Базальна температура

Гормон прогестерон, який виробляється одразу ж після овуляції, викликає підвищення так званої базальної температури тіла, що теж дозволяє встановити фазу післяовуляційної неплідності. Раптове зростання температури, назване стрибком, означає, що розпочалося вироблення прогестерону, а отже, вже відбулася овуляція.

Рис. 5.

Температуру слід вимірювати щоденно, о тій самій годині, одразу після пробудження, натще, не встаючи перед тим з ліжка. Жінки, які працюють вночі, вимірюють температуру принаймні через три години після відпочинку в ліжку, завжди о тій самій годині. Вимір температури слід проводити у прямій кишці, у піхві або в роті під язиком. Дуже зручно використовувати електронні термометри. Можна успішно користуватися звичайним медичним термометром, однак слід завжди мати один і той самий термометр (див. рис.5).

Температура підвищується одразу після овуляції мінімум на 0,2 градуси, і знову спадає до закінчення циклу на початку нової менструації. Явища двофазовості температури, як правило, має місце в кожному місячному циклі. Якщо жінка не виявить стрибків температури, це означає, що вона не мала в даному циклі овуляції, тобто ще не дійшло до звільнення дозрілої яйцеклітини.

Часто температурні показники використовують у спеціалізованих клініках як першу ознаку плідності. Лікарі, які вивчають проблему неплідності, проводять також інші дослідження, щоб визначити ступінь зниження плідності. Усі ці дослідження особливо важливі для жінок, які прагнуть завагітніти.

Фізіологічні ознаки овуляції:

- набряк грудних залоз, біль і вразливість їх сосків;

- біль у черевній порожнині з одного або з другого боку, який називається овуляційним болем;

- овуляційні плями (на білизні) зумовлені присутністю невеликої кількості крові в слизі.

Важливою для подружжя є можливість розпізнавання тих кількох днів кожного місяця, коли ймовірне зачаття дитини, а також решта днів, коли вагітність недосяжна й неможлива.

Перед овуляцією- фаза відносної неплідності:сухість шийки, шийказакрита,низькорозташована й тверда;

Овуляційний період- фаза плідності: шийка мокрашийка матки піднімається вгору, стає м’яка та розкрита;

Після овуляції- фаза післяовуляційної неплідності:можливе відчуттясухості й твердості - шийка закрита, опущена й тверда, атемпература зранку підвищена.

РОЗДІЛ III

СЕКСУАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я. ОСНОВИ СЕКСОЛОГІЇ.

Стать та статеві відносини

Усе життя людей побудовано на взаємовідносинах. Стосунки між жінками та чоловіками є найскладнішими в людській природі. 3а своїм змістом вони можуть бути різними (наприклад, ділові, дружні, статеві) і знаходять прояв у таких формах, як дружба, закоханість, кохання. Ці поняття – дуже близькі, але кожне з них має свої особливості. Тож спробуємо розібратися.

3 розвитком особистості стрімко збагачується внутрішній світ людини, та виникає бажання поділитися з кимось своїми відкриттями, питаннями, сумнівами. Глибокі стосунки між людьми дозволяють розкрити та вдосконалити себе.

Багатовікові спроби дати вичерпне визначення коханню продовжуються до цього часу. Часто кожен сам для себе визначає, що таке кохання. У загальну картину кохання, глибокого інтимного почуття, спрямованого на конкретну людину, вплітаються еротичні й сексуальні мотиви. Кохання передбачає наявність лише одного обранця та гармонічне злиття трьох потягів – душі, розуму і тіла. Але буває так, що одна людина викликає в тебе лише сексуальний потяг, а інша – прагнення духовної близькості. Крім кохання існує таке явище, як закоханість. Дехто вважає закоханість неглибоким, короткочасним почуттям, що не завжди справедливо. Адже закоханість – це перший крок до кохання. Інша справа – чи будуть за першим інші кроки. Так і дружба починається з симпатії і лише потім, з розвитком стосунків, вона перевіряється на міцність і стверджується як дружба. Крім того, закоханість не передбачає легкої сексуальної доступності. 0стання називається по-іншому і не має з закоханістю нічого спільного. Спочатку відрізнити закоханість від кохання неможливо. Найоб’єктивніший суддя тут час: закоханість або проходить, або переростає в кохання.

Сексуальність

Важливою складовою людських стосунків є сексуальність. Доволі часто ми чуємо: “сексуальність”, “сексуальна жінка” тощо. Але що це таке – мало хто розуміє.

Сексуальність– це сукупність внутрішніх і зовнішніх ознак, які роблять одну людину привабливою для іншої. Це найскладніший природний феномен, що властивий тільки людям і проходить через усе життя. Людина може нічого не знати про сексуальність, або вважати, що її в неї немає. Але насправді сексуальність є в кожного.

Навряд чи існують взаємовідносини між людьми, в яких немає елементу сексуальності – природної та здорової частини існування людини. Сексуальність є вродженою функцією організму. Людина народжується з певними фізіологічними сексуальними задатками, які протягом усього життя розвиваються та формуються.

Сексуальність та її різноманітні поведінкові прояви (ласка, поцілунки, обійми тощо) є наслідком поділу людей на дві статі – чоловічу та жіночу. Належність до певної статі визначається відповідними ознаками.

Розрізняють первинні та вторинні статеві ознаки. Вони формуються в процесі розвитку людини. Так під час запліднення зумовлюється генетична стать майбутньої дитини, що зумовлює формування первинних статевих ознак (зовнішні статеві органи).

У процесі розвитку організму під впливом статевих гормонів та зовнішніх факторів проявляються вторинні ознаки (ріст волосся в області статевих органів, тембр голосу, розвиток грудних залоз тощо), пік розвитку яких припадає на підлітковий вік.

Дія гормонів визначає появу статевого потягу, однієї зі складових частин сексуальності. Спрямованістю статевого потягу визначається сексуальна орієнтація. При гетеросексуальній орієнтації потяг спрямовано до людей протилежної статі; при гомосексуальній – до людей своєї статі; при бісексуальній – до представників обох статей.

На формування сексуальної поведінки впливають усі складові особистості людини. Форми сексуальної поведінки є наслідком усієї діяльності людини.

Крім того, сексуальна функція людини тісно пов’язана з такими характеристиками, як темперамент та характер.

Через складність розуміння поняття сексуальності ставлення суспільства до нього було та залишається суперечливим. Історія сприйняття суспільством проявів сексуальності тісно пов’язана з інтересом людства до розподілу людей на чоловіків та жінок. Ще в міфах, легендах та культурі древніх людей існували спроби осмислення потаємного світу сексуальності.

У давньокитайській міфологій існування світу та збереження його рівноваги описується завдяки чоловічому космічному началу – “Ян” та жіночому космічному началу – “Інь”.

У деяких країнах Сходу сексуальність була піднята до рівня релігійного культу. В Індії до цього часу збереглися храми, побудовані на честь кохання та сексуальності. 3’явилися трактати філософського змісту, що намагалися пояснити природу сексуальності, статевих відмінностей, анатомії та фізіології та інше. Найбільш відомим є давньоіндійське віршоване оповідання “Камасутра”, яке присвячене питанням кохання та статевих відносин.

У древній Греції з незапам’ятних часів існував культ Ерота - бога кохання. 0днак ставлення до сексуальності та статевого життя в різні часи було різним. Якщо в античні часи люди не відчували заборон та тиску, то в середні віки з ростом впливу католицької церкви та ідей ввійшла в силу мораль заборон та обмежень. Сексуальність вважалася шкідливою, а чуттєва насолода – гріховною і нечистою. Усе тілесне сприймалося як мерзотне не недостойне. 0собливо суворою була мораль щодо жінок(будь-яка сексуальна активність суворо каралася).

Епоха Відродження, що змінила епоху середніх віків, дозволила знову відчути в певній мірі радість життя, чуттєвості та творчості. Мистецтво, література тієї епохи по-новому відображає світ кохання, почуттів, насолоди. Еротика знову займає місце в офіційній культурі.

