ТРЕНІНГ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК

Завдання тренінгу:

· розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування;

· відробіток навичок розуміння інших людей, себе, а також взаємин між людьми;

· оволодіння навичками ефективного слухання;

· активізація процесу самопізнання і самоактуалізації;

· розширення діапазону творчих здібностей.

Спілкування людей один з одним – надзвичайно складний процес. Неефективність у спілкуванні може бути пов’язана з повною або частковою відсутністю того або іншого комунікативного уміння, наприклад, уміння орієнтуватися і поводитися в конкретній ситуації, а може бути викликана недостатнім самоконтролем, наприклад із-за невміння справитися з перезбудженням, імпульсивною, агресією тощо. Кожен вчиться спілкуванню в ході всього свого життя, набуваючи досвіду, який часто будується на помилках і розчаруваннях. Чи можна навчитися спілкуванню, не використовуючи для цього тільки свій реальний досвід? Так, і зробити це за допомогою гри. Гра – це модель життєвої ситуації, зокрема спілкування; в процесі гри чоловік набуває певний досвід. Крім того, здійснюючи помилки в штучній ситуації спілкування, людина не відчуває тієї відповідальності, яка в реальному житті неминуча. Це дає можливість більше пробувати, проявляти творчість, шукати ефективніші форми взаємодії один з одним і не боятися „поразки”.

Безперечним позитивним моментом ігрових вправ є можливість отримати оцінку своєї поведінки з боку, порівняти себе з тими, що оточують і скоректувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Слід пам’ятати, що набагато легко відмітити помилки, неточності в спілкуванні своїх близьких, співробітників, керівників, чим свої власні.

Пропонований тренінг сприяє оволодінню прийомами ефективного спілкування через ігрові компоненти і техніку активного слухання.

Заняття

На початку заняття можна провести самооцінку комунікативних навичок і умінь кожного учасника. Ведучий малює на дошці (або вивішує заздалегідь приготований малюнок) „сходи комунікативної майстерності”. Лівий край – майстер комунікації, правий, – рівень майстерності. Завдання – знайти своє місце на цих сходах відповідно до своїх власних уявлень і встати туди. В кінці заняття можна повторити цю процедуру з різними варіантами додавань. Наприклад, кожний з учасників повинен проранжирувати інших по рівню комунікативних здібностей на початку заняття і по його підсумку.

Наступний шаг – інформаційне повідомлення ведучого про невербальні канали комунікації:

· очі і контакт за допомогою погляду;

· обличчя і експресія його;

· жести;

· пози;

· тактильні відчуття (торкання);

· дистанція під час спілкування.

Успішність заняття багато в чому визначається мотивацією навчання ефективному спілкуванню. Вироблення мотивації може відбуватися за допомогою різних завдань: проведення рольової гри на професійно значущу тему, проведення з подальшим обговоренням відеозапису групової дискусії; програвання особистих проблем в спілкуванні, запропонованих учасниками.

„Візуальне відчуття”

Усі сідають у коло. Ведучий просить, щоб кожен уважно подивився на обличчя решти учасників; через 2-3 хвилини всі повинні закрити очі і спробувати уявити собі осіб інших членів групи. Протягом 1-2 хвилин потрібно фіксувати в пам'яті особу, яку вдалося представити краще всього. Після виконання вправи група ділиться своїми відчуттями і повторює вправу.

Завдання: кожен з учасників повинен постаратися відтворити в пам’яті як можна більшу кількість осіб партнерів.

Призначення: удосконалювати перцептивні навички сприйняття і представлення один одного.

„Через скло”

Один з учасників загадує текст, записуючи його на папір, але передає його як би через скло, тобто мімікою і жестами; останні називають те, що зрозуміло.

Ступінь збігу переданого і записаного тексту свідчить про уміння встановлювати контакт.

Призначення: сформувати взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.

„Дискусія”

Група розбивається на „трійки”. У кожній трійці розподіляються обов’язки. Один з учасників грає роль „глухого і німого”: він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні – зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль „глухого і паралітика”: він може говорити і бачити; третій „сліпий і німий”: він здатний тільки чути і показувати. Всій трійці пропонується завдання, наприклад домовитися про місце, час і мету зустрічі.

