Сприймання і його основні властивості.

Сприймання (перцепція) –це психічний пізнавальний процес, що полягає у відображенні в свідомості людини предметів і явищ об’єктивної дійсності у вигляді їх цілісних образів, при безпосередній дії цих предметів на відповідні органи чуття.

Загальна характеристика сприймання полягає в наступному:

- це джерело наших знань про оточуючу дійсність;

- це необхідна умова орієнтації в навколишньому середовищі;

- це результат складної аналітико-синтетичної роботи мозку;

- це якісно нова ступінь чуттєвого пізнання з власними особливостями;

- це психічна діяльність, яка забезпечується за допомогою пошукових дій.

Фізіологічною основою сприйманняє умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, обумовлюваних явищ. Суттєво, що у людини результати і процес сприймання опосередковуються другою сигнальною системою, завдяки чому людина усвідомлює предмети, які відображує і регулює формування перцептивних образів.

Сприймання грунтується на відчуттях, але не вичерпується ними. Воно має такі свої специфічни властивості, які роблять його не сумою відчуттів, а якісно новим психічним явищем. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константністьта усвідомлення.

ВЛАСТИВОСТІ СПРИЙМАННЯ
Предметність сприймання полягає в тому, що будь-який предмет або явище відображається як об’єкт, який має свій певний зміст, природу, призначення. До того ж мозок чітко розрізняє сам предмет, його контур та фон.	Цілісність полягає в збереженні в образі предмету, який сприймається, його окремих ознак, аспектів, властивостей та їх внутрішньої організації, тому предмети і явища постають в свідомості в єдності, завдяки цьому в нас виникає їх цілісний образ
Структурність полягає в тому, що на основі знань та досвіду людина в свідомості об’єднує окремі елементи та компоненти предметів та явищ, надає їм певної структури, сформованості.	Константність це відносна постійність величини, форми, кольору та інших параметрів предметів та явищ незалежно від мінливих фізичних умов їх сприймання.
селективність (вибірковість) Полягає в переважному виділенні (виокремленні) одних предметів та явищ порів- няно з іншими (під впливом попереднього досвіду, знань, потреб, інтересів, установок людини).	осмисленість Полягає в тому, що сприймання людини пов’язане з мисленням і розумінням сутності предметів і явищ (на основі досвіду, знань, інформованості людини).
апперцепція Полягає у тому, що зміст і спрямованість сприймання предметів і явищ залежить від досвіду, запасу знань, інтересів, установок, ставлення до життя особистості.
ВИДИ СПРИЙМАННЯ
Залежно від значущого аналізатора	ЗОРОВІ, СЛУХОВІ, НЮХУ, ДОТИКУ, СМАКУ
Залежно від мети і вольових зусиль	ДОВІЛЬНЕ – свідомо спрямовується і регулюється. МИМОВІЛЬНЕ – незалежне від свідомого наміру
Залежно від конкретного змісту предмету	сприймання явищ ПРИРОДИ, СУСПІЛЬСТВА, ОСОБИ СТОСТІ тощо
Сприймання простору	сприймання РОЗМІРУ, ФОРМИ, ОБ’ЄМУ та ВІДДАЛЕНОСТІ предметів
Сприймання часу	відображення ДОВГОТРИВАЛОСТІ та ПОСЛІДОВНОСТІ явищ і подій
Сприймання руху	відображення НАПРЯМКУ й ШВИДКОСТІ просторового існування предметів, що допомагає орієнтуватися в оточуючому середовищі
Сприймання людини людиною	відображення ДІЙ, РУХІВ, ВЧИНКІВ, ДІЯЛЬНОСТІ людей, пізнання ІНТЕРЕСІВ, ПОЧУТТІВ, ЗВИЧОК, ПЕРЕКОНАНЬ, ХАРАКТЕРУ, ЗДІБНОСТЕЙ особистості

Особливості сприймання як специфічного психічного процесу можна побачити на прикладі сприймання кольору предметів. Річ у тому, що відчуття кольору – це винятково суб’єктивне явище відображення дії сугубо визначеної довжини електромагнітних коливань (від 380 до 760 нм). У дійсності проміні, фарби та таке інше не мають кольору: колір – це довжина хвилі і ніщо інше. Тому сприймання кольору предмета теж суб’єктивне явище. Насправді ж предмети, які мають для нас різний колір, лише по різному відбивають електромагнітні коливання. Цей приклад наштовхує на питання щодо умов, за яких виникає сприймання.

Сприймання може виконувати свою функцію відображення тільки за адекватності цього відображення об’єктивній дійсності, що потребує виконання наступних умов:

● сприймання повинно бути активним;

● сприймання повинно мати зворотний зв’язок;

● інформація, що сприймається, не повинна бути нижче визначенного мінімуму;

● інформація, що сприймається, повинна мати звичну структуру.

