Циклічний характер суспільного відтворення

Кожне суспільство прагне економічного зростання, повної занятості, технічного прогресу, швидкого збільшення виробничого потужностей і неухильного підвищення життєвого рівня свого народу. В ідеалі цього можна досягти формування таких структурних співвідношень суспільного відтворення , які забезпечують економічну рівновагу і пропорційність суспільного виробництва.

Однак, як показує світовий досвід, об’єктивна необхідність в економічному зростанні та економічний рівновазі не означає , що вона реалізується автоматично в обов’язковому порядку. Економічне зростання не є рівномірним, а рівновага переривається періодами нестабільності. Періоди швидкого зростання поступаються місцем періоду спадів і депресій, тобто низькому рівню виробництва, зайнятості та інфляції.

Отже, закономірністю розвитку суспільного виробництва є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення і формування нової, тобто економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток є циклічним. Циклічний розвиток суспільного відтворення виражає його динаміку. Циклічність суспільного відтворення виражає його динаміку. Циклічність суспільного відтворення — складна теоретична проблема. Її складовими є дослідження видів циклів, їх структури, механізму проходження, функціонального значення окремих фаз тощо.

Тому теорія циклів має на меті запропонувати необхідні варіанти рецептів для макроекономічного регулювання.

Циклічність — це закономірність економічного розвитку. Існують об’єктивні основи циклічності. Вони коріняться в розвитку матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил. Циклічність суспільного виробництва набуває різних форм і періодичності. Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю й інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками.

З урахуванням тривалості цикли діляться на короткі ( малі) коливання ділової активності 3-4 роки, середні — 7-11 і великі (довгі хвилі), періодичністю 40-60 років.

Економічні цикли мають пофазну структуру. Кількість фаз залежить від циклу. Проте будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння (дно), коли ділова активність виробництва знижується до найнижчого рівня.

У період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаки яких є стан ділової активності, зниження чи зростання ресурсів, інтенсивність науково-технічного прогресу.

У класичному виді економічний цикл виглядає :

Обсяг

Виробництва Цикл

Піднесення

Криза

Пожвавлення

Депресія

Час, t

Рис.1. Економічний цикл і його фази

Середні економічні цикли часто називають базовими, тому що вони справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів.

Економічний цикл —це проміжок часу від початку однієї економічної кризи до наступної. Історія середніх економічних циклів бере початок з кризи надвиробництва, яка розгорнулася у 1825 р. в Англії. Цей цикл тривав 12 років і завершився кризою 1836 р. Через одинадцять років циклічна криза вразила економіку Англії, США, Франції, та Німеччини. Кризу 1857 р. вважають першою світовою циклічною кризою. Вона охопила абсолютну більшість капіталістичних країн.

У наступний період майже всі кризи носили світової характер. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1900, 1907, 1913-1914, 1920, 1921, 1929-1933, 1937-1938 рр.Кризу30-х років ХХ ст., яка тривала з 1929 по 1938 р. називають Великою депресією, після Другої світової війни з різним ступенем інтенсивності розвивалися кризи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1991-1992 рр. ( Білик ) сноску)

Економічні цикли не можна пояснити за допомогою якого-небудь фактора чи навіть групи факторів. Очевидно, що кожний економічний цикл має причини, які його зумовили, свої фактори, які визначають тривалість економічного спаду, і свої фактори, які визначають глибину економічного спаду.

Однак індивідуальність не виключає можливості виділення ряду спільних закономірностей, зміст яких зводиться до наступного:

1. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку одна за одною. Це фази кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. Визначальними є фази кризи та піднесення. Вищу точку економічного розвитку, після якого починається спад, називають піком економічного циклу , а нижчу точку, відповідно, дном. Перехід від однієї фази економічного циклу до іншої відбувається автоматично на основі ринкових сморегуляторів.

2.За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворюваного процесу. Вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу, споживання в їх органічній єдності.

Основними показниками економічних коливань є: динаміка валового національного продукту і національного доходу; динаміка промислового виробництва; динаміка зайнятості; динаміка завантаженості виробничих потужностей; динаміка реальних доходів населення та рівня його життя та ін.

3.Матеріальною основою циклічності є фізичне оновлення основних засобів виробництва і , насамперед, знарядь праці.

4.Циклічність, пов’язана з оновленням основних виробничих фондів, не обов’язково призводить до кризових явищ. Самі по собі старіння та фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередніми причинами кризи. Негативні наслідки цих процесів можуть бути усунені засобами економічного регулювання . Адже оновлення знарядь праці не відбувається одночасно в усіх галузях економіки, оскільки різні елементи засобів праці мають різний час зносу.

5.Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. Вона несе в собі величезну руйнівну силу: скорочення виробництва, масові банкрутства, зростання безробіття, зниження життєвого рівня, зростання соціальної напруженості тощо. Однак це дає підстав стверджувати, що криза носить тільки руйнівний характер. Їй притаманна також і конструктивна функція : прискорення відмирання застарілих технологій , фізично і морально зношених засобів праці, розчищається шлях для прискорення технічного і технологічного прогресу, структурної перебудови економіки, підвищення ділової активності, розвитку підприємливості.

На від циклів середньої тривалості , що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклі є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин.

Грошові кризи виявляють себе як кризи грошового обігу. Вони починають формуватися в періоди масового оновлення основного капіталу, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб’єктов ринкової економіки, злет банківського відсотка, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння.

