Уздоровлення в суботу біля купальні Віфесда.
1. Після того було свято юдейське, і прийшов Ісус до Єрусалиму.
2. А в Єрусалимі, біля Овечої брами, є купальня, що по-єврейськи називається Віфесда, – вона мала п‘ять критих переходів.
3. Лежало в них багато хворих, сліпих, кульгавих і худих, котрі чекали на збурення води;
4. Бо Ангел Господній час від часу спускався в купальню і збурював воду, і хто перший входив у воду, той уздоровлювався, на яку б хворобу не страждав.
5. Тут був чоловік, що потерпав од недуги тридцять вісім літ.
6. Коли Ісус побачив того лежачого і, знаючи, що він лежить уже тривалий час, запитав у нього: Чи хочеш бути уздоровленим?
7. Хворий відповів Йому: Так, Господе; але не маю людини, котра опустила б мене до купальні, коли збуриться вода; бо доки я прийду, інший уже спускається передніше від мене.
8. Ісус сказав йому: Підведися, візьми постіль твою і ходи.
9. І він зараз же одужав, узяв постіль свою та й пішов. А сталося це в суботній день.
10. Тому юдеї казали уздоровленому: Сьогодні субота, ти не мусиш брати постіль.
11. Він відповідав їм: Хто мене уздоровив, Той мені сказав: Візьми постіль твою і ходи.
12. Його запитали: А Хто Той Чоловік, Котрий сказав тобі: Візьми постіль твою і ходи?
13. Але уздоровлений не знав, хто Він; бо Ісус зник у натовпі народу, який був на тому місці.
14. Потім Ісус зустрів його в храмі і сказав йому: Ось, ти одужав, не гріши більше, щоб не сталося з тобою чогось гіршого.
15. Цей чоловік пішов і виповів юдеям, що Той, Хто уздоровив його, є Ісус.
16. І почали юдеї переслідувати Ісуса і шукали нагоди убити за те, що Він чинив такі діяння в суботу.
17. А Ісус казав їм: Батько Мій донині чинить, і Я вчиняю.
18. Відтепер юдеї ще завзятіше шукали нагоди убити Його за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Батьком Своїм називав Бога, маючи Себе рівним Богові.
19. На це Ісус сказав: Істинно, істинно повідую вам; Син анічого не може творити Сам від Себе, але бачить, що творить Батько; бо що творить Він, те й Син творить також.
20. Тому що Батько любить Сина і показує Йому все, що творить Сам; і покаже Йому звершення величніші від цих, аж так, що ви здивуєтеся.
21. Бо як Батько воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого бажає.
22. Тому що Батько навіть не судить нікого, але увесь суд віддав Синові.
23. Щоб усі шанували Сина, як шанують Батька. Хто не шанує Сина, той не шанує Батька, який послав Його.
24. Істинно, істинно кажу вам: Той, хто слухає слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, має життя вічне, і на суд не приходить, а перейшов од смерти в життя.
25. Істинно, істинно кажу вам: Надходить час і настав уже, коли мертві почують голос Сина Божого, і, почувши, оживуть.
26. Бо як Батько має життя в Самому Собі, тож і Синові дав мати життя в Самому Собі;
27. І дав Йому владу звершувати суд, тому що Він є Син Людський.
28. Не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, почують голос Сина Божого,
29. І вийдуть ті, що добро чинили, на воскресіння життя, а ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд.
30. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний, бо не шукаю волі Моєї, але волі Батька, що послав Мене.
31. Якщо Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.
32. Є Інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що справжнє те свідчення, котрим Він засвідчує про Мене.
33. Ви посилали до Івана, і він засвідчив про Істину.
34. А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але кажу це для того, щоб ви врятувалися.
35. Він був світильником, що палав і світив; а ви хотіли у незначному часі порадіти при його світлі.
36. Проте Я маю свідчення значніше Іванового: бо діяння, котрі Батько дав Мені звершити, самі ці діяння, котрі Я творю, свідчать про Мене, що Батько послав Мене.
37. І Батько, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ані виду Його не бачили,
38. І не маєте слова Його, що перебувало б у вас, тому що ви не вірите Тому, Кого Він послав.
39. Досліджуйте Писання, бо ви сподіваєтеся через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.
40. Але ви не бажаєте прийти до Мене, щоб мати життя.
41. Я не приймаю слави від людей,
42. Але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.
