Методи дослідження ВНД

 

Основним методом вивчення вищої нервової діяльності є метод умовних рефлексів, розроблений і упроваджений в практику фізіологічного експерименту І. П. Павловим, його учнями і послідовниками. Всі методики вивчення умовних рефлексів, використовувані в даний час, розроблені з урахуванням основних правил утворення умовних рефлексів:

1) для утворення умовного рефлексу перш за все необхідний збіг у часі дії двох подразників: умовного (індиферентного) і безумовного, що викликає певний безумовний рефлекс, тобто природжену реакцію організму;

2) дія умовного подразника повинна передувати дії безумовного, оскільки при зворотній послідовності дії подразників умовний рефлекс або зовсім не утворюється, або утворюється важко;

3) умовний подразник повинен бути фізіологічно слабкішим в порівнянні з безумовним і по можливості більш індиферентним, тобто таким, який не викликає значної безумовно-рефлекторної реакції, а лише чіткий орієнтувальний рефлекс;

4) для утворення умовних рефлексів необхідний нормальний, діяльний стан вищих відділів центральної нервової системи; у хворобливому стані, при зниженні працездатності або при пригніченні діяльності нервових клітин утворення умовних рефлексів важке або навіть стає неможливим;

5) під час вироблення умовного рефлексу на об'єкт не повинні діяти сторонні подразники.

І. П. Павлов і його співробітники проводили дослідження на собаках. Вироблення умовного рефлексу відбувалося на основі

безумовно-рефлекторної реакції слиновиділення, яка виникала або під час надходження їжі в ротову порожнину, або при вливанні в рот тварини слабкого розчину соляної кислоти. Для реєстрації слиновиділення собаці виводять назовні протоку однієї слинної залози з шматочком слизової оболонки. Вироблення умовних рефлексів починають після одужання тварини і після того, як вона звикне до процедури наклеювання спеціального слинного балончика і до брання їжі з годівниці. Собаку поміщають в спеціально обладнану звукоізольовану камеру окремо від експериментатора, ставлять у верстат і фіксують в ньому за допомогою гумових лямок.

Безумовним подразником є м’ясо-сухарний порошок або розчин соляної кислоти (0,1...0,5%). Для безумовного харчового підкріплення існує спеціально пристосована, яку в потрібний момент подають тварині, а кислоту в ротову порожнину собаки вливают за допомогою вигнутої трубки через отвір за щокою собаки (прилад Красногорського). Як умовні сигнали застосовуються оптичні, акустичні, шкірно-механічні, хімічні і інші подразники, включення яких відбувається з приміщення експериментатора.

Сама процедура вироблення умовного рефлексу така: спочатку дається умовний сигнал, а потім (звично через 0,5...30,0 с) до нього приєднується безумовний подразник (підкріплення). Якийсь час (від 5 с до 1 хв.) обидва подразники діють спільно, а потім їх дію припиняють. Так повторюють від 5...6 до 8... 10 разів з інтервалами між поєднаннями приблизно в 5 хв. до тих пір, поки умовний подразник не стане міцним сигналом початку

слиновидільної реакції (рис. 4).

 

Рис.4. Кімограма умовного слиновидільного рефлексу.

1-реєстрація слиновиділення (краплі слини);

2-відмітка дії умовного сигналу;

3-відмітка харчового підкріплення;