Небо, пошли росу, і ви, хмари, видайте з себе Праведника! (Іс. 45, 8)
Святі старозавітні праведники довго зітхали за приходом Спасителя. Одні говорили: Небо, пошли росу, і ви, хмари, видайте з себе Праведника! (Іс. 45, 8). Інші отак молилися: Пошли Ягнятко, що володітиме землею (Іс. 16, 1). Ще інші благали: 
Дай нам Свого Спасителя! (Пс. 84, 8). Сам же пророк Ісая отак кликав: А би Ти прорвав небеса і зійшов на землю... Від Твого обличчя гори розтаяли б немов від вогню... і води закипіли б мов від жару... (Іс. 62, 1-2).
Господи, кликав Ісая, як люди зобачать, що Ти з любови до них зійшов на землю, то гори вирівняються цебто люди переможуть всі трудності, що давніше видавалися непереможними, щоб служити Тобі. «Води закиплять» цебто навіть найбільше холодні душі, зобачивши. що Ти стався чоловіком, запаляться любов'ю до Тебе. Так дійсно сталося з численними душами, от хоча б зо Св. Тересою, Св.Пилипом Нерійським і Франциском Хаверієм. що вже на землі палали цим святим вогнем. Але скільки є таких душ? На жаль, їх дуже мало.
Мій Ісусе, хочу належати до цих нечисленних душ. Вже від довгих літ я повинен горіти в пекельнім вогні, ненавидячи і проклинаючи Тебе. На щастя так не сталося, бо Ти так довго терпів мені, щоб я міг горіти блаженним вогнем Твоєї любови, а не проклятим пекельним полум'ям. Ось тому Ти просвічував мій розум і ласками ранив моє серце, як я здалека тримався від Тебе. Ти дуже багато вчинив, щоб спонукати мене любити Тебе.
Хочу завжди бути Твоїм. Поможи мені бути Тобі вірним. Надіюся цього від Твоєї доброти. Мій Боже, хто поважиться покинути Тебе і хоча б хвилинку проживати без Твоєї любови? Мій Ісусе, люблю Тебе понад усе. Цього ще замало для мене. Люблю Тебе більше ніж самого себе. І цього так само ще замало для мене. Люблю Тебе цілим своїм серцем і душею. Але й це ще не вистачає мені. Мій Ісусе, вислухай мене і дай мені ще більше любови.
Пречиста Діво Маріє, молися за мене.
Він (Христос) маловажений і позбавлений пошани між людьми
Іс.53,5).
Ось яке було життя Божого Сина на землі. Він був маловажений. Люди погорджували Ним і вважали за останнього з людей. Хіба Ісус Христос міг іще більше понизити Себе ніж народитися в печері, ] проживати серед погорди і забуття в робітні як помічник, дати зв'язати Себе як злочинець і дозволити бичувати Себе немов був би невільником? Таж Його били по лиці, висмівали як притенсійного царя, плювали Йому в обличчя, і вкінці засудили на ганебну смерть ніби Він був злочинцем! Ось тому Св. Вернард кличе: «О останній і найвищий!» 8). Боже, Ти — Цар всесвіту, то чому ж дозволяєш, щоб погорджували Тобою? Мій Ісусе, бачу, що Ти так сильно впокорюєшся з-за мене. Як я, гордий грішник, можу ганятися за пошаною і почестями?
Мій погорджений Спасителю, навчи мене Своїм прикладом любити погорду та скрите життя. Відтепер, покладаючись на твою поміч, сподіюся приймати зневаги, що ради Тебе спадуть на мене, бо Ти так багато натерпівся за мене. Пробач мені мою минулу гордість і подай Свою святу любов. Мій погорджений Ісусе, люблю Тебе. Ступай передо мною зо Своїм хрестом, бо я хочу йти за Тобою, | несучи свій хрест. Не покину тебе аж до смерти. Хочу померти за Тебе на хресті, як Ти помер за мене. Мій Ісусе, мій погорджений Ісусе, обнимаю Тебе. Пригорнувшись до Тебе, хочу жити і вмирати з Тобою.