3і змінами в суспільстві, політиці, ідеології паралельно змінюється й статева мораль, що обумовлює ставлення людей до такої інтимної сторони життя, як сексуальність. У зовсім недалекому минулому (10-15 років тому) тема сексуальності вважалася “закритою”. У суспільстві діяли табу, заборони на освітлення теми про “це”.

Але незнання чого-небудь не означає, що цього не існує взагалі. У людини не можна відібрати сексуальність шляхом заборони, умовляння та погрози. У сучасному суспільстві ми самі робимо свій вибір: дехто обирає утримування, інші активно збагачують свій сексуальний досвід. Але для того, щоб обрати необхідне для себе, потрібно не залежати від моди чи товаришів, а самому володіти інформацією про свою сексуальність, про своє тіло і про себе взагалі.

У сучасній сексології розрізняють кілька етапів формування та виявлення сексуальності:

· пренатальний період, в якому відбувається диференціація гонад, геніталій, структур мозку;

· парапубертатний період (7-11 років), коли дитина усвідомлює статеву приналежність, починає розрізняти стать оточуючих і незмінність статевої при належності (формування статевого самоусвідомлення);

· передпубертатний період (12-18 років) – формування платонічного та еротичного лібідо;

· перехідний період сексуальності (16-26 років) – формування сексуального лібідо та початок сексуального життя;

· період зрілої сексуальності (26-55 років) – регулярне статеве життя, входження в смугу умовно-фізіологічного ритму;

· інволюційний період (55-70 років) – зниження статевої активності, регрес лібідо до рівня платонічного та еротичного.

Крім фізіологічних процесів, що проходять у психічній, ендокринній, статевій та інших системах, сексуальна сфера впливає на формування соціально-поведінкових, особистих реакцій. Від сукупності цих факторів залежить “сексуальне здоров'я особистості”, яке, за визначенням ВООЗ (Женева, 1974), є комплексом соматичних, емоційних та соціальних аспектів сексуального існування людини, які позитивним чином збагачують особистість, підвищують комунікабельність людини та її здатність кохати. В основі сексуального здоров'я особистості лежить право на інформованість у питаннях сексуальності й статеву освіту; воно також передбачає свободу від страху, почуття сорому та провини, хибних уявлень та інших психологічних факторів, що пригнічують сексуальну реакцію і порушують сексуальне взаєморозуміння.

Статеві мотивації та їх реалізація

Статева поведінка базується на підставі статевої мотивації. Мотивація – це емоційно забарвлене збудження, яке виникає на різних рівнях мозку у відповідь на потребу організму. Статева мотивація формується на рівні гіпоталамуса лімбічноїсистеми, а також передніх відділів великих півкуль.

Статеві реакції у чоловіків

До статевих реакцій у чоловіків належать ерекція статевого члена, емісія сперми й секретів додаткових статевих залоз у задні відділи сечівника та еякуляція їх із передніх його відділів.

Ерекція –це збільшення статевого члена, підвищення його пружності, які зумовлені наповненням кров'ю печеристих тіл під час статевого збудження. Ерекція забезпечує змогу виконання статевого акту.

Ерекція – це рефлекторний акт. Нервові центри розміщенні в крижових сегментах S₂-S₄ . Адекватне подразнення механорецепторів головки статевого члена виникає при фрикціях (ковзних рухах) статевого члена у піхві під час статевого акту.

Завдяки рефлекторному збудженню симпатичних волокон скорочується придаток яєчка, сім'явиносна протока, сім'яні пухирці та передміхурова залоза. Внаслідок цього сім'яна рідина (сперма і секрети додаткових статевих залоз) викидаються у задні відділи сечівника, тобто відбуваєтьсяемісія сім'яної рідини.

Далі, завдяки ритмічним скороченням м'язів, які межують із печеристими та губчастими тілами, а також м'язів тазового дна, сім'яна рідина викидається в передні відділи сечівника й потрапляє в піхву та шийку матки. Цей процес називається еякуляцією.

На рівні таламуса міститься вищий чутливий центр оргазму – пристрасних відчуттів, якими супроводжується еякуляція. На перебіг статевих реакцій великий вплив мають і психоемоційні фактори, які опосередковуються через кору та лімбічну систему.

Статеві реакції у жінок

Сексуальна функція включає: статевий потяг (libido), статеве збудження й оргазм.

Статевий потяг (libido) зумовлений статевим інстинктом і проявляється двома компонентами – бажанням взаємної близькості з особами протилежної статі й бажанням статевої близькості. Один із найбільш ранніх проявів першого компонента статевого потягу - інтерес до протилежної статі, що має чисто платонічний характер.

Бажання інтимної близькості виникає у процесі статевого життя і нерідко лише після розвитку оргастичної функції

У жінок libido має спрямованість на певну особу, виникає у переважній більшості випадків після попередньої підготовки (ласки). Цей потяг має фізіологічні коливання, пов’язані із змінами в організмі жінки під час оваріально-менструального циклу. Так, вважають, що максимуму статевий потяг сягає безпосередньо перед овуляцією, найменший - перед менструацією. Зустрічаються жінки, у яких найбільший сексуальний потяг виникає під час менструації. Негативно впливає на статевий потяг розумова та емоційна перевтома. Щодо віку, то libido досягає максимуму до 30 років, тримається до 55, а потім поступово спадає.

Статеве збудження.Виникає під впливом сексуальнихподразників і супроводжується загальними змінами в організмі – прискореним серцебиттям, підвищенням АТ, набуханням молочних залоз і сосків. У геніталіях під час статевого збудження також відбуваються зміни - набухання та збільшення клітора, малих і великих статевих губ. Зволожується слизова оболонка піхви.

Виникає виражений місцевий застій крові, завдяки чому звужується вагіна. Всі ці зміни сприяють охопленню статевого члена вагіною, що посилює еротичну стимуляцію як жінки, так і чоловіка.

Оргазм, як складова частина сексуальної функції, є основним її критерієм. Фізіологічний прояв жіночого оргазму - це ритмічне скорочення мускулатури вагіни та матки, при яких жінка одержує насолоду. У більшості жінок спостерігається від 5 до 12 таких скорочень з інтервалами в 1 секунду. Органами оргастичних відчуттів є переважно вагіна та клітор, у частини жінок тип оргазму змішаний. Деякі автори вказують на наявність уретрального, промежинного, цервікального оргазму.

Серед розладів статевої функції розрізняють наступні.

Аноргазмія -відсутність оргазму. Ця форма сексуальних розладів зустрічається найчастіше. Причиною її нерідко є дисгармонія у подружніх стосунках.

Розрізняють абсолютну й відносну аноргазмію.

Абсолютна - коли оргазм не настає за жодних обставин. Відносна - коли оргазм при певних обставинах все ж таки виникає.

Існує ще симптоматична аноргазмія як прояв різноманітнихзахворювань -запальних процесів жіночої статевої сфери, що супроводжується болем при статевих зносинах, звуження вагіни, недорозвитку статевих губ, різноманітних ендокринних порушень. Якщо пацієнтка звертається до акушерки чи лікаря з приводу аноргазмії, необхідно в першу чергу виключити наявність цих захворювань.

Лікуванняаноргазмії значною мірою зумовлюється її формою. Необхідно виявити у пацієнтки найбільш виражені ерогенні зони й дати відповідні рекомендації. Слід роз’яснити необхідність створення емоційного фону та додаткової стимуляції ерогенних зон. Мають значення пози, які використовують партнери при здійсненні статевого акту. У разі переваги вагінального оргазму парі підходить традиційна європейська поза, при кліторному - поза на боці чи поза „вершника”. Необхідно переконати пару, що зайва сором’язливість у виборі поз, нехтування еротичними ласками може бути причиною виникнення аноргазмії. При симптоматичній аноргазмії слід своєчасно лікувати патологічні стани, що до неї призвели.

