ІІІ. Фактори і резерви в економічному аналізі
Фактори в економічному аналізі – це діючі сили, які призводять до позитивних чи негативних змін у стані об’єкту і показниках, які відображають цей стан.
За характером впливу фактори бувають: інтенсивні (якісні) та екстенсивні (фактори, пов’язані з кількісним, а не якісним приростом результативного показника).
За складом фактори можуть бути: прості та складні (комплексні – складаються з декількох елементів).
Для аналізу певного показника проводять систематизацію факторів, які на нього впливають.
Систематизація в цілому – це розміщення явищ, що вивчаються або об’єкті в певному порядку з виявленням їх взаємозв’язків та підпорядкованостей.
Одним із способів систематизації факторів є складання детермінованих факторних систем. Скласти факторну систему – означає представити явище, що вивчається в вигляді алгебраїчної суми, частки або добутку декількох факторів, що визначають його величину та знаходяться з ним в функціональній залежності. Наприклад:
        
|
Рис. Детермінована факторна система валової продукції.
ВП = ЧР*РВ
РВ = КД*ДВ
ДВ = ТД*ГВ.
Розвиток детермінованої факторної системи досягається за рахунок деталізації комплексних факторів. Прості фактори не розкладається на співмножники, так як вони однорідні за своїм змістом. З розвитком системи комплексні фактори деталізуються на менш загальні, поступово наближуючись за своїм аналітичним змістом до простих.
Слово “резерв” походить: по-перше від французького “reserve”, що в перекладі означає “запас”; друге значення даного слова походить від латинського “reservere” – “зберігати”. В зв’язку з цим в економічній практиці термін “резерви” застосовується в двох значеннях. По-перше, резервами вважаються запаси ресурсів, які необхідні для забезпечення безперервності процесу виробництва. Вони створюються на випадок додаткової потреби підприємства в матеріальних та інших ресурсах. По-друге, резервами вважаються можливості підвищення ефективності виробництва. Саме в цьому значенні розглядається дане поняття в економічному аналізі.
Резерви в економічному аналізі – це невикористані реальні можливості економії затрат відповідного фактору.
IV. Детерміноване моделювання і перетворення факторних систем.
Моделювання – це один із важливіших методів наукового пізнання, за допомогою якого створюється модель (умовний образ) об’єкта дослідження. Сутність його полягає в тому, що взаємозв’язок досліджуваного показника з факторними передається в формі конкретного математичного рівняння.
В факторному аналізі розрізняються моделі детерміновані (функціональні) та стохастичні (кореляційні).
За допомогою детермінованих факторних моделей досліджується функціональний зв’язок між результативним показником і факторами.
В детермінованому аналізі виділяються наступні типи найбільш часто вживаних факторних моделей:
1. Адитивні моделі:
Y = Х1 + Х2 + Х3 +...+ Хn
Застосовуються у випадках, коли результативний показник представляє собою алгебраїчну суму декількох факторних показників.
2. Мультиплікативні моделі:
Y = Х1 * Х2 * Х3 *...* Хn
Застосовуються у випадках, коли результативний показник представляє собою добуток декількох факторів.
3. Кратні моделі:
Y = Х1 / Х2
Застосовуються, коли результативний показник отримують діленням одного факторного показника на інший.
4 Змішані (комбіновані) моделі – це поєднання в різних комбінаціях попередніх моделей.
Моделювання мультиплікативних факторних систем здійснюється шляхом послідовного розчленування факторів вихідної системи на фактори співмножники. Наприклад, для дослідження процесу формування обсягу виробництва продукції можна застосовувати такі детерміновані моделі:
ВП = ЧР * РВ;
ВП = ЧР * КД * ДВ;
ВП = ЧР * КД * ТД * ГВ.
Ці моделі відображають процес деталізації вихідної факторної системи мультиплікативного виду та розширення її за рахунок розчленування на співмножники комплексних факторів.
Аналогічно здійснюється моделювання адитивних факторних систем за рахунок розчленування одного або декількох факторних показників на складові елементи.
До кратних моделей застосовуються наступні способи їх перетворення: подовження, формального розкладення, розширення та скорочення.
