для книжок прусського короля Фрідріха II оправи прикрашали тільки золотою рамкою і суперекслібрисом у вигляді зображень ініціальних літер, які вказували на приналежність книжок до королівських бібліотек, що були в Берліні, Рейнберзі та інших містах.
Учні великого А.Дюрера та художники його школи продовжували створювати екслібриси на замовлення патриціїв. У другій половині XVI ст. екслібриси розробляли такі відомі митці, як Ганс Зебальд Бегам (1500—1550) та Йост Амман (1539-1591). У XVII — першій половині XVIII ст. розвиток мистецтва німецького фігуративного екслібриса дещо сповільнився. Це сталося тому, що набула поширення мода на геральдичні екслібриси, у яких майже не використовувалися художньо виразні фігуративні композиції: головна увага в екслібрисах приділялася чіткому зображенню гербів замовників.
Але з розповсюдженням у Німеччині художнього стилю рококо мистецтво екслібриса знову віджило. Над створенням екслібрисів почали працювати такі відомі художники, як
298 КНИГОДРУКУВАННЯ В Ш-ШП ст.
Йогами
Вольфґаш'
Гете.
Екслібрис
Кепіхен
Шонкопф.
Мідьорит.
Берлін.
1767 р.
Д.Ходовецький, С.Гесснер та інші майстри офорту.
Нагадаємо, що великий Й.В.Ґете власними руками вирізьбив екслібрис для особистої бібліотеки Кетхен Шонкопф.
Починаючи з кінця XVIII — початку XIX ст. в Німеччині, як і в інших країнах Європи, виникла мода на збирання екслібрисів. Зокрема, багатотисячні колекції екслібрисів були зібрані бібліотеками Берлінського музею художніх ремесел і Спілки німецьких книгопродавців у м. Ляйпциґу.