СПІЛКУВАННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ _

Операції, яким людина віддає перевагу, характеризують індивідуальний стиль її діяльності.

Засобами здійснення діяльності є інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Розвиток засобів діяльності веде до її удосконалювання, у результаті чого діяльність стає більш продуктивною та якіс­ною. Мотивація діяльності у перебігу її розвитку не зали­шається незмінною. Так, наприклад, у трудової або творчої діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а старі -відійти на другий план. Іноді дія, раніше включена до скла­ду діяльності, може виділитися з неї і набути самостійного статусу, перетворитися в діяльність з власним мотивом. У такому разі ми відзначаємо факт появи нової діяльності.

У міру розвитку людини, з віком, відбувається зміна мотивації її діяльності. Якщо людина змінюється як осо­бистість, то мотиви її діяльності перетворюються. Прогре­сивний розвиток людини характеризується рухом мотивів у бік зростаючого одухотворення (від органічних - до мате­ріальних, від матеріальних - до соціальних, від соціаль­них - до творчих, від творчих - до моральних).

9.2. Види і розвиток людської діяльності

Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяль­ності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загаль­ним потребам, що можна виявити практично в усіх без ви­нятку людей, а точніше - видам соціальної людської актив­ності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності.

Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять харак­тер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистіс-ний розвиток.

Спілкування розглядається як вид діяльності, спря­мованої на обмін інформацією між людьми, які спілку-212

іоться. Воно також переслідує цілі встановлення порозум­іння, добрих особистих і ділових відносин, надання допо­моги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілку­вання може бути безпосереднім і опосередкованим, вер­бальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною і невербаль-ною інформацією, не користуючись для цього жодними допоміжними засобами. При опосередкованому спілку­ванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійсню­ють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс тощо).

Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає ви­робництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженос­тей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом.

Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття лю­диною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути орга­нізованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне сус­пільство, створила предмети матеріальної і духовної куль­тури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично не­обмеженого розвитку. З працею насамперед пов'язані ство­рення й удосконалення знарядь праці. Вони, у свою чер­гу, стали чинниками підвищення продуктивності праці,

розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.

"У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачуєть­ся новим предметним змістом. її об'єктом і, відповідно, засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, що при­скорюють її перебіг і удосконалюють результати. Так, на­приклад, опанування нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знання вищої мате­матики покращує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автома­тизація окремих операцій та інших компонентів діяль­ності, вони перетворюються на вміння і навички. По-чет­верте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виді­лятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності, опи­саний О.М. Леонтьєвим, одержав назву зсуву мотиву на мету.

9.3. Діяльність і психічні процеси

Психічні процеси - сприйняття, уявлення, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - є найважливішими компонента­ми будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задоволь­няти свої потреби, спілкуватися, грати, учитися і працю­вати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, уявляти те, що їй потрібно зробити або запам'ятати, обміркувати, вис­ловлювати судження. Отже, без участі психічних про­цесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти.

Але виявляється, що психічні процеси не просто бе­руть участь у діяльності, вони в ній розвиваються і самі являють особливі види діяльності.

Сприйняття в процесі практичної діяльності набуває своїх найважливіших якостей, формуються його основні

види: сприйняття глибини, напрямку і швидкості руху, часу і простору. Практичне маніпулювання дитини з об­'ємними, близькими і віддаленими предметами відкриває їй той факт, що предмети і простір мають певні виміри: ширину, висоту, глибину. У результаті людина навчаєть­ся сприймати й оцінювати форми. Слідкуючі рухи рук і очей, супроводжувані синергічними, координованими ско­роченнями певних м'язів, сприяють становленню сприй­няття руху та його напрямку. Зміни швидкості об'єктів, що рухаються, автоматично відтворюються в прискорен­нях і уповільненнях скороченнях деяких м'язів, і це на­вчає органи почуттів сприйняттю швидкості.

Уява теж пов'язана з діяльністю. По-перше, людина не в змозі уявити таке, що коли-небудь не було в досвіді, не було елементом, предметом, умовою або моментом якоїсь діяльності. Фактура уяви є відбитком, хоча й не букваль­ним, досвіду практичної діяльності.

