Національний дохід: суть, джерела, його розподіл і перерозподіл
Дискусію щодо джерел національного доходу вчені ведуть протягом кількох століть, оскільки відповідь на це очевидна тільки на перший погляд.
Джерела і розподіл національного доходу
Національний доход визначають як чистий продукт суспільства, або новостворену вартість. Твердження, що праця людини створює національний доход загалом привільне, але вимагає уточнень, оскільки, наприклад,в такому разі не зовсім розуміло, що створює поліцейський, чиновник,служитель культу та інші, які теж займаються певним видом праці.
Меркантилісти вважали, що національний доход створюється лише у сфері торгівлі, фізіократи таким джерелом бачили сільське господарство. Класики політичної економії А.Сміт та Д. Рікардо значно розширили розуміння джерел створення національного доходу, стверджуючи, що він створюється у сфері матеріального виробництва( сільському господарстві, промисловості та ін.). Ще повніше сферу створення національного доходу визначив К.Маркс, віднісши до неї і сферу послуг. Оскільки у той час ( середина XIX ст.) вона була розвинута надзвичайно слабо, у працях К.Маркса положення про те, що національний доход створюється у сфері послуг, не набуло вигляду теорії.
У сучасних розвинутих країнах у сфері послуг ( або нематеріального виробництва) майже 75 % всього працездатного населення. На думку західних учених, будь-яка праця є продуктивною, отже , створює національний доход. Тому виробниками його вважають усіх занятих у сфері матеріального і нематеріального виробництва, в тому числі військо службовців, поліцейських, чиновників державного апарату, служителів культури та інші категорії населення. Критерієм для такого твердження слугує отримання ними доходу.
На противагу цьому, в радянський економічної літературі група науковців, як і в часи А.Сміта та Д.Рікардо,стверджувала, що національний доход створюється лише у сфері матеріального виробництва. Інша група — прогресивні економісти — доводила, що і в таких сферах нематеріального виробництва, як наука, освіта, охорона здоров’я, державний апарат управляння народним господарством та деяких інших також створюється національний доход. Водночас вони справедливо критикували погляди західних учених щодо зарахування всіх категорій працюючих ( насамперед військовослужбовців, служителів культу, діячів сфери розваг у казино, інших подібних установ тощо ) до виробників національного доходу.
Створений у суспільстві національний доход образно ще називають «національним пирогом», який треба розподілити між окремими верстатами, соціальними групами та індивідами. Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та споживання. У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є отримання необхідного ( v) і додаткового продукту ( m).
Цей поділ найяскравіше відображає показник норми додаткової вартості ( або ступеня експлуатації ) — відношення додаткового продукту до необхідного, вираженого у відсотках ( помноженого на 100 %).
Норма додаткової вартості = m / v х 100 %
Певні уявлення про цей процес дають дані про частку заробітної плати у ВВП ( Валовий внутрішній продукт) В Україні частка заробітної плати працівників у національному доході, створеному в промисловості, зменшилась з 55% у 1990 р. до 43, 7 % у 2002 р. Ця тенденція зберігається.
На стадії розподілу необхідній і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти, дивідендів, орендної плати та ін. Серед цих доходів виділяють трудові та нетрудові. До трудових належать доходи, що створюються працівниками ( в тому числі підприємцями і менеджерами ) на підприємствах та в галузях і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності та підсобного господарства.
До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належить частина прибутку підприємців і менеджерів, відсоток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін.