Взвод наступає на фронтідо 300 м, а механізоване відділення в пішому порядку – на фронтідо 50 м. 13 страница

434.Порядок дій при виявленні мін та інших вибухонебезпечних предметів.

Під час руху пішки: визначити характер і стан виявленого предмета; позначити заміновану (підозрювану) ділянку; повернути назад, рухаючись по своїх слідах; повідомити в штаб частини про виявлені міни (вибухонебезпечні предмети) і уточнити маршрут руху; по можливості, особисто привести саперів і показати підозрілий предмет чи ділянку.

Під час руху на автомобілі: зупинитися; повідомити в штаб частини і дочекатися саперів, не виходячи з машини; при необхідності залишити автомобіль: не торкати (не обертати) рульове кермо; вийти з машини, по можливості, через кузов чи задні двері; відійти від автомобіля по його колії, тримаючись один від одного на відстані не менш 20 метрів; при необхідності продовжити рух.

До прибуття саперів: позначити небезпечну ділянку і перекрити дорогу; повідомити в найближчу частину (підрозділ) миротворчих сил; металевим щупом чи наявними іншими підручними засобами перевірити ділянку, на якій автомобіль здатний розвернутись; пасажирам вийти і рухатися по колії автомобіля у зворотному напрямку; автомобілю їхати у зворотному напрямку по своїй колії; в нічний час, по можливості, дочекатися світанку.

У випадку, якщо автомобіль оснащений малогабаритними передавачами перешкод, ні в якому випадку їх не вимикати; якщо передавачі не були увімкнуті, - увімкнути їх.

Будь-який підрозділ миротворчих сил повинен мати інструкцію про порядок поводження з мінами і боєприпасами, що не розірвалися, а також пам’ятки зі змістом: “Самостійне знешкодження мін категорично заборонено”,Не торкайтесь підозрілих предметів”.

435.Під час переговорів із представниками конфліктуючих сторін і місцевими органами влади не можна передбачити всі можливі ситуації, які можуть виникнути під час виконання миротворчих завдань, тому в залежності від ситуації при веденні переговорів, може залучатися група охорони (військовий наряд) у складі трьох і більше військовослужбовців. Його загальне призначення – охорона командного складу, спостерігачів й інших осіб під час виконання ними службових завдань.

436.Послідовність, прийоми і способи проведення Р та ІНЗ залежать від характеру руйнування будівель і споруд, аварій комунальних, енергетичних і технологічних мереж, від ступеня радіоактивного та хімічного зараження території об’єкта, пожеж тощо.

У першу чергу проводяться роботи з влаштування проїздів і проходів до зруйнованих захисних споруд, пошкоджених і зруйнованих будинків, де можуть знаходитись люди, а також у місцях аварій, які перешкоджають або утрудняють проведення рятувальних робіт. Проїзди встановлюються шириною 3-3,5 м для одно- бічного та 6-6,5 мдля двобічного руху. При однобічному русі через кожні 150-200 м передбачаються роз’їзди довжиною 15-20 м.

Для влаштування проїздів, проходів використовуються інженерні підрозділи, які мають автокрани і бульдозери. Протипожежні формування висуваються до об’єктів робіт, починають локалізацію та гасіння пожеж там, де знаходяться люди.

Для пошуку і рятування людей призначаються рятувальні групи на базі механізованих підрозділів миротворчого контингенту. Пошук і рятування людей розпочинається відразу після введення рятувальних груп на об’єкт. Особовий склад розшуковує сховища та укриття, встановлює зв’язок із тими, хто переховується в захисних спорудах із використанням засобів зв’язку, що збереглися, через повітряно-забірні отвори, а також шляхом перестукування крізь двері, стіни, труби водопостачання та опалення. В першу чергу в сховище подається повітря, для чого розчищають повітряно-забірні канали, роблять отвори у стінах і перекриттях.

При розчищенні сховища використовуються різні способи залежно від його конструкції та характеру завалу: розбирання завалу над основним входом з наступним відкриванням дверей чи вирізанням у них отворів; відкопування лазу чи аварійного виходу; влаштування отворів у стіні сховища із суміжного приміщення; розбирання завалу над перекриттям сховища з наступним пробиванням у ньому отвору для виведення людей тощо. Поряд з цим під час пошуку людей в осередках ураження обстежують підвальні приміщення, які не пристосовані для переховування, дорожні споруди (труби, кювети), зовнішні віконні та сходові приямки.

