Розвиток науки на початку ХХ ст. 6 страница

 

Отаманщина

Суть § Комплектування військових частин для конкретного отамана. § Призначення отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброю, висловлював лояльність до Директорії, заявляє про боротьбу з більшовиками. § Фінансування отаманів за рахунок державної казни. § Відсутність будь-якого контролю над отаманами. § Перехід отаманів на бік більшовиків, якщо ті пропонували кращі умови (січень 1919 р. – М. Григорєв, Д.Терпило (Зелений)
Причини § Різке погіршення економічної ситуації в Україні. § Розвал фронтів. § Накопичення великої кількості зброїв в населення. § Недалекоглядність політики національних українських урядів щодо воєнного питання. § Прагнення селян захиститися від анархії (безвладдя)
Впливові отамани § Зелений (Д. Терпило): Київщина; § М. Григор’єв: Херсонщина, Миколаївщина, Черкащина; § Н. Махно: Таврія, Катеринославщина; § Ангел: Чернігівщина; § Божко: Катеринославщина.
Результати § Фактична ліквідація центральної влади. § Посилення анархії, криміналізація суспільства. § Ізоляція більшості отаманів.

 

Антибільшовицький опір в Україні (1919 р.)

• Українські соціал-демократи і есери (соціалісти-революціонери) організували повстанські заго­ни (під проводом Зеленого, Струка, Соколовського). В травні 1919 р. ці загони ведуть збройну боротьбу проти радянської влади. • В районі Олександрівська, Катеринослава, Кременчука, Черкас спалахнуло повстання, яке очо­лив командувач 6-ї дивізії Григор'єв (травень 1919 р.). • Невдоволення політикою більшовиків виявляється у 3-й бригаді Задніпровської дивізії під ко­мандуванням Н.Махна. Н.Махно, що уклав союз з більшовиками під час бойових дій, відмовляється від співпраці і з загоном у 300 бійців уходить на Правобережжя.

На початку 1919 р. Добровольча армія Денікіна отримує кредит від США і зброю від Антанти. Це дало змогу Добровольчій армії активізувати свій наступ у Донбасі (розпочатий ще наприкінці 1918 р.).

В травні 1919 р. Денікін зайняв Луганськ, в липні — Харків, Катеринослав, в серпні — Київ. На окупо­ваній Денікіним території України було створено області: Харківська, Київська, Новоросійська. їх очолювали генерал-губернатори, призначені Денікіним. Повноваження генерал-губернаторів були необмеженими.

Денікінський режим в Україні

• Принципи політики Денікіна: єдина, неподільна Росія: знищення більшовизму; тимчасова війсь­кова диктатура до закінчення війни. • Введено смертну кару за участь у повстаннях, більшовицьких організаціях, дезертирство з ар­мії. • Відновлювалось поміщицьке землеволодіння. • Введено податок з селян, третину врожаю селяни повинні були віддавати поміщику безкоштов­но за користування землею. • Селяни повинні були вносити також продовольчий податок на потреби армії (5 пудів зерна з де­сятини землі). • Було подовжено робочий день (до 11-12 годин). • Профспілки, створені в 1917-1918 рр., були розпущені. Замість них організовувались інші, лоя­льні до режиму. • Українська культура, мова зазнавали утисків

Денікінський режим викликав невдоволення серед населення в Україні. Навіть міське населення се­реднього достатку незабаром відмовилось від підтримки військової диктатури Денікіна.

 

Форми опору денікінському режиму

• Підпільні організації під проводом Зафронтового бюро, створеного в липні 1919 р. за ініціати­вою КП(б)У. • Дезертирство селян і робітників з армії Денікіна. • Відмова селян постачати продовольство на потреби армії Денікіна. • Партизанські загони. • Повстання селян. • Боротьба з армією Денікіна повстанської армії Махна (махновці в 1919 р захопили Кривий Ріг, Олександрівськ, Нікополь, Бердянськ. Перекоп. Каховку та ін. міста).