Перший метод передбачає подовження чисельника вихідної моделі шляхом заміни одного або декількох факторів на суму однорідних показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції (С) можна представити в якості функції двох факторів: суми витрат (В) та обсягу випуску продукції (ОП):
С = В/ОП
Якщо загальну суму витрат замінити окремими їх елементами (матеріальні витрати (МВ), витрати на оплату праці (ЗП), на соціальні заходи (ВС), амортизація (А), інші витрати (ІВ)), то детермінована факторна модель буде мати вигляд адитивної моделі з новим набором факторів:
С = МВ/ОП + ЗП/ОП + ВС/ОП + А/ОП + ІВ/ОП.
Спосіб формального розкладення факторної системи передбачає подовження знаменника вихідної факторної моделі шляхом заміни одного або декількох факторів на суму або добуток однорідних показників. Наприклад, при аналізі показника рентабельності (Р) (відношення прибутку (П) до собівартості реалізованої продукції (СРП)) собівартість можна розчленувати за окремими елементами:
Р = П/СРП
Р = П/(МВ+ОП+ВСС+А+ІВ)
Метод розширення передбачає розширення вихідної факторної моделі за рахунок множення чисельника і знаменника дробу на один або декілька нових показників. Наприклад, показник середньорічного виробітку продукції одним робітником (РВ) розраховується діленням обсягу випуску продукції (ВП) на середньорічну чисельність робітників (ЧР). Якщо внести в цю систему такий показник як кількість відпрацьованих днів всіма робітниками, то отримаємо наступну модель середньорічного виробітку:
РВ = ВП/ЧР
РВ = ВП*КД /ЧР*КД = ВП/КД * КД/ЧР = ДВ * Д,
де ДВ – середньоденний виробіток, Д – кількість днів відпрацьованих одним робітником.
Спосіб скорочення представляє собою створення нової факторної моделі шляхом ділення чисельника та знаменника дробу на один і той же показник. Наприклад, показник рентабельності власного капіталу (Рвк) є відношенням прибутку (П) до середньорічної суми власного капіталу (ВК). Якщо чисельник і знаменник поділити на обсяг реалізації продукції, то отримуємо кратну модель з новим набором факторів: рентабельності продаж (Рп) і капіталомісткості продукції (КП).
Рвк = П/ВК
Рвк = П:ОР / ВК:ОР = Рп /КП.
V. Методи елімінування.
Якщо зв’язок між результативним показником та факторами, що його визначають, має функціональних характер, для аналізу такого явища використовують прийоми елімінування.
Елімінування – означає виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визнання того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного. Це дає змогу визначити вплив кожного фактору на величину досліджуваного показника окремо.
В аналітичній практиці використовуються наступні способи елімінування:
- метод ланцюгових підстановок;
- метод абсолютних різниць;
- метод відносних різниць;
- індексний метод.
Метод ланцюгових підстановок є найуніверсальнішим, використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах факторних моделей. Він полягає у визначенні впливу окремих факторів на зміну величини результативного показника за допомогою поступової заміни базисної величини кожного фактору у факторній моделі на його фактичне значення. З цією метою визначають ряд умовних значень результативного показника, які враховують зміну певного фактору, припускаючи що інші фактори лишаються не змінними. Порівняння величини результативного показника до і після заміни рівня певного фактору нейтралізує (елімінує) вплив всіх інших факторів, крім досліджуваного, та робить можливим визначення його впливу на приріст результативного показника. При цьому в першу чергу підлягають заміні кількісні фактори, далі структурні, і в останню чергу якісні.
Для ілюстрації алгоритму ланцюгових підстановок, розглянемо показник У, який описується формулою У = Х1· Х2·Х3, при чому базисний рівень (У0) і звітний рівень (У1) показника становлять:
У0 = Х10· Х20·Х30 ;
У1 = Х11· Х21·Х31 .
