Мал. 4. Князь Василь-Костянтин Острозький

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодін­ням і певними привілеями.

До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни, панцирні слуги й бояри. Це верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

Привілейованим станом українського суспільства було духів­ництво, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи таін.), які обіймали свої посади лише за дозволом ве­ликих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне.

До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало при­вілеї на міське самоврядування, окремий стано­вий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані сплачувати по­датки, виконувати повинності на користь при­ватних власників міст або держави. Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належа­ли цехові майстри й більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українсь­ких земель (близько80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів»)і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного пе­реходу від одного землевласника до іншого ко­ристувалисялише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господар­стві пана.

За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були осо­бисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш). Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею пана відбували повинності накористь держави або землевласників зі своїм«тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і при­кріпленими до своїх наділів.

Із представників різних верств населення формувався міжста­новий соціальний прошарок козацтва, яке займалося степовими промислами і боролося з татаро-турецькими нападниками.

Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великогокнязівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставом на волоки», підписаним польським королем і вели­ким князем литовським Сиґізмундом II Августом (1557 p.). Згідно з документом усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися наоднакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі від­водилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялась між селянами.Тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини за користування волокою мали відпрацьовувати два дні панщиниу фільварку.

Волочна реформа зруйнувала давню форму користування зем­лею сільською громадою й замінила її наподвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки). У другій половині XVI ст. волочна система землекористування була поширена на землі шляхти і церкви.

 

 

Тема 14. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО НАПР. XV - ПЕР. ПОЛ. XVII СТ.

1 УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО НАПР. XV - ПЕР. ПОЛ. XVII СТ.

1. Становлення українського козацтва.

Походження назви.Термін «козак» уперше згадується в Початковій монгольській хроніці 1240, куди перейшовіз тюркських мов у значенні — «схильний до завоювання». УXIV ст. фігурує у дописі до збірника житій святих «Синаксар» (1308) та у словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) у значенні «страж», «конвоїр». Первісне, слово «козак» вживалося на означення вільних людей, які населяли південноукраїнські степи.

Шляхи формування козацтва.Існувало декілька шляхів формування козацтва. Його попередником стало слов'янське населення басейнів нижньої течії рр. Дніпра, Південного Бугу і Дністра (літописні «бродники»), яке займалося господарською діяльністю у цих регіонах і мало демократичну військову організацію. З посиленням національного і соціального гноблення іноземних феодалів значна частина українських селян та міщан втікала в малозаселені прикордонні райони й поповнювала ряди козаків. За дніпровські пороги спрямовувалася хвиля уходників — сезонних здобичників, окремі з яких оселялися у степу з метою його господарського освоєння. В ряди козацтва вступала і українська шляхта, що втратила свої маєтності. На процес формування козацтва значний вплив мав зовнішній фактор. З часу утворення Кримського ханства систематично відбувались набіги на українські землі. Перша писемна згадка про українських козаків міститься у хроніці М. Бєльського від 1489 р.

Мал. 1. "Запорожець", А. Монастирський. Мал. 2. "Тип запорожця", С. Васильківський.

Поява Запорізької Січі.Для захисту від татарсько-турецької агресії у Пониззі Дніпра на південь від дніпровських порогів була створена військово-політична організація Запорізька Січ. Перше укріплення бл. 1555-1556 рр. збудував на дніпровському острові Мала Хортиця Д. Вишневецький. Згодом ЗапорізькаСіч стала державно-політичним утворенням з демократичним устроєм. Основними рисами запорозького козацтва були: родинний принцип організації братства (побратимства, рівність, демократизм), морально-етичний кодекс поведінки (високий соціальний статус свободи, мужності, відданості товариству і, навпаки, низький статус мирної праці, спокійного способу життя тощо), інститут кобзарів, спеціальна наука молоді, специфічне ставлення до жінки, аскетизм, релігійність, колективне землеволодіння.

Городове і волосне козацтво.Польсько-литовська державна адміністрація залучала козаків до оборони кордонів Речі Посполитої. Впродовж XVI ст. сформувалася окрема категорія козацтва — городове козацтво. Його організаторами були прикордонні старости.

Реєстрові козаки.Удругій пол. XVI ст. польський уряд намагався послабити вплив запорожців і встановитинад ними контроль. Король Сигізмунд II Август грамотою від 5 червня 1572 започаткував практику внесення козаків у спеціальний список, що визначав козацький статус — реєстр. Козаки вписані у реєстр отримали назву реєстрових козаків. У 1578 кількість реєстрового козацтва зросла до 500.Королівський універсал від 25 липня 1590 збільшував реєстр до 1 тис. козаків. Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирали за згодою уряду. Організаційно реєстрове козацтво складалося з 6 полків (1625) — Білоцерківського, Канівського, Черкаського, Корсунського, Переяславського,Чигиринського, що поділялися на сотні.