Боротьба народу з денікінською армією створила сприятливі умови для контрнаступу радянських військ, що розпочався 11 жовтня 1919 р.

В березні 1920 р. склав зброю останній осередок денікінців — Новоросійськ.

 

Відносини Польщі і УСРР в 1920 р.

• Уряд УСРР при підтримці РРФСР запропонував Польщі укласти мирний договір, визначити кор­дон між Польщею і УСРР • УСРР і РРФСР були згодні на значні територіальні поступки. • УСРР і РРФСР вважали можливим встановити кордон на схід від "лінії Керзону" (лінія Керзона — східний кордон Польщі, встановлений Антантою в 1919 р., набула назву за іменем міністра закордонних справ Англії лорда Керзона). • Уряд Польщі від пропозицій УСРР і РРФСР відмовився, бо сподівався у ході війни захопити всю Галичину і Волинь.

 

Лінія Керзона

 

В квітні 1920 р. представники УНР (за дорученням С Петлюри) і уряду Польщі почали переговори у Варшаві Підсумком переговорів стала Варшавська угода - документ, що визначив принципи відносин УНР і Поль­щі. Варшавська угода складалася з політичної, економічної і військової конвенцій("конвенція" — угода).

 

Зміст Варшавської угоди

Політичні, економічні питання Військові питання
• Польща визнає УНР і владу Директорії. • Кордон між Польщею і УНР встановлюється по лінії, на яку вийшли війська Пілсудського (до рік Збруч і Горинь). • УНР вводить спільну з Польщею валюту. • Права польських землевласників на землю зберігаються. • УНР погоджується на підпорядкування україн­ських залізниць польському управлінню. • Збройні сили Петлюри підпорядковуються польському командуванню. • Утримання польських військ в Україні здійснюється за рахунок українського уряду. • Озброєння петлюрівських дивізій здійснює польський уряд. • УНР і Польща домовляються вести спільні бойові дії проти Росії і радянської України.

Варшавська угода була таємним документом, що не підлягав ратифікації (затвердженню законодав­чими органами). Найближчі соратники С.Петлюри — В.Винниченко, М.Грушевський та інші — засу­дили підписання Варшавської угоди, бо вона мала принципові вади.

 

Принципові вади Варшавської угоди

• УНР опинялась в залежному від Польщі становищі. • Суперечила договору про "злуку" (об'єднання УНР і ЗУНР). • Створювала умови для "законного" скасування ЗУНР. • В межах Польщі залишалися українські землі: Холмщина, Підляшшя, Посян'є, Лемківщина, За­хідна Волинь, Східна Галичина, частина Полісся.

В квітні 1920 р. наступом польсько-українських військ на територію України і Білорусії почалась ра­дянсько-польська війна.

 

Наступ польсько-українських військ в Україні

• 25 квітня 1920 р. армії Польщі і УНР почали наступ на Київ і Правобережну Україну. • Мета наступу — оточити і знищити радянські армії Південно-Західного фронту. • Чисельність армії УНР складала 15 тис. чол., Польщі — 40 тис. • На бік Польщі перейшли дві бригади УГА. • Війська Пілсудського захопили Житомир, Бердичів, Коростень і 7 травня 1920 р. увійшли до Ки­єва. Потім вони переправились на лівий берег Дніпра і продовжили наступ. • Населення зустріло польську окупацію вороже. • Радянські армії Південно-Західного фронту отримали поповнення за рахунок боєздатних час­тин, що були перекинуті з інших фронтів (Кавказького, Туркестанського, з-під Перекопу та ін.). В травні 1920 р. спільний наступ польської армії і військ УНР було зупинено.

УСРР і РРФСР об'єднали збройні сили і у травні 1920 р. розпочали контрнаступ.

 

Контрнаступ радянських військ в Україні

• Контрнаступ розпочався 26 травня — 5 червня 1920 р. 1-ша Кінна армія здійснила прорив поль­ської оборони під Уманню. • Радянські війська захопили Житомир, Бердичів, форсували Дніпро на північ від Києва і створили для польської армії загрозу оточення. • Польська армія почала відступати. 12 червня радянські війська увійшли в Київ. • Одночасно розпочався наступ радянських військ у Білорусії. • В липні Західний фронт провів наступ на Варшаву, Південно-Західний — на Львів. • Між Збручем, Дніпром, Південним Бугом радянські війська зустріли стійкий опір армії С.Петлюри і біло­гвардійських загонів. Навіть після підписання перемир'я між Польщею і Радянською Росією та Україною армія С.Петлюри продовжувала бойові дії на Правобережжі до повного виснаження сил та ресурсів. У листопаді 1920 р залишки військ Петлюри відступили на територію Польщі • У серпні—вересні 1920 р. радянські війська, що не змогли взяти ані Варшаву, ані Львів, почали відступ у район Бердичева і Житомира.

Завершення польсько-радянської війни 1920 р.

• Війна виснажила сили противників, тому в жовтні 1920 р. Польща — з одного боку, Радянська Росія і УСРР — з другого доходять згоди щодо припинення бойових дій (перемир'я). • В 1921 р. у Ризі було підписано мирний договір (Ризький мирний договір)*. Згідно з цим доку­ментом Польща визнавала УСРР. До Польщі відходили Західна Волинь, Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західне Полісся, • Польща зобов'язувалась додержуватись національних прав українців, що мешкали на її теренах.

 

В 1920 р. радянські війська провели наступ ще на одному фронті - в районі Криму, Перекопу, Кахо­вки. Тут знаходились рештки денікінських військ, а також білогвардійські війська (білогвардійці — прибічники повернення монархії), евакуйовані кораблями Антанти з Одеси і Новоросійська. Очолю­вав ці війська барон, генерал П.Врангель.

Україна в планах Врангеля

• Остаточна мета Врангеля — відновлення "єдиної і неподільної" Росії, знищення більшовицької влади. • Проголосивши себе головою уряду Півдня Росії, намагався створити незалежну Кримську республіку (вважав це тимчасовим заходом). • Війська Врангеля розпочали наступ саме тоді, коли радянські війська вели бойові дії під Києвом (чер­вень 1920 р.). Це мало полегшити Польщі перемогу над Радянською Росією і Україною. • Врангель провів переговори з делегацією УНР. Домовитись про союз з УНР не вдалося, тому що Врангель не визнавав незалежності України. • Врангель намагався укласти військовий союз з Махно, але успіху не мав. Махно перейшов на бік більшовиків

Наступ військ Врангеля

• В червні 1920 р. армія Врангеля (що називала себе Руською армією) намагається прорватися з Криму, розбивши 13-ту радянську армію, що блокувала вихід з Кримського півострова на мате­рик.

• У запеклих боях в районі Перекопу, Чонгарських укріплень, Каховки армії Врангеля вдається вийти на лінію Херсон—Нікополь—Бердянськ.

• В липні—серпні 1920 р. армія Врангеля веде бої за Олександрівськ, місто кілька разів переходить з рук у руки. Просунутися вглиб України врангелівським військам не вдалося.

В жовтні з району Каховки почався наступ радянських військ. 7 листопада 1920 р., з величезними втратами, Червона Армія увірвалася в Крим. Уціліла частина армії Врангеля евакуювалася до Туреччини.

 

Армія Махна в листопаді 1920 р. — серпні 1921 р.

§ Армія Махна, що уклала угоду з більшовиками, бере участь в розгромі військ Врангеля в Криму. § Наприкінці листопада Раднарком приймає рішення знищити армію Махна як ненадійного союз­ника. § Частини Червоної Армії оточують армію Махна в Криму (в районі Євпаторії) і груп махновців на чолі з Махно. що знаходились у Гуляйполі (листопад 1920 р.). § Махновці проривають оточення з великими втратами § В районі Томаківки армія Махна зазнає нищівної поразки. § Невеличкий загін під проводом Махна продовжував бойові дії. Але в серпні 1921 р. Махно зму­шений був відступити в Румунію і здався румунській владі.