В процесі аналізу послідовно замінюються базисні параметри, що входять у формулу, на звітні і розраховуються умовні результативні показники:
Базисний показник: У0 = Х10· Х20·Х30;
1-й умовний показник (перша заміна): Уум1 = Х11· Х20·Х30 ;
2-й умовний показник (друга заміна): Уум2 = Х11· Х21·Х30 ;
фактичний показник (третя заміна): У1 = Х11· Х21·Х31 ;
Таким чином, вплив факторів на зміну значення показника У визначатиметься так:
вплив фактору Х1 на зміну У: ∆УХ1 = Х11· Х20·Х30 - Х10· Х20·Х30 = Уум1 - У0;
вплив фактору Х2 на зміну У: ∆УХ2 = Х11· Х21·Х30 - Х11· Х20·Х30 = Уум2 – Уум1;
вплив фактору Х3 на зміну У: ∆УХ3 = Х11· Х21·Х31 - Х11· Х21·Х30 = У1 – Уум2.
∆У = У1 - У0 = ∆УХ1 + ∆УХ2 + ∆УХ3.
Для зручності ці розрахунки виконуються в таблиці.
Визначення впливу факторів на зміну результативного показника
способом ланцюгових підстановок
| № підстановки | Фактори | Результативний показник | Вплив факторів | ||
| Х1 | Х2 | Х3 | У | ||
| Базис | Х10 | Х20 | Х30 | У0 | - |
| Х11 | Х20 | Х30 | Уум1 | ∆УХ1 = Уум1 - У0 | |
| Х11 | Х21 | Х30 | Уум2 | ∆УХ2 = Уум2 – Уум1 | |
| 3 (факт) | Х11 | Х21 | Х31 | У1 | ∆УХ3 = У1 – Уум2 |
Застосування методу ланцюгових підстановок можна проілюструвати прикладом.
Фонд оплати праці (ФОП) визначається як добуток середньоспискової чисельності працівників (ССЧ), середньої кількості відпрацьованих днів одним працівником (КД) та середньоденного рівня оплати праці (СДОП).
ФОП = ССЧ · КД · СДОП
Необхідно визначити вплив перерахованих факторів на зміну фонду оплати праці.
Базисні та звітні значення показників містяться в таблиці.
| Показники | Базис | Звіт | Відхилення, (+,-) | |
| Абсолютне | Відносне, % | |||
| 1. ФОП, грн | 36562,5 | +4082,5 | +12,569 | |
| 2. ССЧ, чол. | +7 | +12, 069 | ||
| 3. КД | +5 | +7,143 | ||
| 4. СДОП, грн | 7,5 | -0,5 | -6,25 |
Розрахунково-аналітична таблиця
| № підстановки | Фактори | Результативний показник | Вплив факторів | ||
| ССЧ | КД | СДОП | ФОП | ||
| Базис | - | ||||
| ∆ФОПссч = 36400 – 32480 = +3920 | |||||
| ∆ФОПкд = 39000 – 36400 = +2600 | |||||
| 3 (факт) | 7,5 | 36562,5 | ∆ФОПсдоп = 36562,5 – 39000 = -2437,5 |
Перевірка: ∆ФОП = ∆ФОПссч + ∆ФОПкд + ∆ФОПскоп = 3920 + 2600 - 2437,5 = 4082,5.
Із здійснених розрахунків можна зробити наступні висновки:
- в звітному періоді порівняно з базисним відбулося зростання фонду оплати праці на 4082,5 грн;
- зростання середньоспискової чисельності працівників на 7 чоловік викликало збільшення фонду оплати праці на 3920 грн;
- за рахунок збільшення середньої кількості днів відпрацьованих одним робітником на 5 фонд оплати праці зріс на 2600 грн;
- негативно вплинуло на динаміку фонду оплати праці скорочення середньоденної заробітної плати на 0,5 грн, що викликало зменшення результативного показника на 2437,5 грн.
Метод абсолютних різниць є технічним спрощенням методу ланцюгових підстановок, але може використовуватися тільки для дослідження мультиплікативних факторних моделей.
Щоб розрахувати вплив першого (кількісного) фактору на результативний показник, необхідно абсолютне відхилення цього фактору помножити на базисний рівень всіх інших факторів, які включає модель.
Вплив другого фактору на результативний показник розраховується множенням фактичного значення першого фактора на абсолютне відхилення другого фактора та на базисне значення факторів вплив, яких ще не визначався.
