Дайте характеристику методів стимулювання діяльності та поведінки школярів, визначте умови їх ефективного застосування
У процесі виховання слід зважати на те, що діти не володіють достатнім соціальним досвідом і мають низький рівень самооцінки. Отже, вони не завжди можуть адекватно оцінити свої дії та вчинки. Це спонукає вихователів вдаватися до методів схвалення й покарання. Провідне місце тут має посідати схвалення як стимулюючий чинник.Схвалення — це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності. Використання схвалення повинно мати характер психологічного підкріплення, а не перетворюватися в постійне захвалювання. Особливо це важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, адже навіть Вона має дві стадії, або фази. Використовуючи метод схвалення, варто дбати про об'єктивність, справедливість, враховувати вікові, особливо індивідуальні особливості вихованців. У педагогічному арсеналі є чимало видів заохочень.Досить специфічним методом виховання є покарання.Покарання — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осудження чи гальмування його негативних дій і вчинків. У педагогічній теорії та практиці ставлення до цього методу не однозначне. Такий підхід був спрямований на пригнічення особистості та формування "соціального раба". При цьому треба усвідомлювати, що покарання не повинне нести на собі тягар "кари" в традиційному розумінні з позицій авторитарної педагогіки, що спрямоване на пригнічення особистості, приниження її гідності. Педагогічне покарання має виступати як вид вимоги, як засудження. A.C. Макаренко Метод "вибуху" передбачає вплив педагога на вихованця засобами, які є протилежними тим, що їх звично чекає від вихователя особистість. Це досить специфічний засіб впливу, який потребує від вихователя прояву особливої майстерності. Метод можна застосовувати з урахуванням таких чинників: у процесі необхідності перевиховання школярів, глибокого знання індивідуальних особливостей вихованця, досконалого володіння технікою застосування такого методу, наявності позитивного соціального клімату, в якому перебуває вихованець.
40. Які прийоми індивідуальної педагогічної взаємодії, на вашу думку, доцільніше обирати при роботі з учнями-меланхоліками, учнями-холериками. Відповідь обґрунтуйте.Діти холеричного темпераменту харектеризуються легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна і різка. Вони бурхливо реагують на подразники, їм важко переключатися на спокійнішу справу. У колективі прагнуть самостверджуватись, люблять організовувати ігри, охоче залучаються до різних видів діяльності. За правильних умов виховання виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправельних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити “ на зло”. У спілкуванні з такими дітьми потрібно зважати на їхні особливості, бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.Холерикам притаманна активна реакція на новизну, часом із сплесками бадьорості, піднесення. Невідоме, труднощі лише підсилюють активність пошуку способу розв’язання задачі і глибину відчуття задоволення від успіху. В ситуаціях зацікавленості діяльністю періоди піднесення можуть бути тривалими, напруженими і високорезультативними. Ці діти здатні швидко відпочивати і продовжувати займатися складною справою, вперто домагаючись результату. Але це можливе лише за умови психологічного комфорту. Адже холерикам властива і раптова зміна бурхливої активності на різкий спад настрою і повну бездіяльність. Витримка, такт і терпіння близьких дорослих – ось ключі до душі такої дитини.
Діти з меланхолічним темпераментом надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі. Вони сором’язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин, відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю у своїх силах, поганим настроєм, острахом перед труднощами. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно. Побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Чуйне ставлення учителів, батьків до таких школярів, підбадьорювання, доброзичлива і своєчасна допомога сприяють створенню життєрадісного настрою, зміцнюють волю, прагнення до успіху.
Мова йде не про зниження вимог і поблажливе ставлення до результату діяльності цих дітей. Тут важливі міра вимогливості дорослих, темп і форми пояснення, варіювання доз допомоги дитині при потребі, запобігання невдачам, стимулююча емоційна підтримка, щоразу схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб.