Розвиток науки на початку ХХ ст. 1 страница
КНТЕУ
Опорний конспект лекцій
з дисципліни
«Історія України»
для студентів І курсу спеціальностей:
5.03050901 «Бухгалтерський облік»
5.03050801 «Фінанси і кредит»
5. 03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність»
5. 05170101 «Виробництво харчової продукції»
Підготував:
Викладач Олійник А.В.
Вінниця 2011 р.
ТЕМА 1. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
Основні поняття теми:
Народність, нація, національна самосвідомість, модерна політична нація, автономія, консолідація української нації, політизація суспільства, індустріалізація, модернізація суспільного життя, індустріальне суспільство, визвольний рух, аграрна реформа, політичні партії, асиміляція, етнос, експансія, метрополія, колонія, національна меншина, політична партія, промисловий переворот, протекторат, монополія, синдикат.
Соціально-економічний розвиток України у складі Росії та Австро-Угорщини.
Площа етнічних українських земель складала близько 700 тис. м2 (80% - Наддніпрянська Україна, 20% - Західна Україна.).
Населення Наддніпрянщини (перепис 19897 р.) – 23,5 млн. осіб:
- українці – 72;
- росіяни та білоруси – 13,1%;
- євреї – 8%;
- інші
Населення Західної України (перепис 1900 р.) – 5,96 млн. осіб:
- українці – 68%;
- поляки – 13,6%;
- євреї – 13,5%.
Адміністративно – територіальний поділ українських земель (на початку ХХ ст.)
| Наддніпрянська Україна | ||
| Київське генерал-губернаторство - Волинська, Подільська, Київська губернії | Малоросійське генерал-губернаторство - Чернігівська, Полтавська губернії | Генерал-губернаторство Новоросія Катеринославська, Таврійська, Херсонська губ. |
| Водночас значна частина українців проживала за межами цих губерній: в Чорноморській губ. Кубанській області, області Війська Донського, Курської, Воронезької, Мінської, Хомської та Гродненської губернії. | ||
| Західна Україна | ||
| Австрія | Угорщина | |
| Коронний край Галичина | Коронний край Буковина | Коронний край Закарпаття |
Русифікація (полонізація в Галичині, Румунізації в Буковині, мадяризація в Закарпатті) – сукупність дій та заходів царського уряду в Російській імперії, спрямованих на звуження й витіснення на другорядні ролі національних мов, культури, історії з одночасним висуненням на провідні позиції російської мови, культури, історії.
Приклад: Київ (перепис 1897 р.) – 54,4% жителів – росіяни, 22,1% – українці, Одеса – українців 16%
Розвиток промисловості
Наддніпрянщина:частка промисловості у народному господарстві – 48,3% (в середньому в Російській імперії – 40%). Працювало 8 тис. підприємств, більш як 800 тис. робітників.
Найпотужніші промислові регіони: Правобережжя – 46,5% всього обсягу виробництва (легка, харчова промисловість), Лівобережжя – 30,5% (харчова, машинобудівна промисловість), Південь – 23% (вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна промисловість).
Активний розвиток транспортної системи (довжина залізниць – 8,5 тис. км. – 1/5 частина всієї мережі Росії).
В межах загальноімперської економіки Україна виступала як головна вугільно —металургійна база, найпотужніший виробник цукру та товарного зерна. На 1914 р. українська промисловість становила 24,3% загальноімперської, даючи понад 70% продукції всієї видобувної промисловості Росії в цілому.
Частка українського виробництва в обробній промисловості Росії – лише 15%. Складно розвивалась текстильна, хімічна, поліграфічна та інші галузі легкої промисловості.
Криза 1900 – 1903 рр. особливо підірвала кам’яновугільну та металургійну галузі промисловості (в Криворіжжі в 1902 р. з 79 працювало лише 41 рудня. На півдні Наддніпрянщини з 56 доменних печей працювало лише 23) Випуск паровозів у Луганську та Харкові скоротився на третину. Склади цукрових з-дів були переповнені нереалізованою продукцією.
Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Внаслідок цього в промисловості відбувалась концентрація виробництва. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44% всіх промислових робітників, тоді як у США – 33%. П’ять металургійних заводів українського Півдня виробляли 25% загальноросійського виробництва чавуну, а українські цукрові заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського і Бобринського – 60% цукру-рафінаду.
Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворення монополій у металургійній, кам’яновугільній і залізорудній галузях. Створення великими банкірами та підприємцями монополістичних об’єднань дозволяло їм зміцнювати виробництво й отримувати прибутки навіть у кризові роки, а відсутність конкуренції давали також можливість завищувати ціни на свою продукцію й одержувати надприбутки.
Концентрація виробництва – зростання кількості великих підприємств і зосередження на них великої частини засобів виробництва, які має суспільство, робочої сили та продукції.
Монополія– 1. виняткове право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності.
2. це велике підприємство, фірма чи об’єднання (спілка), що концентрує в своїх руках значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку.
Синдикат – монополістичне об’єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізації продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.
Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості Наддніпрянської України на початку ХХ ст. стали синдикати.
Найбільші монополістичні об’єднання Росії, які діяли у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
| Назва | Вид | Рік зас-нування | Господарська спеціалізація |
| Всероссийское общество сахарозаводчиков | Синдикат | Виробництво і продаж цукру | |
| Продамет | Синдикат | Виготовлення і продаж металопродукції | |
| Продуголь | Синдикат | Видобуток і продаж вугілля | |
| Урожай | Синдикат | Виробництво і продаж сільськогосподарських машин та знарядь | |
| Продаруд | Синдикат | Видобуток і продаж залізної руди в Криворізькому басейні | |
| Ропит | Трест | Пароплавство на Чорному та Азовському морях | |
| Паровозній союз | Синдикат | Паровозобудування | |
| Продвагон | Синдикат | Виготовлення і продаж вагонів | |
| Проволока | Синдикат | Виготовлення і продаж дроту | |
| Наваль-Россуд | Трест | Суднобудування | |
| Трубопродажа | Синдикат | Виготовлення і продаж труб | |
| Гвоздь | Синдикат | Виготовлення і продаж цвяхів |
Особливістю монополій на українських землях було те, що їх в основному контролював іноземний капітал — британський, французький, бельгійський і німецький.
Для промисловості Наддніпрянщини був характерний нерівномірний її розвиток у регіонах. Основне промислове виробництво зосереджувалося на Півдні та Сході України. На Лівобережжі переважало сільське господарство. На Правобережжі також переважав аграрний сектор і пов'язані з ним легка та харчова галузі промисловості.
Від кінця 1909 р. розпочалося економічне піднесення, що тривало до початку Першої світової війни. На 1913 р. Наддніпрянщина стала основним виробником багатьох видів продукції у Російській імперії.
Випуск основних видів продукції промисловості в Наддніпрянській Україні порівняно із загальноімперським v 1913 p.
| Назва | Кількість, % |
| Чавун | 69 % |
| Вугілля | 78 % |
| Залізна руда | 23,39 % |
| Продукція машинобудування і металообробки | 20,2 % |
| Сільськогосподарські машини | 50 % |
| Транспортне машинобудування | 40 % |
| Цукор-пісок | 78-85 % |
| Цукор-рафінад | 73-75 % |
Запитання:
1. Яких видів продукції в Наддніпрянській Україні виготовляли більше ніж половину від загальноімперського виробництва?
- Чи можна зробити на підставі наведеної інформації висновок про те, що промисловість Наддніпрянщини у складі загальноімперської мала характер сировинного придатка, а не виробника готової продукції? Обґрунтуйте свою думку.
Західна Україна
Промисловість Західної України у Західній Україні розвивалася надзвичайно нерівномірно. Понад 94 % промислових підприємств краю зберігали ремісничий характер. У Галичині всі інші галузі випереджала нафтовидобувна промисловість. На початку XX ст. на Галичину припадало 5 % світового виробництва нафти. У 1913 р. іноземний капітал контролював 78 % видобутку нафти.
Друге місце у структурі західноукраїнської промисловості посідала деревообробна промисловість. Від початку XX ст. щороку в краї вирубувалося близько 10 млн. м3 деревини, яка постачалася звідси до центральних провінцій Австро-Угорщини. Поступово зростали швейна, взуттєва й килимарська промисловість. У Західній Україні з'являються філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій — «Сіменс», «Фіат» тощо. Однак, Західна Україна залишалася сировинним придатком центральних провінцій Австро-Угорщини та ринком збуту для їхньої продукції.