Основний спосіб локалізації аварій та пошкоджень на комунально-енергетичних і технологічних мережах – відключення зруйнованих ділянок у будинках:

відключення мережі теплопостачання;

знеструмлення;

вимикання каналізаційних мереж і відведення стічних вод;

вимикання насосів.

При гасінні пожеж використовуються запасні та водонапірні резервуари.

При селевих потоках зсувах основний спосіб боротьби – закріплення та стимулювання розвитку ґрунтового ірослинного покриву на гірських схилах і особливо в місцях зародження селів; а також зменшення надходження поверхневих вод, спуск танучої води, перекачування води за допомогою насосів, правильне розташування на схилах гір гідротехнічних споруд. Ефективний спосіб боротьби з селями – вловлювання їх спеціальними котловинами, а також штучне розрідження селевого потоку водою.

Після буревіїв, ураганів зведені формування разом з усім працездатним населенням проводять рятівні та аварійно-відновлювальні роботи, рятують людей із завалених захисних та інших споруд, надають їм допомогу, відновлюють пошкоджені будівлі, лінії електропередач і зв’язку, газо та водогону, проводять інші аварійно-відновлювальні роботи.

Основним способом гасіння підземних торф’яних пожежє обкопування палаючої території канавами шириною 0,7-1,0 м і глибиною до мінерального ґрунту чи ґрунтових вод. Обкопування розпочинається з боку об’єктів чи населених пунктів, які можуть зайнятися від палаючого торфу. Для гасіння палаючих штабелів торфу, а також гасіння підземних пожеж використовується вода у вигляді потужних струменів. Водою заливають місця горіння торфу під землею та на поверхні землі.

Ліквідація лісової пожежі складається із зупинки пожежі, локалізації, остаточного гасіння та оконтурення небезпечної ділянки.

 

437.При наданні першої медичної допомоги найбільш суттєвим є вміння кожного військовослужбовця зупинити кровотечу, накласти асептичну пов’язку для захисту рани, здійснити протишокові заходи (обезболюючих препаратів, серцевих засобів), провести транспортну іммобілізацію, надати допомогу при опіках, струмових травмах, гострих отруєннях.

438.Правила та загальноприйнятий порядок застосування зброї при виконанні миротворчих завдань.У ситуаціях, коли порушник не озброєний та не має ворожих намірів, використання зброї не виправдане. У будь-якому іншому випадку наявність зброї у порушника, який виказує ворожі наміри, є приводом для застосування зброї. Як ворожі наміри можуть бути розцінені наступні дії: наведення зброї на людей, утримання заручників, використання зброї, нанесення ударів зброєю, а також погрози про використання зброї або свідчення про недавнє використання зброї.

Зброя застосовується тільки в останню чергу, як крайній засіб припинення порушення, після застосування засобів загорожі та інших перешкод, сльозогінного газу, гумових палиць і безпосереднього приготування зброї для стрільби.

Перед застосуванням зброї необхідно обов’язково вигуком або попереджувальним пострілом сповістити про подальші наміри застосувати зброю.

Після попередження застосовуються одиночні постріли, стрільба чергами – вимушений крок, при цьому слід вести тільки прицільний вогонь.

Після застосування зброї обов’язково терміново доповідати про це старшому начальнику.

Миротворець має право застосувати зброю у випадках: ведення по ньому вогню або зарядження зброї для ведення вогню; самозахисту; намагання поранити, захопити або заарештувати будь-кого з цивільного і військового персоналу миротворчих сил; примусової затримки миротворчого персоналу з метою не допустити до виконання своїх службових обов’язків; намагання викрасти або знешкодити обладнання миротворчих сил; встановлення, підриву або кидання будь-яких вибухових пристроїв; дій порушників на техніці з явною метою задавити або протаранити й іншого шляху зупинити транспортний засіб немає.

Забороняється застосування зброї миротворцями у випадках: для припинення вогню між сторонами конфлікту або іншого порушення угоди між ними; якщо міра загрози миротворцю не перебільшує вищезазначених випадків; якщо діями миротворців може бути завдана шкода іншим особам, крім порушників; якщо попередньо не прийняті всі заходи, які повинні бути виконані перед застосуванням зброї; застосування зброї повинно припинитися, коли порушення чи дії порушників припинені, або коли ситуація стала безпечною.

Зброя знаходиться у миротворця тільки під час проведення операції чи несення служби, у всіх інших випадках миротворець знаходиться без зброї.

