Особливості застосування облікових процедур на підприємствах малого бізнесу

Способи ведення бухгалтерського обліку Булатов М. А. трактує то як первинне спостереження, вартісне вимірювання, групування і кінцеве узагальнення фактів господарської діяльності, то як групування й оцінку фактів господарської діяльності, погашення вартості активів, організацію документообігу, організацію інвентаризації, застосування рахунків бухгалтерського обліку, систему регістрів бухгалтерського обліку, способу обробки інформації, іншого способу і прийому бухгалтерського обліку.

Зміст же облікової політики в літературі розкривається через визначення методики і способу відображення в обліку його об'єктів і технічні аспекти ведення, або ж як методи бухгалтерського обліку та процедури складання звітності, хоч принципової різниці між ними щодо перших немає. Відмінності лише в підході авторів до технічних аспектів.

Якщо порівняти наведений перелік із тлумачення процедур складання звітності Т. Дроздовою, то помітна необхідність принаймні головних: розробка робочого плану рахунків, вибір форми бухгалтерського обліку, технологія обробки облікової інформації та ін.

А зважаючи на те, що методи бухгалтерського обліку, які наводять згадані тут автори, є майже однаковими, можна стверджувати: саме технічні аспекти облікової політики підприємства слід розглядати як її процедури. При цьому, на нашу думку, їх неправомірно відносити лише до пов'язаних зі складанням звітності, бо вони стосуються її облікового забезпечення. Адже облікова система, як зазначають вчені, призначена для збору й обробки фінансової інформації про підприємство та періодичного звітування. Водночас, збір та обробку облікової інформації називають циклом обробки облікової інформації. Під цим циклом розуміють певну послідовність формування первинної, зведеної та звітної інформації в рамках єдиної системи бухгалтерського обліку. Тобто, обліковий цикл — це умови реалізації правил ведення бухгалтерського обліку. Його іноді називають обліковою процедурою.

Але друге поняття дещо вужче за перше. Відповідно до словника, цикл — сукупність взаємопов'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють закінчене коло розвитку протягом певного періоду часу. Процедура ж - це офіційно встановлений порядок дій в обговоренні, веденні будь-якої справи. Стосовно бухгалтерського обліку процедура — це послідовність рішень облікових завдань через кваліфікацію фактів господарського життя, тобто її реєстрацію, групування та інтерпретацію (аналіз). Як підкреслюють фахівці Ф. Бутинець та Л. Горецька, облікова процедура — це спосіб відображення господарських опе-рацій у системі обліку. Отже, обліковий цикл складається з низки бухгалтерсь-ких процедур — послідовності дій і записів, які повинен виконувати бухгалтер у процесі своєї роботи.

Погоджуючись із таким теоретичним тлумаченням сутності процедур, які здійснює бухгалтер упродовж облікового циклу щодо забезпечення звітності, ми все ж таки не можемо не зазначити, що це лише загальні визначення, які не можна розглядати як конкретні процедури. Бо далі ці ж автори підкреслюють, що в більшості країн сукупність процедур, що складають обліковий цикл, є однаковою. До них належать такі питання, як документування операцій, збір і обробка документів, способи групування, послідовність запису у регістри синтетичного та аналітичного обліку, спосіб заповнення Головної книги та звітності. Як бачимо, вже тлумачать її власне як етапи облікового циклу: первинне спостереження; документальне оформлення операцій; поточне групування фактів господарської діяльності; підсумкове узагальнення фактів господарської діяльності, аналіз діяльності.

Поза тим, що, окрім останнього етапу, віднесення якого до облікового циклу є спірне, особливо стосовно практики українських підприємств, де аналіз діяльності, як правило, є однією з функцій економічного відділу, решта наведених етапів по суті є переліком елементів методу бухгалтерського обліку, який традиційно наводять у вітчизняній теорії бухгалтерського обліку. Не заперечуючи можливості розгляду їх як етапів облікового процесу (бо саме в такій послідовності він може здійснюватись на практиці) усе ж таки треба

зазначити, що тлумачення їх як процедур помилкове. Адже будь-який із цих етапів (чи елементів методу) бухгалтерського обліку є сукупністю певних процедур.