Розвиток сільськогосподарської промисловості
Hа початку XX ст. в сільському господарстві українських земель тривали процеси, започатковані аграрними реформами в Росії (1861 р.) і Австрії (1848 p.), a саме:
* перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;
* зростання товарності господарств;
* поява надлишку робочої сили;
* впровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури.
Напередодні Першої світової війни малоземельні й безземельні селяни в Наддніпрянщині становили щонайменше 80 % селянства, а заможні селяни — лише 5 % .
Провідну роль у сільському господарстві Наддніпрянської України відігравало товарне зернове виробництво. На початку XX ст. в краї збирали понад 75 % загальної кількості озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася й поглиблювалася сформована в попередньому столітті районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі й Слобожанщині — товарне бурякове виробництво та вирощування тютюну. Тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва посідало досить незначне місце.
У Західній Україні в сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота і лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів.
Іншою прикметною рисою була боротьба селян і поміщиків за сервітути. На судові процеси з цього приводу селяни витратили понад 20 млн. гульденів, проте лише у 2 тис. випадків із 32 тисяч вони домоглися свого.
Сервітут — установлена законом або звичаєвим правом можливість користуватися (частково або спільно) чужою власністю. На правах сервітутів селяни разом із поміщиками користувалися лісами, пасовищами, луками тощо.
На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки вирощеної сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу.
Українські селяни, господарюючи в ринкових умовах, стикалися з багатьма складними проблемами — збут продукції, придбання техніки, отримання позик у банках тощо. Для багатьох із них самостійне розв'язання цих проблем було надзвичайно складним процесом. Селяни, а також міське дрібно-ремісниче населення й робітники за допомогою українських громадських діячів об'єднувалися в різноманітні кооперативи — споживчі, виробничі, кредитні тощо. У тогочасних політичних умовах кооперативний рух для українців став засобом захисту їх соціально-економічних інтересів, сприяв формуванню вмінь брати участь у діяльності самоврядних економічних організацій, був школою підготовки майбутніх громадських діячів.
Кооператив— добровільне об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.
Артіль – одна з форм кооперативного об’єднання, товариство повноправних осіб, що об’єдналися для трудової, виробничої мети.
У Наддніпрянській Україні багато зусиль для заснування нових кооперативів докладав «артільний батько» Микола Левитський, який ще в 1887 р. організовував перші хліборобські спілки (артілі) в краї. Він створював також перші виробничі артілі в містах. Поширенню кооперативного руху сприяли численні статті М. Левитського про кооперацію та видана в 1901 р. брошура «Спілкова умова для хліборобських спілок».
У 1914 р. на селі та в містах діяло 3020 споживчих і 2477 кредитових кооперативів. За цим показником Наддніпрянська Україна посідала перше місце в Російській імперії.
На Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об'єднувалися в кооперативний союз «Селянська каса» (1903 р.). На Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитові спілки входили до угорських кооперативних союзів.
Земельна реформа П. Столипіна (див. таблицю на стор. 11)
Проблеми становлення та консолідації української нації
У другій половині XIX ст. після ліквідації феодально-кріпосницьких відносин на всій території України значно посилився i прискорився процес консолідації української нації на етнічній основі.
Нація - велика спільність людей, які усвідомлюють єдність своїх політичних, господарських та культурних інтересів під час формування їx спільної території, економічних зв'язків, літературної мови, національної держави або масової боротьби за її створення.
Консолідація української нації - процес, що відбувається під впливом модернізації i характеризується усвідомленням великою спільністю людей необхідності створення власної національної держави на основі єдності й кордонів території проживання, формування та поширення єдиної літературної мови, культури, зміцнення економічних зв'язків.
Biн проявився насамперед у розвитку національної самосвідомості, що стала консолідуючим чинником української спільноти. Визначальну роль у цьому процесі відігравала більша частина українських земель, відома під назвою Наддніпрянської України. Саме вона, об'єктивно сформована на базі давніх великих історико-географічних регіонів, становила компактну цілісність, без якої не могла існувати ані українська народність, ані українська нація.