У людській практиці та у психологічному вивченні особливостей сприймання людей склалися знання про наступні основні типи сприймання:

Синтетичний –у людей синтетичного типу проявляється явний нахил до узагальненого відображення явищ, вони не надають значення деталям, не люблять заглиблюватись у них.

Аналітичний –люди аналітичного типу в меншій мірі проявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності, для них характерне намагання виділити і проаналізувати окремі деталі. Вони вникають в подробиці. Для них є проблемою зрозуміти загальну суть явищ.

Аналітико-синтетичний –люди с цим типом сприймання співвідносять аналіз окремих частин з загальними висновками сприймання і спостереження, встановлення фактів – з їх поясненням. Такий тип є найбільш прийнятними для сприймання діяльності.

Емоційний – для людей емоційного типу сприймання характерне не стільки виділення сутності явища і його частин, скільки прагнення насамперед висловити свої переживання, пов’язані цим явищем.

Психологія сприймання виокремлює такі явища, як ілюзія сприймання. Ілюзіями називаються неадекватні сприймання, які неправильно, помилково відображають предмети, що діють на аналізатори. Ілюзії виникають з різних причин: практичного досвіду людини, особливостей аналізаторів, зміни умов сприймання, дефектів органів чуття. Відповідно до органу чуття є ілюзії зорові, слухові, тактильні, нюху та смаку. Окремою групою виділяють ілюзії, що викликані певними афективними станами людини.

Також звертають на себе увагу удавані сприймання, тобто галюцинації. Особливостями цієї групи ілюзій є те, що вони виникають без зовнішнього подразника, але сприймаються як дійсні образи реального світу. В їх основі – порушення процесів збудження або процесів гальмування в корі півкуль головного мозку.

Суттєво, що людина потребує постійного контакту з середовищем, а тому у неї постійно повинні виникати відчуття і сприймання. Якщо ж зменшити цей контакт до мінімуму і тим самим викликати сенсорну депрівацію, то порушується самопочуття людини, у неї з’являються галюцинації. Коли ж людині вертають контакт с середовищем, то все одно вона якийсь час не здатна орієнтуватися як у часі, так і у просторі, а також не може розрізняти форми предметів.

Залежно від того, який аналізатор відіграє в сприйманні провідну роль, а також від того, яке співвідношення між подразниками, розрізняють види сприймань.

Тема 2 Увага

План

1. Теорії уваги.

2. Установка і психічна саморегуляція.

3. Фізіологічні основи уваги.

4. Види і властивості уваги.

Література [4, 7, 8, 11, 20, 23, 40, 49, 57, 61].

1. Теорії уваги.Одну з найбільш відомих психологічних теорій уваги запропонував Т. Рібо. Він вважав, що увага завжди пов'язана з емоціями і викликається ними. Рібо припускав особливо тісну залежність між емоціями і довільною увагою; вважав, що інтенсивність і тривалість такої уваги безпосередньо обумовлені інтенсивністю і тривалістю асоційованих з об'єктом уваги емоційних станів. Мимовільна увага також цілком залежить від афективних станів.

Стан уваги завжди супроводжується не лише емоційними переживаннями, але також певними змінами фізичного і фізіологічного стану організму. Т. Рібо підкреслював значення фізіологічних зв'язків психічних процесів і станів, і ця обставина позначилося на його трактуванні уваги. Таким чином, теорію Рібо можна назвати психофізіологічною. Увага, як чисто фізіологічний стан, має комплекс судинних, дихальних, рухових та інших довільних або мимовільних реакцій.

Рух, на думку Т. Рібо фізіологічно підтримує і посилює даний стан свідомості. Для органів чуття (зору та слуху) увага означає зосередження і затримку рухів, пов'язаних з їх налаштуванням та управлінням.

Зусилля, яке ми докладаємо, зосереджуючи і утримуючи увагу на чомусь, завжди має під собою фізичну основу. Йому відповідає відчуття м'язової напруги, а майбутні відволікання уваги пов'язані, як правило, з м'язовою перевтомою у відповідних моторних частинах реціпірующіх систем.

Т. Рібо вважав, що руховий ефект уваги полягає в тому, що деякі відчуття, думки, спогади отримують особливу інтенсивність і ясність в порівнянні з іншими від того, що вся рухова активність виявляється зосередженою на них. В умінні керувати рухами і полягає секрет довільної уваги. Довільно відновлюючи руху, пов'язані з чимось, ми тим самим звертаємо на це нашу увагу. Такі характерні риси моторної теорії уваги, запропонованої Т. Рібо.

Теорія установки Д.М. Узнадзе спочатку стосувалася особливого роду стану попереднього налаштування, який під впливом досвіду виникає в організмі і визначає його реакції на подальші дії.