Нормативно-правові акти регулювання облікової політики
Необхідність формування облікової політики визначається тим, що вона має свої суб'єкти регулювання, якими є на рівні держави Міністерство фінансів України; Методологічна рада при Міністерстві фінансів України, Кабінет
Міністрів України, Верховна Рада України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, а на рівні підприємства, насамперед, власник, і це зумовлює вибір методичних прийомів, процедур і способів організації та ведення бухгалтерського обліку.
Зокрема, фінансове право як сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій, визначає, що предметом регулювання фінансового права є: бюджетна система України, порядок розподілу доходів і видатків між її ланками; порядок готування, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; система оподаткування, види, розміри і строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету; засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; порядок державного фінансування та кредитування; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.
Отже, практичне ведення облікового процесу на підприємствах безпосередньо вимагає формування на кожному з них власної облікової політики. З одного боку, це зумовлено тим, що згадані нормативні документи визначають методичні засади бухгалтерського обліку і звітності, а тому повинні доповнюватись конкретизованою методикою, яка б давала можливість забезпечити їх організацію в умовах мінливості ситуації у господарській діяльності підприємств.
З іншого, — необхідність визначення власної облікової політики на кожному із підприємств зумовлюється можливістю вибору варіантів організації бухгалтерського обліку взагалі власними силами, на договірній основі з підприємцями або фірмами, застосування обраного способу оцінки виробничих запасів, нарахування амортизації основних засобів, створення запасу (резервів), правил податкового обліку, використання Плану рахунків (повного чи
скороченого), рахунків восьмого класу для відображення витрат за елементами тощо, що теж вимагає конкретизації рішення власника підприємства, яке формалізується у вигляді наказу про облікову політику.
Окрім того, галузева специфіка підприємств також є визначальним чинником, який вимагає конкретизації облікової політики на підприємстві, звісно, за умови її відповідності вимогам нормативно-правових актів, які регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні.
Таким чином, облікова політика підприємства це, по суті, конкретизований кодекс правил, прийомів і процедур ведення бухгалтерського обліку, складання й подання всіх видів звітності (а не тільки фінансової, як це можна тлумачити за управлінського обліку. Отже, хоча б податкова звітність повинна бути метою облікової політики підприємства, а тому будь-яке формулювання її визначень, де це проігноровано, не може вважатись повним.
Зокрема, аналіз Міжнародних стандартів фінансової звітності неминуче приводить до висновків, які підтверджують неправомірність звуження обліко-вої політики лише до забезпечення складання й подання фінансової звітності, хоч загалом термін „ Облікова політика” може застосовуватись у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні „ Облікова політика” може означати політику в галузі обліку, яку проводить держава або відповідні органи, громадські організації. У вузькому розумінні під цим терміном розуміють політику конкретного підприємства. Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому — як сукупність способів ведення обліку. Тобто, облікова політика — це не прос-то сукупність способів ведення обліку, вибрана як відповідник умовам госпо-дарювання, а вибір методики обліку, за допомогою якої можна використовува-ти різні варіанти відображення актів господарського життя в обліку, залежно від поставленої мети.
Таким чином, мають рацію ті вчені, які стверджують, що облікова політика стосується не тільки фінансової звітності, скільки процесу ведення та організації бухгалтерського обліку, кінцевим продуктом якого є звітність,
мабуть у розумінні й інших її видів, а не тільки звужено до одного виду. Але, на наш погляд, важливість облікової політики не означає, що вона забезпечить вирішення облікових проблем, пов'язаних із необхідністю постійної адаптації до змін зовнішнього конкурентного середовища, в якому здійснюєть виробничу діяльність, що потребує відображення в обліку не тільки фактів, які відбулися, а й складання прогнозів подальших змін як у інвестиційній, інноваційній діяльності, так і у сфері виробництва високотехнологічної продукції та використанні виробничого потенціалу, як вважають, багато фахівців і практиків.