Чинники, що впливали на формування української нації та обумовили особливості цього процесу
· Утвердження ринкових відносин
· Зміцнення внутрішньо економічних українських зв'язків
· Суперечливий розвиток української економки у зв'язку i пepeплeтeннi з економікою
· Російської імперії i Австро-Угорської монархії
· Зміни у соціальній структурі населення: поява вільного сільського населення, формування промислових po6iотників, збільшення національної інтелігенції, зростання кількості підприємців.
· Русифікація i полонізація міст України
· Посилення міграційних процесів внаслідок надлишку трудових pecypciв на селі
· Посилення процесу національної ідентифікації серед українських переселенців
· Імперська політика спрямована на заохочення міграції російського населення в українські регіони, де розгорталася модернізація
· Відсутність власної держави
Подальша консолідація української нації тісно пов'язана iз особливостями модернізаційних процесів, що охопили вci сфери життя суспільства. Вона супроводжувалась зростанням населення на всій території українських земель, що відбувалося як за рахунок природного приросту, так i внаслідок переселення на ці землі, зокрема i представників інших національностей. На початку XX століття населення українських земель стає все більше багатонаціональним. За свідченням дocлiдникa А.Пономарьова, більшість населення в українських землях складали українці - 72%, росіян нараховувалося - 12%, євреїв - 8%», німців - 2%, поляків - 1,2%, білорусів i татар - по 0,9%, молдаван - 0,8%, греків i болгар - по 0,3%, чехів - 0,2 %, вірмен - 0,05%, караїмів i турків - по 0,03%, циган, естонців, латишів - по 0,01 %, представники інших національних груп - 0,5%. Причому етнічний склад різних регіонів був не однаковим, що пояснювалось різною історичною долею населення того чи іншого регіону та характером модернізаційних процесів. За таких умов постало питання становлення модерної нації, адже людині, щоб вбудуватися у світі, який швидко модернізувався, потрібно було - змінювати масштаби i самоутверджуватися, ідентифікуючи себе не з маленькою місцевою групою (сім'я, громада, поселення), а з великими спільнотами такими як нація.
Tepмін «модерна нація» утвердився у вітчизняній політичній думці на початку XX ст.
В умовах модерної доби українці, як етична нація, стали рушійною силою для створення національної держави. На початку XX ст. національний рух охопив вci верстви українського населення. Лідери цього руху почали усвідомлювати, що українська модерна політична нація повинна творитися не лише етнічними українцями, а й національними меншинами, якімешкають в Україні.
Проте, тісного взаємозв'язку між розвитком економіки, культури i мови i процесом консолідації нації на рубежі XIX-XX ст. не склалося. Політика правлячих кіл Pocii та Австро-Угорщини об'єктивно призводила до денаціоналізації українського населення. Перешкодою у розвитку національної свідомості був i недостатній рівень освіченості населення. Нарешті сама наявність російсько-австрійсько-угорського кордону ускладнювала економічні, суспільно-політичні та культурні зв'язки міжзахідними i східноукраїнськими землями. Це створювало нaйcильнiший негативний вплив на процес становлення i консолідації української модерної нації, який мir би бути завершений лише за умови возз’єднання українських
Українські землі у складі Російської імперії
| Етапи розвитку | 1900-1903 рр. – світова економічна криза, особливо в металургійній та кам’яновугільній галузях; 1904-1909 рр. – депресія (застій) економіки; 1910-1913 рр. – економічне піднесення |
| Промисловий розвиток | · Концентрація виробництва: скорочення дрібних підприємств, збільшення великих. · Створення акціонерних товариств. · Монополізація виробництва: об’єднання підприємств певної галузі чи місцевості (монополії) регулювали об’єм виробництва, розподіляли ринки збуту, встановлювали ціни. Найпоширеніший вид монополії – синдикати («Продамет», «Продвугілля»). · Посилення економічної залежності України внаслідок вивезення дешевої сировини і ввезення дорогої готової продукції |
| Аграрний розвиток | · Поміщицьке землеволодіння при селянському малоземеллі. · Посилення спеціалізації районів: Степова Україна – зернові, Правобережжя – технічні культури (тютюн, цукрові буряки). · Провідна роль зернового виробництва (75% загальноімперського врожаю). · Аграрне перенаселення спричинило заробітчанство. · Розгортання кооперативного руху (засновник – М. Левитський) |