Наприклад, первинне спостереження передбачає принаймні застосування органолептичних і розрахункових процедур. Поточне групування — визначення кореспонденції рахунків, запису в регістрах. Причому ця процедура різниться залежно від обраної форми бухгалтерського обліку: за меморіально-ордерною формою спочатку складають меморіальні ордери, а вже на їх основі проводять запис у книгах чи карточках; у разі використання журнально-ордерної форми обліку чи спрощеної або простої, меморіальні ордери не застосовуються.

Отже, облікові процедури деталізують етапи облікового циклу. Стосовно ж аналізу діяльності підприємства, то, незалежно від того, розглядати його поза обліковим циклом, чи лише як етап такого циклу, очевидно, що зводити його тільки до процедури неправильно. Адже це специфічна наука з властивими й спеціальними методами, які, принаймні, здійснюються різноманітними процедурами.

Водночас ми не заперечуємо, що за обліковою політикою підприємства можна і треба визначити ті найелементарніші аналітичні процедури, використання яких повинне бути обов'язковим за посадовими інструкціями бухгалтерів. Бо зведення їхньої ролі лише до реєстрації господарських операцій на практиці завдає відчутну шкоду підприємствам. Особливо це стосується обліку товарно-матеріальних цінностей, де вже процедура складання первинних документів з видачі їх на виробництво повинна поєднуватись з аналітичним порівнянням заявленого обсягу та нормативів витрат. Нерідко ж на практиці це дві роз'єднані процедури, які врешті-решт призводять до перевитрат сировини або ж нестачі, коли за допомогою наступного аналізу виявляють наднормативне її списання на виробництво певного обсягу продукції.

Зазначимо, що й цитовані автори врешті-решт відходять від наведеного тлумачення процедур, які складають обліковий цикл, бо, окрім реєстрації,

групування та інтеграції (аналізу), виокремлюють такі, як закриття рахунків, перенесення інформації із журналів в бухгалтерську книгу, підготовка попереднього невідкоригованого (пробного) балансу, запис до журналу і здійснення коригувальних журнальних записів, підготовка скоригованого пробного балансу тощо.

Отже, як процедуру можна розглядати вибір способу організації ведення бухгалтерського обліку, оскільки в Законі Україні «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені для цього декілька варіантів:

• введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

• користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємця, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

• ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

• самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватись.

Відразу зазначимо, що на більшості підприємств України, з малими включно, перевагу віддають першому варіанту з огляду на низку обставин, найголовнішими з яких є необхідність повної відповідальності за дотримання основних принципів бухгалтерського обліку і звітності та їх специфічність і складність за сучасних умов, коли, поряд із фінансовим, доводиться вести, по суті, паралельно ще й податковий облік.

Тому, не зважаючи на відносно високу вартість подібного варіанта ведення бухгалтерського обліку, суб'єкти формування облікової політики на підприємстві безпосередньо (власник, засновники), зазвичай, визначають принаймні посаду головного бухгалтера. На тих же підприємствах, де обсяг діяльності доволі об'ємний, доводиться визначати штат бухгалтерії, інколи

численний. Отож очевидним є, що облікова політика у підході до формування бухгалтерії має бут виваженою, інакше рішення щодо цього може виявиться необгрунтованим і воно опосередковано зумовить значні втрати підприємства через неналежне функціонування облікового процесу від низових ланок: складів, цехів — до взаємовідносин із постачальниками, покупцями, податковими та іншими органами.

Забезпечити ж таку виваженість облікової політики щодо оптимізації складу й структури бухгалтерії на кожному підприємстві надзвичайно важко, бо специфіка його діяльності унеможливлює при цьому будь-який трафаретний підхід, приміром, за аналогією з подібними підприємствами, чи тим більше, волюнтаризм власників, засновників або менеджерів. Отож доцільно врахувати, що науковцями розроблене методологічне обґрунтування формування нормативної чисельності штату облікової служби підприємства, яке, на наш погляд, може слугувати основою визначення облікової політики з цього питання.