Вплив третього фактору визначається як добуток фактичного значення першого та другого факторів на абсолютне відхилення третього фактору.
Таким чином, за використання способу абсолютних різниць вплив факторів розраховується множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базисне значення факторів, розміщених праворуч від нього у факторній моделі, і на фактичну величину факторів, розміщених ліворуч від нього.
Алгоритм застосування способу абсолютних різниць для детермінованої факторної моделі У = Х1· Х2·Х3 виглядає наступним чином.
∆УХ1 = ∆ Х1· Х20·Х30 ;
∆УХ2 = Х11· ∆Х2·Х30 ;
∆УХ3 = Х11· Х21·∆Х3 .
Для прикладу, розв’язаного вище із застосуванням методу ланцюгових підстановок, визначення впливу факторів на зміну фонду оплати праці за допомогою методу абсолютних різниць буде мати наступний вигляд.
∆ФОПссч = ∆ ССЧ · КД0 ·СДОП0 = 7 · 70 · 8 = 3920;
∆ФОПкд = ССЧ1 · ∆КД · СДОП0 = 65 · 5 · 8 = 2600;
∆ФОПсдоп = ССЧ1· КД1·∆СДОП = 65 · 75 · (-0,5) = -2437,5.
Метод абсолютних різниць дає такі самі результати як і метод ланцюгових підстановок (так само має виконуватися перевірка).
Метод відносних різниць так само як і метод абсолютних різниць використовується тільки для мультиплікативних факторних моделей. Він відрізняється від попередніх тим, що розрахунки впливу факторів на досліджуваний показник проводяться виходячи з відносних показників, їх приросту.
Методика застосування способу відносних відхилень для моделі У = Х1· Х2·Х3 буде мати наступний вигляд.
З початку необхідно розрахувати відносні відхилення факторів за формулою:
∆Х% = 
Вплив факторів на зміну результативного показника визначатиметься формулами:
∆УХ1 = 
;
∆УХ2 = 
;
∆УХ3 = 
.
Вплив факторів на зміну фонду оплати праці (за даними попереднього прикладу) методом відносних різниць буде визначатися так:
∆ФОПссч = 
= 
= 3920;
∆ФОПкд = 
= 
= 2600;
∆ФОПскоп = 
= = 
= - 2437,5.
Результат розрахунку співпадає із попередніми методами (незначні відхилення можуть бути зумовлені неточністю в розрахунку відносних відхилень, тому їх бажано розраховувати з точністю до трьох-чотирьох знаків після коми).
Індексний метод застосовують для вивчення економічних явищ, які формуються під впливом кількох факторів, кожен з яких схильний до динамічних змін. Класичним прикладом такого об’єкта аналізу є обсяг реалізації, який формується під впливом фізичного обсягу (кількості) проданих товарів та цін на них.
Загальний індекс обсягу реалізації (І) характеризує динаміку загальної виручки від реалізації та розраховується за формулою:
І = 
,
де q1 та q0 – базисні і звітні обсяги реалізації певної групи товарів, р1 та р0 – базисні і звітні ціни певної групи товарів.
В абсолютному виразі зміна виручки від реалізації визначатиметься формулою:
А = 
Загальний індекс обсягу реалізації товарів не відповідає на питання, як вплинули на виручку зміна кількості проданих товарів та зміна цін на них.
В агрегатних індексах з метою елімінування впливу окремих факторів на результат відбувається фіксування інших факторів на незмінному (базисному) рівні. Агрегатні індекси для загального індексу обсягу реалізації продукції мають вигляд:
а) агрегатний індекс фізичного обсягу реалізації продукції:
Іq = 
Різниця між чисельником та знаменником агрегатного індексу відображає вплив досліджуваного фактору на результативний показник в абсолютному виразі:
Аq = 
б) агрегатний індекс цін на продукцію:
Ір = 
В абсолютному виразі вплив якісного фактору визначатиметься формулою:
Ар = 
При побудові агрегатних індексів якісні (інтенсивні) фактори фіксуються на базовому рівні, кількісні (екстенсивні) – на звітному рівні.
