Необхідність, суть та джерела кредиту
Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, спочатку, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю було потрібно продати товар, а в покупцяне було грошей, щоб його купити, виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності кредиту.
Для оформлення кредиту необхідно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто ним скористатись. Звідси і термін «кредит», який походить від латинського слова «credo», що означає «вірю». З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Він допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, без кредиту нормально функціонувати товарне виробництво взагалі не може.
Тобто необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Що таке кредит?
Кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правили, з виплатою відсотка. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, відносно яких укладається угода позички, є об’єктами кредиту.
За суб’єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин, найпоширенішим з яких є: відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями, товариствами – з іншого; кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями, товариствами – з іншого; кредитні відносини між банками і державою; кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами; кредитні відносинами між банками і населенням ; кредитні відносини між підприємствами, організаціями , товариствами, з одного боку, та населенням, з іншого; кредитні відносини між фізичними особами (громадянами); зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб’єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Кожен тин кредитних відносин має свою специфіку, котра, насамперед, визначається складом суб’єктів цих відносин.
В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси : матеріальні , технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об’єктом кредиту виступають рідко. Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Саме цим вони відрізняються від інших економічних відносин, зокрема, фінансових.
Якщо останні виражають економічні відносини з приводу розподілу суспільного продукту, то кредитні відносини – з приводу перерозподілу уже розподіленого суспільного продукту, насамперед, національного доходу. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, який після продажу його переходить від продавця до покупця. Вартість , що передається кредитором позичальнику, віддається лише на певний час , а потім вона має бути повернута і , як правило, з виплатою процента.
Джерелом коштів , котрі можуть бути надані в позичку є: залишки на рахунках у банках вивільнених із кругообігу коштів ( передусім, це кошти, що призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари,тощо); грошові кошти підприємств для виплати заробітної плати; нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств; грошові заощадження населення; тимчасово вільні кошти, що є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ; власні кошти банків; статутний, резервний та інші фонди;нерозподілений прибуток тощо. Отже, в національному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його – це постійні ресурси, а друга – перемінні. Постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових позичок, а перемінні – переважно для короткострокових позичок.
Форми та функції кредиту. Нові види банківської діяльності
Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняють дві форми кредиту: товарний і грошовий. В сучасних умовах типовим є грошовий.
Залежно суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: внутрішньо економічний, зовнішньоекономічний, банківський, міжгосподарський, виробничий, споживний.
Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позику. Таким чином, банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів на засадах повернення. Мобілізовані банками ресурси як частина позичкового фонду країни спрямовуються на три укрупнені об’єкти кредитування: формування основних фондів суб’єктів господарювання та інші інвестиційні цілі; формування оборотних коштів та споживчі цілі.
Крім класифікації кредиту за формами та видами його розрізняють ще за строками користування позичками ( довгостроковий, середньостроковий та короткостроковий), порядком надання (прямий та непрямий), забезпеченості ( забезпечений та незабезпечений), сферами спрямування ( у сферу виробництва , сферу споживання, послуг) тощо.
Досить поширеним видом є міжгосподарський кредит. Він надається одним суб’єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.
Комерційний кредит надається постачальником покупцеві і потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне продати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути переданий виробником покупцеві у кредит. Ця передача може оформлятись векселем (борговим зобов’язанням). Під вексель постачальник ( векселедержатель) отримує в банк кредит, при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський.
Важливою характеристикою кредиту , крім форми і виду, є його функції. Із суті кредиту випливає, що через нього відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільну функцію. Функцію кредиту є створення коштів для грошового обігу ( емісійна функція), її виконую тільки банківський кредит. Між обома функціями кредит (перерозподільною та емісійною) існує тісний зв'язок. Адже перерозподіляти можна тільки те, що вже є, тобто ті грошові кошти, котрі знаходяться в обігу. Однак пускати гроші в обіг потрібно тільки тоді, коли в цьому існує потреба.
Таки чином, кредит є важливим економічним важелем управління економікою країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що дестабілізує економіку. Тому для нормального розвитку національного господарства надзвичайно важливим є правильне встановлення економічних меж кредиту. Сукупність кредитних відносин та інститутів, що реалізують ці відносини , утворюють кредитну систему. Головною ланкою її є банки. Вони виступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних коштів – пасивні операції банків, а продаж та інвестування – активні. Обидва види операцій здійснюється банками згідно із певними принципами. застосуванням тих чи інших засобів, методів, форм та іншого інструментарію.