На вправу відводиться 15 хвилин.

Призначення:

· сформувати паралінгвістичні і оптокінетичні навички спілкування;

· удосконалювати взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.

„Так”

Група розбивається на пари. Один з учасників говорить фразу, що виражає його стан, настрій або відчуття. Після чого другий повинен ставити йому питання, щоб уточнити і з’ясувати деталі. Наприклад: „Дивно, але я відмітила за собою, що коли знаходжуся в такому стані, то колір мого одягу приблизно однаковий”. Вправа вважається виконаною, якщо у відповідь на розпитування учасник отримує три ствердні відповіді – „так”.

Призначення: удосконалювати навички емпатії і рефлексії.

„Передача руху по колу”

Всі сідають у коло. Один з учасників групи починає дію з уявним предметом так, щоб його можна було продовжити. Сусід повторює дію і продовжує її. Таким чином предмет обходить коло і повертається до першого гравця. Той називає переданий ним предмет і кожен з учасників називає у свою чергу, що передавав саме він. Після обговорення вправа повторюється ще раз.

Призначення:

· удосконалювати навички координації і взаємодії на психомоторному рівні;

· розвинути уяву і емпатію.

Техніка активного слухання

Численні дослідження показують, що успіх людини, що працює у сфері постійного спілкування, на 80% залежить від його комунікативної компетентності. Невміння спілкуватися з навколишніми людьми може опинитися однією з вирішальних причин звільнення або неприйому на роботу. Статистика говорить, що семеро з десяти звільнених розлучаються зі своїм місцем не тому, що не справляються зі своїми обов’язками, а із-за конфліктів із співробітниками і керівниками, вісім чоловік з десяти не проходять попередню співбесіду з працедавцями при прийомі на роботу унаслідок неефективного спілкування.

Непродуктивність в спілкуванні може бути пов’язана як з відсутністю даного уміння, так і з трудністю його практичної реалізації (стомлення, неувага, умови діяльності, особливості ситуації та ін.). На підтвердження сказаного ведучий аргументовано апелює до тих випадків, коли учасники дискусії „пропускали” вислови інших або спотворювали наочні позиції при відтворенні розмови по пам’яті. Можна також послатися на приклади, узяті у Д. Карнеги, І. Атватера, про те, як важливо бути уважним слухачем.

Інструкція: вашій увазі пропонується методика визначення ступеня вираженості уміння слухати іншу людину.

Перед вами 16 питань, на кожен з яких ви повинні відповісти „так чи ні”. Слід пам’ятати, що немає „правильних” або „неправильних” відповідей, оскільки люди різні і кожен висловлює свою думку. Головне, прагніть відповідати чесно, не намагайтеся справити сприятливе враження, відповіді повинні відповідати дійсності. Вільно і щиро висловлюйте свою думку. В цьому випадку ви зможете краще дізнатися себе.

1. Чи чекаєте ви терпляче, поки інший кінчить говорити і дасть вам можливість висловитися?

2. Чи поспішаєте ви ухвалити рішення до того, як зрозумієте суть проблеми?

3. Чи слухаєте ви лише те, що вам подобається?

4. Чи заважають вам слухати співбесідника ваші емоції?

5. Чи відволікаєтеся ви, коли співбесідник висловлює свої думки?

6. Чи запам’ятовуєте ви замість основних моментів бесіди які-небудь неістотні?

7. Чи заважають вам слухати упередження?

8. Чи припиняєте ви слухати співбесідника, коли з’являються труднощі в його розумінні?

9. Чи займаєте ви негативну позицію до того, що говорить?

10. Чи завжди ви слухаєте співбесідника?

11. Чи ставите ви себе на місце того, хто говорить, щоб зрозуміти, що змусило його говорити саме так?

12. Чи приймаєте ви до уваги той факт, що у вас із співбесідником можуть бути різні предмети обговорення?

13. Чи допускаєте, що у вас і у вашого співбесідника може бути різне розуміння сенсу слів, що вживаються?