Певна річ, що механічне перенесення навіть цих методологічно обґрунто-ваних рекомендацій, на практиці може виявитись нераціональним, зважаючи на специфіку діяльності конкретного підприємства, а тому визначені числові показники можуть бути скориговані у процесі подальшої експертної оцінки рі-вня забезпечення функціональних обов'язків тих чи інших працівників бухгал-терії. Зокрема, головний бухгалтер підприємства, враховуючи фактичний стан облікового забезпечення формування показників фінансової, податкової і ста-тистичної звітності, дотримання контрольної функції бухгалтерського обліку за центрами відповідальності, повинен вносити корективи як у розподіл обов'язків серед працівників бухгалтерії, так і подавати обґрунтування керівництву (власнику, засновникам) щодо їх чисельності. Наприклад, на практиці часто визначають додаткову посаду бухгалтера (старшого чи навіть заступника головного), відповідального за розрахунки з бюджетом, складання й подання податкової звітності, не дивлячись на перевищення нормативної чисельності працівників, оскільки при цьому керуються, насамперед, необхідністю

дотримання критеріїв достовірності і своєчасності облікових даних, свідомо йдучи на пов'язані з цим додаткові витрати.

Не всі із визначень, які наводять автори, що пробують виокремити складові облікової політики підприємства, можна безпосередньо відносити до її процедур чи технічних аспектів. Зокрема, на нашу думку, робочий план рахунків підприємства, форми бухгалтерського обліку, порядок ведення управлінського обліку, графік документообігу тощо є надто важливими елементами облікової політики підприємства, аби їх роль можна було зводити лише до процедур її здійснення. Ми схильні вважати зазначені елементи способами здійснення облікової політики на підприємстві. Як процедури облікової політики, на наш погляд, доцільно висвітлити методику розробки додаткових документів, ще необхідних для накопичення інформації, але з урахуванням не тільки особливостей підприємства (як пропонує Т. Дроздова), а насамперед податкових розрахунків і за платежами до фондів соціального страхування, звітністю за ними, зважаючи на невирішеність цієї проблеми суб'єктами, котрі повинні регулювати облікову політику підприємств на державному рівні.

Водночас викладене не означає, що в наказі про облікову політику має бути окремий розділ, у якому треба детально викласти зміст процедур, що в ній застосовують. Це неможливе хоча б через те, що таке викладення буде надто загальним і абстрактним. Доцільніше деталізувати обов'язки працівників бухга-лтерії та інших службових осіб у відповідних додатках до наказу про облікову політику (приміром у посадових інструкціях).

Взагалі процедури, що повинні бути відображені в обліковій політиці підприємства досить різноманітні. Це можна проілюструвати на прикладі обліку виробничих запасів, де важливим заходом його удосконалення, як підкреслюється в науковій літературі, повинна стати чітка регламентація всього технологічного процесу приймання вантажів за кількістю та якістю. Це пов'язано з тим, що тепер на складах більшості підприємств відсутні робочі інструкції і технологічні операційні картки, які регламентують порядок

приймання вантажів від постачальників і транспортних організацій за кількістю та якістю. Усе це в кінцевому підсумку знижує відповідальність виконавців за правильне відображення надходження на підприємство матеріальних цінностей. Чітка регламентація передбачає проведення робіт у двох напрямах.

Перший — розробка технологічних карт (їх ще називають процедурними правилами чи блок-схемами, в яких встановлюється чітка, логічна послідовність усіх операцій, що пов'язані, наприклад, з кількісним і якісним прийманням вантажів, проведенням інвентаризації матеріалів на складах відділу постачання та ін.

Другий — удосконалення нормативних документів з обліку матеріальних цінностей, наближення їх змісту до безпосередніх виконавців, матеріально-відповідальних осіб, бухгалтерів та інших працівників, які пов'язані з обліком надходження, зберігання і видачі матеріалів.

Перший напрямок пов'язаний з чіткою організацією системи документообігу матеріальних цінностей на підприємстві, яка є однією з необхідних умов забезпечення правильної і раціональної постановки обліку. При цьому потрібно зауважити, що такому питанню на багатьох підприємствах не надають належної уваги, використовують застарілу і довільних форм первинну облікову документацію, порушують установлені вимоги до первинних документів на електронних носіях інформації, відсутні затверджені графіки документообігу та ін.

Указані графіки облікового процесу, там, де вони є (лінійні, сіткові), в основному використовують лише для забезпечення ритмічності обліково-обчислювальних робіт. У них, по суті, не розкриваються обов'язки кожного виконавця.

Контрольні питання

1. Основні моделі бухгалтерського обліку за обліковою політикою.

2. Розкриття облікової політики у Примітках до річної фінансової звітності.

3. Підсистема управлінського обліку за обліковою політикою.

4. Характеристика форм бухгалтерського обліку та їх застосування за

обліковою політикою.