Фригідність - повна відсутність або різке зниження статевого потягу. Вона може бути первинною та вторинною. Первинна фригідність частіше буває у молодих “непробуджених” дівчат і продовжується до перших оргастичних відчуттів. При неправильному (негативно спрямованому) статевому вихованню у дитинстві первинна фригідність може залишитись на все життя. Це може статися також після грубого, насильницького першого статевого акту.

Вторинна фригідність виникає з різноманітних причин, проте найчастіше буває результатом аноргазмії, як наслідку невмілої поведінки чоловіка при статевому акті, причому психічні переживання, що супроводжують це явище, поглиблюють аноргазмію і знижують libido.

Основним симптомом фригідності є відсутність статевого потягу навіть після попередніх ласк партнера.

При звертанні пацієнтки з приводу фригідності необхідно насамперед виявити можливу причину й дати поради щодо її усунення. Хороші результати дає психоеротичне тренування пари. Спочатку слід виявити ерогенні зони жінки, роз’яснити бажаність їх стимуляції чоловіком, а потім у делікатній формі провести бесіду з чоловіком, краще за відсутності жінки.

Гіперсексуальність (німфоманія) - підвищений статевий потяг. Зустрічається досить рідко; є дві форми - у молодих жінок і клімактерична. Молоді жінки рідко звертаються за допомогою - лише коли потреба у статевих контактах вимушує жінку до аморальної поведінки. Клімактерична німфоманія перебігає важко й приносить жінкам надзвичайні страждання. У переважній більшості випадків німфоманія є симптомом захворювання ЦНС, зокрема гіпоталамічної ділянки, а також деяких психічних захворювань (шизофренії, олігофренії, маніакальних станів). Лікування гіперсексуальності полягає у радикальному лікуванні основних захворювань, що призводять до цієї патології.

Онанізм - отримання статевої насолоди шляхом подразнення статевих органів. У жінки ця форма називається мастурбацією. Патологічною мастурбація вважається лише тоді, коли вона проводиться часто, особливо на тлі нормального статевого життя. У більшості випадків жінки вдаються до мастурбації на тлі тривалої відсутності оргазму при наявності статевого збудження. Не вважається патологією, коли зрідка здорова жінка при тимчасовій відсутності статевого життя мастурбує.

Тривала надмірна мастурбація призводить до астенізації жінки. Надмірну мастурбацію лікують шляхом гіпнотерапії, рекомендують заняття спортом, збільшення фізичних навантажень.

Для профілактики сексуальних порушень у жінок необхідне правильне психостатеве виховання дівчаток. Завдання полягає в тому, щоб дати правильну інформацію про гігієну статевого життя, про дітонародження. Одночасно слід пам’ятати про делікатність такої інформації. Непотрібно завчасно пробуджувати у дівчаток статевий потяг, але не можна й залякувати їх.

Роз’яснення повинні мати індивідуальний, а не масовий характер. Акушерка чи медсестра повинні проводити бесіди про статеве виховання з батьками підростаючих дівчаток, щоб вони могли правильно орієнтувати дітей у цьому питанні.

Дуже важливими є дошлюбні консультації з питань гігієни статевого життя.

Фізіологія статевого акту

Статевий акт є парним фізіологічним процесом, який починається із введення статевого члена у піхву і закінчується еякуляцією та оргазмом.

Для нормального перебігу статевого акту для чоловіка необхідна участь нейрогуморальної, психічної, ерекційної та еякуляційної функціональних складових.

Для жінок характерна наявність трьох складових статевого акту: нейрогуморальної, психічної і генітосегментарної.

Статевий акт чоловіків складається з наступних складових: введення чоловічого статевого члена у піхву, періодів фрикції (рухи статевого члена під час статевого акту), еякуляції та оргазму. Статевому акту передує підготовчий період (період взаємних пестощів). Статевий акт має такі послідовні фази: збудження, найбільшогостатевого напруження (плато), оргазм, спад.

Фаза збудження зумовлена фізіологічним подразненнями з ерогенних зон і психоемоційними стимулами. Виникає статеве напруження, яке поступово збільшується.

Фаза оргазмутриває кілька секунд і являє собою результат взаємодії ряду структурних утворів на різних рівнях центральної нервової системи (спіральному, діенцефальному, кірковому). Оргазм–це вищий ступінь пристрасних відчуттів насолоди.