Головним видом активних операцій комерційних банків є кредитування , що відбувається за наступними принципами: строковість, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Принцип строковості означає, що позика має бути повернута позичальником банку в наперед визначений строк. Який залежить від форми кредитування. Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси. Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення богу внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Перехід економіки до ринкових відносин і створення акціонерно-комерційних і кооперативних банків призвели до наповнення цього принципу новими елементами . зараз у ролі носія гарантій повернення позики може бути не тільки матеріальне забезпечення , а й цінні папери: акції, облігації, векселі. Страхові поліси, гарантії платоспроможності юридичних іфізичних осіб тощо. У процесі кредитування підприємств і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й плати за користування нею. Платою за користування позичковим капіталом, його ціною є проценти.
Процент (від лат. procentum – на сотню) – сота частина будь-якого числа, що взята за ціле. В українській мові його синонімом є слово «відсоток». Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його розміру і строку забезпечення позички, співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу, особистості клієнта та ін. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибутки. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом. Цим засобом користуються центральні банки під час продажу кредитних ресурсів комерційним банкам.
Останнім часом почали розвиватися нові види банківської діяльності, такі як факторинг, лізинг, трастові операції та ін. Розглянемо коротко суть цих форм банківської діяльності. Так, загострення проблеми платоспроможності підприємств примусило комерційні банки звернутися до факторингових операцій як засобу оздоровлення фінансового стану підприємств і розрив ланцюга неплатежів у народному господарстві.
Факторинг – високоефективна форма фінансового маркетингу, яка широко практикується у країнах з розвиненою ринковою економікою. У найзагальнішому вигляді, факторинг – це надання клієнтам різних комісійно-посередницьких послуг, що направлені на прискорення розрахунків між контрагентами. Ці послуги надаються самостійними факторинговими компаніями або спеціалізованими філіями комерційних банків. Головне місце серед них належить операціям щодо купівлі грошових вимог постачальників до своїх покупців з передачею їм права на одержання від останніх платежів. Тобто, факторинг фактично надає своєму клієнтові кредит, який погашається через певний час третьою особою – покупцем. Послуги факторингу дорогі, тому що вони враховують ризик можливої неплатоспроможності покупця.
Конкретні операції, які здійснюються за рахунок факторингу, встановлюються кожним комерційним банком самостійно. На практиці здійснюються три види факторингових операцій: оплата платіжних документів за товарно-матеріальні цінності (послуги) у зв’язку із тимчасовою відсутністю у платника коштів і права на одержання банківського кредиту; викуп у підприємства – постачальника дебіторської заборгованості за поставки продукції; викуп платіжних вимог за продукцію, яка відважена, із зарахуванням коштів на розрахунковий рахунок підприємства – постачальника.
У практиці роботи комерційних банків застосовується і така нова, нетрадиційна форма діяльності, як лізинг, початок розповсюдження якого відноситься до 1952 року, коли компанія «Юнайтед Стейтс лізинг корпорейшен » організувала перше спеціальне лізингове товариство. Першу в Україні лізингову компанію (ОМЕТА Лізинг) було створено у липні 1993 р.
Лізингові операції – це надання на умовах оренди на середньо- і довгостроковий період засобів виробництва підприємствам - користувачам. На відміну від звичайної оренди лізинг, як правило, передбачає викуп устаткування після закінчення строку оренди його користувачами. В лізингових операціях беруть активну участь, як правило, три сторони: підприємство-постачальник устаткування; орендодавець, який оплачує устаткування і надає його в оренду; підприємство, що одержує і використовує устаткування протягом певного терміну (орендатор). В країнах з розвиненою ринковою економікою лізинговими операціями займаються спеціальні фінансові товариства-лізингові фірми. Компанії або великі банки.
Об’єктом лізингу, крім устаткування, може виступати також нерухоме майно (адміністративні будинки, гаражі, склади та ін..). Діяльність лізингових компаній і види лізингових операцій досить різноманітні. Вони залежать від строку оренди. Характеру відносин, виду устаткування, структури організаційних форм та ін.. Наприклад. Є ряд лізингових фірм, які спеціалізуються на короткостроковому лізингу (рентингу). Вони здають в оренду устаткування, майно, пропонують послуги спеціалістів на строк від однієї години до місяця. В більшості своїй ці фірми діють у сфері побутового прокату або бізнес-сервісу.
Основний об’єкт рейтингу – транспорті засоби, приміщення, послуги секретарів, перекладачів. Орендна плата за рейтингом значно вища, ніж за звичайним лізингом. Від місяця до року здають в оренду майно лізингові фірми, які віддають перевагу середньостроковому лізингу (хайринг). Власне лізингом займаються фірми, які здають орендареві устаткування на строк більше одного року. В багатьох країнах строк за лізином визначається законодавством.