5. Сутність методів здійснення облікової політики підприємства.

6. Визначте форми організації бухгалтерського обліку за обліковою політикою.

Тема 4. Нормативно-правова база облікової політики підприємства щодо застосування Плану рахунків

План теми:

1. Формування облікової політики підприємства стосовно Плану Рахунків.

2. Відмінності робочого плану рахунків з урахуванням специфіки діяльності підприємства.

Ключові слова та словосполучення: план рахунків,господарські операції,синтетичні,аналітичні рахунки, коди, специфіка, субрахунки, реєстри, кореспонденція рахунків, додаткові реквізити, скорочений план рахунків.

Введення

Інструкція до Плану рахунків бухгалтерського обліку не містить визначень економічного змісту господарських операцій, які мають відображатись за відповідною кореспонденцією рахунків. Тому навіть у випадках, коли на підприємстві робочий План рахунків повністю збігатиметься із затвердженим типовим (підкреслимо, що цього бути не може, якщо облікова політика формується на підприємстві не формально, бо галузеві та інші особливості діяльності кожного суб'єкта господарювання зумовлюють певні розбіжності щодо загального Плану рахунків, незалежно від того, скорочений він чи повний), без визначення конкретних тлумачень кожної операції, яка відображається на рахунках за певною кореспонденцією, не обійтись. Отож, як додаток до наказу про облікову політику підприємства треба мати принаймні зміст типових господарських операцій за кожним синтетичним рахунком.

Звісно, тут теж не потрібно «винаходити велосипед», бо після затвердження Міністерством фінансів України нинішнього Плану рахунків різними авторами видано низку посібників, у яких тією чи іншою мірою викладений зміст типових господарських операцій, причому за

взаємопов'язаними рахунками, що є особливо суттєвим з огляду на комплексний зміст багатьох із них.

Але, не зважаючи на те, що окремі видання опубліковані під заманливими назвами, наприклад, енциклопедій чи наскрізних блоків бухгалтерських проводок, вони все таки можуть слугувати лише орієнтиром. Для неформального здійснення облікової політики на кожному підприємстві такі методичні матеріали треба конкретизувати з урахуванням особливостей власної діяльності, а тому постійно доповнювати не тільки з огляду на періодичні зміни нормативно-правового забезпечення бухгалтерського обліку, але й тому, що на практиці нерідко виникають нетипові події — факти господарського життя, які треба відобразити в певній кореспонденції рахунків. Отож всі такі випадки варто сформулювати як доповнення до — в даному разі — відповідного додатка до наказу про облікову політику.

Формування облікової політики підприємства стосовно Плану рахунків

Складовим елементом облікової політики підприємства є План рахунків. Водночас треба мати на увазі, що в різних країнах, поряд із дотриманням єдиного підходу щодо таких вимог: кожний рахунок має найменування і шифр, (а рахунки, об'єднуються в класи (групи, розділи), їхня кількість різна. Наприклад, єдиний План рахунків у Франції містить 9 класів, з них 9-й та 10-й

— призначені для управлінського (аналітичного) і забалансового обліку. Основою будь-якого сучасного плану рахунків, незалежно від

національної облікової системи, є його розподіл на рахунки фінансового та управлінського обліку з конкретизацією перших на облік активів, зобов'язань, капіталу, доходів і витрат відповідно до елементів звітності. Конкретний перелік, найменування рахунків, субрахунків і аналітичних резервів залежать від національних стереотипів.

Рахунки управлінського обліку не конкретизуються в планах рахунків, оскільки не стосуються внутрішньої звітності. Але вони групуються за

центрами затрат, відповідальності і прибутку. Центри затрат визначають за етапами їх формування.

План рахунків бухгалтерського обліку, який підприємство обирає за своєю обліковою політикою, визначається його юридичним статусом. Зокрема, малі підприємства мають право використовувати спрощений план рахунків.