Вимоги щодо застосування зброї можуть поповнюватись і уточнюватись вказівками відносно правил сутичок або командуванням миротворчих сил

Розділ 9. ДІЇ ПІД ЧАС УЧАСТІ У СПЕЦІАЛЬНІЙ ОПЕРАЦІЇ, СТАБІЛІЗАЦІЙНИХ І СПЕЦИФІЧНИХ ДІЯХ ВІЙСЬК

 

9.1. Загальні положення

 

439. В залежності від військових конфліктів і відповідно з їх кваліфікацією, підрозділи Сухопутних військ (СВ) будуть виконувати поставлені завдання у регіональній і локальній війні (конфлікті високої та середньої інтенсивності), збройному конфлікті (конфлікті низької інтенсивності), шляхом участі у посиленні охорони та прикритті державного кордону, територіальній обороні, спеціальних операціях, стабілізаційних і інших специфічних діях в умовах різних правових режимів та брати участь у міжнародних миротворчих операціях.

Підрозділи СВ можуть залучатися до виконання окремих завдань територіальної оборони (зон, районів), а також виконувати ряд завдань територіальної оборони в ході операції.

Основним завданням підрозділів СВ в територіальній обороні держави можуть бути: посилення охорони та захист державного кордону; забезпечення умов надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил); охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій; участь у боротьбі з диверсійно-розвідувавльними силами (ДРС) противника та незаконними збройними формуваннями (НЗФ); підтримання правового режиму воєнного стану тощо. Більшість завдань територіальної оборони аналогічні і притаманні діям підрозділів Сухопутних військ, що проводяться на початковому етапі оборонної операції, в ході оперативного розгортання військ, а також при проведенні миротворчих операцій.

440. При організації оборони держави, з метою недоторканності її кордонів та територіальної цілісності, на території України або в окремих її місцевостях, керівництвом держави встановлюється правовий режим воєнного стану. Це передбачається у випадках: небезпеки державній незалежності Україні чи її територіальній цілісності; загрози нападу чи у випадку збройної агресії проти держави, що зумовлює виконання підрозділами СВ не тільки бойових, а й специфічних завдань відповідно до чинного законодавства.

У місцевостях, де ведуться бойові дії, здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування (його представників), яке (які) може (можуть) приймати в підпорядкування підрозділи інших військових формувань, установи та організації.

441. За певних умов, як в Україні, так і в окремих її місцевостях, може встановлюватися правовий режим надзвичайного стану, який, як правило, може передувати введенню правового режиму воєнного стану в умовах початку збройного зіткнення всередині держави (відсутній правовий акт про оголошення стану війни).

Залучення підрозділів СВ до виконання заходів надзвичайного стану вкрай обмежено. Вони можуть залучатися лише у випадках виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або при масовому переході населенням Державного кордону з територій сусідніх держав.

Міждержавний збройний конфлікт може розпочатися раптовим нападом противника із застосуванням боєздатних угруповань мирного часу з введенням військ (сил) на територію суміжної держави, яка як правило, є спірною під приводом надання допомоги опозиційним силам для відновлення демократії, прав і свобод людини, національних, соціальних та релігійних груп, правопорядку тощо.

Для досягнення визначеної мети противник може застосовувати регулярні війська, сили спеціальних операцій (ССО), а також незаконні збройні формування (НЗФ) (антидержавні озброєні формування -АОФ), що діятимуть на території держави.

443.Прикордонний збройний конфлікт –обмежені за місцем, часом і чисельністю військ (сил), що залучаються, збройні сутички військових формувань суміжних держав та (або) з іррегулярними формуваннями з боку суміжної території.

Для досягнення визначеної мети противник може застосовувати такі ж сили, як і у міждержавному збройному конфлікті.

444. У мирний час при ускладненні обстановки на Державному кордоні, з метою недопущення провокацій та запобігання передумовам щодо виникнення терористичних актів у прикордонних районах, здійснюється п о с и л е н н я о х о р о н и Державного кордону, визначеними підрозділами від з’єднань (частин) СВ, відповідно до завчасно розроблених планів, з передачею їх в оперативне підпорядкування формуванням Держаної прикордонної служби (ДПС) для здійснення спільних охоронних, сторожових, загороджувальних (використовуючи бойову техніку) дій у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах, улаштування сигнальних та невибухових загороджень на тилових напрямках.

Механізовані підрозділи під час посилення охорони Державного кордону можуть виділятися для посилення відділів прикордонного контролю прикордонних загонів, знаходитися в резерві (у складі прикордонної маневреної групи), а також брати участь у проведенні прикордонного пошуку або прикордонної операції органів ДПС щодо пошуку і затримання (знищення) порушників кордону, диверсійних або розвідувальних груп противника, іррегулярних збройних формувань, сприяти підрозділам ДПС у проведенні режимних і обмежувальних заходів.