Ще більшою мірою це стосується пам'яті, причому до двох її основних процесів - до запам'ятовування та відтво­рення. Одночасно запам'ятовування здійснюється в діяль­ності і саме являє особливого роду мнемонічну діяльність, що містить дії й операції, спрямовані на підготовку мате­ріалу до кращого його запам'ятовування. Це - структуру-вання, осмислення, асоціювання матеріалу з відомими фак­тами, включення різних предметів і рухів у процес запа­м'ятовування тощо.

Пригадування також припускає виконання певних дій, спрямованих на те, щоб вчасно і точно пригадати закарбо­ваний у пам'яті матеріал. Відомо, що свідоме відтворення діяльності, в перебігу котрої якийсь матеріал запам'ятали, сприяє тому, що він легше пригадується.

Мислення-в ряді своїх форм ідентичне практичній діяль­ності (так зване «ручне», або практичне, мислення). У більш розвинутих формах - образній і логічній - діяльнісний мо­мент виступає в ньому у вигляді внутрішніх, розумових дій і операцій. Мова також являє собою особливого роду

діяльність, і часто, характеризуючи її, користуються сло­восполученням «мовна діяльність».

З іншого боку, жодний з названих психічних процесів не протікає як чисто внутрішній і обов'язково включає які-небудь зовнішні, зазвичай рухові, ланки. Зорове сприйнят­тя, наприклад, нерозривно пов'язане з рухами очей, дотик - з рухами рук, увага - з м'язовими скороченнями, що визначають зосередженість, переключення та розсіяність. При вирішенні людиною завдань майже завжди працює артикуляційний апарат; мовна діяльність без рухів гор­тані й лицьових м'язів - не можлива. Отже, усяка діяльність - це поєднання внутрішніх і зовнішніх, психі­чних і поведінкових дій та операцій.

9.4. Уміння, навички і звички

Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо кон­трольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками.

Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і пра­вильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або опе­рацій. Уміння звичайно містять автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні в ос­новних проміжних пунктах і кінцевій меті.

Навички — це цілком автоматизовані, інстинкто-подібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідо­мого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяль­ності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. При автоматизації дій і операцій, перетворенні в навички у структурі діяльності відбувається ряд перетворень. По-пер­ше, автоматизовані дії й операції зливаються в єдиний цілісно виконуваний акт, іменований умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише або робить спортивну вправу, яка проводить хірургічну операцію або яка виготовляє тонку деталь, яка читає лекцію тощо). При

цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилко­вих різко зменшується.

Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має їх перенесення, тобто поширення і викорис­тання навичок, сформованих у результаті виконання од­них дій і видів діяльності, на інші. Для того, щоб таке перенесення відбулося нормально, необхідно, щоб навич­ка стала узагальненою, універсальною, узгодженою з інши­ми навичками, діями і видами діяльності, доведеною до автоматизму.

"Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, що перебувають під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне керування уміннями. Воно поля­гає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дії, тобто одержання насамкінець надійного ре­зультату дії.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і нави­чок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення вмінь, діяльності в цілому. Впра­ви необхідні як на етапі вироблення умінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички зазвичай зникають, втрачають свої якості.

Ще один елемент діяльності - звичка. Від уміння і навичок вона відрізняється тим, що являє собою так зва­ний непродуктивний елемент діяльності. Якщо уміння і навички пов'язані з вирішенням якогось завдання, при­пускають одержання якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механіч­но, і не мають свідомої мети або явно вираженого продук­тивного завершення. На відміну від простої навички, звич­ка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини.

9.5. Поняття і види спілкування

Розглядаючи спосіб життя різних вищих тварин і лю­дини, ми помічаємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти з природою і контакти з живими істотами. Пер­ший тип контактів ми назвали діяльністю, і він уже був розглянутий вище. Другий тип контактів характеризуєть­ся тим, що взаємодіючими сторонами є живі істоти, орга­нізми, що обмінюються інформацією. Цей тип внутрішньо­видових і міжвидових контактів називають спілкуванням.

Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм, стаючи усві­домленим і опосередкованим через мову. У спілкуванні виділяють такі аспекти: зміст, мету і засоби. Зміст - це інформація, що у міжіндивідуальних контактах передаєть­ся від однієї живої істоти до іншої. Змістом спілкування можуть бути відомості про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти. Одна людина може передава­ти іншій інформацію про наявні потреби, розраховуючи на потенційну участь у їх задоволенні. Через спілкування від однієї живої істоти до іншої можуть передаватися дані про їхні емоційні стани (задоволеність, радість, гнів, сум, страж­дання тощо), орієнтовані на те, щоб певним чином настрої­ти іншу живу істоту на контакт. Така ж інформація пере­дається від людини до людини і служить засобом міжосо-бистісного настроювання. З розгніваною або страждальною людиною ми поводимося інакше, ніж, наприклад, з добро­зичливою та радісною.

У людини, крім даних природою засобів передавання інформації, є чимало таких, що винайдені й удосконалені нею самою. Це - мова та інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюн­ки, креслення), технічні засоби запису, передавання і збе­реження інформації (радіо-, відеотехніка; механічна, маг­нітна, лазерна й інші форми записів). За своєю винахідли­вістю у виборі засобів і способів внутрішньовидового спілку -

вання людина набагато випередила усі відомі нам живі істоти, що існують на планеті Земля.

Спілкування залежно від змісту, цілей і засобів мож­на поділити на декілька видів. За змістом воно може бути як матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності), когнітивне (обмін знаннями), кондиційне (обмін психічни­ми або фізіологічними станами), мотиваційне (обмін спо­нуками, цілями, інтересами, мотивами, потребами), діяль-нісне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками). При матеріальному спілкуванні суб'єкти, будучи зайнятими індивідуальною діяльністю, обмінюються її продуктами, що, у свою чергу, служать засобом задоволення їхніх ак­туальних потреб. При кондиційному спілкуванні люди впливають один на одного з тим, щоб ввести один одного у певний фізичний або психічний стан. Наприклад, підняти настрій або, навпаки, зіпсувати його; збудити або заспо­коїти один одного, а в кінцевому підсумку - зробити вилив вплив на самопочуття партнера у спілкуванні. Мотивацій­не спілкування має своїм змістом взаємне передавання пев­них спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку- Як приклад такого спілкування можна назвати випадки, коли одна людина бажає домогтися того, щоб в іншої виникло або зникло деяке прагнення, щоб у когось склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба. Ілюстрацією когнітивного і діяльнісного спілку­вання може служити спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної або навчальної діяльності. Так від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що розширює кругозір, удосконалює і розвиває здібності.

Людина відрізняється від тварини наявністю особли­вої, життєво важливої потреби в спілкуванні, а також тим, що велику частку свого часу вона проводить у спілкуванні з іншими людьми. Серед видів спілкування можна виділи­ти також ділове і особистісне, інструментальне і цільове. Ділове спілкування звичайно включене як окремий момент у якусь спільну продуктивну діяльність і служить засобом підвищення якості цієї діяльності. Його змістом є те, чим

зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їхній внутрішній світ. На відміну від ділового, особистісне спілку­вання, навпаки, зосереджене в основному навколо психо­логічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, що глибоко й інтимно стосуються особистості: по­шук сенсу життя, визначення свого ставлення до значущої людини, до того, що відбувається навколо, вирішення яко­гось внутрішнього конфлікту тощо.

Інструментальним можна назвати спілкування, що не є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, крім одержання задоволення від самого акту спілкування. Цільове - це спілкування, що саме по собі служить засобом задоволення специфічної по­треби, у даному разі - потреби в спілкуванні.

У житті людини спілкування не існує як відокремле­ний процес або самостійна форма активності. Воно включе­но в індивідуальну або групову практичну діяльність, що не може ні виникнути, ні здійснитися без інтенсивного і різнобічного спілкування.

Між діяльністю і спілкуванням як видами людської активності існують розбіжності. Зазвичай результатом діяль­ності є створення якогось матеріального або ідеального пред­мета, продукту (наприклад, формулювання ідеї, думки, висловлювання). Результатом спілкування стає взаємний вплив людей. Діяльність є в основному формою активності, що розвиває людину інтелектуально, а спілкування - ви­дом активності, що головним чином формує і розвиває її як особистість. Але діяльність може також брати участь у персональному перетворенні людини, так само, як спілку­вання, - у її інтелектуальному розвитку. І діяльність, і спілкування тому слід розглядати як взаємозалежні сторо­ни соціальної активності, що розвиває людину.

