Методика розробки і викладання лекції

Для розробки будь-якої лекції використовують певну сукупність методів:

■ дедуктивний метод – виклад матеріалу від загального до часткового, коли ми імітуємо відповідні висновки й заохочуємо аудиторію зробити шлях пізнання часткового через загальне. Однак застосування цього методу ефективне в тому разі, якщо воно поєднується з іншими, насамперед з індуктивним.

■ індуктивний метод – рух думки від часткового до загального, від знання одиничних чи часткових факторів до загальних правил, узагальнень.

■ метод аналогії (схожість, паралель, подібність). Використовуючи цей метод, ми не просто згадуємо про схожість будь-якого явища, а й допомагаємо слухачам зробити аналогічний висновок, який можна сформувати так: якщо два явища подібні в одному чи кількох аспектах, вони, можливо, схожі в інших. У давньогрецькій мові термін «аналогія» означає відповідність. В усіх підручниках логіки підкреслено ймовірний, приблизний характер розумового висновку за аналогією. Вона перебуває ніби нижче від індуктивного методу й має допоміжний характер.

■ метод контрасту передбачає використання протилежних (контрастних) аргументів і фактів у процесі викладення лекції.

■ метод концентрації полягає у тому, що виклад будують навколо одного центру, яким є поставлена проблема. У процесі лекції викладач тримає її в полі зору, повертається до неї, поступово заглиблюючись і розвиваючи висунуте положення.

■ метод ступінчатості – викладач розкриває проблематику теми, переходячи від однієї частини до іншої.

■ історичний (хронологічний) метод викладу матеріалу.

■ просторовий метод допомагає подати факти і події наочно, у їхній динаміці та взаємодії. Використовуючи його, лектор стимулює слухача до створення уявних картин, використовує окремі фрагменти опису деяких фактів чи явищ, наукових досліджень у ширшому плані.

Під час лекції, залежно від теми, цільової установки і складу аудиторії можна використовувати такіметоди викладу матеріалу:

■ проблемний метод передбачає активізацію мислення слухачів у процесі читання лекції через постановку проблем, які треба розв'язати. Розв'язуючи їх у взаємодії з педагогом, аудиторія формулює теоретичні узагальнення, робить висновки. Теоретична основа проблемного викладу – положення про те, що найкраще людина розвивається інтелектуально за умов подолання труднощів у процесі самостійного розв'язання мислительних завдань.

■ метод монологу полягає у монологічному викладенні матеріалу, студенти в обговоренні можуть участі не брати. Викладач сам подає навчальну інформацію через монолог.

■ монологічно-проблемний метод полягає в поданні навчального матеріалу через розв'язання проблемних ситуацій у монолозі педагога, тобто лектор сам висуває, розкриває і розв'язує проблемні ситуації.

■ пошуково-показовий метод – поєднання монологічного викладення з демонстрацією логіко-психологічних особливостей. Лектор пояснює методику пошуку, шлях наукового пізнання. Тому слухач, стежачи за його думкою, засвоює зразок наукового пошуку.

■ метод діалогічного викладу полягає у тому, що викладач, пояснюючи матеріал, залучає студентів до процесу не тільки пошуку розв'язання, а й формування проблем. Це складний метод, тісно пов'язаний з розвитком особистості, бо навчає розумових дій, виховує творчість. У результаті критичного осмислення студент вчиться «бачити» проблеми, задавати проблемні запитання, виховувати почуття проблемної ситуації.

■ метод візуалізації – згортання змісту та різних видів інформації в наочні образи. Ці образи, їх сприйняття, можна розгорнути і зробити фундаментом адекватних розумових та практичних дій. Сьогодні для підвищення ефективності процесу навчання у ВНЗ дедалі частіше застосовують так звані активні методи. Вони допомагають «розкріпачити» свідомість, активізувати інтелектуальний і розумовий потенціал особистості, набути необхідних практичних навичок і вмінь.