Мал. 3. Запорізька Січ. Мал. 4. Козацька рада на Січі

Козацька старшина.Поступово в середовищі козаків сформувався окремий суспільний прошарок — козацька старшина.Спочатку до її складу входили отамани ватаги, що були керівниками перших козацьких загонів. Повного організаційного оформлення козацька старшина набула в період створення Запорізької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб. До складу козацької старшини входили: військова старшина — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі - підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підосавул, довбиш, піддовбиш, військовий пушкар, підпушкар, гармаш, військовий товмач, військовий шафарі, підшафар, кантаржій та канцеляристи; похідні та паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписар та підосавул. Вперіод ведення воєнних дій обирався також обозний, що був помічником осавула і входив до складу військової старшини.Старшину обирали на військовій козацькій раді за участю всього козацтва. Козацька старшина існувала у реєстровому козацькому війську, що було створене у 1572. На чолі реєстрових козаків стояв гетьман, якого обирали за погодженням з королівським урядом на загальній військовій раді. До реєстрової старшини належали: 2, а згодом 4 осавули,обозний, військовий суддя, військовий писар, полковники та сотники.

2. Військове мистецтво козаків.

Особливість козацького стану полягала у тому, що він остаточно оформився під тиском зовнішної агресії зі сторони Османської імперії та Кримського ханства, а отже війна посідала одне з ключових місць у житті козаків. Поступово з розвитком козацького стану сформувалось і військове мистецтво козаків. Особливо важливе значення у їхньому війську відігравала піхота - основний рід козацького війська, яка на відміну від тогочасних європейських армій переважно діяла самостійно, тобто без підтримки інших родів війська. Класична тактика козацької піхоти полягала у шикуванні під час бою в три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала зброю. Проте практикували і інші варіанти, наприклад галас, це коли козацьке військо змішувалось з ворожим. Найоригінальнішим і найпопулярнішим серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір застосовувався козацьким військом на марші, в обороні та наступі. Він будувався з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж овалом. Мобільність такого війська була досить високою, про що і свідчить назва такого табору - "рухома фортеця", оскільки в такому таборі козаки могли долати сотні кілометрів і витримувати облогу по кілька місяців.

Козацька розвідка. Перманентна загроза військової агресії змушувала козаків дбати про безпеку своїх володніь та війська, це зумовлювало потребу превентивних заходів по виявленню ворогів та їх знешкодження, отримання інформації про можливість нападу і т. д. Саме ці функції виконувала сторожова служба і дозір. Козацькі розвідувально-сторожові загони дислокувались в земляних або дерев'яних укріпленнях на кордонах українських земель. Використовували також кургани, або насипали свої. З утворенням Гетьманщини за Богдана Хмельницького поступово оформлюється своєрідна контррозвідувальна служба, яка в своїй діяльності не обмежувалась українськими територіями, але діяла і на території інших держав з метою забезпечення інтересів Гетьманщини.

Козацька зброя. Козаки були хорошими артелеристами, вони віддавали перевагу переважно легким гарматам, які дозволяє зберігати маневреність війська. Для штурму дуже часто використовували гуляй-городи- спеціальні пристрої з дерев'яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами) для рушниць і гармат. Із-поміж зброї особливою шаною в козаків користувалися рушниця, спис і шабля. Венеціанський посол Альберто Віміна, який побував в Україні 1650 р., записав: "Мені доводилося бачити, як козаки кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців".

Мал. 5. Гуляй-город. Сучасна реконструкція Мал. 6. Запорожці в «чайках» нападають на турецьку галеру

Козацький флот. Військова майстерність козаків не обмежувалась одним лише суходолом. На січі взагалі вважалось, що справжній козак - лише той, хто випробував себе в морському бою. Козацький флот складався з легких, надзвичайно маневрених човнів - чайок.Чайки рухалися за допомогою або весел, або вітрил, що давало змогу якнайкраще використовувавти погодні умови. Перевагою чайок було й те, що вони могли пришвартуватися до будь-якого берега, на вілміну від громіздких і неповоротких турецьких галер.

