Міжнародний досвід соціального партнерства

Міжнародні організації

Протистояння між працею і капіталом у XX ст. поступово перетворювалося на соціальне партнерство. Становлення соціального партнерства супроводжувалося виникненням відповідних інститу­цій. Першою найбільшою крупною організацією, що забезпечувала

систему гарантій прав найманих працівників у сфері соціально-трудових відносин, стала Міжнародна організація праці (МОП), створена 1919 р. Цією організацією було сформульовано загальні права людини, зокрема:

- право на працю та зайнятість;

- право на заробітну плату;

- право на безпечні умови праці;

- право на соціальне забезпечення.

МОП підпорядкована ООН, виступає як спеціалізоване агент­ство ООН з вирішення проблем, що стосуються трудових від­носин.

Головна функція МОП - нормотворча діяльність у сфері тру­дових відносин. За історію її існування розроблено і прийнято 181 конвенцію та 188 рекомендацій, що складають «Міжнародний кодекс праці».

Слід відзначити, що деякі документи ООН також стосують­ся питань трудових відносин. Наприклад: Генеральною Асамб­леєю ООН (10.12.1998 p.) прийнято Загальну декларацію прав людини.

Оскільки Україна взяла курс на інтеграцію до Європейського Союзу, цікаво розглянути засади соціального партнерства цього об'єднання. В Європейському Союзі соціальне партнерство ґрун­тується на двох основних організаціях:

1. Комісія з економічних і соціальних питань (КЕСП), яка функ­ціонує в Євросоюзі у формі тристороннього парламенту і супро­воджує законодавчу діяльність Комісії ЄС; рішення цієї комісії не є обов'язковими для Комісії ЄС і мають рекомендаційний ха­рактер;

2. Європейський соціальний діалог, який існує як консульта­тивний орган.

До складу КЕПС входять 222 представники країн - членів ЄС.

Основні суб'єкти соціального партнерства в Європі представ­лені об'єднаннями роботодавців та об'єднаннями найманих пра­цівників. Інтереси роботодавців представляють дві організації: UNICE та СЕЕР.

UNICE (Асоціація європейських спілок промисловців і робото­давців - АЄСПР) - централізований представницький орган євро­пейських спілок промисловців і роботодавців стосовно європейсь­кої спільноти. У цій асоціації представлені не тільки спілки ро­ботодавців країн ЄС, а й країн - членів Європейської асоціації вільної торгівлі, таких як Туреччина, Кіпр, Мальта, Сан-Марино, Чехії, Словаччини, Польщі.

АЄСПР було створено 1958 р. Основне завдання АЄСПР - представлення інтересів промисловості західноєвропейських країн у всіх пов'язаних з нею галузях стосовно ЄС та його структур (комісії ЄС, Ради Європи, Ради мініст­рів, Європарламенту та комісії з економічних та соціальних питань).

СЕЕР - Європейський центр державного сектора економіки (ЄЦДСЕ). Поряд із АЄСПР виступає другою організацією робото­давців, яка представлена в системі соціального діалогу.

Господарсько-трудові інтереси найманих працівників у Євро­пейському Союзі, та Асоціації вільної торгівлі представляє Євро­пейське об'єднання профспілок (ЄОП). Це - об'єднання профспіл­кових організацій з 28 країн Європи, де загалом налічується близь­ко 57 млн. членів.

Основні моделі соціального партнерства

За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалися три основні моделі соціального партнерства (діалогу).

Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Застосовується у Північній Європі - Бельгії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Австрії. У цих країнах було втілено міжнародно-правовий принцип «трипартизму МОП», завдяки якому всі рішення щодо соціально-трудових від­носин приймаються за активної ролі владних структур і за участі всіх соціальних партнерів. Стратегічний трикутник соціального партнерства перебуває на найвищому організаційному рівні. Укази, що тут виробляються, стають основою для галузей і підприємств. Об'єднання працівників у професійні спілки у Скандинавських країнах досягає 90%.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Європи - Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії, а також для Англії, Ірлан­дії. У цих країнах не створюються на національному рівні по­стійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країн періо­дично проводять консультації з національними об'єднанням проф­спілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не ухвалюються, іноді укладаються загальнонаціональні угоди з окре­мих питань соціальної політики. Головний трикутник переговорів проходить переважно на регіональному і галузевому рівнях. Член­ство в профспілках у цих країнах дещо менше, ніж у країнах пер­шої моделі, та коливається від 30 до 60%.

Третя модель є характерною для країн, в яких процес пере­говорів відбувається на рівні підприємств та установ: Франції, Іспанії, Португалії, Греції а також США та Японії. Це означає, що організація власників (роботодавців) не втручається в соціально-трудові відносини. У цих країнах спостерігається тенденція, спря­мована на приниження ролі профспілкового руху, прагнення усуну­ти профспілки від впливу на процес активної соціальної політики. Наприклад, у деяких країнах (особливо в Італії та Франції) вва­жається, що в постіндустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок. У практику трудових відносин широко вті­люється система індивідуальних трудових контрактів, у разі пору­шення яких найманий працівник може сам звернутися до суду і захистити себе. Кількість працівників, об'єднаних у профспілки, складає в цих країнах близько 30%.

Згідно з дослідженням ОЕСР (Організація економічної співпра­ці та розвитку) перевагу не можна надати жодній із цих моделей, бо кожна з них має свої вади й переваги. У формуванні моделі со­ціального діалогу необхідно враховувати специфіку соціально-трудових відносин певної країни. Необхідно, щоби моделі були гнучкими, швидко пристосовувалися до необхідних змін міжна­родної та національної економіки, політичної ситуації. Тенденції, які спостерігаються в соціальному партнерстві, свідчать про те, що централізовані моделі соціального партнерства поступаються де­централізованим.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні.- К.: Укр. акад. держ. Упр. при Президентові України, 2000. - 200 с.

2. Колот А. Теоретичні й прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів // Україна: аспекти праці. – 2002. – С. 14-25.

3. Соціальна захищеність населення України / О. Ф. Новикова, О. Г. Осауленко та ін. - Донецьк.: ІЕП НАН України; К.: Держкомстат України, 2001. - 359 с.

4. Бакуменко С. В., Левенець І. Є. Соціальне партнерство: Навч. посібник. - К., 1999.

5. Українець С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. - 1998. - № 2.