Дiяльностi шкільного театру, як сфери для особистісної самореалiзацiї, виділеної епохи
О.Кисіль, дослiджуючи український театр , XVII-XVIII ст.ст видiляє цей період як зародження старого театру , що характеризується пануванням шкільної драми. Першочергово вона виконувала дидактичну функцію в освiтньому середовищi того часу а згодом стала своєрiдним орієнтиром для розвитку українського театру вцiлому. Шкільний театр , яий був найрозповсюдженішим видом театрального культури XVII -першої половини XVIII ст., сконцентрував в своїй діяльності особливості, характерні культурi того часу в цілому. Відповідно дослiдженням поетики цього виду мистецтва А.Софронової шкільний театр, будучи частиною шкільної програми, не виходив за її межі, проте був тим «полем», на якому відбувались основні процеси культурного життя [76].
Особливості Бароко знайшли своє відображення і в шкільному театрі на Україні, який був своєрідним «провідником» елементів Західно-Європейського бароко. Наприкiнцi XVI -на поч. XVIIст він розвивався у виглядi найпростiших його виявів – декламації (вiршованих панегіриків у формi привiтань, надгробних промов, написiв тощо). Так, словесний театр християнського храму, зазначає Н. Чечель, збагачується словесним театром філософсько-релігійного диспуту й панегіричного вірша, які поважно слухають і спостерігають вельможні городяни і козацька старшина [95].
Першi згадки про театр на Україні («свідоцтва про iснування драматичних представлень» ) відповідно дослiдженням I.Франка фiксуються в посланнi до стариці Домнікії 1606 р. відомого афонського ченця й письменника Івана Вишенського , де «вiн виразно посвiдчує ,що «новi руськi філософи не вміють читати церковних книг, нi псалтарi , нi часословця, тільки комедії строють і грають»[87,300]. Одним із перших центрів шкільного театру , за дослiдженнями Н.Чечель, в першій половині XVII ст. стає Луцьк[95]. Та все ж головним осередком українського шкільного театру XVIIст. науковці найчастіше виділяють Львів , а у другiй половинi XVIIIст - Київ, точніше Києво-Могилянська академію. Проте зародження шкiльного театру в Києвi дослiдники визначають значно раніше . Зокрема, О.Кисіль засвiдчує: «від 30-х рр. XVII ст. є вже звістки про вистави в Києві в світожозаснованiй братством і реформованiй Петром Могилою Києво-Могилянськiй колегiї (пізніше академія). Ця школа, як відомо, зробилася в XVII i XVIII ст. осередком нашого старого театру. Бiльшiсть п’єс кiнця XVIIст. і першої половини XVIIIст. було написано й виставлено в її стінах, але, крім того майже всі iншi п’єси того ж i навiть трохи пізнішого часу (19ст.) в бiльшiй чи меншiй мiрi одбили на собі вплив київської шкільної драми»[35,42]. Після заборони шкільних вистав у Києві при київському митрополиті Арсенії Могилянському (80-х рр. ректор академії Самуїл Миславський заборонив шкільнi вистави) – драматичні форми жили ще до кінця XVIIIст. серед мандрівних дяків.
Щодо початків шкільної драми в Україні велику роль відіграли братські школи в Острозі та Львові ще наприкінці XVI ст.. І.Франко у своїй праці «Русько-український театр» припускає, що «основана коло р.1580 перша греко-руська академія в Острозі була коли не першим, то все -таки в тім часі головним розсадником релігійної драми». Далі стверджує: «Строгий мораліст і аскет Іван Вишенський по смерті князя Острозького прямо відзивався про нього як про єретика, а в своїм посланії до того князя, написанiм около 1598 року, не без причини нападав на «комедійське i машкарське набожество» латинське»[87,299-300]. З цього можемо допустити можливість зародження театральних видовищ у формі шкільної драм при сприянні князя Костянтина Острозького.
