Переваги й недоліки різних стилів управління

Групи, що оцінюють Переваги Недоліки
Авторитарний стиль
Керівники Можливість проявити лідерські якості, показати приклад відповідального ставлення до справи. Відчуття влади над людьми і значущості власної персони. Професійна діяльність відбувається поруч з іншими при дотриманні міжособистісної дистанції. Оперативність внесення коректив у роботу. Легкість здійснення контролю за внеском кожного члена колективу. Виконавча дисципліна співробітників. Небезпека зниження авторитету в ситуаціях, коли немає готових відповідей на проблему, що висунута підлеглим. Невідповідність складності завдань, що виконуються, і затрат управлінських ресурсів керівника. Сприйняття розумних здібних співробітників як небезпечних конкурентів, шкідливі для справи прояви негативного ставлення до них.
Підлеглі Підтримання порядку у процесі виконання роботи. Заданість мети, етапів, термінів. Чіткість інструкцій і завдань. Втручання у творчу роботу, її невизнання керівником та наближеними до нього особами. Обмеженість ініціативи й активності.
Демократичний стиль
Керівники Надходження цінних раціональних пропозицій з боку підлеглих. Задоволення від проявів поваги до особистості („народ мене любить і цінує”). Ревнощі і заздрість до талановитого співробітника, бажання негайно його звільнити.
Підлеглі Відчуття безпеки. Задоволення від спілкування з іншими. Можливість вносити пропозиції. Можливість зробити свій внесок у спільну справу. Втрата почуття часу („робота затягує”), перепрацювання. Сумніви у цінності кінцевого результату роботи.
Ліберальний (психотерапевтичний) стиль
Керівники Можливість бездіяльності без відчуття провини за це. Можливість займатися самоосвітою і навіть дозвіллям (читання газет) у робочий час. Сумніви у своїй професійності. Неповажне ставлення підлеглих. Часом відчуття своєї непотрібності. Підозрілість („чи не намагається хтось зайняти моє місце”, „аби чогось не сталося”). Необхідність підтримати імідж компетентного керівника. Співробітник, який сумлінно працює, викликає протест і почуття провини у зв’язку з думками керівника, що він не задіє свій професіоналізм.
Підлеглі Відсутність страху перед керівником. Порівняння своєї організації з іншими, заздрість до більш успішних. Завжди є законні підстави для саботажу. Прояви відторгнення з боку протилежно налаштованих колег (ледарів чи трудоголиків). Постійні з’ясування, хто за що відповідає, небезпека приписування відповідальності.
Співтворчий стиль
Керівники Сконцентрованість на справі, відсутність зовнішньої мотивації діяльності (престижності). Діловий рівень взаємодії та висока її продуктивність. Відчуття особистої та професійної значущості. Впевненість у своїй правоті. Тісна емоційна єдність із підлеглими на основі спільності основних цінностей.  
Підлеглі Немає необхідності чекати вказівок, доповідати про результати праці. Задоволеність від виконаної роботи. Можливість самовираження. Сконцентрованість на діяльності, спокійне й осмислене виконання. Стійкість перенесення труднощів.  

 

Якщо підсумувати дані таблиці, стає очевидним, що перелік характеристик співтворчого (партисипативного) стилю керівництва може включати:

1) з авторитарного – постановку загальної мети, чіткий розподіл обов’язків, позитивний приклад керівника, контроль за дотриманням термінів виконання;

2) з демократичного – позитивну мотивацію праці, задоволення від спільної активності, свободу вибору поведінки в процесі діяльності й темпу виконання завдань, рівноправність, „відчуття ліктя”;

3) з ліберального – ініціативу й самодіяльність підлеглих, їх упевненість у своїх силах, прояви довіри до них з боку керівництва, розкутість поведінки і задоволення від спілкування з колегами, санкціоновану можливість виконувати роботу чи уникати її в залежності від бажання виконавця, заохочення творчості нестандартних підходів до справи.

Ряд вчених виділяють між авторитарним і ліберальним проміжні стилі: пахтерналізм, опортунізм, фасадизм. Характеристики даних стилів включають в себе наступне. Патерналіський керівник – великодушний диктатор; поблажливий, постійно дає поради; виконує зобов’язання; чекає сліпої лояльності; поблажливо пред’являє вимоги; ревно відстоює прерогативи; керує, проявляючи натхненний ентузіазм; управляє натовпом; примушує відчувати себе винуватим тих, хто з ним не згоден; мучитель; мораліст; покровитель; любить повчати; прихильник розпоряджень; самовдоволений; терпимо до конфіденційного вислову незгоди, але не терпить публічних заперечень.

