Аналіз продуктивності праці
Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності пращ є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.
На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) - виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції - трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв'язок між затратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.
Показники продуктивності праці визначають у:
Ä натуральних вимірниках - при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або декілька подібних;
Ä трудових вимірниках - передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;
Ä вартісних вимірниках - найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві.
У процесі аналізу продуктивності праці вивчаються:
1. рівень і динаміка продуктивності праці;
2. вплив окремих чинників на зміну продуктивності праці;
3. пропозиції і заходи щодо підвищення продуктивності праці.
Аналіз продуктивності праці починають з вивчення її рівня і динаміки оцінки виконання поставленого завдання.
Узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим (РВП). Величина його залежить від виробітку робітників (Вр) їх питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВр) (фактори першого рівня підпорядкування); кількості відпрацьованих ними днів (Д), тривалості робочого дня (Т), середньоденного виробітку робітника (ГВР) (фактори другого рівня підпорядкування). Таким чином, середньорічний виробіток одного працюючого дорівнює:
Враховуючи, що це детермінована функціональна мультиплікативна модель, вплив наведених факторів може бути розрахований способом ланцюгових підстановок, абсолютних різниць тощо.
Проведемо факторний аналіз продуктивності праці за даними табл. 12.10.
Розрахунок впливу факторів на зміну рівня середньорічного виробітку працюючих проведемо способом ланцюгових підстановок. Для цього розрахуємо ряд умовних величин при зміні відповідних факторів:
Проведемо розрахунок абсолютних відхилень за рахунок впливу кожного фактора:
1) питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу:
∆РВпв = 7045,04 - 6850,8 = 194,24 (грн.);
2) кількості відпрацьованих днів одним робітником:
∆РВд = 6855,36 - 7045,04 = -189,68 (грн.);
3) тривалості робочого дня:
∆РВп = 7736,77 - 6855,36 = 881,41 (грн.):
4) середньогодинного виробітку одного робітника:
∆РВгв = 7056,8 - 7736,77 = -679,97 (грн.);
Загальна зміна середньорічного виробітку працівників становить:
∆РВ = 194,24 - 189,68 + 881,41 - 679,97 = 206 (грн.).
За проведеними розрахунками можна зробити висновок, що фактичний середньорічний виробіток робітника був більший на 206 грн., за плановий. На середньорічний виробіток робітника позитивно вплинули два фактори: зміна питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу та тривалості робочого дня, що збільшило середньорічний виробіток відповідно на 194,24 І 881,41 грн. Негативний вплив мали наступні фактори: кількість відпрацьованих днів одним робітником і середньогодинний виробіток робітника, що зменшили середньорічний виробіток відповідно на 189,68 та 679,97 грн.
Аналогічно аналізується зміна середньорічного виробітку робітника, який залежить від кількості відпрацьованих днів одним робітником, середньої тривалості робочого дня та середньогодинного виробітку.
Чисельні взаємозалежні фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в наступні основні групи, які характеризують:
1) удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;
2) покращання організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;
3) удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо.
На наступному етапі необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного та середньорічного виробітку робітників, - середньогодинну продуктивність пращ одного робітника. Величина цього показника залежить від факторів, пов'язаних з трудомісткістю продукції І вартістю її оцінки. До першої групи факторів належать: технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу в зв'язку з браком і його виправленням. Для аналізу скористаємося методикою розрахунків цього показника, запропонованою Н.А. Гусак і Г.В. Савицькою. Для визначення впливу факторів на середньогодинну продуктивність праці необхідно розрахувати три умовні показники, застосовуючи спосіб ланцюгових підстановок; для розрахунку використаємо дані табл. 12.10.
Перший умовний показник середньогодинного виробітку повинен бути розрахований в умовах порівнянності даних (виробничо відпрацьований час, структура продукції та технічний рівень виробництва за минулий період). Для цього фактичний обсяг виробництва товарної продукції необхідно скоригувати на величину його зміни в результаті структурних зрушень (∆Ср), а кількість відпрацьованого часу - на невиробничі затрати часу (Тнв).
Алгоритм розрахунку:
Чисельність робітників взято з таблиці 12.7 і становить 668 чоловік.
За даними тол. 12.8 можна зробити висновок, що більша частіша втрат робочого часу ((2004 + 3340 + 5344) х 7.95 + 1336 = 86306 (год.)) викликана суб'єктивними факторами: додаткові відпустки, прогули, простої, що можна вважати невикористаними резервами збільшеним фонду робочою часу. Недопущення їх рівнозначно вивільненню 47 працівників підприємства (86306 / 1829). За рахунок вказаних факторів фонд робочого часу фактичний був менший за плановий на 21 день з розрахунку па 1 робітники або на 14028 днів роботи всіх робітників. При цьому корисний фонд робочого часу фактичний був менший за плановий на 168 год. з розрахунку на 1 робітника, або на 112.2 тис. год. роботи всіх робітників, а фактична середня тривалість робочої зміни зменшилася у порівнянні з планом на 0.02 год. (на 1 робітника) або на 13.36 год. (на всіх робітників підприємства).
Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні цитрати робочого часу.
Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові виграти робочого часу).
У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:
1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції:
2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для нього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;
3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників V собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат:
4) визначається сума заробітної плати робітників за виправленим браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;
5)розраховується заробітна плата робітників її остаточному браку та на його виправлення (сума 2 п. і 4 п.);
6) обчислюється середньоденна заробітна плані як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;
7) визначається робочий час. витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати (н. 5 / п. 6).
За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними піратами робочого часу.
При вивченні використання робочого часу проводиться аналіз організації праці (табл. 12.9).
Фактично відносне залучення робітників за рахунок підвищення трудомісткості становило 96 чоловік
при запланованому – 6 чоловік
|
На практиці даний метод вимірювання продуктивності праці широко не застосовується, тому що вимагає об'єктивного нормування праці та затрат на одиницю продукції всіх категорій працюючих.