Метод незалежних характеристик
За своєю сутністю до біографічного методу близький метод незалежних характеристикмета якого— збирання даних про особу з різних, незалежних один від одного джерел. Незалежні характеристики дають багатосторонній матеріал, який в результаті його аналізу дає змогу скласти найповніше уявлення про особистість з огляду на оцінки, представлені особами, з якими досліджувана особа перебувала в тих чи інших стосунках. Метод незалежних характеристик за амплітудою одержуваного матеріалу є значно ширшим, ніж біографічний метод, і дає можливість більш об’єктивно оцінити психологічні якості особистості. Водночас слід зазначити, що одержувані в такий спосіб матеріали мають ретельно аналізуватися і порівнюватися, щоб виключити елемент суб’єктивності, що є присутнім у них, а також мають бути підпорядковані єдиній схемі, яка передбачає постановку певних запитань. Це дозволить одержати характеристики, які найбільше відповідають цілям і напряму досліджень, і проаналізувати психологічну структуру конкретної особистості. В судово-психологічних дослідженнях метод незалежних характеристик є засобом одержання даних про особу, яка вступає в коло судочинства, і в ізольованому вигляді застосовується вкрай рідко. Найчастіше він поєднується з біографічним методом і пов’язаним із ним методом анкетування.
11. Біографічний метод
Біографічний метод – метод збирання та узагальнення незалежних характеристик.
Полягає в збиранні й аналізі відомостей біографічного характеру, що дають уявлення про психічні особливості особистості. Такі відомості можуть міститися в різних документах — листах, щоденниках, архівних матеріалах, документах, отриманих від навчальних і лікувальних закладів, підприємств, де проходила трудова діяльність особи. Всебічне вивчення таких матеріалів дає можливість припустити, як формувалася дана особистість, які життєві обставини (родина, школа, коло друзів) вплинули на формування її інтересів та настанов. При цьому слід враховувати динаміку формування особистості, зміни її психологічної структури, пов’язані з віком, соціальним станом та ін. Використання окремих аспектів біографічного методу в судово-слідчій практиці є важливим засобом одержання інформації про особу, яка може бути використана з тактичною метою.
12. Метод анкетування та інтерв’ювання
Анкетування – письмове опитування значної кількості респондентів. Передбачає одержання прямих відповідей на запитання анкети. Проводиться у відкритій та анонімній формі.
Передбачає опитування значної кількості осіб за чітко встановленою формою, що містить запитання, які цікавлять слідчого. Анкетний метод дає змогу виявити характеристики масових явищ, їхні тенденції, обмеженість або поширеність, кількість у загальній структурі явищ. Він ґрунтується на анонімності заповнення анкети, що дозволяє одержати найбільш об’єктивні дані про досліджувані процеси, особливо якщо вони стосуються деяких психологічних властивостей індивіда. Анкетний метод застосовується в основному при дослідженні судово-слідчої і пенітенціарної діяльності для з’ясування параметрів цієї роботи, зокрема, вміння вирішувати професійні завдання, умов діяльності та шляхів її оптимізації, типових негативних явищ, форм організації, вимог, що ставляться до особи, тенденцій і причин їхнього виникнення тощо.
Інтерв’ювання – усне опитування певної кількості респондентів. На відміну від бесіди є більш запрограмованим і стосується окремої теми.
Сутність полягає в одержанні суджень особи щодо певних явищ, обставин, дій, подій. Внаслідок його застосування можна одержати відомості, що мають суміжний соціально-психологічний і судово-психологічний характер. Можливість одержати інтерв’ю невизначеної кількості осіб надає дослідженню характеру соціологічних узагальнень, судово-психологічна спрямованість яких визначається тематикою правоохоронної діяльності. Інтерв’ю, проведене за чітко сформульованою програмою, сприяє одержанню різних відомостей і від осіб, які виконують найрізноманітніші функції в судочинстві. Так, інтерв’ю суддів дає досліднику інформацію про шляхи формування їхнього внутрішнього переконання, критерії оцінки доказів, форми встановлення психологічного контакту з підсудними, виховну роль судового процесу, недоліки і переваги судової процедури, важливість і результати планування судового слідства та ін. Інтерв’ювання слідчих дає матеріал про їхню професійну підготовку, вміння вирішувати розумові завдання, переборювати психологічні бар’єри при розслідуванні злочинів, що мають ознаки типових ситуацій, оптимальні методи планування й організації слідчої діяльності, а також про умови, що спричиняють формування професійної деформації. Узагальнення результатів інтерв’ю дає досить репрезентативний матеріал для теоретичних висновків і рекомендацій із найбільш ефективного здійснення різноманітних напрямів і форм правозастосовчої діяльності.