Фаза спадухарактеризується зменшенням статевого збудження, але в жінок під час цієї фази при подразненнях може настати повторний оргазм, що неможливо у чоловіків (рефрактерність, тобто незбудливість).

Тривалість статевого акту становить від 1,5 до 4 хвилин. Статевий акт супроводжується бурхливими вегетативними реакціями – збільшенням артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, частоти дихання, розширенням зіниць тощо.

Важливою у запобіганні сексуальних порушень є можливість реалізації статевого акту. Партнери повинні знати, що вони мусять поважати індивідуальні особливості та потреби одне одного. Статевий акт повинен здійснюватись у цивілізованих умовах, при повному усамітненні. Після першого статевого акту слід рекомендувати на деякий час утриматися від коїтусу, щоб біль не призвів до негативної реакції на статевий акт. Не рекомендуються статеві зносини під час запальних процесів, менструацій.

У профілактиці фригідності та аноргазмії ці чинники мають велике значення. Крім того, слід пам’ятати, що, крім тіла, ерогенними зонами можуть бути будь-які органи відчуттів - зір, слух, нюх.

Щодо частоти статевих зносин, то нормою може вважатися 2-3 статевих акти на тиждень. Проте, якщо здорові люди відчувають потребу у щоденних статевих актах і після них не відчувають втоми - це теж норма. Шкідливими слід вважати статеві акти, які повторюються через короткі проміжки часу, тому що вони призводять як до загального виснаження, так і до травматизації статевих органів. Несприятливо відображається на статевому житті й здоров’ї пари перерваний статевий акт. Він не лише призводить до застою крові в органах малого таза, а й несприятливо впливає на психоемоційну сферу, що може спричинити сексуальні порушення. Одним із важливих моментів попередження аноргазмії є надійна контрацепція. Виникненню стійкої аноргазмії сприяють моральна травма та больові відчуття, перенесені жінкою під час штучного переривання вагітності. Тому при проведенні абортів слід попередньо психологічно підготувати пацієнтку, а також застосувати ретельне знеболювання.

РОЗДІЛ IV

ФІЗІОЛОГІЯ ВАГІТНОСТІ. АБОРТ І ЙОГО НАСЛІДКИ

Запліднення. Імплантація. Вагітність

Запліднення – це складний комплекс біологічних процесів, що забезпечують процес злиття зрілих чоловічої та жіночої статевих клітин, внаслідок чого утворюється одна клітина (зигота), з якої розвивається новий організм (див. рис.6).

Рис.6. Запліднення.

Після статевого акту у піхву потрапляє 3-5 мл сперми. Кожен мілілітр містить 70-100 млн. сперматозоонів, загалом 200-500 млн.

Процес запліднення відбувається в ампулярній частині маткової труби. У момент овуляції виникає тимчасовий контакт труби та яєчника. Яйцеклітина захоплюється фімбріями ампулярної частини й просувається завдяки рухам війок циліального епітелія, фімбрій і дистального відділу труби. Під впливом ферментів, котрі виділяє епітелій, починається процес звільнення яйцеклітини від променистого вінця. Цей процес завершується під дією гіалуронідази та муцинази, що виділяють сперматозоони. Для повного розчинення оболонок необхідно близько 100 млн. сперміїв, проте лише кілька з них проникає всередину яйцеклітини, і лише один з’єднує своє ядро з ядром материнської гамети, несучи генетичний код батька. Утворюється нова клітина - зигота.

У момент запліднення визначається стать майбутньої дитини. Кожен ооцит має 22 аутосоми та одну статеву Х-хромосому (22+Х). Кожен сперматоцит несе 22 аутосоми й одну Х (22+Х) або Y(22+Y) хромосому. Якщо ооцит запліднюється сперматоцитом, який містить Х- хромосому (22+Х), народжується дівчинка (44+ХХ), якщо спермій несе генетичний код Y (22+Y), народжується хлопчик (44+ХY).