Причини економічних коливань. З моменту виникнення першої циклічності кризи до кінця ХХ ст.. в економічній теорії з’явилося до 200 концепцій пояснення причин її винесення та сутності. Уперше системний науковий аналіз економічного циклу і насамперед кризи зробив К.Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему. Згідно з його теорії основної суперечності капіталізму — основною причиною економічних криз є суперечність між суспільним характером виробництва і приватною капіталістичною формою привласнення, яка проявляється у диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій, виробництвом і споживанням, між планомірною організацією виробництва на окремому підприємстві і стихійним механізмом ринкового регулювання в масштабі всього суспільства. Ця теорія обґрунтовує неминучість революційної заміни капіталізму.

Криза, передусім, охоплює найчутливіші сфери грошово-кредитного механізму, оптової, а відтак, і роздрібної торгівлі. Розвиток кризи виявляється у нагромаджені товарних мас в оптовій торгівлі, сповільненні їх просування до споживача , що призводить до зниження загальних показників динаміки промислового виробництва. Відсутність можливості реалізувати товар відкриває купівлю від продажу.

Першими це відчувають продавці. Лише здається , що придбані у промисловців партії товарів продані і перейшли у сферу споживання, насправді вони ще не дійшли до кінцевого пункту свого руху і залишаються у сфері обігу. Але промисловець, продавши товар у кредит , вважає свої ринкові проблеми вирішеними і купує знову ж таки у кредит необхідні йому засоби виробництва і випускає нову масу продукції. Яку знову продає в кредит. Один потік товарів наздоганяє інший, поки не з’ясується, що весь попередній потік все ще не поступив у сферу споживання. На якомусь етапі виявляється потреба у грошах, які повинні рухатися назустріч потоку товарів із роздрібної торгівлі, яка б засвідчила, що обсяг виробництва та його структура справді відповідають суспільним потребам. Проте такий зустрічній рух грошової маси відсутній, що свідчить про переповнення товарною масою каналів обігу, а це спричиняє скорочення виробництва , зростання безробіття, банкрутства. Зростає потреба в платіжних засобах, підвищується ставка позичкового процента.

Скорочення виробництва підчас кризи доти, доки не буде відновлена ринкова рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Після цього кризовий спад припиняється і економіка входить у фазу депресії. Депресію порівняють з після шоковим станом. У цій фазі припиняється падіння виробництва, стан економіки нестійкий, рух капіталу в’ялий, поступово відновлюються перервані кризою зв’язки, починається масове оновлення основного капіталу, пожвавлюється інвестиційна діяльність, активізується переливання капіталу у більш перспективні галузі економіки Змінюється структура суспільного виробництва. Економіка поступово переходить у нову фазу — фазу пожвавлення. Пожвавлення визначається тим. Що на цій фазі уперше після кризи починає зростати попит на засоби виробництва та робочу силу,відновлюється економічне зростання, збільшується прибуток. Підвищується заробітна плата. Зароджується інфляційний процес, що розвивається у прихованій формі.

Пожвавлення триває доти, доки не відновиться докризовий рівень виробництва, після якого економічне зростання переростає в піднесення, але іноді воно може обірватися. І тоді економіка знову зазнає економічного спаду виробництва. Піднесення характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує усі попередні.

Економічне зростання прискорюється , збільшується платоспроможний попит, підвищується ціни, зростають витрати виробництва, попит на робочу силу, заробітна плата, платоспроможний попит, кредитна експансія, маса грошей в обігу, розвиваються та загострюються диспропорції, порушення ринкової рівноваги набуває все гостріших форм, формуються передумови для нового спаду виробництва.

Наростання симптомів нового спаду змушує уряди вживати антикризові заходи. У період економічного зростання , щоб не допустити перегріву економіки, проводиться жорстка грошово-кредитна політика, тобто обмежуються темпи зростання грошової маси. З цією метою емісійний банк країни значно підвищує обліку ставку процента, що веде до подорожання кредиту і, в підсумку , знижує інвестиційну активність.

Під час кризи та депресії емісійний банк знижує облікову ставку процента, що веде до здешевлення кредиту і до зростання інвестиційної активності. В цей період зростає активність держави на вторинному ринку цінних паперів: здійснюючи викуп цінних паперів, держава розширює грошову масу, що сприяє зростанню сукупного попиту, інвестиційної активності та ВНП. Іноді емісійний банк вдається до зміни норми обов’язкових резервів, хоча ця процедура є досить складною. Переваги анти циклічного регулювання за допомогою зміни обсягів грошової маси в тому, що його можна використовувати дуже оперативно ( без прийняття відповідного закону).

Важливо точно визначити час та величину зміни грошової маси. Проте одними тільки грошово-кредитними методами не вдається врегулювати економічний розвиток країни. Тому держава широко використовує методи фіскальної політики для регулювання економічного розвитку. Тільки у взаємодії методів грошово-кредитної політики і методів фіскальної політики виявляються успіхи.

Так, у фазах кризи і депресії з метою розширення сукупного попиту держава знижує ставки оподаткування , надає пільги за умов прискореного списання основного капіталу, уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у галузі економічної й соціальної інфраструктури. У фазі піднесення держава , навпаки, збільшує податки , скасовує податкові пільги, зменшує обсяги капіталовкладень , що певною мірою гальмує економічне зростання, оберігає економіку від « перегріву» та наступного суттєвого скорочення виробництва.

Використання як грошово-кредитних, так і податково-бюджетних важелів регулювання економічних процесів передбачає врахування специфіки економіки країни.