3. Доба героїчних походів та гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

Мал. 7. Петро Конашевич-Сагайдачний

Морські походи козаків. Добою героїчних походів козаків називають період вдалих морських походів проти Туреччини та її васалів протягом перших двох десятиліть XVII ст. В 1606 р. козаки своїми походами зуміли завдати удару по всіх ключових фортецях Туреччини на узбережжі Чорного моря., зокрема Акерману, Кілії, Варні.В 1608 р. козаки здобули Перекоп, Ізмаїл, Кілію та Акерман.Вже в 1614 р. флотилія козацьких чайок перетнула Чорне море, висадившись під Трапезундом, козаки здобули Синоп. Наступного року козаки продовжили превентивні удари по турецькому узбережжю Чорного моря, здобувши Очаків. Апогеєм цих походів стало взяття Кафи – найбільшого невільничого ринку у Криму, де було визволено кілька тисяч бранців.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Початок гетьманування Сагайдачного випав на 1605 – 1610 рр.На гетьманство його обирали кілька разів. Йому судилось стати одним з кращих гетьманів українського козацтва. Основні його досягнення полягали у впорядкуванні козацького війська, шляхом створення дисциплінованої армії, озброєної вогнепальною зброєю. Прогрес спостерігався і у морській справі – чисельність чайок сягнула кількох сотень. Саме за Сагайдачного козацтво починає проводити активну зовнішню політику з метою створення антиосманської ліги держав.

Підтримуючи наміри польського королевича Владиславаздобути корону Москви, на початку 1618 р. Сагайдачний повів 20-тисячне військо на Москву, було укладено 1 грудня 1618 р. Деулінський мир, за яким Польща отримувала Смоленщину та Чернігово-Сіверщину. Сагайдачний також виступав на підтримку православної церкви, в 1620 р. виступив ініціатором відновлення вищої ієрархії православної церкви. Більше того, зі всім запорізьким кошом Сагайдачний вступив до лав Київського братства.

Хотинська війна. 5 – 7 червня1621 р. відбулась козацька нарада стосовно спільного виступу з поляками проти турків, які після перемоги під Цецорою 1620 р. розпочали повномасштабне вторгнення в Європу. Козаки погодились за умови збільшення козацького реєстру, визнання прав та привілегії козацтва та дотримання релігійної рівноправності. Доля Речі Посполитої вирішувалась під Хотином, де зійшлась 35-тисячна армія поляків та 250-тисячна армія турків, тому участь 40-тисячного війська козаків на чолі з Сагайдачним було дуже важливим. Більше того, весь тягар війни ліг саме на козаків, які зуміли протягом 5 тижнів виснажити турецьку армію. Таким чином, ключова роль козаків під Хотином сприяла міжнародному визнанню козаків в Європі як хоробрих та мужніх воїнів, які вправно володіють військовим мистецтвом як на суші, так і на воді.

4. Національно-визвольні повстання українського народу кінця XVI – першої половини XVII ст.

Причини повстань. Посилення та зміцнення козацького стану непокоїло уряд Польщі та сусідні держави, які вбачали в ньому пряму загрозу своїм інтересам в Україні. Постійні обмеження реєстру та несвоєчасна виплата платні реєстровцям, порушення майнових прав козаків спричинили невдоволення козаків. Ключове значення у ескалації конфлікту відіграла постанова польського сейму 1590 р., за якою король отримував право роздавати шляхті і магнатам землі українських селян та міщан. Більше того, легітимізація кріпосного права Литовським статутом 1588 р. зумовило посилення виступів селян та міщан та масові втечі на Запоріжжя.

Повстання Криштофа Косинського. Приводом до збройного виступу Косинського стала його суперечка за землю з представником роду Острозьких – київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким. На початку осені 1591 р.козаки зайняли Пиків, згодом Білу Церкву, ден Косинському присягнули як гетьманові. Повстання охопило Київщину та Брацлавщину, а згодом і частину Волині. На початку 1592 р. Варшава спромоглась надіслати каральні загони, але придушити повстання полякам вдалось аж в січні 1593 р., де в битві під П’яткоюукраїнським повстанцям було завдано поразки. Проте вже в травні 1593 р. Косинський здійснив спробу зайняти Черкаси, але був вбитий.

Виступ українського козацтва сприяв посиленню процессу покозачення селянства та міщанства, адже на територіях підконтрольних козакам запроваджувався козацький лад – встановлювалась нова влада за законами Запорізької Січі, скликалися ради, на яких обирались органи місцевої влади.

Другий етап повстання. Навесні 1595 р. вибухнуло новее повстання, яке очолив Северин Наливайко, повстанці контролювали Брацлавщину, а згодомі Волинь. Наприкінці 1596 р. польська армія неа чолі з гетьманом Станіславом Жолкевським розпочала бойові дії протии козаків. Загони Наливайка, Шаули, Лободи об’єднались під Білою Церквою. 23 березня 1596 р. відбулась битва біля урочища Гострий Камінь, але вона не визначила переможців, вирішальна битва відбулась в травні 1596 р. в урочищі Солониці. Облога табору повстанців тривала два тижні. Повстанці капітулювали 28 травня 1596 р.