Імплантація - через добу після запліднення зигота починає ділитися, просуваючись при цьому по матковій трубі. Цей процес триває 3 доби (див. рис.7). У порожнину матки зародок потрапляє на стадії морули і складається з двох видів клітин – одні з них, більші і темніші, скупчуються в центрі клітини, утворюючи ембріобласт (з якого надалі розвивається плід), інші – менші і світліші - утворюють зовнішній шар – трофобласт, який забезпечує імплантацію і живлення зародка.

У порожнині матки морула перебуває до імплантації ще 3 доби, перетворюючись за цей час на бластоцисту. На 7 добу завдяки гістолітичним ферментам, які починає виділяти трофобласт, бластоциста розчиняє тканини слизової оболонки матки. Плодове яйце занурюється у функціональний шар ендометрія. Цей процес називається імплантацією(див. рис.7).

Рис. 7. Ембріон людини на 3 день Імплантація довершена – 8 день.

після запліднення.

Розпочинається якісно новий стан організму жінки – вагітність. На кінець 8-ї доби імплантація (нідація) завершується, отвір над зародком заростає. Живлення бластоцисти в цей час здійснюється завдяки секрету залоз ендометрія.

Вагітність – після імплантації трофобласт починає секретувати хоріонічний гонадотропін, з появою навіть мінімальних кількостей якого в організмі жінки починаються зміни: припиняється менструальний цикл, жовте тіло менструації перетворюється на жовте тіло вагітності, ендометрій трансформується в децидуральну оболонку.

Після повної імплантації на поверхні трофобласта утворюються вирости – ворсини, з яких надалі розвивається ворсиста оболонка (chorion).

У цей час ворсинки вкривають всю поверхню хоріона. Згодом плодове яйце, збільшуючись, виступає в порожнину матки, ця поверхня втрачає контакт із слизовою оболонкою, а отже, і трофічну функцію, тому ворсинки тут, ставши недоцільними, зникають, хоріон стає гладеньким. На тій частині хоріона, що прилягає до матки, ворсинки розростаються, розгалуджуються, тут починається формування плаценти.

Рис. 8. Розвиток плода

Отже, впродовж перших двох тижнів після запліднення запліднену яйцеклітину ми називаємо плодовим яйцем. З третього тижня настає ембріональний період. Проходить диференціювання оболонок, ріст ембріона.

З 10 тижня після останньої менструації, або через 8 тижнів після запліднення, ембріональний період закінчується. З цього моменту зародок називається плодом (див. рис.8).

На цей час плід оточений навколоплодовими водами й трьома оболонками, дві з яких – водна (amnion)та ворсиста (chorion)належать плоду, а одна – децидуальна (decidua)-матері.

Вагітність триває 280 діб (10 акушерських місяців, або 40 тижнів).

Плацента - розміщується переважно на передній чи задній стінці матки в ділянці її тіла.

Плацента має дві поверхні - материнську, що прилягає до стінки матки, і плодову, вкриту амніотичною оболонкою, під якою від периферії плаценти до місця прикріплення пуповини йдуть судини. Материнська поверхня плаценти має сірувато-червоний колір. Вона поділена на часточки (котиледони).

Функції плаценти: трофічна та газообміну; видільна; ендокринна; бар’єрна. Плацента гальмує перехід до плода деяких речовин та мікроорганізмів, але алкоголь, нікотин, наркотичні речовини проходять через плаценту й можуть чинити шкідливий вплив на плід.

Впродовж вагітності мати, плацента та плід являють собою єдину функціональну систему. Плацента і плід утворюють фето-плацентарний комплекс. Деякі функції плацента та плід виконують спільно, зокрема, естрогени синтезуються не лише плацентою, а й наднирковими залозами плода, тому зниження виділення цих гормонів із сечею свідчить про порушення стану плода.

Пуповина - з’єднує тіло плода та плаценту. У ній проходять 2 артерії, що несуть венозну кров від плода до плаценти, і вена, якою артеріальна кров іде від плаценти до плода.

Послід - є сукупністю плаценти, пуповини, оболонок (амніотичної, ворсистої, децидуальної).