Найважливіші види спілкування - вербальне і невер-бальне. Невербальне спілкування не припускає викорис­тання звукової мови, природної мови як засобу спілкуван­ня, - це спілкування за допомогою міміки, жестів, через прямі сенсорні або тілесні контакти. Ними є тактильні,

зорові, слухові, ню­хові та інші відчут­тя й образи, одержу­вані від іншої особи. Більшість невер-бальних форм і за­собів спілкування в людини є природже­ними і дозволяють їй взаємодіяти, до­магаючись порозум­іння на емоційному і поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, але й з іншими живими істотами. У бага­тьох з вищих тварин, і найбільше - в собак, мавп і дельфінів, є здатність до невербального спілкування один з одним і з людиною. Вербальне спілкування властиве тільки людині, воно як обов'язкову умову передбачає зас­воєння мови. За комунікативними можливостями воно багатше за всі види і форми невербального спілкування, хоча в житті не може цілком його замінити. Та й самий розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації.

9.6. Роль спілкування в психічному розвитку людини

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, куль­турної поведінки. Через спілкування з психологічно розви­нутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з інши­ми, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена за­лишатися напівтвариною. Про це свідчать численні факти, які показують, що, позбавлений спілкування із собі подібними людський індивід залишається біологічною істотою у своєму

психічному розвитку. Як приклад можна навести стани лю­дей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей або в результаті нещасливо­го випадку опинилися на самоті і були надовго відірвані від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається зі спілкуван­ня. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також є умовою і засобом пси­хічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше -на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме слідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різно­манітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чин­ники, що визначають власний розвиток дітей.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної по­ведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до на­вчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивіду­альному інтелектуальному і особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її «підзарядкою». Набуваю­чи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і 222

цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потен­ціал, що розвиває її. Діяльніше спілкування, що ми визна­чили як міжособистісний обмін діями, операціями, вміння­ми і навичками, має для індивіда прямий ефект, який розви­ває, тому що удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереженню орга­нізму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використан­ня на практиці даних їй від народження найпростіших і ефек­тивних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допо­магає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвої­ла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє роз­витку й удосконаленню комунікативних можливостей люди­ни, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистіс-них контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєн­ням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

чі^ —————

Література

1. Берн 3. Игрьі, в которьіе играют люди. Люди, кото-
рьіе играют в игрьі. - М., 1992.

2. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1995.

3. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека
человеком. - М., 1982

4. Годфруа Ж. Что такое психология. 1-2 т. - М.,
1992.

5. Козлов Н. Как относиться к себе и людям, или
Практическая психология на каждьій день. - М., 1993.

6. Кроль Л., Михайлова Е. Человек-оркестр. Микро-
структура общения. - М., 1993.

7. Леви В. Искусство бьіть другим. - Л., 1993.

8. Пиз А. Язьік телодвижений. - М., 1994.

9. Столяренко Л.Д. Основьі психологии. - 1-2 т. -М.,
2000.

Підсумкова тестова контрольна робота з дисципліни «Психологія особистості»

1. Поняття «особистість» у психології - це:

а) людина яка активно і цілеспрямовано перетворює
природу, суспільство і саму себе;

б) людина в якої є унікальне, динамічне співвідношен­
ня просторово-часових орієнтацій;

в) людина яка має потребнісно-вольові переживання,
змістовну спрямованість, свободу самовизначення у вчин­
ках та міру відповідальності за їхні наслідки;

г) усі відповіді правильні.

2. До біологічно обумовленої підструктури особистості
відносять:

а) знання;

б) відносини;

в) темперамент;

г) усі відповіді неправильні, тому що це...

3. До соціально обумовленої підструктури особистості
відносять:

а) конституцію тіла;

б) переконання;

в) вік і стать;

г) усі відповіді правильні.

4. Шляхом навчання і виховання можна змінити:

а) тип нервової системи;

б) темперамент;

в) характер;

г) усі відповіді правильні.

5. До структури особистості входять:

а) інтереси і схильності;

б) темперамент, задатки і характер;

в) спонукання і мотивація;

г) усі відповіді правильні.

6. Творчий потенціал особистості - це:

а) набута нею в процесі соціалізації система ціннісних
орієнтацій;

б) отримані нею і самостійно вироблені вміння і навич­
ки, здібності до творення або руйнації;

в) спроможність адекватно реагувати на зовнішні сти­
мули;

г) усі відповіді правильні.