Збройний конфлікт 1625 р. Посилення козацтва спричинило необхідність для Варшави припинити процес покозачення. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30 тисячами війська вирушив на придушення козацької республіки. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Канева та завдали відчутних втрат польському війську. Це змусило Конецпольського вдатись до дипломатії, наслідком якої стала Куруківська угода., яку від козаків підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість Жмайла.

Куруківська угода передбачала реєстр в 6 тисяч, одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі аби перешкоджати втечам селян. Козаки в свою чергу зобов’язувались утриматись від відносин з іншими державами та морських походів. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський по тисячі вояків у кожному. Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада й затверджував польський уряд.

Повстання під проводом Тараса Федоровича 1630 р. Куруківська угода посилила суперечності між реєстровцями і тими хто лищився поза реєстром. Це сприяло посиленню невдоволення козаків польсько-шляхетським устроєм. Не вщухали конфлікти і на релігійному грунті. Для того аби втримати населення в покорі, польський уряд відправив на Київщину значну частину коронного війська. Але це лише загострило напруження на українських територіях.

Нереєстровці обрали собі гетьманом Тараса Федоровича, більше відомого під прізвиськом Трясила. У березні 1630 р. він зі своїм військом підійшов до Черкас, а звідти рушив до Корсуня, після здобуття якого на бік Федоровича перейшла більша частина реєстровців. Польський уряд з метою припинення повстання відправив у каральний похід коронне військо. Проте козаки завдали несподіваного удару польському війську, коли воно форсувало Дніпро. Вирішальні бої відбулись під Переяславом і тривали протягом трьох тижнів. 20 травня 1630 р. козаки влаштували карателям «Тарасову ніч», знищивши чимало поляків.

Переяславська угода 1630 р. Успішні дії козаків, а також невдоволення польських найманців схилили Конецпольського до переговорів. 29 травня 1630 р. було підписано мирну угоду. Переяславська угода підтверджувала умови Куруківської, реєстр зростав до 8 тисяч. А козаки отримували право самі обирати собі гетьмана.

Повстання 1635 р. на чолі з Іваном Сулимою. Варшава постійно використовувала козаків у своїх війнах з сусідніми державами, так було в 1632-1634 рр. тисячі козаків брали участь у Смоленській війні Польщі з Московією. Після підписання мирного договору польський уряд спробував ліквідувати козацтво як окремий стан. Вже в лютому 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну постанову «Про припинення козацької сваволі», і на територію Наддніпрянщини було введено загони коронного війська. Крім цього, з метою контролю над козаками передбачалось збудувати в пониззях Дніпра, поближче до Запорізької Січі, потужну фортецю, у якій постійно перебувала б військова залога. Вояки залоги мали б перешкоджати втікачам, які прагнули потрапити на Низ, а також перекрити головний шлях постачання Запорожжя провіантом і боєприпасами.

Мал. 8. Северин Наливайко Мал. 9. Тарас Федорович Мал. 10. Іван Сулима

Будівництво фортеці Кодакочолив французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан.Це вкрай обурило козаків, вони обрали гетьманом Івана Сулиму, який розробив план зруйнування фортеці та розіслав універсали із закликом до боротьби. На початку серпня 1635 р. козацьке військо вирушило із Січі. Іван Сулимаскористався відсутністю коронного війська, запорожці легко оволоділи фортецею і частково зруйнували її. Наприкінці серпня розпочалась каральна експедиція польського війська, яке скориставшись нестачею харчів посіяли розбрат серед козаків, схопивши Сулиму та його помічників, засудивши їх до страти.

Національно-визвольне повстання 1637 – 1638 рр. Жорстока розправа над Сулимою та його сподвижниками не змогла придушити прагнення українців до волі. Тому польський уряд змушений був переглянути реєстр та вилучити із нього усіх бунтівників. Це викликало невдоволення козаків, які підняли повстання на чолі з Павлом Павлюком (Бутом).Основна битва відбулась 6 грудня 1637 р. під Кумейками, де повстанці зазнали поразки.

1 березня 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію Війська Запорізького», що перебуває на службі Речі Посполитої. В цьому документі істотно обмежувались козацькі права та вольності, зокрема і право обирати собі старшин, а реєстр обмежувався 6 тисячами. Новий етап повстання успіху не мав. Весною 1638 р. на чолі з Яковом Острянином, Дмитром Гунею та Карпом Скиданом.Козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом, у їхній основі було покладено «Ординацію…».

Таким чином, польський уряд попри жорстоке придушення козацьких повстань, не зумів ліквідувати козацтво як стан чи викоренити волелюбність українського народу. Козаки ж здобули хороший досвід військового протистояння з регулярною польською армією. Після цих повстань настало десятиліття «золотого спокою» 1638 – 1648 рр., яке було часом гуртування й нагромадження сил українців перед подіями, які кардинальним чином змінили не лише історію України, але і Європи.