Водночас треба мати на увазі, що в наказі про облікову політику підприємства стосовно Плану рахунків не можна обмежитись лише констатацією того, який саме варіант його (повний чи скорочений) буде використовуватись. Насамперед, навіть за умови, що обраний План рахунків загалом дозволяє забезпечити відображення всіх: операцій підприємства, у практичному його застосуванні доведеться визначитись з найменуванням аналітичних рахунків насамперед з обліку необоротних активів, капітальних інвестицій, виробничих запасів, розрахунків з покупцями й замовниками, постачальниками й підрядниками тощо, оскільки організувати роздільний облік операцій з використанням лише субрахунків неможливо. Для прикладу, за субрахунком 203 «Паливо» необхідний роздільний облік нафтопродуктів за найменуваннями, марками, інакше можна припуститись «пересортування», коли відбувається змішування одних товарно-матеріальних цінностей з іншими, що на практиці нерідко є наслідком зловживань з метою покриття нестачі дорожчих за рахунок надлишків менш вартісних.

Наприклад, на підприємстві з виробництва металопластикових вікон і дверей номенклатура виробничих запасів перевищує одну тисячу найменувань. Таким чином, прийнято такий принцип кодів аналітичних рахунків: перших три знаки означають номер синтетичного рахунку та субрахунку, четвертий і п'ятий знаки — номер однорідної групи виробничих запасів, останні чотири знаки — шифри конкретних найменувань виробничих запасів (табл.5).

Таблиця 5 - Робочий план рахунків бухгалтерського обліку ВАТ «Арка»

Отже, виходячи зі специфіки діяльності певного підприємства, на кожному з них треба конкретизувати План рахунків бухгалтерського обліку, доповнивши його найменуваннями аналітичних рахунків, тобто рахунків третього порядку. Оскільки, здебільшого, на підприємствах застосовують комп'ютери для опрацювання облікової документації, то найраціональнішим є використання шифрування (визначення кодів) аналітичних рахунків за типовим програмним забезпеченням. Тим більше, що номенклатура активів, особливо виробничих запасів, надто різноманітна й численна, що надзвичайно утруднює їх роздільний облік за традиційною організацією, коли використовують лише найменування запасів (наприклад, назва тканин — на швейних підприємствах, видів борошна — на хлібопекарних підприємствах тощо). Такий варіант організації обліку за аналітичними рахунками припустимий на малих підприємствах, але він неможливий на таких, де номенклатура запасів навіть

однієї назви може налічувати декілька асортиментів, як це, зазвичай, є на підприємствах металургійної галузі, хімічної тощо.

2. Відмінності робочого плану рахунків з урахуванням специфіки діяльності підприємства

Безумовно, що такий підхід щодо визначення аналітичних рахунків, попри ілюзорному скороченню обсягу роботи під час розробки робочого плану рахунків (адже все одно такі рахунки, які необхідні для обліку операцій на аналітичному рівні, доведеться вводити), неприпустимий, якщо облікова політика підприємства спрямована на дійсно ефективне досягнення мети бухгалтерського обліку.

Водночас, визначити заздалегідь усі аналітичні рахунки, які будуть необхідні для відображення операцій на підприємстві, неможливо навіть за умови, як що воно стабільно працює упродовж тривалого періоду. Тому на практиці може застосовуватись така методика щодо введення до робочого плану рахунків субрахунків третього порядку на основі аналізу переліку аналітичних рахунків за минулий рік, які були відкриті в облікових реєстрах для відображення операцій, що належать до певного рахунку другого порядку (субрахунку), визначають ті, які ймовірно застосовуватимуть в поточному році, їх треба вводити до робочого плану рахунків за алфавітом, навіть якби для цього довелось змінити порядок їх розміщення в реєстрах. Це зумовлено тим, що алфавітний спосіб групування аналітичних рахунків полегшуватиме надалі їх пошук у разі відображення операцій за первинними документами в кореспонденції за дебетом і кредитом, що огляду на багаторазовість цього забезпечує значну економію робочого часу облікових працівників.

Для того, щоби таке розміщення аналітичних рахунків не порушувало системність, треба після кожної її групи за певною буквою алфавіту залишати декілька вільних шифрів, якими можна буде позначити нові аналітичні рахунки, які будуть уведенні в результаті надходження на підприємство необоротних активів, виробничих запасів, здійснення розрахунків з покупцями

(замовниками), постачальниками (підрядниками), тощо.