Нестор Махно спочатку жив у Польщі, потім у Франції. Він помер у Парижі в 1934 р,, залишивши два томи спогадів про громадянську війну а Україні.

 

Махно Нестор Іванович

(1889—1934 рр.)

Червоний терор в Криму

§ Наприкінці 1920 р. реввоєнрада Південного фронту починає проводити масові репресії проти офіцерів врангелівської армії, військових фахівців, що залишилися на батьківщині. § На початку 1921 р. почалися розстріли мирного населення і біженців з різних районів колишньої Російської імперії. § Біженці і жителі Криму каралися або за приналежність до заможних верств населення, інтеліге­нції, буржуазії, або за сприяння евакуації військ Врангеля. § Кількість жертв терору достеменно не встановлена (напевне, вона становила кілька десятків тисяч чоловік).

Після знищення армій Врангеля і Махна громадянська війна в Україні, в основному, завершилась перемогою радянської армії. Громадянська війна призвела до загибелі мільйонів людей, до руйну­вання промисловості і сільського господарства країни.

 

Тема 4. КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В

УКРАЇНІ В 1917-1921 РР.

Основні поняття теми:

Культурно-освітня діяльність, громадські організації, духовне життя, культурні цінності, релігійне життя, модернізаці ні процеси, релігія, християнство.

Фактори, що стимулювали духовне життя суспільства

1.Повалення царизму.

2.Боротьба за Українську незалежну державу.

3.Значні суспільно-економічні зрушення, що відбувались у цей період.

Фактории, що гальмували культурні процеси

1.Жорстока боротьба.

2.Труднощі війни.

3.У суспільстві панувала нетерпимість, жорстокість, байдужість до чужого горя, зневага до людського життя.

«Просвіти»

Відразу після Лютневої революції поширювалася «Просвіти» - національні, культурно-освітні організації.

Вони:

1.Організовували бібліотеки, різноманітні гуртки, хорові колективи, драматичні гуртки, лекторії.

2.Видавали українські книги та журнали і розповсюджували їх.

Восени 1917 р. в Україні діяли 952 «Просвіти», в червні 1921 р. – 4227.

Більшовики прагнули поставити «Просвіти» під свій контроль, але не спромоглися.

У 1921 році «Просвіти» були ліквідовані більшовицьким режимом.

Освіта

У 1917 – 1920 рр. – позитивні зрушення в системі освіти.

Розбудову української школи розпочала Центральна Рада, заснувавши 53 українські гімназії.

У період Гетьманату українізація освіти тривала. Наприкінці осені 1918 р. в Україні діяло 150 українських гімназій. Обов’язковими предметами стали українська мова, історія та географія.

В умовах Директорії українізація школи проводилася ще інтенсивніше.

Радянська влада основу увагу звертала на соціальне реформування школи і підпорядкування її завданням комуністичного виховання.

У липні 1919 р. Раднарком УСРР схвалив положення про єдину трудову школу, за яким у республіці вводилось безплатне обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років.

У червні 1920 р. вийшла постанова Нарком осу УСРР «Про запровадження в життя єдиної трудової школи». Це була семирічна школа, яка поділялася на два ступені – перший (1-4 класи), другий (5-7 класи).

Після закінчення школи діти могли продовжувати навчання у професійно-технічних училищах і технікумах

Ліквідація неписьменності дорослих

Грудень 1919 р. Декрет про ліквідацію неписьменності серед населення РСФРР.

Серпень 1920 р. Відповідно до цього декрету в Україні створено республіканську комісію з боротьби проти неписьменності, яку очолив голова ВУЦВК І. Петровський.

У 1920 р. в Україні діяло близько 7 тис. шкіл і гуртків, де навчалося понад 200 тис. осіб.

Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27,9% письменних, то наприкінці 1920 р. – 51,9%

Вища школа

Центральна Рада розробила план заснування вишів з українською мовою викладання.

Частково цей план було реалізовано за Гетьманату:

• 6 жовтня 1918 р. відкрито перший державний український університет у Києві;

• 22 жовтня 1918 р. відкрито другий державний український університет у Кам'янці-Подільському;

• У Полтаві засновано історико-філологічний факультет майбутнього українського університету;

• Почали видаватися книги й підручники українською мовою. Всього за 8 місяців 1918 р. було видано 67 назви мільйонами примірників.

В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

1. У березні 1919 р.уряд УСРР за прикладом РСФРР видав декрет про нові правила вступу до вишів. Оголошува­лося, що передусім будуть прийматися представники робітничого класу та селянства. Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися.

2. Реорганізовано управління вищою школою:

• вводилася посада комісара вишу, якого призначав наркомат освіти;

• змінювався склад факультетських рад, до них вводи­ли представників студентства.

Так було скасовано автономію вищої школи.

3. У 1920 р.було відкрито робітничі факультети (робітфаки), призначені готувати робітничу та селянську молодь до вступу у виші.

4. Університети перетворено на галузеві навчальні заклади. Наприкінці 1920 р. в Україні було 38 вишів, де навчалося 57 тис. студентів.

НАУКА

У вишах і науково-дослідних центрах України продов­жували працювати видатні вчені:

A. Писаржевський — хімік; О. Палладін — біохімік; Є. Патон — мостобудівник; А.Кримський — філолог, істо­рик, сходознавець; Д. Багалій — історик; Г. Проскура — гідромеханік; В. Маковський — засновник вітчизняної школи газотурбобудування.

Багато вчених опинилося в еміграції.

27 листопада 1918 р. — за Гетьманату відкрилася Україн­ська академія наук (УАН). Очолив УАН В. І. Вернадський. Першими дійсними членами (академіками) були призначені:

B. Вернадський (президент), А. Кримський, Б. Кістяківський, Д. Багалій, М. Кащенко, В. Косинський, О. Левицький, К. Петров, В. Липський, С. Смаль-Стоцький, М. Птуха, М.Сумцов, О. Фомін, Ф. Тарновський, М. Туган-Барановський, П. Тутковський та ін.

В умовах радянської влади УАН продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Гурт видатних вчених-академіків опинився в еміграції.

УАН мала три відділи:

1. Історико-філологічний (на чолі стояли Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський).

2. Фізико-математичний (очолював М. Кащенко).

3. Соціально-економічний (очолював М. Туган-Барановський).

ЛІТЕРАТУРА

1. Продовжували жити і творити майстри старого поколін­ня — П. Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко, А. Кримський.

2. Нове покоління поетів.

Течії в поезії

А) Романтизм. Представники:

Володимир Сосюра — служив у військах С. Петлюри до лютого 1920 р. Потім став червоноармійцем, вступив до більшовицької партії.

У 1920 р. вийшла друком його поетична збірка "Черво­на зима". Талант поета зміцнів за радянської доби, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю його подальшу творчість. Тому радянська влада і зви­нувачувала його в "українському буржуазному націоналізмі".

Василь Чумак — член партії боротьбистів, у 1919 р. розстріляний денікінцями. Після смерті було надруковано його збірку "Заспів", яка показала всю силу його літера­турного обдарування.

Павло Тичина у 1917 р. написав поему "Золотий гомін", присвячену річниці з дня проголошення І Універса­лу Центральної Ради.

Романтичні настрої поет виразив у збірці "Сонячні кларнети" (1918 р.). Поет співав гімн новому світлому життю, висловив віру у перемогу національних поривань.

Григорій Чупринка — прихильник самостійної Української Народної Республіки, непримиренний против­ник більшовизму; у 1921 р. загинув у боротьбі з ним.