7. У пубертатний період:

а) відбувається бурхливе фізіологічне зростання і ста­
теве визрівання;

б) наново постають всі критичні питання минулого;

в) створюється центральна форма егоідентичності;

г) усі відповіді правильні.

8. До великих вікових криз відносять:

а) кризу підліткового віку;

б) стадію переходу від зрілості до старості;

в) усі переходи від одного періоду до іншого;

г) усі відповіді правильні.

9. Становлення самосвідомості включає в себе:

а) відкриття свого внутрішнього світу;

б) усвідомлення необоротності часу, що призводить до
пошуків сенсу життя, цілей, перспектив;

в) формування цілісного уявлення про себе, ставлен­
ня до себе, оцінку;

г) усі відповіді правильні.

■

10. Про те, що структура особистості включає «ВОНО»,
«Я - ЕГО» і «Над-Я» або «Супер-ЕГО» стверджує:

а) когнітивна психологія;

б) психоаналіз;

в) трансперсональна психологія;

г) усі відповіді неправильні, це...

11. Психологічний захист:

а) підтримує Я-концепцію індивіда;

б) перекручує сприйняття оточуючого світу;

в) знижує травматичність стресора;

г) усі відповіді правильні.

12. Формула «стимул-реакція» (Р) відображає:

а) гуманістичний підхід;

б) когнітивний підхід;

в) біхевіористський підхід;

г) усі відповіді неправильні, це...

13. Толмен увів у схему 8-К перемінну І-психічні про­
цеси індивіда, які залежать від:

а) спадковості;

б) фізіологічного стану;

в) минулого досвіду і природи стимулу;

г) усі відповіді правильні.

14. Біхевіоризм описує психічну діяльність людини з
погляду:

а) поведінкових реакцій;

б) невротичної симптоматики;

в) глибинних несвідомих імпульсів, що детермінують
поведінку;

г) усі відповіді неправильні, це ...

15. Психологи, які працюють у руслі когнітивної пси­
хології вважають, що:

а) людина не механічно реагує на внутрішні і зовнішні
чинники; \

б) людина постійно аналізує інформацію про реальну
дійсність;

в) людина пізнає світ поступово, проходячи ряд по­
слідовних етапів;

г) усі відповіді правильні.

16. Гуманістична теорія особистості вивчає людину,
базуючись на:

а) мотивах її вчинків;

б) ієрархії потреб;

в) прагненні до самоактуалізації;

г) усі відповіді правильні.

17. Трансперсональна психологія базується на поло­
женні, що людська душа:

а) приречена на постійне страждання;

б) постійно компенсує недостатньо розвинуті елементи;

в) наділена значущістю духовного і космічного вимірів
і можливістю для еволюції свідомості;

г) усі відповіді правильні.

18. Психологічні травми, пережиті людиною протягом
життя:

а) можуть бути забуті (витіснуті) на свідомому рівні;

б) зберігаються в несвідомій сфері психіки;

в) впливають на розвиток емоційних і психосоматич­
них розладів і порушують здатність до адаптації;

г) усі відповіді правильні.

19. Яким психологічним концепціям властиві такі
підходи до особистості:

а) «людина як велике поле свідомості, духовна і кос­
мічна істота»;

б) «людина реагуюча»;

в) «людина гармонійна»;

г) «людина невротична, конфліктна, страждальна»;

д) «людина, яка пізнає».

20. Правильно виховувати - це:

а) пильно контролювати все життя дитини;

б) дозволяти рости їй самостійно, зовсім не втручатися;

в) карати за будь-яку провинність, щоб вона боялася
зробити помилку;

г) усі відповіді неправильні.

21. Щоб розвинути гармонійну особистість потрібно:
а) формувати в дитини базову довіру до світу;

15* 227

б) розвивати в дитині впевненість у своїх силах, са­
мостійність, спокій, активність;

в) допомагати в опануванні нових знань і вмінь, органі­
зуючи діяльність дитини, сприяти її саморозкриттю;

г) усі відповіді правильні.

22. Юнацький вік характеризується:

а) становленням самосвідомості;

б) формуванням світогляду;

в) прагненням до самостійності;

г) усі відповіді правильні.