В результаті застосування індексного методу має виконуватися перевірка:
І = Іq · Ір;
А = Аq + Ар .
Розглянемо методику застосування індексного методу на наступному прикладі: на протязі звітного періоду підприємство реалізувало 305 шт виробів А по ціні 3 грн та 325 шт виробів Б по 6 грн; в базисному періоді реалізовано 250 шт виробів А по 4 грн та 360 шт виробів Б по 5 грн. Дані для розрахунків узагальнюються в таблиці.
| Вид продукції | Базисний період | Звітний період | q1p0 | ||||
| q0, шт | p0, грн | q0p0, грн | q1, шт | p1, грн | q1p1, грн | ||
| А | |||||||
| Б | |||||||
| Разом | х | х | х | х |
Розрахунок загального індексу, агрегатних індексів фізичного обсягу реалізації та ціни, а також абсолютного впливу факторів на обсяг реалізації продукції буде мати наступний вигляд:
І = 
= 1,023 (102,3%); А = 2865 – 2800 = 65;
Іq = 
= 1,016 (101,6%); Аq = 2845 – 2800 = 45;
Ір = 
= 1,007 (100,7%); Ар = 2865 – 2845 = 20.
І = Іq · Ір = 1,016 · 1,007 = 1,023; А = Аq + Ар = 65 + 45 = 20.
На основі здійснених розрахунків можна зробити висновки:
- в звітному періоді порівняно з базисним обсяг реалізації зріс на 2,3% (на 65 грн);
- за рахунок зміни кількості реалізованих виробів обсяг реалізації зріс на 1,6%, що в абсолютному виразі складає 45 грн;
- зміна цін в звітному періоді порівняно з базисним викликало загальне збільшення обсягу реалізації на 0,7% або на 20 грн.
VІ. Методи пропорційного ділення, часткової участі та інтегральний метод.
Елімінування як спосіб факторного аналізу має суттєвий недолік, застосовуючи його доводиться виходити із того, що фактори змінюються незалежно один від одного. В реальності ж фактори, як правило, змінюються взаємопов’язано. Використання інтегрального способу дозволяє отримати точніші результати розрахунку впливу факторів, оскільки вони не залежать від місця фактору у факторній моделі.
Для двофакторних моделей типу У = Х1 · Х2 застосовуються наступні формули визначення впливу факторів:
∆УХ1 = 
∆ Х1 (Х20 + Х21);
∆УХ2 = ∆Х2 (Х10 + Х11).
Для прикладу, дані якого відображені в таблиці, розрахунок впливу факторів на досліджуваний показник буде виглядати так:
| Показники | План | Факт | Абсолютне відхилення |
| Обсяг випуску продукції (ОП) | + 5050 | ||
| Середньорічна вартість основних виробничих засобів (ОЗ) | - 200 | ||
| Фондовіддача (Ф) | 2,1 | +0,1 |
ОП = ОЗ · Ф;
∆ ОП ОЗ = ∆ ОЗ (Ф 0 + Ф 1) = (-200) (2 + 2,1) = - 410;
∆ ОП Ф = ∆ Ф (ОЗ 0 + ОЗ 1) = 0,1 (54700 + 54500) = 5460.
Фактичний обсяг випуску продукції порівняно з планом зріс на 5050 грн, в тому числі за рахунок зміни середньорічної вартості основних виробничих засобів обсяг випуску зменшився на 410 грн, а за рахунок збільшення фондовіддачі – на 5460 грн.
Для визначення впливу факторів на результативний показник інтегральним способом у трифакторній моделі використовується такий алгоритм розрахунку:
У = Х1· Х2·Х3 ;
∆УХ1 = ∆ Х1· (Х20·Х31 + Х21·Х30) + 
∆Х1·∆ Х2·∆Х3;
∆УХ2 = ∆ Х2· (Х10·Х31 + Х11·Х30) + ∆Х1· ∆Х2·∆Х3 ;
∆УХ3 = ∆ Х3· (Х10·Х21 + Х11·Х20) + ∆Х1· ∆Х2·∆Х3 .