В умовах правового режиму воєнного стану здійснюється прикриття державного кордону визначеними підрозділами від з’єднань (частин) СВ разом із оперативно підпорядкованими їм органами і підрозділами ДПС побудовою бойового порядку безпосередньо на державному кордоні та у прикордонних контрольованих районах, шляхом застосування оборонних дій, улаштуванням мінно-вибухових загороджень, облаштуванням окремих опорних пунктів та позицій.

445. Внутрішній збройний конфлікт (збройне зіткнення всередині держави)– цезіткнення на території держави збройних сил уряду з антиурядовими збройними загонами.

До внутрішніх збройних конфліктів не належать випадки порушення громадського порядку та ситуації внутрішньої напруженості (наприклад, масові заворушення, окремі акти насильства або аналогічні дії).

Згідно з міжнародним гуманітарним правом під час не міжнародного (внутрішнього) збройного конфлікту неурядові або опозиційні сили вважаються “збройними силами” і є законними комбатантами, якщо вони відповідають наступним умовам: мають на чолі особу, яка відповідальна за своїх підлеглих; мають розпізнавальний знак (відрізняють себе від цивільних); відкрито носять зброю; дотримуються норм права, що застосовується у збройних конфліктах. Відповідно до цього антиурядові сили або інші організовані озброєні групи, що відповідають визначеним вище умовам, визначаються як незаконні збройні формування.

Внутрішні збройні конфлікти умовно поділяються на декілька етапів. Перший етап, як правило, проявляється в масових заворушень і напруженості серед населення (маніфестації, демонстрації, окремі акти насильства), які ще не мають ознак збройного конфлікту, але можуть його спричинити у подальшому.

На цьому етапі підрозділи Військової служби правопорядку (ВСП) Збройних Сил залучаються до виконання завдань із метою надання допомоги правоохоронним органам, а підрозділи СВ посилюють охорону важливих військових об’єктів, військових містечок, відповідно до розроблених планів охорони та оборони військових частин (гарнізонів) мирного часу, в режимі підвищеної готовності.

Другий етап внутрішнього збройного конфлікту розпочинається в умовах, коли центральні та інші органи влади втрачають контроль над ситуацією, а подальша ескалація напруженості обумовлює необхідність застосування надзвичайних заходів (введення правового режиму надзвичайного стану).

У цих умовах забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян здійснюється силами й засобами органів МВС, СБ України відповідно до їх повноважень, що встановлені законом.

Для вирішення окремих службово-бойових завдань в умовах правового режиму надзвичайного стану можуть проводитися спеціальні операції щодо припинення масових заворушень і ліквідації незаконних збройних формувань. В умовах введення режиму надзвичайного стану спеціальна операція комплексом оперативних, режимних, військових та інших заходів і дій, які проводять органи МВС разом із військовою службою правопорядку ЗСУ та іншими взаємодіючими силами в обмежений час, за загальним замислом і під єдиним керівництвом з метою охорони громадського порядку і безпеки під час проведення несанкціонованих масових заходів.

Основними завданнями ВСП у ЗС України в таких умовах є: запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України, особливо пов’язаних зі зброєю та військовою технікою; участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об’єктах; забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах; охорона військових об’єктів, військових містечок та їх населення, допомога в його евакуації; відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах; контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням військових вантажів.

Підрозділи СВ, заходячись у місцях постійної дислокації,в режимі дій за надзвичайною ситуацією здійснюють в повному обсязі заходи, які передбачені планами охорони та оборони: задіюютьчергові підрозділи підсилення варт; підрозділи підсилення охорони й оборони об’єктів; протидиверсійні резерви; додаткові варти; наряди патрулів; загони для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій тощо.

З отриманням завдання щодо посилення Державного кордону з метою недопущення масового його переходу населенням із території суміжних держав, неконтрольованого поширення контрабанди зброї, наркотичних, вибухових речовин, засобів терору, проникнення через державний кордон диверсійно-розвідувальних сил противника (ДРС), НЗФ (АОФ) та терористичних груп, здійснюється посилення формувань ДПС визначеними підрозділами від з’єднань (частин) СВ, з їх передачею в оперативне підпорядкування та здійснення спільних охоронних, сторожових, загороджувальних (використовуючи бойову техніку) дій у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах, улаштуванням сигнальних та невибухових загороджень на тилових напрямках.