43. Я прийшов в ім‘я Батька Мого, і не приймаєте Мене; а якщо інший прийде в ім‘я своє, його приймете.
44. Як ви можете вірити, коли один від одного приймаєте славу, а слави, котра від єдиного Бога, не шукаєте?
45. Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Батьком: Є на вас той, хто буде звинувачувати вас, – Мойсей, на котрого ви сподіваєтеся,
46. А якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б Мені, тому що він писав про Мене.
47. А якщо його писанням не вірите, – то як повірите Моїм словам?
Івана 6
П'ять хлібів і дві рибки.
(Мт.14:13-21; Марк.6:32-44; Лук.9:10-17)
1. Після цього пішов Ісус на той бік моря Галілейського, в околиці Тиверіяди;
2. За Ним пішло багато народу, через те, що бачили дива, котрі Він чинив над хворими.
3. Ісус вийшов на гору і там сидів з учнями Своїми.
4. А наближалася Пасха, свято юдейське.
5. Ісус підвів очі, побачив, що багато народу йде до Нього, і сказав Пилипові: Де нам купити хлібів, щоб їх нагодувати?
6. Він говорив це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів учинити.
7. Пилип відповів Йому: Та їм навіть на двісті динаріїв замало буде хліба, щоб кожному дісталося хоча б трішки.
8. Один із учнів Його, Андрій, брат Симона Петра, сказав Йому:
9. Є тут в одного хлопчини п‘ять ячмінних хлібів і дві рибки, але що це для багатьох?
10. А Ісус сказав: Порадьте їм прилягти. І було на тій місцині багато трави. І прилягло люду близько п‘яти тисяч.
11. Ісус узяв хліби, подякував і роздав учням, а вже учні – тим, що лежали, так само й риби, скільки хто хотів.
12. І коли наситилися, то сказав учням Своїм: Позбирайте залишки, щоб нічогісінько не пропало.
13. І позбирали, і наповнили дванадцять кошів куснів від п’яти ячмінних хлібів, що залишилися в тих, що їли.
14. Тоді люди, які бачили диво, вчинене Ісусом, сказали: Це істинно Той Пророк, Котрий мав прийти у світ.
15. А Ісус, дізнавшись, що хочуть прийти і взяти Його несподівано і настановити царем, знову пішов на гору сам один.
16. А коли настав вечір, то учні спустилися до моря.
17. Вони зайшли в човен і попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже сутеніло, а Ісус не приходив до них.
18. І хвилювалося море од великого вітру.
19. Коли пропливли близько двадцяти п‘яти чи тридцяти стадій, то побачили Ісуса, Котрий простував по морю і наближався до човна, і злякалися.
20. Але Він сказав їм: Це Я, не бійтеся.
21. Вони хотіли допомогти Йому ступити в човен, і негайно човен пристав до того берега, куди пливли.
22. Другого дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що там, окрім одного човна, до якого зайшли учні Його, іншого не було, і що Ісус не заходив до човна з учнями Своїми, а відпливли самі учні Його;
23. А тим часом, припливли з Тиверіяди інші човни, близенько до того місця, де їли хліб після того, як подякував Господь;
24. Отож, коли народ побачив, що тут немає Ісуса, ні учнів Його, то зайшли до човнів і припливли до Капернауму, – шукали Ісуса.
25. А коли знайшли Його на тім боці моря, сказали Йому: Равві! Коли Ти сюди прийшов?
26. Ісус сказав їм у відповідь: Істинно, істинно кажу вам: Ви шукаєте Мене не тому, що бачили дива, але через те, що їли хліб і наситилися;
27. Дбайте не заради харчів скороминучих, але заради їжі, що провадить в життя вічне, котре дасть вам Син Людський; бо якраз на Ньому є ознака Батька і Бога.
28. Отож, сказали Йому: Що нам учинити, щоб звершувати діяння Божі?
29. Ісус сказав їм у відповідь: Ось діяння Боже: Щоб ви вірували в Того, Кого Він послав.
30. На це сказали Йому: А яку Ти покажеш ознаку, аби ми побачили і повірили Тобі? Що Ти вчиниш?
31. Батьки наші споживали манну в пустелі, як написано: Він дав їм їсти хліб з неба.