Розрахунок впливу факторів за даними таблиці виглядатиме так:
| Показники | План | Факт | Абсолютне відхилення |
| Обсяг випуску продукції (ОП) | +2446 | ||
| Середньоспискова чисельність робітників (ССЧ) | +12 | ||
| Середня кількість днів відпрацьованих одним робітником (КД) | -10 | ||
| Середньоденний виробіток одного робітника (СДВ) | 0,35 | 0,4 | +0,05 |
ОП = ССЧ · КД · СДВ;
∆ОПссч = ∆ССЧ · (КД0 · СДВ1 + КД1 · СДВ0) + ∆ССЧ ·∆ КД · ∆СДВ =
= 12 · (280 · 0,4 + 270 · 0,35) + 12 · (-10) · 0,05 = 1237;
∆ОПкд = ∆КД · (ССЧ0 · СДВ1 + ССЧ1 · СДВ0) + ∆ССЧ ·∆ КД ·∆ СДВ =
= (-10) · (115 · 0,4 + 127 · 0,35) + 12 · (-10) · 0,05 = - 454,25;
∆ОПсдв = ∆СДВ · (ССЧ0 · КД1 + ССЧ1 · КД0) + ∆ ССЧ ·∆ КД ·∆ СДВ =
= 0,05 · (115 · 270 + 127 · 280) + 12 · (-10) · 0,05 = 1663,25.
Позитивно на динаміку обсягу випуску продукції вплинули:
- збільшення середньоспискової чисельності працівників, це викликало зростання результативного показника на 1237 грн;
- зміна середньоденного виробітку одного робітника викликало зростання обсягу випуску продукції на 1663,25 грн.
Зменшення середньої кількості відпрацьованих днів одним робітником негативно вплинуло на обсяг випуску продукції та викликало його скорочення на 454,25 грн.
Для визначення впливу факторів на приріст результативного показника може використовуватись спосіб пропорційного ділення. Він застосовується для дослідження адитивних моделей Y = Х1 + Х2 + Х3 +...+ Хn та моделей типу
Y = 
.
Розрахунок проводиться в такий спосіб:
∆УХ2 = 
∆Х2;
∆УХ3 = ∆Х3;
∆УХ4 = ∆Х4.
Наприклад, рівень рентабельності продукції (Р) збільшився на 20%, динаміка витрат, з яких складається собівартість наведена в таблиці.
| Показник | Минулий період | Звітний період | Абсолютне відхилення |
| Матеріальні витрати (МВ) | -800 | ||
| Витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи (ВОП) | +100 | ||
| Амортизація (А) | -600 | ||
| Інші витрати (ІВ) | +300 | ||
| Разом собівартість | -1000 |
Р = 
= 
, де П - чистий прибуток
∆Рмв = 
∆МВ = 
(-800) = 16%;
∆Рвоп = ∆ВОП = 100 = - 2%;
∆РА = ∆А = (-600) = 12%;
∆РІВ = ∆ІВ = 300 = - 6%.
∆Р = 16 – 2 – 12 – 6 = 20%
Зменшення матеріальних витрат та амортизації викликало підвищення рентабельності відповідно на 16 та 12 відсотків. Незначно скоротився рівень рентабельності (на 2 та 6% відповідно) за рахунок збільшення витрат на оплати праці та інших витрат.
При розв’язку задач способом часткової участі вплив кожного фактору на результативний показник розраховується пропорційно його частці у відхиленні за цим показником, тобто розподіл зміни результативного показника між факторами проводиться за правилами пропорційного розподілу. Для цього спочатку визначається частка кожного фактора в загальній сумі приросту факторів, яку потім помножують на загальний приріст результативного показника.
У = Х1· Х2·Х3
∆УХ1 = 
∆У;
∆УХ2 = ∆У;
∆УХ3 = ∆У.
Визначення впливу факторів на обсяг випуску продукції за моделлю ОП = ССЧ · КД · СДВ визначатиметься:
∆ОПССЧ = 
∆ОП = 
2446 =14318,05 ;
∆ОПКД = 
∆ОП = 
2446 = - 11931,71;
∆ОПСДВ = 
∆ОП = 
2446 = 59,66.
∆ОП = 14318,05 - 11931,71 + 59,66 = 2446.