14. Чи намагаєтеся ви з’ясувати той факт, чим викликана суперечка: різними точками зору, постановкою питання і т. ін.?

15. Чи уникаєте ви погляду співбесідника в розмові?

16. Чи виникає у вас непереборне бажання перервати співбесідника і вставити своє слово за нього або в пику йому, випередити його у висновках?

При обробці результатів підраховується кількість відповідей.

Інтерпретація:

6 балів і нижче свідчать про низький ступінь вираженості уміння слухати інших, про спрямованість в ході спілкування на себе (тобто задоволення своїх домагань незалежно від інтересів партнера). Понижена чутливість в оцінці поточної ситуації – коли мовчати і слухати, а коли говорити. Необхідне навчання навичкам ефективного слухання.

від 7 до 10 балів – середній ступінь вираженості уміння слухати співбесідника. Дане уміння швидше виявляється ситуативно і залежить від особистої значущості (зацікавленості) отримуваної інформації. Потрібне вдосконалення навичок і прийомів активного слухання.

10 балів і вище свідчать про явно виражене уміння слухати інших незалежно від особистої значущості отримуваної інформації. Така людина є ефективним працівником (якщо в основі діяльності лежить спілкування з людьми).

Учасники розбиваються на пари і вирішують, хто говорить, а хто слухає. Потім ведучий повідомляє, що завданням тих, що слухають буде уважне вислухування протягом 2-3 хвилин „дуже нудної розповіді” Потім ведучий відкликає у бік майбутніх „розповідачів”, нібито для того, щоб проінструктувати їх, як зробити розповідь „дуже нудною”. Насправді дає роз’яснення (так, щоб ті, що „слухають” не чули цього), що суть не в ступені скучности розповіді, а в тому, щоб той, що розповідає фіксував типові реакції тих, що слухають. Для цього розповідачеві рекомендується після хвилинного відрізання мови зробити в зручний момент паузу і продовжити розповідь після отримання будь-якої реакції тих, що слухають (кивок, жест, слова і т.ін.). Якщо протягом 7-10 секунд виражена реакція відсутня, слід продовжити розповідь протягом ще однієї хвилини і знову урватися і запам’ятати наступну реакцію того, що слухає. На цьому вправа припиняється.

Всім членам групи розкривається дійсний зміст інструкції і мета вправи. Розповідачів просять тримати в пам’яті зміст реакції тих, що слухають (класифікувавши видиму відсутність реакцій як „глухе мовчання”). Ведучий приводить список найбільш типових прийомів слухання, називаючи їх і даючи необхідні пояснення. Типові прийоми слухання:

· Глухе мовчання.

· Угу-підтримка („ага”, „угу”, „так-так”, „ну”, кивок підборіддям та ін.).

· Луна – повторення останніх слів співбесідника.

· Дзеркало – повторення останньої фрази із зміною порядку слів.

· Парафраза – передача змісту вислову партнера іншими словами.

· Спонука – вигук та інші вирази, спонукаючі співбесідника продовжити перервану мову („Ну і...”, „Ну і що далі?”, „Давай-давай” і т ін.).

· Уточнюючі питання – питання типу „Що ти мав на увазі, коли говорив…”.

· Навідні питання – питання типу „Що – де – коли – чому – навіщо”, що розширюють сферу, зачеплену тим, що говорить; нерідко такі питання є такими, що по суті відводять від лінії, наміченої розповідачем.

· Оцінки, поради.

· Продовження – коли той, що слухає уклинюється в мову і намагається завершити фразу, почату тим, що говорить, „підказує слова”.

· Емоції – „ах”, „здорово”, сміх, „ну-і-ну”, „скорботна міна” та ін.

· Нерелевантні і псевдорелевантні вислови – вислови, що не відносяться до справи або відносяться лише формально („а у Гімалаях все інакше” і слідує розповідь про Гімалаї, „до речі, про музику...” і слідує інформація про гонорари відомих музикантів).