32. А Ісус сказав їм: Істинно, істинно повідую вам: Не Мойсей дав вам хліба з неба, а Батько Мій дає вам істинний хліб із неба;
33. Бо хліб Божий є Той, Котрий приходить з небес і дає життя світові.
34. На це сказали Йому: Господе! Давай нам хліб такий повсякчас.
35. А Ісус сказав їм: Я є хліб життя, той, хто приходить до Мене, не буде голодним, і той, хто вірує в Мене, не знатиме спраги ніколи.
36. Але Я сказав вам, що ви навіть бачили Мене, і не віруєте.
37. Усе, що дає Мені Батько, до Мене приходить, і того, хто до Мене приходить, не прожену геть.
38. Бо Я зійшов з небес не для того, щоб звершувати волю Мою, але волю Батька, Котрий послав Мене.
39. А воля Батька, Котрий послав Мене, є така, щоб із того, що Він Мені дав, нічого не погубити, але все те воскресити останнього дня.
40. Воля Того, Хто послав Мене, є така, щоб кожний, хто бачив Сина і вірує в Нього, мав життя вічне, щоб Я воскресив його останнього дня.
41. І обурилися на Нього юдеї за те, що Він сказав: Я є хліб, що з небес зійшов.
42. І казали: Чи це не Ісус, Йосипів син, Котрого батька і Матір ми знаємо? Чому ж Він запевняє: Я зійшов з небес?
43. Ісус сказав їм у відповідь: Не ремствуйте поміж собою:
44. Ніхто не може прийти до Мене, якщо не приверне його Батько, Котрий послав Мене; і Я воскрешу його останнього дня.
45. У пророків було написано: І будуть усі навчені Богом. Кожний, хто почув од Батька і навчився, приходить до Мене.
46. Це не те, щоб хтось бачив Батька, окрім Того, Хто є від Бога: Він бачив Батька.
47. Істинно, істинно кажу вам: Хто вірує в Мене, має життя вічне.
48. Я – хліб життя.
49. Батьки ваші їли манну в пустелі і померли;
50. А хліб, Котрий з небес сходить, такий, що той, хто споживає Його, – не помре.
51. Я – хліб живий, що з неба зійшов: хто їстиме цей хліб, буде жити вічно; а хліб, котрого Я дам, є Плоть Моя, котру Я віддам за життя світу.
52. Тоді юдеї почали сперечатися поміж собою, кажучи: Як Він може дати нам їсти плоть Свою?
53. А Ісус сказав їм: Істинно, істинно кажу вам: Якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити крови Його, то не будете мати в собі життя;
54. А хто їсть Мою Плоть і п‘є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня;
55. Бо Плоть Моя справді є їжа, і Кров Моя справді є питво;
56. Хто їсть Мою Плоть і п‘є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я – в ньому;
57. Як послав Мене живий Батько, і Я живу Батьком, так само й той, що їсть Мене, жити буде Мною.
58. Це і є хліб, що зійшов з небес, не так, як батьки ваші їли манну й померли: Хто їсть хліб цей, житиме вічно.
59. Про це повідав Він у синагозі, навчаючи в Капернаумі.
60. Почувши це, чимало з присутніх учнів казали: Які жорсткі слова! Хто може це чути?
61. Але Ісус, гаразд знаючи Сам у Собі, що учні Його ремствують на те, сказав їм: Чи це вас спокушає?
62. А що ж буде, коли побачите Сина Людського, Котрий підноситься туди, де був передніше?
63. Дух дає життя, а плоть не приносить користі ніякої. Слова, котрі Я виповідаю вам, є дух і життя.
64. Але є поміж вами деякі, що не вірують. Бо Ісус від початку знав, хто є ті, що не вірують, і хто зрадить Його.
65. І сказав: Через те й казав Я вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо йому не дасть того Батько Мій.
66. І під той час чимало з учнів Його відступилося од Нього і вже не ходили з Ним.
67. Тоді Ісус сказав дванадцятьом: Чи не бажаєте й ви відступитися?
68. Симон Петро відповів Йому: Господе! До кого нам відступити? Ти маєш слова вічного життя.
69. І ми увірували і пізнали, що Ти – Христос, Син Бога Живого.
70. Ісус відповів їм: Чи не дванадцятьох Я вибрав вас? Але один із вас диявол.
71. Це казав Він про Юду, сина Симона Іскаріота, бо саме цей зажадав зрадити Його, будучи одним із дванадцятьох.
Івана 7