| Місце України в господарській системі Росії | · Розвиток видобувних галузей і галузей первинної переробки. · Відсутність завершених економічних циклів. · Однобічна структура сільськогосподарського виробництва. · Сума стягуваних податків на 50% перевищувала суму видатків на потреби України |
Створення українських політичних партій
| Назва партії | Рік створен-ня | Лідери | Мета | Діяльність |
| Революційна українська партія (РУП) від 1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) | 1900, Харків | М. Міхновський (офіційно не належав до партії, автор програми «Самостійна Україна»), Д. Антонович, Б.Камінський, М. Русов | Незалежна Україна будь-якими засобами. Пізніше – автономія України | · Створення широкої мережі осередків. · Видання газет і брошур. · Пропаганда в селянському середовищі. |
| Українська соціалістична партія (УСП) | Б. Ярошевський, М. Меленевський-Басок | Демократична Українська Республіка із суспільною власністю на засоби виробництва | Союз із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі із самодержавством | |
| Українська народна партія (УНП) | М. Міхновський, О. Макаренко | Незалежність України | Активна пропаганда серед різних верств населення | |
| Українська соціал-демократична спілка («Спілка»), вийшла з РУПу | М. Меленевський-Басок | Соціалістична революція в союзі з російськими соціал-демократами | 1905 р. – входження до меншовицької фракції РСДРП | |
| Українська соціал-демократична партія (УСДП) | В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш | Автономія України | - Пропаганда серед селян і робітників. - Прагнення поєднати марксизм із націоналізмом | |
| Українська демократично-радикальна партія (УДРП) (на базі Демократичної та Радикальної партій) | А. Лотоцький, Є. Чикаленко, Б. Грінченко | Автономія України, встановлення конституційної монархії | Пропаганда серед різних верств населення |
Україна в роки буржуазно-демократичної революції 1905-1907рр.
| Причини революції | · Економічна криза 1900-1903 рр. · Поразка Росії у війні з Японією 1904 – 1905 рр. · Невирішені аграрне, робітниче, національне питання. · Нагальність політичної реформи, залучення буржуазії до управління державою. · Поширення марксистських ідей, діяльність революційних організацій |
| Привід до революції | 9 січня 1905 р. – «кривава неділя» - розстріл мирної робітничої демонстрації в Петербурзі за наказом російського царя Миколи ІІ |
| Періоди | Основні події |
| І період. Наростання революції (січень – жовтень 1905 р.) | · Масові страйки робітників. · Створення в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому тощо рад робітничих депутатів, які взяли на себе керівництво боротьбою. · Поширення в Україні профспілкового руху з такими вимогами: - встановлення робітничого контролю над виробництвом; - 8-годинний робочий день; - Зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях. · Селянські виступи, здебільшого повстання на броненосці «Потьомкін», очолюване українцями Г. Вакуленком та О. Матюшенком. |
| І період. Наростання революції (січень – жовтень 1905 р.) | · Початок жовтня 1905 р. – загальноросійський політичний страйк (в Україні страйкувало 120 тис. робітників) з такими вимогами: - 8-годиний робочий день; - встановлення демократичних свобод; - знищення самодержавства; - скликання Установчих зборів. |
| ІІ період. Пік революції (жовтень – грудень 1905 р.) | · 17 жовтня 1905 р. – маніфест Миколи ІІ: - проголошення громадських прав і свобод, особистої недоторканості; - дозвіл на створення політичних партій; - скликання Державної Думи як законодавчого органу імперії. · Початок формування багатопартійної системи. · Виступи в армії та на флоті: - листопад 1905 р. – повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. - листопад 1905 р. – виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським. · Грудень 1905 р. - збройні виступи робітників Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва під гаслом «Геть самодержавство!», організовані більшовиками, анархістами, есерами. |
| ІІІ період. Поступовий спад революції (січень 1906 – червень 1907 р.) | · Скликання І та ІІ Державних Дум. · Зменшення кількості страйків і виступів. · Початок придушення революції: арешти, обшуки, каральні експедиції тощо. · Поширення терористичних методів боротьби серед революціонерів. |
| Результати російської революції 1905-1907 рр | · Завершилася поразкою, не вирішила завдань, які стояли перед нею. · Сприяла проведенню реформ. · Сприяла активізації українського національного руху. · Скасовано викупні платежі селян на землю, сплачувані з 1861 р. · Початок парламентської діяльності українських політичних сил |
Український національний рух під час революції 1905-1907 рр.