Після ознайомлення із списком ведучий пропонує „розповідачам” описати спостережувані ними реакції слухачів і дати їм класифікацію на основі приведеної схеми. Виявляються найбільш часто використовувані реакції і обговорюються їх позитивні і негативні сторони в ситуаціях спілкування. У контексті заняття доречно привести триразову схему вислухування: „Підтримка – З’ясування – Коментування” і обговорити доцільність появи тих або інших реакцій на різних етапах вислухування. Так, на етапі „Підтримка” найбільш доречними представляються такі реакції: угу-підтримка, луна, емоційний супровід, на етапі „З’ясування” – уточнюючі питання і парафраза, а оцінки і поради прийнятні на етапі „Коментування”.

Диспут

Вправа проводиться у формі диспуту. Учасники діляться на дві приблизно рівні за чисельністю команди. За допомогою долі вирішується, яка з команд займатиме одну з альтернативних позицій з якого-небудь питання, наприклад: прихильники і супротивники „загару”, „куріння”, „роздільного харчування” тощо.

Аргументи на користь тієї або іншої точки зору члени команд висловлюють по черзі. Обов’язковою вимогою для тих, що грають є підтримка висловів суперників і з’ясування суті аргументації. У процесі слухання той з членів команди, чия черга висловлюватися наступним, повинен реагувати угу-підтримкою і луною, ставити уточнюючі питання, якщо зміст аргументації не до кінця ясний, або ж зробити парафразу, якщо створилося враження повної ясності. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволяється висловлювати лише після того, як виступаючий тим або іншим способом просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивок головою: „Так, саме це я і мав на увазі”).

Ведучий стежить за черговістю виступів, за тим, щоб той, що слухає здійснював підтримку вислову, не пропускаючи етапів, парафраз, використовуючи при цьому реакції відповідного етапу. Можна давати роз’яснення: „Так, ви мене зрозуміли правильно”. Слід застерегти учасників від спроб продовжувати і розвивати думки співбесідника, приписуючи йому не його слова.

На закінчення вправи ведучий коментує його хід, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою парафрази вдалося добитися уточнення позицій учасників диспуту.

„Суперечка при свідку”

Учасники розбиваються на трійки. Один з членів трійки бере на себе роль спостерігача-контролера. Його завдання – стежити за тим, щоб учасники суперечки здійснювали підтримку висловів партнерів, не пропускали другого етапу („З’ясування”) і при парафразі використовували „інші слова”, тобто він виконує ті ж функції, що ведучий в попередній вправі. Два інших члена трійки, заздалегідь вирішивши, яку з альтернативних позицій вони займають, вступають в суперечку на вибрану ними тему, дотримуючись триразової схеми ведення діалогу. По ходу вправи учасники міняються ролями, тобто роль спостерігача-контролера по черзі виконують всі члени трійки.

На вправу відводиться 15 хвилин.

Після закінчення влаштовується загальне обговорення. Зразкові питання для обговорення:

· Які труднощі у використаній схемі зустріли ви в розмові?

· Чи були випадки, коли після парафрази відбувалося уточнення позиції?

· Хто з партнерів не зрозумів іншого – той, хто говорив, або той, хто слухав?

„Карусель”

У вправі здійснюється серія зустрічей, причому кожного разу з новою людиною. Завдання: легко увійти до контакту, підтримати розмову і попрощатися.

Члени групи встають за принципом „каруселі”, тобто лицем один до одного, і утворюють два кола: внутрішній нерухомий і зовнішній рухомий

Приклади ситуацій:

· Перед вами людина, якої ви добре знаєте, але досить довго не бачили. Ви раді цій зустрічі...

· Перед вами незнайома людина. Познайомтеся з нею...

· Перед вами маленька дитина, вона чогось злякалася. Підійдіть до неї і заспокойте її.

· Після тривалої розлуки ви зустрічаєте коханого (кохану), ви дуже раді зустрічі...

Час на встановлення контакту і проведення бесіди 3-4 хвилини. Потім ведучий дає сигнал, і учасники тренінгу зрушуються до наступного учасника.

Призначення:

· сформувати навички швидкого реагування при вступі до контактів;

· розвинути емпатію і рефлексію в процесі спілкування.

• Назад
• 57
• 58
• 59
• 60
• 61
• 62
• 63
• 64
• 656667
• 68
• 69
• 70
• 71
• 72
• Далее