Спираючись на дослiдження О.Кисіля, І.Франка , А.Софронової , Н.Чечель та ін. можемо видiлити певнi особливості шкільного театру. Український театр повторяв організацію театру польських шкіл, спирався на теоретичний і практичний досвід польських викладачів і драматургів. Загальними були теми і сюжети п’єс містеріального циклу; різдвяні та пасхальні п’єси, їх інтермедії свідчили про вплив польського народного релігійного театру. Так, І.Франко зазначає,що початки драматичних вистав в Захiднiй Європi та й Польщi «в школах були дуже давньою i улюбленою розривкою». Ще в середньовiчних школах читання «класичних авторiв» належало до головних «способiв образования»[87,302] Крім того, зазначимо , що у італійських гуманістів теж було у звичаї проводити за прикладом древніх філософські бесіди на відкритому повітрі. Особливу винахідливість проявив щодо таких бесід професор римського університету Помпоніо Лєто (1427 - 1497), котрий не тільки читав та коментував зі своїми учнями комедії Плавта, але, для того щоб «душею та тілом» увійти у світ вивчених творів, запропонував читати їх в особах. [30].О І.Франко виділяє ще одну собливiсть драматичних вистав в школі: відбувались вони переважно «при нагоді певних шкільних торжеств: майових рекреацій і екзаменiв, котрі бували публiчнi». Головною частиною шкільного театру були спектаклі під час «вакацій» - різдвяних, великодніх чи весняних – або для якогось урочистого випадку. Шкільнi діалоги екзаменів, відповідно дослiдженням О І.Франка, мали вплив на шкільну драму, надавши їй дидактичного характеру . Вiд первiсних церковних мiстерiй та вертепної драми шкільну драму відрізняє використання останньою алегоризму, абстракцій[11]. Вистави шкільного театру влаштовували здебільшого в шкільних приміщеннях – конгрегаційна зала, трапезна. Інколи школи мали свої театральні приміщення, як наприклад Варшавська , Львiвська,що свідчить про вагоме значення шкільного театру. Слід відмітити,що урочисті прилюдні вистави мали дуже помпезний вигляд з балетами, ілюмінаціями, фейерверками та ін. Використовувались різноманітні сценічні ефекти, трюки. Вищесказане є доказом відображення характерних рис бароко на шкільному театрі .
Як сфера для самореалізації театр надавав можливість як викладачу (який мав класи риторики і поетики) так і учню представляти власну драму, тобто реалізовувати не лише режисерські та акторські уміння , але і драматурга. Кожна важлива подія суспільного життя вимагало швидкої вiдповiдi на сцені. Шкільні драматурги , які повинні були знати основи сценічної гри, режисури, оформлення вистав отримували знання в основному із «Поетики» Аристотеля та трактату Ф.Ланга «Про мистецтво сценiчної гри», в якому вiдображено певнi правила для акторiв. Крім того , виготовлення костюмів,декорацій, програм, що виконували функцію афіш та журнальних замiток, свідчать про можливість реалізації і в цьому ракурсі.Так, синтетична природа театру , яка перекликалась з барочним принципом синтезу мистецтв, створювала сприятливий клімат для вибору цілей і шляхів реалізації своєї сутності, самовизначення і само презентації як учня так і вчителя. Крім того, театр готував учня і до суспільного життя. Виконуючи дидактичну функцію, цей вид театральної творчості допомогав учням оволодівати знаннями, розвивати їх пам'ять та увагу, ораторському мистецтву.
Започатковані традиції в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, а саме використання мистецтва для реалізації потенціалу студентів , використовується до нинішнього часу в Національному університеті «Острозька академія»,що може слугувати добрим прикладом для інших вузів збереження традицій та створення додаткової сфери для особистісної самореалізації.
Таким чином, особливості, характерні культурi того часу в цілому сконцентрував в своїй дiяльностi бароковий за своєю природою шкільний театр. Побудова сюжету постановок, прийняття поетикою цього театру принципу контрасту, алегоричність, присутність принципу синтезу мистецтв - все це віддзеркалювало мистецтво бароко вцілому та вирізнило головну особливість шкільного театру - напружену антиномічність, поєднання риторичності та розваги. З однієї сторони шкільний театр був соціокультурним феноменом, а з іншої - популяризував освіту на Україні, був допоміжною частиною загальної дидактичної програми, засобом виховання, педагогічним прийомом поетики і риторики , додатковою сферою особистісної самореалізації. Актуальність питань пов’язаних із самореалізацією особистості в її творчій діяльності активізовує застосування надбань шкільного театру у сучасному вузi. Потреба в навчанні, успіхах, спілкуванні, адаптації, подолання кризи ідентичності не завжди задовольняється в навчально-професійній діяльності, що в свою чергу спричиняє спад мотивації до провідної діяльності та створює значні труднощі і для особистісного розвитку студента. Використання прийомів даного виду театральної культури не лише сприятимуть засвоєнню студентами знань та умінь, які стосуються безпосередньо обраної ними спеціальності а і надасть практичний досвід для самовдосконалення.
Питання для самоперевірки:
1.З якими працями відповідно дослiдженням О.Онiщенко пов'язаний вихід у площину осмислення феномену театру ?
2.Як називалась театральна творчість згідно класичної термінології ?
3. Що стало результатом прiорiтетностi театру в епоху Бароко?
4. В чому особливість мистецтва як художньотворчоїдіяльності в XVII - XVIII ст.ст.?
5.Доведіть,що особливості, характерні культурi епохи Бароко сконцентрував в своїй дiяльностi бароковий за своєю природою шкільний театр.