| Основні вимоги | · Відновлення української автономії. · Ліквідація мовно-культурних заборон і обмежень. · Навчання в Україні має вестися рідною мовою. · Заснування культурно-освітніх гуртків і товариств. · Видання україномовної літератури. |
| Поштовх до розвитку | Листопад 1905 р. – закон, що дозволяє видання літератури національними мовами, створення культурно-освітніх національних товариств, відкриття національних театрів. |
| Напрямки діяльності | · Поява української преси. Перші газети – «Хлібороб» (листопад 1905 р.), «Громадська думка» (грудень 1905 р.). Усього у 1905-1907 рр. виходило 24 українських видань. · Заснування культурно-освітніх товариств «Просвіта»: перше – в Одесі (жовтень 1905 р.), до середини 1907 р. створено 35 організацій. · Відкриття україномовних відділень у Харківському та Одеському університетах. · Участь українських політичних сил у роботі Державних Дум Росії. |
Участь українських політичних сил у І та ІІ Державних Думах
| І Дума | ІІ Дума | |
| Час існування | 27 квітня – 8 липня 1906 р. | 20 лютого – 2 червня 1907 р. |
| Участь політичних партій | Бойкот виборів українськими та російськими соціал-демократами | Усі політичні партії |
| Депутати від України | 102 особи | 102 особи |
| Чисельність Української громади | 45 осіб | 47 осіб |
| Програма громади | · Федералізація Росії. · Запровадження української мови в народній школі як мови викладання | · Автономія України. · Запровадження української мови в народній школі, суді й церкві. · Створення кафедр української мови літератури, історії в університетах. · Підготовка українських учителів в учительських семінаріях. |
| Видання громади | Журнал «Український вісник» | Часопис «Рідна справа – Думські вісті» |
| Розпуск Думи | 8 липня 1906 р. – Микола ІІ розпустив І Думу за день до запланованої промови української громади з програмними вимогами | 3 червня 1907 р. – розпуск ІІ Думи Миколою ІІ. Новий виборчий закон забезпечував поміщикам і буржуазії перевагу в Думі. Поразка революції, встановлення Третьочервневої монархії. |
Столипінська аграрна реформа
| Роки проведення | 1906-1911 рр. | |
| Причини | Гальмування капіталістичних відносин у сільському господарстві внаслідок: · панування селянської общини; · кругової поруки у сплаті податків; · малоземелля селян | |
| Мета | · створення заможного селянства як опори існуючої влади. · Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. · Вирішення проблеми аграрного перенаселення | |
| Зміст | · Ліквідація обов’язкової селянської общини. · Надання селянинові права на відруб – приватну землю одним масивом – та хутір. · Дозвіл на вільну купівлю-продаж землі за кредитної допомоги Селянського земельного банку · Угіддя (ліс, сіножаті) – у спільному користуванні. · Переселення бажаючих малоземельних селян у східні райони Росії – на Далекий Схід, до Сибіру, Середньої Азії; з України виїхало близько 1 млн. селян. | |
| Особливості в Україні | · Активний процес купівлі-продажу землі, зокрема поміщицької. · На Правобережжі й Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту приватну власність. · Вихід з общини 48% селянських господарств на Правобережжі, 42% - на Півдні, 16,5% - на Лівобережжі. | |
| Результати | Негативні | · Розорення малоземельних селян. · Подальше розшарування українського села та загострення соціальних суперечностей. · Низька продуктивність і низька товарність бідняцьких господарств. · Наростання соціальної нестабільності в селі. · Через погану організацію переселення в Україну повернулося 68,5% переселенців |
Столипінська політична реакція