Б) "Неокласики" — молоді українські літератори, які об'єдналися навколо журналу "Книгар", — М. Зеров, П. Філіпович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, М. Могилянський,

О. Бургардт (Юрій Клен).

В) Символізм. Представники: Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський.

Г) Панфутуризм. Представник М. Семенко.

3. Прозаїки, які розпочали свій творчий шлях у ці бурхливі роки, — А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, О. Вишня, С. Скляренко.

4. Письменники, які емігрували з України:

Олександр Олесь. Народився на Сумщині, дістав вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911 р. став одним із редакторів київського журналу "Літературно-науковий вісник". У 1919 р. разом із військами Директорії дійшов до західного кордону. Потім виїхав до Будапешта і Відня. З 1924 р. працював у Празі, де мешкав останні 20 років життя. Його твори сповнені безмежної любові до рідної України. Чимало його віршів покладено на музику. М. Вороний, В. Самійленко.

ТЕАТР

У 1917 р. в Києві було засновано "Молодий театр", якого очолив Лесь Курбас.

За часів Гетьманату (1918 р.) було засновано Укра­їнський театр драми та опери, який радянським урядом був перетворений у 1-й театр Української Радянської Респуб­ліки ім. Т. Шевченка.

У ньому працювали майстри української сцени — 0. Мар'яненко, Г. Борисоглібська, Л. Такебуш, О. Сердюк, К. Кошевський.

У 1919 р до театру влився колектив молодих митців на чолі з Лесем Курбасом.

У січні 1920 р. у Вінниці засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став Гнат Юра. У 1923 р. цей театр переїхав до Харкова, а 1926 р. — до Києва.

МУЗИКА

У 1918 р. за Гетьманату було засновано:

1. Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горі­лого, який за радянської влади став Республіканським симфонічним оркестром ім. М. Лисенка.

2. Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, яка 1919 р. за радянської влади стала Українською рес­публіканською капелою. Керували нею К. Стеценко і О. Кошиць.

3. У 1919 р. створено Державну українську мандрівну ка­пелу (в абревіатурі — "Думка"), якою керував Н. Городовенко.

4. У 1920 р. засновано Київський музично-драматичний інститут.

В Україні в той час працювали композитори: М. Леонтович, Я. Степовий, А. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

У грудні 1917 р. Центральна Рада утворила Українську академію мистецтв. Першими академіками стали Михайло Бойчук (ректор), Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь Кричевський, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Абрам Маневич. За радянської влади академію реорганізували в художній інститут.

Г. Нарбут — всесвітньо відомий графік. На замовлення Центральної Ради, а потім гетьманського уряду зробив ху­дожнє оформлення різноманітних державних паперів — банкнот, поштових марок, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди урочистих подій. Він — автор українського державного герба і печатки, форми для військового строю. З грудня 1918 р. став ректором Української академії мистецтв.

Помер 1920 р. під час окупації Києва польськими військами.

 

СКУЛЬПТУРА

У жовтні 1918 р. в Ромнах на Сумщині за Гетьманату відкрито перший в Україні пам'ятник Т. Шевченку (скульп­тор І. Кавалерідзе).

У травні 1919 р. вийшов декрет РНК УСРР "Про зне­сення з майданів і вулиць пам'ятників, збудованих царям і царським посіпакам". Натомість створювалися пам'ятники "видатним революціонерам".

Висновок

Культурні процеси 1917—1920 pp. посіли в історії українського народу певне місце. Вони відбувалися на зламі історичних епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні ознаки того часу, стали поштовхом до пробудження національної самосвідомості та духовного відродження, які, попри ідеологічні обмеження, лягли в основу подальшого розвитку української культури, розвивались і в наступні роки

ПІДСУМКИ

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

(1917—1921рр.)

 

ЕТАПИ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ (1917—1921 pp.)

1. Проголошення незалежності під час національно-демо­кратичної революції (1917—1918 pp.).

2. Боротьба за збереження державної незалежності під час війни 1918—1921 pp.