Певна річ, що такий робочий план рахунків вийде доволі об'ємним, його слід репрезентувати як додаток до наказу про облікову політику підприємства. Водночас перевагою такого підходу щодо розробки робочого плану рахунків те, що за умови автоматизації обліку із застосуванням комп'ютерів можна щомісяця отримувати деталізовані оборотно-сальдові відомості за всіма обліковими номенклатурами, згрупованими далі за рахунками другого порядку (субрахунками), відтак — першого порядку (синтетичними рахунками). За умови система аналізу даних про обороти й сальдо за аналітичними рахунками на підставі таких оборотно-сальдових відомостей можна отримувати безцінну інформацію для ефективного управління матеріальними й грошовими потоками.

Важливим у розробці робочого плану рахунків є введення до нього, окрім назви рахунків, додаткових реквізитів, які дуже часто є вкрай необхідні але, тим не менше, на практиці ними нерідко нехтують. Мова йде насамперед про повніші характеристики об'єктів, які належать до обліку (наприклад, за матеріалами, окрім найменування, одиниці виміру, треба вказати якісні ознаки: сорт, сортимент, клас, номенклатурний номер тощо), зважаючи на те, що часто первинні документи вже поміщені до архіву підприємства або й знищені під час його пакування та передачі тих, що повинні зберігатись у Державному архіві.

Водночас кількість знаків для кодування аналітичних рахунків не регламентована і на кожному підприємстві її визначають з урахуванням необхідності для розмежування облікових об'єктів.

Облікова політика підприємства передбачає розробку робочого Плану рахунків бухгалтерського обліку, який, хоч і базується на типовому, затвердило Міністерство фінансів України, але різниться від останнього насамперед тим, що в новій редакції визначені субрахунки, які відображають специфіку діяльності саме цього підприємства. Зокрема, користуючись правом уведення нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків), необхідних для потреб управління, контролю, аналізу й звітності (але із збереженням кодів

(номерів) субрахунків, які вже є у типовому Плані рахунків, передбачених Інструкцією [39, розділ І], підприємства, зазвичай, доповнюють синтетичні рахунки 22 – „ Малоцінні та швидкозношувані предмети”, 23 – „ Виробництво”, 26 – „ Готова продукція”, 27 - „ Продукція сільськогосподарського виробництва” субрахунками, за якими групують ці активи, виходячи зі спільності ознак, характерних для своєї діяльності.

Але на всіх підприємствах, незалежно від їх галузевої спрямованості, треба визначати субрахунки третього порядку, тобто аналітичні рахунки, оскільки навіть на споріднених об'єктах обліку вони суттєво різняться. Саме остання обставина є найвагомішою щодо необхідності розробки робочого Плану рахунків на будь-якому підприємстві (установі), незалежно від його розмірів, форми власності, галузевої належності.

Зауважимо, що не тільки в нормативних документах, а й у науковій літературі, не наводять форму робочого Плану рахунків, який підприємство могло б використати у своїй обліковій політиці. Звісно, що не йдеться про шаблон, який треба було б скопіювати, адже викладені особливості унеможливлюють розробку уніфікованого робочого Плану рахунків для всіх суб'єктів господарювання. Але, виходячи зі змісту робочого плану рахунків, він має містити, поряд із синтетичними рахунками, субрахунки та аналітичні рахунки.

При цьому зазначимо, що більшість бухгалтерів-практиків цим нехтують, а тому аналітичні рахунки, зазвичай, вводять сумбурно, в міру виникнення відповідних операцій за первинними документами, особливо з оприбуткування виробничих запасів, їх списання на виробництво чи в реалізацію, здійснення розрахунків з покупцями та замовниками або постачальниками й підрядниками. Нерідко на великих підприємствах це спричиняє хаос у бухгалтерському обліку внаслідок кількаразового відкриття однакових аналітичних рахунків, що виливається у «червоне» сальдо — за матеріальними рахунками, розгорнуте — за розрахунками з одним і тим самим покупцем (замовником) чи постачальникам (підрядником).

Контрольні питання

1. Визначте нормативно-правову базу облікової політики підприємства щодо застосування Плану рахунків.

2. Як враховується специфіка діяльності підприємства при формуванні облікової політики стосовно Плану рахунків?

3. Визначте процедури здійснення облікової політики підприємства.

4. Наведіть характеристику принципу обачності за обліковою політикою. 5.Чому необхідно дотримуватись принципу повного висвітлення

результатів господарської діяльності підприємства за обліковою політикою?

Змістовий модуль 1.2.

Характеристика методів бухгалтерського обліку, які використовують в обліковій політиці підприємства

• ⇐ Назад
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 161718
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• 25
• Далее ⇒