Наймані працівники та їхні об'єднання як суб'єкти соціального партнерства

Суб'єкт соціально-трудових відносин - це юридична або фізич­на особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-тру­дових відносинах. Суб'єктами соціально-трудових відносин висту­пають наймані працівники, об'єднання найманих працівників або їхні органи, роботодавці, об'єднання роботодавців або їхні орга­ни, органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самовря­дування.

Вирізняють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин.

Перша група - первинні носії прав та інтересів (наймані пра­цівники, роботодавці, держава). Друга група - представницькі ор­ганізації та їхні органи (об'єднання роботодавців, об'єднання най­маних працівників, органи влади і управління). Третя група - органи соціального діалогу (Національна рада соціального парт­нерства, органи в галузях, регіонах, на підприємствах). Четверта група - органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попе­реджують загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри та інші інформаційні консультативні формування).

Одним із основних і найбільш масових суб'єктів соціально-трудових відносин, як уже зазначалося, є наймані працівники та їхні представницькі органи (до 90% економічно активного насе­лення має статус найманого персоналу). Наймані працівники є найбільш незахищеною стороною соціально-трудових відносин порівняно з роботодавцями.

Найманий працівник - це фізична особа (громадянин), яка пере­буває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту) та безпосередньо виконує тру­дову функцію відповідно до існуючих регламентів.

Якщо вдатися до історії, то можна відмітити, що шлях форму­вання профспілкових організацій був тяжким і тривалим. Одним із перших законодавчих актів, що узаконювали об'єднання найманих працівників для захисту їхніх інтересів, був Закон про профспілки, прийнятий в Англії 1871 р. Цей закон заборонив судове переслі­дування профспілок, увів їх добровільну державну реєстрацію.

У 1891 р. у зверненні Папи Римського Лева XII до духовенства та вірян роботодавцям і робітникам було запропоновано поєдну­вати зусилля для досягнення партнерства і злагоди в суспільстві, що стало початком соціальної доктрини католицької церкви.

Що стосується України, то за радянської доби існували окремі елементарні форми соціального партнерства поряд із з держав­но-партійним патерналізмом, що забезпечувало за допомоги механізму зрівнялівки вирішення багатьох соціально-трудових проблем.

В Україні було кілька етапів, коли виробничі відносини форму­валися за принципом соціального партнерства:

у 1918 р.- за умов Української Народної Республіки;

у 1921-1928 pp. за умов непу;

із 1991 р. за умов незалежності України.

у 1918 р. в Києві було утворено Всеукраїнську раду профспілок (Уценторпроф). В основу діяльності профспілок було покладено європейську соціальну модель органів захисту інтересів працюю­чих, основний принцип якої був виробничим (одне підприємство - одна профспілка).

Починаючи з 1948 р. в Україні після тривалої перерви було по­новлено діяльність профспілок у формі Української республікан­ської ради профспілок (Укрпрофрада).

6 жовтня 1990 р. на 1-му з'їзді профспілок на базі Укрпрофради було утворено Федерацію незалежних профспілок України (ФНПУ). Головною рисою цього об'єднання було проголошення незалеж­ності від державних органів, ВЦРПС.

У 1992 р. на 2-му позачерговому з'їзді ФНПУ було переймено­ване на Федерацію профспілок України (ФПУ), прийнято статут і програму її діяльності, принципи розвитку профспілкового руху.

У травні 1991 р. утворено Всеукраїнське об'єднання страйкових комітетів (ВОСК), яке потім змінило назву на Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників (ВОСТ). Через його розкол у 1995 р. утворилося ще Всеукраїнське профспілкове вільне профоб'єднання солідарності трудівників (ВП ВОСТ).

Нині в Україні структура суб'єктів соціально трудових відно­син, що представляють інтереси найманих працівників, є такою. На рівні підприємства суб'єктом виступає сам працівник, як носій первинного права у стосунках із роботодавцем. Другим суб'єктом є організація найманих працівників - місцева організація проф­спілки в особі профспілкового комітету. Крім профспілок, інтереси найманих працівників можуть представляти ради трудових колек­тивів, окремі працівники, яким делеговано частину повноважень колективу.

На територіальному рівні суб'єктом соціально-трудових відно­син, що представляють інтереси найманих працівників, є їхні орга­нізації та об'єднання - профспілки.

На районному, міському рівні представництво найманих пра­цівників здійснюється численними організаціями профспілок.

На галузевому рівні наймані працівники мають свої представ­ницькі органи (галузеві профспілки).

На національному рівні інтереси найманих працівників пред­ставляє декілька десятків профспілкових об'єднань, галузевих і фахових профспілок.

Найактивнішими серед галузевих профспілок в Україні є профспілки працівників вугільної промисловості (ППВП) та гірничорудної галузі (НПГ).

У недержавному секторі економіки найбільшим профспілковим об'єднанням є Федерація профспілок працівників кооперативних та інших форм підприємництва.

Базове профспілкове право — право на свободу асоціацій (об'єд­нань) та право на колективні переговори відображене в конвенціях МОП № 87, 98, 154. Профспілкові права містяться в Загальній декларації прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., право на страйк в Європейській соціальній хартії та Міжамериканській хартії соціальних гарантій.

В Україні основними нормативними актами, що регламентують діяльність профспілок, є:

Конституція України; Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»; Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; Кодекс законів про працю; закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про зайнятість насе­лення» та ін.

Останнім часом сталися деякі зміни у профспілковому русі, а саме:

- визначення профспілок як організації для захисту найманих працівників;

- роздержавлення профспілок;

- нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві, що виражається в нейтральності профспілок щодо партій і рухів та у співпраці з партіями лише з конкретних питань соціально-еконо­мічного захисту інтересів людини;

- зміна централістської структури профспілок України на фе­деративну;

- визначення конфедеративності й плюралізму профспілково­го руху;

- відокремлення від невластивих функцій і методів роботи профспілок, що були притаманні профспілкам за радянських часів;

- застосування принципів соціального партнерства, засобів колективних договорів, угод, а в разі необхідності - страйків у взаємовідносинах із роботодавцями.

Слід відзначити, що на сучасному етапі ставлення населення України до профспілок неоднозначне, що показало опитування населення України, проведене Державним комітетом статистики 2001 р. Нині у профспілках перебуває, за різними оцінками, 14-20 млн. осіб. 43% опитаних зазначили, що вони належать до ор­ганізацій, які представляють інтереси працівників на виробництві. Значно нижчим є рівень належності до них молодих працівників (18-29 років) і тих, кому понад 55 років. Загалом ставлення до профспілок позитивне (40% опитаних). Причому рівень довіри до профспілкових організацій вищий серед осіб віком 50-54 роки. Молодь у віці 18-29 років довіряє цим організаціям менше. У ці­лому позитивне ставлення до профспілок домінує над негативним. Найбільш вагому роль, на думку опитаних, відіграють профспілко­ві організації на підприємстві (37% опитаних), потім профспілки галузевого рівня (10%), потім територіальні (2%). Рівень довіри до традиційних профспілок трохи вищий, ніж до нових.