Використання вищезазначених способів дослідження детермінованих факторних моделей дає високий ефект лише тоді, коли модель одночасно досліджується декількома способами, а висновки та пропозиції розробляються із врахуванням законів економічної теорії та методів бухгалтерського обліку, які застосовувалися для оцінки показників.
VІІ. Евристичні прийоми дослідження.
Евристичні прийоми ґрунтуються на інтуїції та досвіду дослідників. Їх застосовують тоді, коли звичайні рутині методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов не дають змоги вибрати спосіб рішення. Особливо широко ці прийоми використовуються у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації. До евристичних методів належать:
1. Метод „мозкового штурму”.
Він широко використовується для генерації нових ідей внаслідок творчої співпраці групи спеціалістів.
В процесі такого „штурму” учасники висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, комбінують їх. На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції (критичні зауваження порушують творчий процес). На цій стадії перевага віддається кількості а не якості висунутих ідей.
На другій стадії ідеї ретельно обговорюються, економічно оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найкраща з них.
Основних ефект „мозкового штурму” досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідеї та їх обговорення. Однак не будь-яке завдання можна розв’язати цим методом. Він ефективний здебільшого для розв’язання не дуже складних проблем загального (особливо організаційного) характеру, коли учасники засідання мають достатню інформацію про них.
2. Спосіб експертних оцінок.
Це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на підставі передбачень спеціалістів. До участі в експертизі залучаються спеціалісти, які мають високий професійний рівень та великий практичний досвід.
Сутність методу полягає в тому, що спеціалісти висловлюють свою думку про важливі та реальні цілі об’єкту та найкращі способи досягнення цих цілей. Інформація, отримана від експертів, обробляється за допомогою спеціальних логічних та математичних методів процедур для перетворення у зручну для вибору найкращого варіанту рішення форму.
3. Конференція ідей.
Від „мозкового штурму” вона відрізняється темпом проведення нарад та дозволеною доброзичливою критикою у формі коротких реплік та коментарів. Заохочується комбінування ідей.
До конференції ідей залучаються керівники та підлеглі, що постійно стикаються з даною проблемою, а також не спеціалісти в цій галузі, які зазвичай висувають нові, свіжі ідеї, оскільки на них не тиснуть традиції.
4. Методи асоціацій та аналогій передбачають активізацію асоціативного мислення людини. Сутність цих методів полягає в тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими більш-менш аналогічними об’єктами. Наприклад, при проектування літака за аналог береться політ птаха.
5. Метод контрольних запитань.
Застосовується для психологічної активізації творчого процесу. Його мета – за допомогою навідних питань підвести до розв’язання проблеми.
6. Метод колективного блокноту передбачає висунення незалежних ідей кожним експертом у вигляді „блокнота напрацьованих варіантів”, де описані варіанти рішень, їх обґрунтування та ранжування. Пізніше експерти віддають свої блокноти координаторові, який здійснює узагальнену оцінку.
7. Метод семикратного пошуку. Згідно з цим методом творчій процес поділяють на сім стадій: аналіз проблемної ситуації; виявлення найкращих умов використання аналізованого об’єкту; формулювання завдання; висунення пропозицій щодо вирішення цього завдання; конкретизація варіантів; добір найкращих варіантів; реалізація рішення.
VІІІ. Методи комплексної економічної оцінки..
Комплексна оцінка господарської діяльності певної ланки народного господарства представляє собою її узагальнюючу характеристику, отриману в результаті всебічного дослідження об’єкту по сукупності показників, що відображають всі аспекти господарських процесів.
Для отримання узагальнених комплексних оцінок застосовують різні методи зведення сукупності показників в єдиний інтегральний показник, що дозволяє визначити відмінність досягнутого стану від бази порівняння по групі обраних показників.
Необхідність порівняльної комплексної оцінки виникає як правило в двох випадках:
1. Коли необхідно порівняти роботу декількох господарюючих суб’єктів за наявними даними про їх діяльність.
2. Коли необхідно порівняти успішність діяльності одного підприємства за ряд звітних періодів.
