VІІІ. 3. Оцінювання за 100 бальною системою навчальної роботи студентів 16 страница
Власник землі був зобов’язаний сам оцінити свої прибутки.
Чиновник, який контролював проведення цензу, мав право зменшувати податок в тих випадках, коли в силу об’єктивних причин знижувалась продуктивність господарства. Так, якщо частина виноградних лоз загинула, або засохли маслини то вони в ценз не включались.
Але якщо власник вирубував виноградні лози чи оливкові дерева, то йому приходилось надавати поважні причини, за якими він це робив. В іншому випадку вирублені дерева включались в ценз.
В основному в ті часи державні фінансові органи безпосередньо з громадян податки не збирали, це робили общини. Зате оцінку і визначення податкових надходжень з общин, контроль за терміном стягнення податків держава тримала в своїх руках.
4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.
Стародавній Єгипет.
Хто своєчасно не сплачував податки мав чекати покарання: побиття, конфіскації всього майна або врожаю, відправлення у в’язницю дружини, забирання дітей. У кращому випадку общиннику-землеробу (як вказувалось раніше, вони становили основну масу оподаткованого населення) залишали третину врожаю. В одному з написів збирачеві врожаю давалась порада: «Не лінуйся під час збору податків, але й не будь занадто суворим. Якщо найдеш у списку велику заборгованість бідняка, розділи її на три частини, одну залиши». Злодій мав офіційне право бути членом своєї касти - злодійської корпорації, за умови, якщо він сплатив податок.
Взагалі, за словами грецького історика Геродота, фараон Яхмоc 11 видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той хто цього не зробить або хто не може довести, що він живе на законні засоби, карався на «смерть».
Стародавня Індія.
В законах Ману система понять злочину й покарання отримали детальну розробку. Злочини у сфері оподаткування відносились до державних злочинів, за які накладались тяжкі покарання (це в основному смертна кара), хоча чітких санкцій стосовно цього питання немає, все залежало від рішення судового органу.
Стародавня Греція.
Для забезпечення правильності показань платника податків заохочувався донос, допускався насильницький обмін майна вищого класу на майно нижчого класу. Це покарання застосовувалось за заниження вартості оподатковуваного майна. В Спарті - ілоти, основні платники податків, відповідали своїм життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі.
Стародавній Рим.
Податний перепис проводили за межами міста на Марсовому полі. В ньому брали участь глави сімей. Вартість майна оголошувалась під присягою. За ухилення від явки на податний перепис винному загрожували: продаж у рабство, ув’язнення або навіть смертна кара. Майно такої особи піддавали примусовій оцінці. Цікаво, що за свідченнями сучасників - випадків приховування громадянами своїх прибутків не було.
Отже ми бачимо, що в історичних і правових пам’ятках Стародавнього світу вже існують згадки про податки і податкову систему Стародавніх країн (це Китай - трактат «Гуан-Цзи» ІV-III ст.ст.до н.е.; Індія - трактат «Артхашастра» IVст. до н.е., трохи пізніше - закони Ману; Вавилон - закони Хаммурапі; Рим - закони ХІІ таблиць). В ті часи податки і податкові системи тільки починають розвиватися і вдосконалюватись.
Вивчаючи це питання можна сказати, що на початку свого винекнення податки і в Стародавніх країнах були лише державною функцією. Вивчаючи джерела права та державну систему цих країн робимо висновок, що не сплата податків це державний злочин. В деяких країнах це було закріплено в памятках права.
Отже в Країнах Стародавнього Світу ухилення від сплати податків вважалось злочином проти держави, а найпоширенішими покараннями за державні злочини були смертна кара, кофіскація майна, вигнання, а також позбавлення громадянства (там де існував інститут громадянства - Греція і Рим).
Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток та зміна форм державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи.
В розвитку форм та методів збирання податків можна виділити 3 основні етапи. На початковому етапі розвитку від Стародавнього Світу до початку Середніх віків держава ще не має досконалого фінінсового апарату для визначення та збирання податків. Вона візначає лише загальну суму, яку бажає отримати, а збір податків доручає місту або общині. Дуже часто вона застосовує допомогу відкупщиків.