Активними методами навчання можна назвати ті, що ставлять студентів у становище активних учасників процесу навчання; дозволяють значно підвищити ефективність використання навчального часу; забезпечують реальний зріст знань, навичок і вмінь; формують соціально-ціннісні позиції, необхідні для психологічних якостей, акмеологічних інваріантів і практичного досвіду.

Щоби лекція пройшла успішно й зацікавила студентів, дала ефективні результати, потрібна наполеглива попередня робота. Тому в діяльності викладача чималу роль відіграє підготовчий етап,який умовно розділяють на кілька елементів чи фрагментів:

■ формулювання теми;

■ визначення основної мети, цілі заняття;

■ складання попереднього плану. План складають поступово. Спершу викладач окреслює загальні положення. У процесі вивчення відповідної літератури та її осмислення корегує і конкретизує план. Модель попереднього плану може мати такий вигляд: виокремлення логічного центру лекції – провідної, основної ідеї, вираженої у вигляді гіпотези – основи лекції. Далі – вступна частина, яка актуалізує увагу слухачів; розвиток теми у вигляді основних положень, підкріплених відповідними аргументами і, нарешті, висновки;

■ добір і вивчення відповідної літератури. Вивчення літературних джерел і керівних документів має бути ґрунтовним, а не поверховим. Знання матеріалу лекції свідчить про глибину і всебічну компетентність у галузі, яку розглядають. Тому необхідно опрацювати всю основну літературу з цієї проблеми;

■ складання розгорнутого плану (план-проспект) має бути оригінальним. Особливо важливе значення в процесі планування лекції має добір матеріалу – від цього значною мірою залежатиме й успіх лекції, і вплив, який вона матиме на слухачів;

■ збір матеріалу з різноманітних джерел у вигляді записів і вирізок можна розподілити за тематичними папками разом з планами і текстами лекцій. Водночас педагог веде картотеку прочитаних книг, журналів, матеріал з яких можна використати в лекції.

У процесі підготовчого періоду основне завдання полягає у тому, щоб передбачити відповідний обсяг теоретичних питань і чітко визначити завершальний шлях досягнення цієї мети, створити модель, яка була б завершеним цілим.

Наступний етап у роботі викладача – виклад змісту лекції, який можна поділити на кілька фрагментів:

■ вступ;

■ виклад матеріалу основного змісту;

■ підсумкова частина.

Вступ має бути коротким і чітким, від 5 до 10 хвилин. Викладач зосереджує увагу студентів на проблемі, основній ідеї лекції, меті, дає коротку характеристику проблемі, розкриває її актуальність і значущість (теоретичну, практичну), стан висвітлення і розв’язання питань, вказує на рекомендований список літератури, який розкриває проблему. Вдалий вступ – значна частина успіху викладача. Він може починати заняття й з опису будь-якого незвичайного епізоду, явища, факту, які стосуються теми лекції, чим збуджує інтерес у студентів.

В основній частині заняття викладають матеріал з основних питань лекції. Використовують доведення, факти, аналіз понять, категорій, висвітлення подій, аргументів, демонстрацію дослідів, слайдів, характеристику різних поглядів, зв'язок із практикою, сферою застосування здобутих знань тощо.

Останній етап викладу матеріалу – підсумкова частина. Вона має бути такою ж короткою, як вступ. Початок і завершення лекції – найважливіші для будь-якого виду лекції. Закінчувати лекцію треба так само рішуче, як і розпочинати. Затягування викладення, перевищення регламенту порушує структурні вимоги до лекції. Основна мета завершальної частини – підсумок висловленого в лекції матеріалу, закріплення і підсилення вражень, викладених у процесі заняття, відповіді на запитання, формулювання студентам завдань для самостійної роботи, стимулювання слухачів до ґрунтовнішого вивчення проблеми тощо.

Отже, у системі навчання лекції належить провідне місце. Вона вводить студентів у світ знань, полегшує засвоєння найскладніших теоретичних проблем, допомагає науково аналізувати сучасну соціальну дійсність, має емоційний вплив і стимулює творче мислення слухача.

Підготовка лекційного заняття. У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності: