Аферентні волокна, що викликають активність гальмівного нейрона Г

 

 

Збільшується період рефрактерності, внаслідок чого зменшується лабільність. При цьому збудження змінюється гальмуванням.

Цей тип гальмування було вивченно М. Є. Введенським (1886) і названо песимальним гальмуванням. Воно може виникнути в будь-якій ділянці нервового утворення саме там, де низький рівень ла­більності. Найлегше спостерігати цей вид гальмування у нервово-м'язовому синапсі. Тому механізм виникнення песимального галь­мування детально вивчено на нервово-м'язових синапсах. Виявлено, що основною причиною цього гальмування є стійка деполяризація, яка виникає під впливом частої стимуляції. Але синапси і централь­ної нервової системи мають невелику лабільність, тому вони також можуть стати місцем вторинного гальмування.

Вторинне гіперполяризаційне гальмування. Гальмування може розвиватися і в збуджуючих нейронах без участі впливу гальмівно­го медіатора як

наслідок тривалої деполяризації в мембрані синапсу під впливом імпульсів високої частоти. Таке гальмування нази­вають песимальним. Сильне збудження нейрона призводить до збільшення величини і фази гіперполяризації потенціалу дії. Збу­джуючий постсинаптичний потенціал при цьому стає недостатнім, щоб деполяризувати мембрану до критичного рівня, і тому розвива­ється гальмування, яке називають вторинним гіперполяризаційним.

Поняття про рефлекс.Основною формою нервової діяльності є рефлекси. Рефлекс — реакція-відповідь організму на подраз­нення із зовнішнього і внутрішнього середовища, яка здійснюється за допомогою центральної нервової системи.

Подразнення шкіри підошовної частини ноги у людини спри­чиняє рефлекторне згинання стопи і пальців. Це підошовний рефлекс. При ударі по сухожиллю чотириголового м'яза стег­на під надколінком розгинається нога в коліні. Це колінний рефлекс. Дотик до губ не­мовляти викликає смокталь­ні рухи у неї — сисний реф­лекс. Освітлення яскравим світлом ока веде до звужен­ня зіниці — зіничний реф­лекс.

Завдяки рефлекторній ді­яльності організм може швидко реагувати на різні зміни зовнішнього і внутріш­нього середовища.

Рефлекторні реакції до­сить різноманітні. Вони мо­жуть бути умовними або без­умовними.

Рефлекторна дуга.У всіх органах тіла розташовані нервові закінчення, чутливі до подразників. Це рецептори. Рецептори різні за своєю будовою, місцезнаходженням і функціями. Деякі рецептори мають вигляд порівняно про­сто побудованих нервових закінчень , або вони є окре­мими елементами складно побудованих органів чуттів, як, на­приклад, сітківка ока.

За місцем розташування рецептори поділяють на екстероре­цептори, пропріорецептори і інтерорецептори. Екстерорецептори сприймають подразнення зовнішнього середовища. До них на­лежать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри, органів нюху, смаку. Інтерорецептори розташовані в тканинах внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін.). Вони сприймають зміни внутрішнього середовища орга­нізму. Пропріорецептори містяться в м'язах і сприймають ско­рочення і розтягнення мускулатури, тобто сигналізують про положення і рух тіла.

В рецепторах внаслідок дії відповідних подразників певної сили і часу дії виникає процес збудження. Виникле збудження із рецепторів передається до центральної нервової системи по доцентрових нервових волокнах. В центральній нервовій систе­мі за рахунок вставних нейронів рефлекс із вузькомісцевого акту перетворюється на цілісну діяльність нервової системи. В центральній нервовій системі відбувається обробка сигна­лів, що надійшли, і передача імпульсів на відцентрові нервові волокна.

Виконавчий орган, діяльність якого змінюється в результаті рефлексу, називають ефектором.

 

Шлях, яким проходять нервові імпульси від рецептора до виконавчого органа, називають рефлекторною дугою.Це матеріальна основа рефлексу.

Говорячи про рефлекторну дугу, треба мати на увазі, що будь-який рефлекторний акт здійснюється за участю великої кількості нейронів. Дво- чи тринейронна дуга рефлексу лише схема. Насправді рефлекс виникає при подразненні не одного, а багатьох рецепторів, розташованих в тій чи іншій області тіла. Нервові імпульси при будь-якому рефлекторному акті, надходячи в центральну нервову систему, широко розходяться в ній, досягаючи різних її відділів. Тому правильніше говорити, що структурну основу рефлекторних реакцій становлять нейронні ланцюги із доцентрових, центральних, або вставних, і відцентро­вих нейронів.

У зв'язку з тим, що в будь-якому рефлекторному акті беруть участь групи нейронів, які передають імпульси в різні відділи мозку, в рефлекторну реакцію втягується весь організм. І справ­ді, якщо вас зненацька вкололи шпилькою в руку, ви негайно її відсмикнете. Це рефлекторна реакція. Але при цьому не тіль­ки скоротяться м'язи руки. Зміниться дихання, діяльність сер­цево-судинної системи. Ви словами відреагуєте на несподіваний укол. У відповідну реакцію включається практично весь ор­ганізм. Рефлекторний акт — координована реакція всього орга­нізму.