Методичні підходи до вивчення нейрофізіологічних механізмів психічної діяльності людини
При поєднанні двох подразників (умовного і безумовного) таким чином, що поява одного з них визначає або робить вірогідною появу іншого, виникає в мозку людини так звана «хвиля очікування», або «контингентне негативне відхилення» (КНВ). Так, якщо після звукового подразнення (клацання) випробовуваному необхідно натискувати на кнопку, щоб припинити (вимкнути) ритмічні спалахи світла, що з'являються через певний інтервал часу, то після застосування першого (умовного) подразника в лобових частках мозку виникає досить чітке відхилення постійного потенціалу у бік негативності, тобто виникає КНВ. Ця негативна хвиля, яка починається після першого (умовного) сигналу, триває до появи безумовного (імперативного) стимулу і різко обривається у момент дії. Цю негативну «хвилю очікування», або КНВ, вдається спостерігати при різноманітній свідомій діяльності людини, а також при ухваленні людиною рішень в умовах лабораторії і повсякденного життя (мал. 2).
Мал. 2. Контингентне негативне відхилення (КНВ) в лобових відділах мозку людини у відповідь на застережливий звуковий сигнал (за Р. Уолтером, 1966):
Б, В — ЕЕГ людини при ізольованому і послідовному застосуванні пускового і імперативного сигналів; Г — виникнення КНВ після інструкції натискувати кнопку для припинення світлових спалахів.
У здорових людей КНВ має амплітуду 10...20 мкВ і тривалість 1,5...2,5 с. Навпаки, у осіб емоційно нестабільних, які проявляють реакції страху, тривоги і турботи, КНВ має дуже
низьку величину (порядка 3... 10 мкВ) і велику тривалість (2,5...5,0 с), причому в
більшості випадків розвиток КНВ не переривається імперативним сигналом (Т. І. Резникова, 1972).
Цікаво також відзначити вплив інтервалу між умовним і імперативним сигналом на розвиток КНВ. Якщо цей інтервал менше 0,5 секунди, КНВ повністю не розвивається, а час реакції або рішення бувають відповідно більш тривалими. При інтервалі в 1,0 с КНВ розвивається повністю, а при подальшому його збільшенні форма КНВ широко варіює у різних людей. У людей живого типу (сангвініків) КНВ може продовжуватися навіть до 10 с, а у людей неврівноваженого типу (холериків) КНВ починає згасати, якщо період очікування імперативного сигналу перевищує 3...4 с, і чим довше
цей інтервал, тим менш різко закінчується КНВ і тим більше час реакції або рішення.
В нормальних умовах швидкість розвитку КНВ, його амплітуда і зміни при стомленні або сумніві випробовуваного вказують, на думку Р. Уолтера, на тип індивідуальності людини. У більшості нормальних людей КНВ при виникненні сумніву зменшується пропорційно об'єктивній вірогідності існування умовного зв'язку: якщо підкріплюється тільки 50% умовних подразників в серії з 20...30 проб, то КНВ практично не розвивається і зливається з фоновою електричною активністю мозку. Але у невеликого числа нормальних людей ця «хвиля очікування» зберігається навіть тоді, коли підкріплюється тільки 25% умовних подразників. На думку Р. Уолтера, це свідчить про завзятість в досягненні мети, таланті і певній ексцентричності. Такі люди добиватимуться свого всупереч будь-яким доводам, тиску суспільства або здоровому глузду. КНВ виникає тільки при свідомих діях людини, а при автоматизованих, несвідомих і навіть дуже складних реакціях не виявляється.
Розглянемо можливість безпосереднього контакту з мозком людини. В другій половині 40-х років XX ст. була створена стереотаксична техніка, що дає можливість виключення глибоких структур мозку з лікувальною метою. Виявилося, що подразнення глибоких структур мозку іноді приводить до розвитку у пацієнта яскравих емоційних реакцій. Крім того, при тривалому застосуванні електричного подразнення виникають різкі зміни в поведінці людей (X. Дельгадо). При подразненні мозку часто використовують різні психологічні тести як елемент необхідної системи контролю. Спостереження за емоційними і психічними реакціями, що виникають при електричному подразненні мозку, доповнюються спостереженнями за зміною заданої психічної діяльності в цих же умовах.
Наприклад, пред'явлення тестів на оперативну пам'ять в ході електричного подразнення мозку досить переконливо показало, що при стимуляції деяких підкіркових структур (наприклад, хвостового ядра або передніх ядер таламуса) збільшується кількість помилок, тобто пригнічується можливість
виконання задачі. Отже, глибокі структури мозку беруть активну участь в реалізації складних психічних явищ (Н. П. Бехтєрєва).
Необхідно також підкреслити, що аналіз змін, що розвиваються в мозку в процесі забезпечення психічної діяльності, має два аспекти. Перший з них полягає в тому, щоб встановити, де і які саме фізіологічні зміни відбуваються при психічній діяльності. Відповідь на це питання можлива в певному значенні вже зараз. Друге надзвичайно складне питання, полягає у виявленні фізіологічних змін, специфічних для кожної конкретної форми психічної діяльності. Відсутність повноцінної і чіткої відповіді на це питання на сучасному рівні нейрофізіологічних знань не дає підстав для того, щоб взагалі відкинути можливість його з'ясування. Таке заперечення обов'язково привело б до розриву між матеріальним і ідеальним, між фізіологічними процесами, що відбуваються в мозку, і психічною діяльністю.