 

ГОЛОВНІ ПОЛІТИЧНІ СИЛИ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 pp.

Дві сили

Одна — домагалася збереження й розбудови незалежної Української держави:

• Українська Центральна Рада;

• гетьман П. Скоропадський (до 14 листопада 1918 p.);

• Директорія УНР;

• національно-комуністична меншість у КП(б)У. Верстви населення — інтелігенція, селяни.

Інша — боролася за долучення України до складу інших держав (брали участь верстви головно неукраїнського населення, які прагнули спертися на певні соціальні та національні групи, політичні партії всередині України):

• білогвардійці (боролися за прилучення України до Росії) — спиралися на сили країн Антанти, які не визнавали незалежності України;

• правлячі кола Польщі, які прагнули розширити свої кордони за рахунок України;

• більшовики.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (1917—1921 pp.)

І. Внутрішні фактори

1. Відсутність єдності між національними силами різної політичної орієнтації (монархістами, республіканцями, прихильниками радянського ладу). Не було віднайдено тієї мети, яка об'єднала б усі сили, що прагнули укра­їнської державності.

2. Не було належного розуміння значення своєї державності, українським силам бракувало зрілості й самостійності.

3. Частина селянства та інтелігенції України відмовилася від підтримки будь-якої форми національної української державності, центральної влади взагалі.

4. Недостатня соціальна база державотворення.

5. Жорстка внутрішня міжусобиця, хаос усередині країни.

6. Численні помилки керівників Української держави.

7. Не було здійснено глибоких соціально-економічні реформ.

II. Зовнішні фактори

1. На шляху державотворення постали могутні зовнішні сили, особливо Росія та Польща, які робили все, щоб ліквідувати незалежність України.

2. На позиціях невизнання самостійності України стояли і російські більшовики, і російські білогвардійці.

3. Білогвардійських і польських інтервентів підтримувала Антанта.

УРОКИ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ (1917—1921 pp.)

1. Слід забезпечувати єдність усіх національно-патріотич­них сил для досягнення спільної мети — незалежності.

2. Важливість взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого неможлива єдність їхніх дій та зусиль.

3. Досягнення незалежності неможливе без глибоких соціально-економічних реформ, які відкриють перспекти­ву поліпшення життя основної маси населення.

4. Необхідно враховувати зовнішньополітичну ситуацію, домагатися підтримки незалежності України великими державами світу.

НАСЛІДКИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

1. Багаторічна боротьба УНР за виживання закінчилася поразкою. Але вона привела до життя УСРР. Без цієї боротьби з неминучістю виникав інший варіант організації радянської влади в Україні — механічне злиття з радянською Росією.

Хоча радянська форма державності була фіктивною, на географічній карті світу з'явилася країна з чітко окреслени­ми кордонами.

2. Ця боротьба стала прикладом для наступних поколінь українців. Без героїчних подій 1917—1920 pp. було б неможливим проголошення державної незалежності України в 1991 р.

 

 

Тема 5. УСРР В УМОВАХ НОВОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (НЕП)

(1921 - 1928 рр.)

 

Основні поняття теми:

Політика «воєнного комунізму», «терор голодом»,антирадянське повстанство, продподаток, план ГОЕЛРО, НЕП, стабілізація економічного і соціального життя, «українізація», демагогія, конституція, УСРР, «план автономізації», федерація, СРСР, УАПЦ.

Економічне і соціальне життя в роки непу

Внутрішнє і міжнародне становище України

Внутрішнє становище України на початку 20-х років було вкрай тяжким. Багаторічна громадянська війна та інтервенція привели промисловість і сільське господарство до розрухи. Вкрай негативно позначилися соціалістичні реформи економіки, що викликали ката­строфічне погіршення роботи промислових підприємств і сільських господарств. Політика «воєнного комунізму» в економіці довела свою неспроможність. Факти, що свідчать про кризове становище в економіці:


ROOT"]."/cgi-bin/footer.php"; ?>