На другому етапі ( ХVІ - поч. ХІХ ст. ) в країнах виникає розвинута структура державних закладів, в т.ч. фінансових і держава бере частину функцій на себе: встановлює процент податку, зумовлює процес відповідними рамками. Роль відкупщиків в цей період ще велика.
І третій, сучасний етап - держава бере в свої руки всі функції зі збору податків, так як правила оподаткування вже виробились.
В сучасному цивілізованому суспільстві податки - це основна форма прибутків держави. Крім цієї, виключно фінансової функцїї, податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру.
Отже на прикладі Римської імперії бачимо, що податки виконували не тільки фіскальну функцію, але й мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Оскільки податки вносились грішми, населення змушене було виробляти надлишки продукції, щоб продавати іх. Це сприяло розвитку і розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу розподілу праці, вдосконаленню форм держави.
Отже, треба сказати, що однією з найголовніших функцій Стародавньої держави, а також і сучасної - є стягування податків. Бо в усі часи саме ця функція держави була тією рушійною одиницею становлення і розвитку держави, а з нею і права.
Тема 3.1 Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії.
Тема №3.1 Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії.
1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.
2. Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – XIX ст.
3. Зміни в державному устрої в кінці XIX – на початку XX ст.
4. Основні джерела і риси права. Англосаксонська система права та її вплив на право інших країн .
На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стри-мувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і про-даж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі дохо-ди. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.
Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на збли-ження зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що виклика-ло невдоволення купців і землевласників.
У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютиські по-гляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну си-лу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, по-дав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, доб-ровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незакон-ними. Кримінальна відповідальність будь якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання на-стало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установлено-го порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215р.
Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане поту-рати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести па-рламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно.
Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за со-бою війну Шотландії з Англією.
Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержан-ня грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав по-карати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзви-чайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.
Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.
Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним.
Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і полі-тичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проісну-вав до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх бороть-бі з абсолютиським ладом.
Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.
Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домо-глася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна мона-рхія і встановлена обмежена конституційна монархія.
У Довгому парламенті до липня 1641р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпеч-ним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорен-ня так званої Великої Ремонстрації, яка була прийнята незначною біль-шістю в листопаді 1641р. У цьому обширному парламентському акті(204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика Ремонстоація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії по капі-талістичному шляху: статті про свободу торгівлі і підприємницьку дія-льність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рів-новаги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії.
4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані захова-лись під захистом лорда – мера Лондона і міщан. Після обміну деклара-ціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді.Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об’єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 – 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції(ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом.
Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товар-но-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.
Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і захі-дні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли най-більш розвинені південно-східні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії.
Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його полі-тичного оточення. Після декількох військових поразок королівської ар-мії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошо-вий викуп видали його парламенту.
Перемога в першій громадянській війні і поразка монархії стимулю-вали обособлення різних ідейних і політичних течій в колах парламент-ських прихильників.
Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів.
Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржу-азії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, рефо-рму церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції.
Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але, навіть, частини сільської і міської бідноти.
І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем.
В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобу-ли перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в пала-ті общин індепендентську більшість.
Розбіжності між різними течіями парламентської більшості нароста-ли і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист мо-нархії піднялись головним чином шотландські аристократи – пресвітері-ани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.
Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у сві-товій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. Під тиском армії і в результаті політичних змін в країні, що відбувались па-ралельно процесу суд виніс смертний вирок. 30 січня 1649р. в присутно-сті багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.
Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про лік-відацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не під-тримали ідею суду над королем.
Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тя-жку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламен-ті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.
Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представни-цьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необ-межені повноваження представників общин.
Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної вла-ди, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.
Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 лис-топада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.
Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого пар-ламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно ви-росли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторсь-кого режиму і одноособової влади.
Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на по-саді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розі-гнав так зване “охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури.
Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.
“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту нале-жали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові за-кони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регу-лярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього нада-валось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведін-ки”.
Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Ви-бори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кілько-сті 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затвер-джувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався голо-внокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовні-шньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парла-менту чи Ради.
Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.
Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівниц-твом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майо-рами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями.
22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди).
Режим протекторату був тісно пов’язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тя-жкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режи-мом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало предметом практичної політики.
В пошуках стабільності виходом стало представлятись повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл ІІ знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя в вищому військовому ке-рівництві.
В цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотла-ндських військових округів генерал Монк здійснив державний перево-рот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного конт-ролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт з спадкоєм-цем престолу.
Парламентський конвент (в склад якого ввійшли і лорди) прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла ІІ і про пожалу-вання йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згі-дно постанови конвенту (25 квітня 1660р.) республіканський лад і пар-ламентське єдиновладдя в Англії знищувались: “По стародавніх основ-них законах королівська влада в ньому належить і повинна належати ко-ролю, лордам і общинам”. У травні 1660р. Карл ІІ висадився в Англії і
в‘їхав у столицю. Монархія була відновлена.
Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660р. Корона гара-нтувала повне і загальне прощення всім хто на протязі 40 днів визнає новий порядок(якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), сво-боду совісті в країні, а також те що спори з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакша як із згоди парламен-ту. Юридично декларація поклала початок конституції нової монархії, в якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої Хартії вольностей 1215р., Петиції про право 1628р. і Великої ремонстрації 1641р..
Практична політика нової монархії пішла цілком закономірно – по іншому напрямку. Незважаючи на гарантії прощення, був проведений суд над уцілівшими учасниками процесу над Карлом І який виніс 29 смертних вироків. Тіла головних антироялістів – Кромвеля, Айртона та ін. – були викопані із могил і підвішені. Були відновлені основи англі-канської церкви.
2) Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – XIXст.
Реставрація Стюартів не забезпечила тривалого компромісу між буржуа-зією і джентрі, з одного боку, і феодальним дворянством, з другого. Порушен-ня Бредської декларації Карлом II, а потім і Яковом II, намагання цих монар-хів повернути дореволюційні порядки викликали незадоволення правлячої верхівки. А видана 1688 року на користь католиків Декларація про «віротерпи-мість» об'єднала і торі і вігів у боротьбі проти Стюартів. Вони звернулися до штатгальтера Голландії Вільгельма III Оранського, який був одружений з дочкою Якова II Марією, з пропозицією зайняти «вакантний» королівський пре-стол.
У грудні 1688 року Вільгельм III з дванадцятитисячним військом висадив-ся на берегах Британії. Його підтримали буржуазія, джентрі, жителі Лондона. На бік Вільгельма перейшли міністри, члени королівської родини, сам голо-внокомандувач королівською армією Джон Черчілль. Якову II довелося тіка-ти до Франції. Вільгельм III вступив без бою в Лондон і був проголошений ре-гентом.
В Англії ці події дістали назву «славної революції», хоча насправді це був двірцевий переворот, у якому народні маси ніякої участі не брали. У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол.
«Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фак-тично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії.
Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії. Причому слід мати на увазі, що своєрідною рисою Англії є відсутність конституції як єдиного документа. Ан-глійська конституція — це сукупність конституційних актів і угод (прецеден-тів), у яких отримали закріплення основні конституційні принципи і положен-ня, структура державного механізму тощо. У цьому відношенні виняткового значення набирають два конституційні акти англійського парламенту: Білль про права 1689 року і Акт про престолонаступництво 1701 року.
Білль про права визначив провідну роль парламенту в системі державних органів. У ньому було сказано: припиняти закони або виконання законів ко-ролівським повелінням без згоди парламенту незаконно; не можна робити ви-лучення законів королівським повелінням; стягання зборів на користь корони без згоди парламенту незаконно; набір або утримання постійного війська в ми-рний час інакше, як за згодою парламенту, суперечить законові. Крім цього документ стверджував, що вибори в парламент повинні бути вільними, що пар-ламент скликатиметься досить часто, що проголошується свобода слова, дебатів і актів у парламенті, що звернення до короля з клопотанням є правом підда-них, що не допускається ні вимагання надмірних податків, ні накладання над-мірних штрафів або жорстоких і надзвичайних кар. І нарешті, було сказано, що принц Вільгельм Оранський і принцеса Марія по праву повинні бути «в силу законів королівства» королем і королевою Англії, а корона після Вільгельма Оранського повинна перейти до його спадкоємців.
Як показали наступні події, питання про престолонаслідування виявилося досить складним. У дочки Вільгельма і Марії принцеси Анни не було дітей, і тому слід було вирішити, хто стане наступним монархом Англії.
Відповідь на це питання повинен був дати прийнятий парламентом 1701 року Акт про престолонаступництво, згідно з яким престол перейде, якщо нічого не зміниться, до німецьких князів Ганноверської династії. Але Акт 1701 року не тільки встановив порядок престолонаслідування, але і містив у собі подальше уточнення прерогатив законодавчої та виконавчої влади. Так, особа, яка всту-пала на королівський трон, повинна була приєднатися до Англіканської (протестантської) Церкви і не підтримувати ніяких зв'язків з Папою Римським. Пода-льше обмеження королівської влади виявилося в тому, що король не мав права без згоди на те парламенту виїздити за межі Англії, що особа, яка була наро-джена за межами Англії, не могла бути членом Таємної ради, депутатом парла-менту, займати взагалі відповідальну посаду в державному апараті, що всі акти короля потребували підпису відповідного міністра («міністерська відповідаль-ність перед парламентом»). Було заборонено займати посаду в короля і бути одно-часно членом парламенту. Судді, призначені короною, залишалися на своїх постах «доки ведуть себе добре» і їх можна було змістити тільки за рішенням парламен-ту. Нарешті, король втрачав право помилування своїх міністрів, засуджених парламентом у порядку імпічменту.
Таким чином, ці конституційні акти визначили правовий статус парламенту і короля, а також сформулювали основні принципи буржуазної конституційної мо-нархії в Англії:
1) парламентаризм — «парламент вище корони»,
2) парламент — єдиний законодавчий орган,
3) розділення влади,
4) незмінність суддів,
5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо).
Все це свідчить про те, що на зламі ХУІІ-ХУШ століть у Англії виникла бур-жуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.
Подальша еволюція конституційної монархії пов'язана з глибокими соціаль-но-економічними змінами. Англійське селянство, яке так і не отримало землю у власність, розшарувалося на заможних орендарів і безземельних пролетарів — наймитів. У містах внаслідок промислового перевороту остаточно оформилися буржуазія і пролетаріат.
Англійська буржуазія, зібравшись з силами, намагається встановити своє по-літичне панування шляхом нових компромісів з лендлордами. Цей процес су-проводжувався еволюцією британської конституційної монархії, основними напрямками якої були подальше обмеження королівської влади, утвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади у вигляді «відповідального уряду». Ці зміни не були оформлені новими конституційними актами, а складалися в ході політичної практики у формі прецедентів.
Парламент був єдиним законодавчим органом. Його прерогативами стали роз-гляд бюджету, встановлення військового контингенту і т.д. Складався парламент з двох палат. Верхня — палата лордів мала чисто аристократичний характер, бо діяло тут спадкове перство. Засідали тут герцоги, барони та інші аристократи, призначені монархом. У нижній палаті, яка обиралась, — палаті общин, більшість належала джентрі, бо виборцями в графствах були фрігольдери, які отримували сорок шилі-нгів прибутку на рік. Пасивне виборче право за Актом 1710 року належало особам, які мали від земельної власності прибуток у розмірі 600 фунтів стерлінгів на рік у графствах і 300 фунтів стерлінгів у містах.
Король продовжував залишатися главою держави і був у пошані. Формально він мав досить великі права: призначав лордів і міністрів, очолював збройні сили, визна-чав дипломатичну діяльність і т.д. Але його влада поступово обмежувалась і він фак-тично перетворювався на номінального главу виконавчої влади. Перші прецеденти, що сприяли цьому, з'являються вже на початку XVIII століття. З 1707 року право ого-лошення війни та укладення миру переходять від короля до парламенту. Скасовуєть-ся право короля відхиляти закони, прийняті парламентом. Особливо посилилися ці обмеження з 1714 року, коли після бездітної королеви Анни англійський престол переходить до курфюрстів Ганноверської династії Георга І і Георга II, які більше піклувалися про німецькі справи, ніж про англійські.