23. Темперамент - це природжені особливості людини,
що обумовлюють:

а) динамічні характеристики інтенсивності і швидкості
реагування;

б) ступінь емоційної збуджуваності і врівноваженості;

в) особливості пристосування до навколишнього сере­
довища;

г) усі відповіді правильні.

24. Заспокійлива дія алкоголю супроводжується:

а) отруєнням головного мозку, порушеннями функцій
нервової і серцево-судинної систем, внутрішніх органів;

б) порушенням статевої і дітородної функцій;

в) небезпекою виникнення хворобливої пристрасті (ал­
коголізму), що сприяє деградації особистості;

г) усі відповіді правильні.

25. У людини із сангвіністичним темпераментом:

а) неврівноваженість нервової системи визначає
циклічність у зміні її активності і бадьорості;

б) рухливість нервової системи обумовлює її високу
пристосовуваність до нових умов;

в) настрій стабільний, рівний при постійному зовніш­
ньому спокої;

г) усі відповіді неправильні, тому що в неї ...

26. Флегматик:

а) виявляє рвучкість, різкість рухів, запальність, не-

приборканість, нетерпіння, швидку реакцію;

б) має високу здатність до адаптації, товариський,
життєрадісний, обмірковує вчинки, працездатний;

в) має підвищену чутливість, часто і швидко втом­
люється, вразливий, не впевнений у собі, тривожний, чут­
ливий до настрою інших людей;

г) усі відповіді неправильні, тому що флегматик заз­
вичай ...

27. Холеричний темперамент характеризується:

а) переважанням збудження над гальмуванням;

б) сильною, врівноваженою, інертною нервовою системою;

в) сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою;

г) усі відповіді неправильні.

28. Темперамент накладає відбиток:

а) на способи поведінки в спілкуванні;

б) переживання почуттів;

в) продуктивність роботи в мінливих умовах;

г) усі відповіді правильні.

29. Невроз - це:

а) набуте функціональне захворювання нервової системи;

б) порушення діяльності головного мозку без будь-
яких ознак його анатомічного ушкодження;

в) наслідок невдач, фрустрацій і міжособистісних
конфліктів, психологічних травм і емоційного дистресу;

г) усі відповіді правильні.

30. Методика аутотренінгу допомагає:

а) зняти зайву нервово-м'язову напруженість, хвилю­
вання;

б) зменшити прояв психосоматичних захворювань і
неврозу;

в) керувати настроєм і психічним станом;

г) усі відповіді правильні.

31. Інтроверти:

а) у своїх вчинках орієнтуються в основному на власні
уявлення;

б) товариські, активні, оптимістичні;

в) мають сильний тип нервової системи;

г) усі відповіді правильні.

32. Характер - це індивідуальне сполучення найбільш
стійких істотних особливостей особистості, що виявляють­
ся у певному ставленні:

а) до себе - ступінь вимогливості, відповідальності,
рівень самооцінки;

б) інших людей - егоїзм або альтруїзм, доброта, не­
правдивість тощо;

в) дорученої справі - організованість, працьовитість,
творчість тощо;

г) усі відповіді правильні.

33. На відміну від психопатії акцентуація характеру:

а) виявляється не постійно;

б) з роками може згладитися, наблизитися до норми;

в) у сприятливих умовах може дати поштовх до прояву
неабияких якостей, розкриттю таланту;

г) усі відповіді правильні.

34. Рівень домагань особистості характеризує:

а) незадоволеність собою, негативну самооцінку;

б) ступінь трудності тих цілей, до яких прагне людина
і досягнення яких здається їй привабливим і можливим;

в) специфічні емоційні переживання, що виникають у
випадку виникнення непереборних перешкод на шляху до
досягнення бажаної мети;

г) усі відповіді правильні.

35. Формування особистості здійснюється у сфері:

а) діяльності;

б) спілкування;

в) самосвідомості;

г) усі відповіді правильні.

36. Рівень розвитку особистості визначається:

а) зрілістю структури «Я»;

б) здатністю встановлювати контакти;

в) здатністю до діяльності, що приносить матеріаль­
ний добробут;

г) усі відповіді правильні.

• Назад
• 23
• 24
• 25
• 26
• 27
• 28
• 29
• 30
• 31
• 32
• 33
• 34
• 353637
• 38
• Далее