Опортуніст прагне догодити всім і кожному; гордовиті по відношенню до тих, хто стоїть нижче по рангу; прагнення привернути увагу; створює репутацію за допомогою хвастощів; ухильний у відповідях; підлабузнюється перед іншими; надає увагу, ставлячи умови; від нього важко добитися обіцянки; влесливий; знає слабкості людей і використовує їх в своїх цілях; хвастощі знаменитими знайомими; заздалегідь обдумує кожну дію; обіцяє все, але виконує тільки, коли йому це вигідно.

Фасадіст має місце, коли потрібно показати зовнішню сторону явищ (фасад); неясні амбіції; розрахунок; віддає перевагу обхідним шляхам; користується довірою людини проти нього самого; постійно грає роль, щоб справити враження; хитрий; таємно упивається владою; фальшивий фасад; приховує дійсні наміри; лицемір; ухильний; маніпулятивний; охоче слухає похвали, але не виносить критики.

На основі аналізу теоретичних джерел і спостережень за практичною діяльністю керівників, ряд вчених виділяють наступну класифікацію стилів.

Інтуїтивно-емпіричний стильозначає, що керівник не усвідомлює свого стилю як системи взаємопов’язаних методів, прийомів, засобів, а просто, шляхом спроб і помилок, застосовує певні засоби вирішення управлінських проблем. Найчастіше, цей стиль притаманний керівникам, які не мали попередньої підготовки, на початковому етапі управлінської діяльності. Він не дає високих результатів у роботі.

Адаптивний стильхарактерний тим, що керівник адаптувався до певних умов роботи і більш-менш вдало її виконує. Він усвідомлює і типізує окремі методи та прийоми. Такий стиль є більш усвідомленим, але не у своїй системно-моделюючій сутності.

Інноваційно-репродуктивнийстиль передбачає більш високий рівень рефлексії, самоаналізу менеджером освіти свого стилю, свідомого використання в ньому кращого досвіду колег, досягнень науки.

Індивідуально-творчий– вищий рівень розвитку (усвідомленості) стилю, коли певні методи, прийоми, засоби управління керівник свідомо конструює, системно моделює свою діяльність, гармонічно співвідносить вирішення тактичних завдань із стратег гнучкість урозв’язанні управлінських проблем.

У сучасній західній психології та теорії управління досить поширені так звані „ґратки менеджменту”, де відображено характеристики п’яти різних стилів керівництва організацією.

1. Стан, який є „мінімальним керуванням”. Він не забезпечує ні високих показників, ні творчого настрою людей. Стосовно освіти – це установа, в якій все йде за течією (відстаючий заклад).

2. Стиль управління, що максимально враховує людські стосунки та потреби. Люди задоволені, бо їхні бажання віддзеркалюються у діяльності керівника, створюється атмосфера „позаміського клубу” або „будинку відпочинку”. Але недостатня турбота керівника про інтереси справи роблять цей стиль уразливим та неефективним. Тобто тут не забезпечено специфіки ділових стосунків у міжособистісній управлінській взаємодії.

3. Цей стиль керівництва спрямований тільки на справу. Жорсткий примус, прискіпливий контроль без урахування потреб людини, її інтересів та ставлення до праці – такі головні ознаки стилю жорсткого адміністрування. Такий підхід викликає незадоволеність людей, плинність кадрів, захворювання тощо.

4. Прихильники цієї позиції задовольняються середнім результатом, не „знімають зірок з неба”. Мікроклімат у такому колективі більш-менш благополучний. Але якщо ставити певні вимоги до проявів ініціативи та творчості (що особливо цінне в установах освіти), то в такому випадку, за даними вчених, не реалізується 50 % потенційних можливостей колективу.

5. Позиція „команди”, коли всі члени колективу згуртовані навколо значущої та цікавої мети, високий результат у праці поєднується із сприятливим кліматом колективу. Це ідеальний стиль, до якого треба прагнути кожному керівникові, особливо в освіті, бо тут від творчого настрою людей, у поєднанні з педагогічною майстерністю, залежить успішність формування творчої особистості учнів, тобто результат педагогічного процесу.