13. Поняття та структура діяльності
Діяльність– це активність людини, що спрямована на досягнення свідомо поставленої мети.
Діяльність людини характеризується цілеспрямованістю, плановістю і систематичністю. У своїй діяльності людина керується свідомо поставленими цілями. Діяльністю керує усвідомлена мета як регулятор активності.
Структура діяльності:
1. Зовнішній (рухомий) елемент.
2. Внутрішній (психологічний) елемент.
Кожний із названих елементів виконує свої функції. Так, внутрішній елемент визначає спрямованість та вибірковість діяльності, при цьому особа спирається на потреби, настанови, минулий досвід, емоційний стан. Зовнішній елемент проявляється у простих та складних діях.
Дія – це відносно закінчена частина діяльності, що вирішує певне проміжне завдання.
У простих діях виділяють:
1. Сенсорний;
2. Моторний;
3. Контрольно-коректуючий компоненти.
Складні дії включають в себе декілька простих, які виконують роль окремих операцій. Крім того, невід’ємними супутниками складних дій є воля і розум.
14. Навички: поняття і закономірності формування
Навички – це частково автоматизовані дії, що сформовані шляхом неодноразового повторення, характеризуються високим ступенем володіння і зменшеним рівнем свідомої регуляції та контролю.
Види навичок:
- Сенсорні; Локомаційні (рухомі);Інтелектуальні; Речові; Професійні;Навички поведінки; Злочинні навички.
Фізіологічну основу навичок складає динамічний стереотип – стала відпрацьована система дій.
Етапи формування навичок
1. Характеризується витратою значних допоміжних зусиль, настанням швидкої втоми;
2. Характеризується зменшенням кількості помилок, усе більш швидким темпом роботи;
3. Характеризується об’єднанням окремих операцій в одне ціле, формуванням швидких та економних дій.
Закономірності формування навичок:
1. Нерівномірність – зріст та вдосконалення навичок змінюються тимчасовим зниженням, на яке впливають втома, відволікання уваги, поганий настрій;
2. Перенесення та гальмування. Перенесення – це коли раніше засвоєні навички сприяють формуванню навичок нових. Гальмування (інтерференція) – це коли старі навички перешкоджають формуванню навичок нових.
3. Прогрес та регрес. Прогресують ті навички, які регулярно повторюються, застосовуються у повсякденній діяльності та поведінці. Регресують – протилежні.
Умови формування навичок
На процес формування навичок впливають об’єктивні і суб’єктивні чинники. До об’єктивних відносяться такі:
1. Складність самих навичок;
2. Умови та методи навчання (викладацький склад, наявність досвіду, інформаційна та технічна база та інше).
До суб’єктивних чинників відносяться такі:
1. Вік особи (13-14 років – це час формування трудових навичок);
2. Індивідуальні особливості (вольові якості, здібності, обдарованість);
3. Інтерес особи до формування навичок;
4. Стан нервової системи (передусім, тип темпераменту).
Звички – це навички, які стали потребою. В основі звичок також лежить динамічний стереотип і вони виконуються напіватоматично. Разом з тим, якщо навички – це можливість успішного виконання дії, то звички – це спонукання здійснювати саме цю дію.
Види звичок:
1. Гігієнічні – зарядка, умивання і т.д.;
2. Моральні – дисциплінованість, пунктуальність, ввічливість.
3. Шкідливі – паління, впертість, грубість.
Людина може сформувати у себе суто індивідуальну звичку, яка буде відрізняти її за певною поведінкою від інших осіб.
Складні дії, на відміну від простих, завжди пов’язані з подоланням зовнішніх і внутрішніх перешкод. В даному разі йдеться про необхідність застосування вольових зусиль.
Див. питання № 14
16. Вольові процеси. Етапи формування складного вольового акту.
(!Одне з додаткових запитань на екзамені!) – в підручнику викладено в дещо іншому варіанті?
Вольові дії відрізняються від автоматичних рухів, які виконуються без участі свідомості. Коли рухи виконуються несвідомо, вони не можуть бути віднесені до вольових. Вольові дії відрізняються від безумовних рефлексів і не є уродженими. Вони виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини.У психології розрізняють вольові дії — дії, в яких людина свідомо прагне до досягнення цілей. Вольова дія реалізується в простих і складних формах. Для складного вольового акту характерне те, що дії передує врахування наслідків, усвідомлення мотивів, прийняття рішення тощо. Складний вольовий акт проходить декілька етапів: 1) спонукання до здійснення вольового акту (в більшості випадків це пов’язано з ви- никненням необхідності задоволення потреби, які супроводжують емоційні стани: відчуття спраги, голоду та ін.); 2) уявлення мети дії; 3) уявлення засобів, необхідних для досягнення наміченої мети (в разі відсутності чи неясності цих уявлень вольовий акт виявиться нездійсненним або недосконалим); 4) намір здійснити певну дію; 5) рішення виконати дію; 6) вольове зусилля, пов’язане з «боротьбою» мотивів, тобто протиборством особистих позицій людини (розрізняють об’єктивні і суб’єктивні труднощі); 7) прийняття рішення — визначення лінії поведінки в ситуації невизначеності дій, які за певних умов можуть привести до бажаного результату; 8) виконання дії і його поточне коректування (виконання прийнятого рішення).
17. Емоції: поняття, види, і роль в регулювання поведінки людини
Емоції і почуття: поняття і види
Емоції – це своєрідні реакції, які проявляються у певних формах переживання і відображають відношення особи до різноманітних об’єктів, явищ, ситуацій, зовнішніх та внутрішніх подразників.
До форм переживання відносять – радість, задоволення, гнів, горе, страх та інші.
Зовнішні вирази емоцій
Деякі емоції мають певні фізіологічні прояви. Так, у стані страху людина блідніє, від сорому, або збентеження – червоніє. Крім того, емоції можуть супроводжуватися мімікою, пантомімікою, модуляцією голосу, тремтінням рук, надмірним виділенням поту.
Види емоцій:
1. Позитивні та негативні.
2. Стенічні або астенічні;
3. Настрій та афект.
Стенічні емоції – підвищують активність, енергію, викликають збудження, бадьорість.
Астенічні емоції – навпаки зменшують активність, пригноблюють життєдіяльність.
Настрій – це відносно слабко виражений емоційний стан, що захоплює особу в певний проміжок часу і впливає на її діяльність і поведінку. Настрій може бути як короткотерміновий, так і довготерміновий.
Афект – це короткотривала бурхлива емоційна реакція, що носить характер емоційного вибуху.
Психологія досліджує фізіологічний афект, тоді як психіатрія – патологічний(ознака неосудності особи).
В свою чергу поняття «фізіологічний афект» у психології є родовим і в ньому виокремлюють такі різновиди:
1. Класичний фізіологічний афект;
2. Кумулятивний (накопичувальний), де перша фаза розтягнута у часі від декількох днів, місяців і навіть років, у проміжок якого розвивається психотравмуюча ситуація.
3. Аномальний фізіологічний афект (при визначені обмеженої осудності – ст. 20 КК).
В чинному кримінальному законодавстві України йдеться про класичний і аномальний фізіологічні афекти.
Найвищим продуктом розвитку емоцій людини прийнято вважати почуття. Різниця між емоціями та почуттями проявляється у наступному:
1. Емоції – це суб’єктивне відношення особи до об’єктів, що задовольняють або перешкоджають задоволенню її природних потреб. Щодо почуттів, то йдеться про соціальні потреби;
2. Емоції – це більш прості, аніж почуття психічні реакції, вони проявляються імпульсивно в момент безпосередньої дії подразників.
3. Емоції до певної міри уточнюють зміст почуттів. В свою чергу почуття є більш складними формами відносин особи до того, що вона пізнає, робить. Це її риси характеру.
4. Емоції регулюють відношення особи з навколишнім середовищем, а почуття визначають відношення особи до суспільства, до інших людей, до самої себе.
