Види кваліфікації злочинів. Спеціальні правила кваліфікації злочинів.
Залежно від суб’єкту кваліфікація злочинів буває двох видів:
офіційна (легальна) кваліфікація – це кваліфікація злочину, яку здійснюють уповноважені на те державою особи;
неофіційна (доктринальна) кваліфікація – це правова оцінка, яку здійснюють громадяни, адвокати, журналісти, науковці в наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах та наукових конференціях тощо.
Підставою для виокремлення різних видів кваліфікації злочинів є також наявність особливих, спеціальних правил кваліфікації у випадку якщо діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів; якщо одне і те саме діяння охоплюється ознаками двох або більше норм Особливої частини КК; якщо злочин є не закінченим; якщо злочин вчинено у співучасті; у випадках наявності спеціального суб’єкта; кваліфікації злочину зі складним складом; злочинів, що тривають; продовжуваних злочинів; злочинних діянь за наявності кваліфікуючих ознак тощо.
Врахування всіх ознак, які характеризують кожний елемент складу злочину, має вирішальне значення для кваліфікації злочину, тобто для вибору тієї норми КК, в якій цей склад описаний. Проте у зазначених нами особливих випадках у правозастосуванні можуть виникнути певні складнощі під час кваліфікації. Саме для цих випадків теорія і судова практика виробили спеціальні правила кваліфікації, які є відтворенням кримінально-правових особливостей притягнення особи до кримінальної відповідальності у зазначених нами випадках. Розглянемо лише окремі з них.
Коли діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів, має місце кваліфікація за сукупністю злочинів. Так, за сукупності злочинів кожне з діянь, які її утворюють, має отримати самостійну кваліфікацію (ст. 33 КК). Якщо особа, яка вчинювала хуліганство, завдає потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то все вчинене підпадає під ознаки двох статей — ч. 4 ст. 296 КК і ч. 1 ст. 121 КК. Кваліфікація таких дій тільки за ст. 121 КК або за ст. 296 КК буде неправильною, тому що не відбиватиме усіх ознак вчиненого в їх повноті. При кваліфікації злочинів за сукупністю слід мати на увазі, що в деяких випадках законодавець конструює так звані складені злочини. Він об'єднує в одне діяння два або більше самостійних злочинів. Наприклад, у ч. 3 ст. 296 КК передбачено, зокрема, хуліганство, якщо воно пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку. Тут в один склад злочину об'єднані хуліганство й опір (законодавцем врахована так звана ідеальна сукупність злочинів). Тому кваліфікація їх як самостійних злочинів, тобто за сукупністю, виключається і застосовується лише ч. 3 ст. 296 КК.
Якщо те саме діяння підпадає під ознаки кількох статей КК, тут має місце конкуренція кримінально-правових норм. На відміну від сукупності злочинів при конкуренції кримінально-правових норм одне й те саме діяння підпадає під ознаки двох або більше статей КК. В одній з них діяння описано більш узагальнено, в іншій — виділено його індивідуальні ознаки. У таких випадках йдеться про конкуренцію загальної та спеціальних норм. Теорія і практика виробили правило, відповідно до якого в цьому випадку слід застосовувати спеціальну норму, що більшою мірою індивідуалізує ознаки вчиненого та його суспільну небезпеку. Так, ст. 348 КК встановлює відповідальність за посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) працівника правоохоронного органу в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, в якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. Наприклад, вчинено вбивство співробітника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю слід застосувати за таких умов — п. 8 ч. 2 ст. 115 КК чи ст. 348 КК, адже очевидно, що це вбивство підпадає під ознаки як однієї, так і другої статті КК. Але через те, що норма ст. 348 КК є спеціальною стосовно загальної норми (п. 8 ч. 2 ст. 115), то застосуванню підлягає саме норма спеціальна (ст. 348 КК). Вона більшою мірою, ніж п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, визначає конкретні особливості вчиненого. Такі ситуації зустрічаються досить часто. Так, службові злочини в сфері правосуддя, наприклад, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК) , постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК) є спеціальними нормами стосовно норм, зазначених у ст. ст. 364, 365 КК (зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень), що є загальними. І в цих випадках застосуванню при вчиненні зазначених діянь підлягають норми спеціальні.