З отриманням завдання щодо участі у ліквідації особливо важких ситуацій техногенного та природного характеру, що створюють загрозу життю і здоров’ю значної кількості населення, здійснюється формування та виділення в розпорядження місцевих органів влади, як правило, зведених загонів, у склад яких можуть додаватися механізовані підрозділи. Зведені загони призначені для своєчасного та організованого проведення заходів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт у визначених районах, ліквідації наслідків аварій та катастроф. Основними завданнями зведених загонів можуть бути: розчистка завалів; укріплення дамб; землерийні роботи, обваловування об’єктів; прокладання та утримання колонних шляхів; наведення та утримання переправ у районі аварій і катастроф; знешкодження боєприпасів та вибухових речовин; добування та очищення води; спеціальна обробка техніки ( дезактивація та дегазація); евакуація населення; підвезення гуманітарної допомоги; очеплення небезпечних районів тощо.

Третій етап внутрішнього збройного конфлікту розпочинається з конфронтації між збройними силами держави та збройними силами опозиції (або іншими організованими збройними угрупованнями), яка може бути вирішена лише методом збройної боротьби. У цьому випадку зазначена ситуація безпосередньо загрожує територіальній цілісності держави, що є обґрунтованою підставою для введення правового режиму воєнного стану, в умовах якого військове командування здійснюється представниками ЗС на всіх рівнях, у тісній взаємодії з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а в районах ведення бойових дій - безпосередньо.

446. Під час конфліктів різної інтенсивності (відповідно до встановлених правових режимів, або введених обмежень), підрозділи СВ можуть брати участь устабілізаційних специфічних діях тауспеціальних операціях.

Стабілізаційні дії – це сукупність узгоджених та взаємозв’язаних за метою, завданнями, місцем і часом одночасних або послідовних заходів і акцій, бойових дій, які проводяться військовими підрозділами у тісній взаємодії з органами та підрозділами ІВФ та ПрО, що складають певне угруповання військ і здійснюються під єдиним керівництвом, за єдиним планом для сприяння стабілізації обстановки шляхом одночасного або послідовного вирішення визначених завдань, недопущення збройних сутичок, диверсій і терористичних актів на визначених ділянках відповідальності.

Стабілізаційні дії залежать від характеру покладених завдань і полягають в участі підрозділів СВ у посиленні охорони та прикритті ділянок Державного кордону; важливих об’єктів і комунікацій; недопущенні нападів на місця розташування військ (базові табори), диверсій на об’єктах інфраструктури у пошуку (знищенні, ліквідації) НЗФ (АОФ); в охороні та супроводженні вантажів, наданні допомоги населенню у ліквідації наслідків диверсій, терористичних актів, надзвичайних ситуацій; виконанні режимних заходів, підтримці миру, законності та правопорядку, що покладені на військове командування.

447. Підрозділи СВ, можуть також залучатися до специфічних дій військ, до яких відносяться: захист цивільного населення від радіаційної, хімічної, біологічної небезпеки та ліквідація наслідків застосування зброї масового ураження, надзвичайних ситуацій природного, техногенного характеру та зумовлених можливою диверсійною та терористичною діяльністю; наслідків ведення бойових дій при виконанні гуманітарних завдань як в мирний час, так і в умовах правових режимів воєнного та надзвичайного стану; збір і евакуація трофейного і кинутого озброєння та майна; організація поховання загиблих під час бойових дій; дії, що пов’язані з проведенням антитерористичних операцій на військових об’єктах у мирний час.

448. Надзвичайна ситуація (НС) – це обстановка на певній території, яка склалася у результаті аварії, небезпечного природного явища, катастрофи, стихійного або іншого лиха, іншої небезпечної події, у тому числі епідемії, епізоотії, епіфітотії, пожежі, або спричинена наслідками воєнних дій, які призвели (можуть призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарчої діяльності, загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

Визначають наступні види завданні надзвичаними ситуаціями техногенного, природного та воєнного характеру.

НС природного характеру - це геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів, пожежі у природних екологічних системах, зміни стану навколишнього середовища, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, захворювання свійських тварин, масова загибель диких тварин, зараження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками тощо.

НС техногенного характеру – це аварії (катастрофи), пожежі, вибухи, аварії з викиданням в атмосферу небезпечних і шкідливих хімічних та радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд; аварії в електроенергетичній мережі, системах життєзабезпечення, системах зв’язку та телекомунікаціях, очисних спорудах, у системах нафтогазової промисловості, гідродинамічні аварії тощо.