До методів комплексної економічної оцінки відносять:
- метод сум;
- метод суми місць;
- метод відстаней;
1. Метод сум використовується для дослідження групи однонаправлених економічних показників. Показники, зростання яких позитивно впливає на результати діяльності (рентабельність, прибуток, продуктивність праці та ін.), називаються позитивно направленими. Зростання негативно направлених показників (собівартість продукції, брак, понаднормові витрати, простої та ін.) погіршує результати діяльності підприємств.
Для порівняльної оцінки використовують відносні показники процентів виконання плану чи темпів росту. Найкраще підприємство визначається по максимальній сумі позитивно направлених чи по мінімальній сумі негативно направлених показників.
Критерій оцінки найкращого підприємства для позитивно направленої групи показників визначається за формулою:
max Kj = 
,
де Kj – комплексна оцінка j-го об’єкта (підприємства);
хіj – темп росту (процент виконання плану) і-го показника j-го підприємства;
n – кількість аналізованих показників.
Критерій оцінки найкращого підприємства для негативно направленої групи показників визначається за формулою:
min Kj =
| Показники | 1-ше підприємство | 2-ге підприємство | 3-тє підприємство | ||||||
| План | Факт | % вик.пл. | План | Факт | % вик.пл. | План | Факт | % вик.пл. | |
| 1) Рентабельність, у % | 4,2 | 4,85 | |||||||
| 2) Продуктивність праці, грн. | 100,125 | 100,392 | 108,108 | ||||||
| 3) Виконання плану по асортименту | - | - | 99,1 | - | - | 99,5 | - | - | 99,7 |
| 4) Середньорічна заробітна плата, грн. | 100,16 | 100,36 | 100,645 |
Застосування методу сум для комплексної порівняльної оцінки дає результат, відображений в таблиці.
| Показники | % виконання плану | ||
| 1-ше підприємство | 2-ге підприємство | 3-тє підприємство | |
| 1) Рентабельність, у % | |||
| 2) Продуктивність праці, грн. | 100,125 | 100,392 | 108,108 |
| 3) Виконання плану по асортименту | 99,1 | 99,5 | 99,7 |
| 4) Середньорічна заробітна плата, грн. | 100,16 | 100,36 | 100,645 |
| Сума | 404,385 | 400, 252 | 405,445 |
| Місця |
2. Метод суми місць передбачає попереднє ранжування (присвоєння місця) всіх об’єктів дослідження по окремих показниках. Кожному показнику хіj відповідає новий параметр sіj, який визначає місце кожного об’єкту серед інших по і-му показнику. Складається таблиця балів (sіj), на підставі якої розраховується конкретне значення узагальнюючої оцінки:
Kj = 
Критерій оцінки найкращого об’єкту – min Kj.
| Показники | 1-ше підприємство | 2-ге підприємство | 3-тє підприємство |
| 1) Рентабельність, у % | |||
| 2) Продуктивність праці, грн. | |||
| 3) Виконання плану по асортименту | |||
| 4) Середньорічна заробітна плата, грн. | |||
| Сума балів | 10 | 8 | 6 |
| Місця |
3. Метод відстаней. Його основою є визначення квадратів відхилень фактичних показників кожного з об’єктів дослідження від показників об’єкту-еталону. Критерій оцінки при цьому розраховується:
Kj = 
де х0j – прийнятий для і-го показника еталон.
Критерій оцінки найкращого об’єкту – min Kj.
Даний метод дозволяє одночасно аналізувати різнонаправлені показники. При цьому для позитивно направлених – за еталон приймається максимальне значення певного показника, для негативно направлених – мінімальне. Всі відносні показники мають бути виражені у відсотках.
| Показники | Еталон | Квадрати відхилень | ||
| 1-ше підприємство | 2-ге підприємство | 3-тє підприємство | ||
| 1) Рентабельність, у % | ||||
| 2) Продуктивність праці, грн. | 108,108 | 59,29 | ||
| 3) Виконання плану по асортименту | 99,7 | 0,36 | 0,04 | |
| 4) Середньорічна заробітна плата, грн. | 100,645 | 0,16 | 0,04 | |
| Сума відхилення | 64,52 | 84,37 | 64 | |
| Місця |