Риси класичного фізіологічного афекту (додатково)
1. Надзвичайно висока ступінь емоційної напруги та інтенсивності емоцій;
2. Якісна зміна усвідомлення, істотне звуження його сфери;
3. Раптовість і несподіваність виникнення;
4. Бурхливість, безперервність, стрімкість наростання душевного хвилювання до афективної розрядки;
5. Агресивність;
6. Неадекватність характеру та результату дій до тієї причини, що їх викликала;
7. Короткотерміновість протікання;
8. Часткова амнезія, тобто збереження у пам’яті тільки окремих спогадів;
9. Гальмування свідомої інтелектуальної діяльності, перевага динамічних моментів над змістовними.
Фази протікання класичного фізіологічного афекту
1. Початок афекту – поява емоцій та емоційної напруги, які розвиваються в критичних умовах, а саме при нездатності особи знайти адекватний вихід із небезпечної, конфліктної ситуації, що раптово виникла;
2. Афективний вибух – часткове звуження свідомості, зниження вольового контролю над поведінкою та діями.
Зовнішні ознаки:
1) Моторика рухів та дій;
2) Блідість, тремтіння рук, модуляція голосу, прискорений пульс.
3. Післяафективна – це фаза психічної та фізичної астенії, що призводить до занепаду сил, важкої депресії (байдужість, млявість).
18. Поняття про особистість. Співвідношення соціального і біологічного в людині.
Особистість — це біосоціальна істота, що має дві сторони: біологічну(живий організм) і соціальну (член суспільства). Не можна ігнорувати біологічні основи в особистості й обмежуватися лише соціальними особливостями. Людина — жива істота, якій притаманні природні закономірності (ембріональний розвиток, стать, зміна життєвих процесів в організмі та ін.). Тому необґрунтована соціологізація людини (як homo sapiens) неприпустима. З іншого боку, особистість не може розглядатися як замкнена в собі біологічна індивідуальність (З. Фрейд).
Особистість досліджується багатьма науками. Об’єктом вивчення психології (з погляду на людну) є насамперед психічні процеси, стани і властивості в їхньому взаємозв’язку і залежностях.
Структура психологічної характеристики особи(3 елемента):
1.Темперамент;
2.Характер;
3.Здібності.
Темперамент (співвідношення, пропорція) – це властивість особи, яка характеризує динаміку (швидкість) протікання психічних процесів, поведінки ат діяльності особи.
Характер – це система стійких відносин особи до суспільства, до праці, до інших людей, до самої себе, що проявляються у типі її поведінки.
Характер на відміну від темпераменту не природжена, а сформована властивість особи. Процес формування характеру відбувається протягом всього життя людини.
Здібності – це придатність особи до виконання тієї чи іншої діяльності. Вони як і характер формуються у людини і завжди поєднані із знаннями, вміннями і навичками.
19. Поняття і типи темпераменту
Темперамент (співвідношення, пропорція) – це властивість особи, яка характеризує динаміку (швидкість) протікання психічних процесів, поведінки та діяльності особи.
Темперамент — це сукупність індивідуальних властивостей психіки; характеризує динаміку психічної діяльності
Природну основу темпераменту складає вища нервова система людини. Індивідуальність, своєрідність прояву темпераменту залежить від співвідношення нервових процесів, збудження та гальмування.
Нервовим процесам притаманні такі властивості:
1. Сила нервових процесів – це працездатність нервових кліток, витривалість нервової системи, здатність переносити сильне збудження;
2. Урівноваженість – це співвідношення рецепторів збудження та гальмування;
3. Рухомість – це інтенсивність зміни одних процесів іншими.
Сполучення зазначених властивостей і утворює тип темпераменту.
Типи темпераменту:
1. Сангвінік – сильний, урівноважений, рухомий.
2. Холерик – сильний, неврівноважений (нестримний). Рецептори збудження привалюють над рецепторами гальмування.
3. Флегматик – сильний, урівноважений, інертний. Процес зміни психічних процесів і станів відбувається значно повільніше.
4. Меланхолік – слабкий.
Темперамент є природженою властивістю особи, але й він може дещо змінюватись під впливом дії характеру, вольових якостей людини. Тип темпераменту діагностується до 5 років.