НС воєнного характеру–це наслідки воєнних дій на певній території та завдання шкоди населенню, інфраструктурі, навколишньому середовищу внаслідок застосування різноманітних засобів ураження, терористичних актів і диверсій.

Зона НС– це окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація.

Ліквідація наслідків НС – це проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення надзвичайних ситуацій і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій, припинення дії їх небезпечних чинників.

449. Антитерористична операція – це комплекс скоординованих спеціальних заходів і дій (оперативно-розшукових, процесуальних, профілактичних, військових, режимних тощо), взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом, що здійснюються за єдиним планом під керівництвом координаційних груп при регіональних органах СБ України Антитерористичного Центру (АТЦ) СБ України, із залученням сил і засобів органів та підрозділів ІВФ та ПрО, центральних та інших органів виконавчої влади з метою попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, які здійснюються із терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізації наслідків терористичного акту чи іншого злочину, що здійснювався з терористичною метою.

Терористичний акт – це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, це явище політичної і соціальної боротьби. Його основною метою є зміни політичних та соціальних відносин у державі, суспільстві або між людьми шляхом залякування насильством. Масштаби матеріальних збитків у результаті теракту відіграють не основну роль, головним у ньому є рівень та масштаби самого насильства як джерела страху.

Терористична діяльність – це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до здійснення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями; знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так і участь у таких актах; вербування, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм;

Диверсійний акт – це знищення або виведення з ладу шляхом підриву, підпалу або іншим способом воєнних, промислових та інших об’єктів; порушення систем управління військами та держави; пошкодження комунікацій; знищення живої сили та військової техніки; здійснення масових отруєнь або розповсюдження епідемій і епізоотій, це явище збройної боротьби. Основна його мета – завдати максимальних матеріальних збитків при мінімальному використанні сил та засобів. Головне – змусити противника залучити на захист своїх об’єктів як можна більше матеріальних та людських ресурсів.

Оперативно-розшукові заходи– це система пошукових, розвідувальних, контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних й оперативно-технічних засобів в інтересах охорони Державного кордону, важливих об’єктів та громадського порядку своєчасного виявлення противника і розкриття його замислів, , розслідування диверсійних дій, терористичних та інших актів, злочинів.

Режимні заходи – це заходи, що призначені для ускладнення дій ССО противника та НЗФ (АОФ) . Вони являють собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення певного встановленого режиму (прикордонного, надзвичайного, воєнного стану, митного, візового тощо).

Об’єктами диверсійно-терористичних посягань у військах, в першу чергу, можуть бути: склади, бази боєприпасів, озброєння, пально-мастильних матеріалів, інших матеріальних засобів, парки бойових машин. Крім цього, ними можуть бути: казарми, будинки в місцях компактного проживання сімей військовослужбовців, об’єкти життєзабезпечення військових містечок тощо.

Підрозділи СВ під час проведення антитерористичної операції, як правило, залучаються до виконання таких завдань і заходів, які створюють сприятливі умови на військових об’єктах (посилення охорони й оборони складів збереження зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин), запобігання, виявлення і припинення актів терористичної спрямованості; реалізація попереджувальних та інших спеціальних заходів; надання відповідним органам управління інших суб’єктів боротьби з тероризмом засобів зв’язку, транспортних, необхідних матеріально-технічних засобів та необхідної інформації; евакуація населення з районів здійснення (загрози) диверсій та терористичних актів.

450.Спеціальна (спільна) операція – це сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, часом і місцем військових, оперативних (оперативно-тактичних), режимних, слідчих та інших заходів і бойових дій, які проводяться за замислом та планом, під єдиним керівництвом з метою створення умов для досягнення поставлених завдань у відповідності до виду операції. Вона проводиться, як правило, у тісній взаємодії з іншими військовими формуваннями, правоохоронними органами, органами управління територіальної оборони. Для підрозділів СВ найбільш характерним буде прийняття участі, як правило, у складі рот (батальйонів) у забезпеченні та проведенні протидиверсійних, диверсійно-розвідувальних операцій, операцій з організації руху опору на території противника (тимчасово зайнятої противником) та миротворчих операціях. Порядок проведення спеціальних операцій залежить від умов обстановки і, головним чином, від складу та характеру дій сторін, наявності сил і засобів, характеру місцевості, інфраструктури, загального складу та настроїв місцевого населення тощо.