Якщо брати до уваги характер об’єкта лізингу і зобов’язання лізингової фірми перед орендаторами, то розрізняють такі основні види діяльності: лізинг нового устаткування; лізинг устаткування, яке було в користуванні; чистий лізинг; «повний» або «великий» лізинг. Існують також такі різновиди лізингу, як фінансовий, оперативний, акціонерний, дійсний, чистий та ін.. Найбільш популярні фінансовий і оперативний лізинги.
Однією із форм банківської діяльності є трастові операції. В зарубіжній практиці під трастовими мають на увазі операції банків або інших фінансових інститутів щодо управління майном та здійснення інших послуг за дорученням і в інтересах клієнта на правах його довіреної особи. Трастові операції можуть мати також назву довірчих операцій.
В Україні трастові (довірчі) товариства діють відповідно до Декрету Кабінету Міністрів за № 23-93 від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства». Проте в Україні діяльність трастових компаній значною мірою дискредитована. Відсутність досконалої правової бази дала можливість нечесним ділкам від бізнесу не тільки пограбувати населення, але й підірвана його довіру до трастових компаній. Суть трастових операцій полягає у тому, що довірена особа на основі укладеної між заінтересованими сторонами угоди або за заповітом отримує відповідне право і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках.
Зміст угоди може бути різноманітним залежно від конкретної ситуації і включати розпорядження за заповітом майна заповідача на користь спадкоємців; прийняття цінностей на зберігання; урегулювання вимог кредиторів відносно неплатоспроможності особи або розпорядження коштами фірм, які збанкрутували; управління майном в якості опікуна неповнолітньої особи та ін..
При здійсненні трастових операцій довіреною особою може бути як фізична, так і юридична особа: спеціалізована компанія ( страхова фірма, траст-компанія), комерційний банк. У тих випадках, коли довіреною особою є комерційний банк, він, пов'язаний відносинами за дорученням зі своїм клієнтом, діє від імені свого довірителя і в його інтересах, або в інтересах третьої особи.
В арсеналі комерційних банків трастові операції з’явились ще в минулому столітті і використовувались банками найбільш розвинених країн, насамперед США, Великобританії та Німеччини. Найбільше поширення і розвиток трастові операції одержали тільки після другої світової війни, в кінці 40-х на початку 50-х років.
Для ведення трастових операцій баки утворюють трастові відділи, а також засновують небанківські філії, що спеціалізуються на операціях щодо управління цінними паперами та іншим майном клієнтів. Послугами траст-відділів банків користуються фізичні особи, фірми, добродійні фонди. В останні роки активно розвивається міжнародна трастова діяльність комерційних банків.
Особливо відома міжнародна трастова діяльність швейцарських банків. Значний обсяг операцій щодо управління цінними паперами за кордоном здійснюють англійські торгові банки та деякі американські.
Таким чином, комерційні банки можуть виконувати такі операції за дорученнями своїх клієнтів: операції за дорученням фізичних осіб, зокрема управляти майном у вигляді акцій та інших фондових цінностей, нерухомості та іншого майна, що передане на відповідальне зберігання або згідно із заповітом; довірчі функції за дорученням акціонерських товариств; агентські послуги фізичним особам, фірмам та іншим організаціям.
Трастові операції, які здійснюються комерційними банками для фізичних осіб, включають розпорядження майном клієнтів за заповітом, управління майном клієнтів за спеціальним договором, надання агентських послуг, у тому числі відкриття і ведення траст-рахунків.
Питання для перевірки знань
1.Дайте визначення фінансів і розкрийте об’єктивну необхідність їхнього виникнення.
2.Охарактеризуйте спільні та відмінні риси категорій « фінанси» і «гроші».
3. Розкрийте основні структурні елементи фінансів.
4. Структура фінансової системи України ?
5.Коли державі доцільно мати бюджетний профіцит ?
6.Що таке бюджетний дефіцит ? Який зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом ?
7.Назвіть джерела формування кредитних ресурсів і розкрийте їхній зміст ?
8.На яких принципах ( засадах ) функціонує кредит ?
9.Розкрийте суть лізингових, факторингових і трастових операцій.
10. Які функції та операції здійснює центральний банк ?
11.Поясніть функції комерційних банків?
12.Розкрийте зміст і структуру активних і пасивних банківських операцій ?